Перейти до контенту

Грубешівщина 1944

Грубешівщина 1944

 
Польсько-українське протистояння розпочалось ще у 1918 році і з часом перетворилось у справжній польський геноцид Українців на українських етнічних Західних Теренах.
Під кінець ІІ Світової війни поляки взялись активно провадити етнічну чистку і влаштували справжній геноцид Українців…
В березні 1944 року поляки розпочали так звану "Грубешівську революцію" ("Rewolucja hrubieszowska") — етнічну чистку Українців на Холмщині.
Упродовж двох днів 9 та 10 березня 1944 року в селі Сагринь, що на Холмщині у Польщі, було убито і закатовано, за одними даними, понад 800, за іншими — 1240 Українців, в тому числі понад 100 дітей. Це зробили 800 добре озброєних кінних та піших бойовиків польської "Армії Крайової" та відділів "Батальйонів Хлопськіх" під командуванням Станіслава Басая (псевдо "Рись").
Польща не визнає свої злочини…
Злочини лишились безкарними…


 

Масові вбивства Українців на Холмщині, вчинені польською Армією Крайовою в березні 1944 року були:

1) найбільшим злочином цього формування проти української людності за цілу історію АК;
2) найбільшим воєнним злочином цього формування;
3) одним з найбільших злочинів "партизанських формувань" проти цивільної людності в Європі під час II Світової війни.

У березні 1944 року відбулася наймасштабніша антиукраїнська операція польського підпілля на Холмщині — "грубешівська революція".
Із 10 березня до 5 квітня 1944-го знищено 36 українських сіл.
Сагринь була однією з перших.

О 4.30 10 березня 1944 року жителі українського села Сагринь на Холмщині прокинулися від пострілів. Нині село входить до Польщі — прикордонного з Україною Грубешівського повіту Люблінського воєводства.
До Другої Світової війни на цих територіях переважало українське населення. Із наближенням німецько-совєтського фронту керівники польського підпілля й еміграційного уряду в Лондоні все гостріше переймаються майбутнім східним кордоном Польщі. Волинь та Галичину вважали втраченими: там після кривавого протистояння влітку 1943-го гору взяла УПА. Місцеві поляки були або знищені, або втекли. На Холмщині ж — між річками Вепр і Буг — сильніші позиції мала польська Армія Крайова. Її терор проти українського населення краю мав змусити його вибратися за Буг, за яким починалася Волинь.

Село почали зусібіч обстрілювати запалювальними набоями. У паніці люди кинулися рятуватися хто як міг. Одні — до заздалегідь приготованих схронів або льохів, інші — в бік лісу. Стримати нападників намагався відділ української допоміжної поліції — 20 осіб — та загін самооборони з місцевих селян — 60 людей. Більшість із них не мали військової підготовки. На Сагринь же наступало добре озброєне польське партизанське з'єднання з майже 800 кінних і піших вояків. Підрозділом АК командував поручник Зенон Яхимек, псевдо "Віктор". У нападі взяли участь і відділи "Батальйонів хлопських" — іншої польської "партизанської організації" — під командуванням Станіслава Басая, псевдо "Рись". А також — цивільні поляки із навколишніх колоній і сіл.

Після 20–30 хвилин перестрілки самооборонці почали відходити із села через лазівки в лавах нападників. Ті одночасно з кількох боків узялися палити Сагринь. Віхті соломи поливали бензином, запихали під стріхи будинків й пускали вогонь. Цілий день у селі лунали постріли. Нападники прочісували двір за двором. Убивали всіх Українців, кого знаходили, — незалежно від віку та статі. Одних розстрілювали, інших кололи вилами чи багнетами, живцем спалювали, закидали гранатами в льохах чи схронах, ґвалтували жінок і дівчат…

Бійці Армії Крайової під час знищення Сагрині

"Gazeta Wyborcza Lublin" 8 лютого 2008 року
Маріуш Зайончковський із люблінського Інституту національної пам'яті:

"— Сагринь відділи АК атакували, бо в селі був розташований пост української само­оборони. Атака була наслідком різанини, яку чинила УПА на Волині. Спочатку на будівлі кинуто запалювальні набої. Потім застрелено озброєних українців. Врешті почалася регулярна різанина. Не звертали уваги на жінок і дітей. Хто не втік, той загинув. Був приведений в дію механізм відплати."

За кілька днів після трагедії вцілілі в бійні у Сагрині давали свідчення в повітовому місті Грубешові для Українського допомогового комітету. Це була єдина в повіті українська організація, дозволена німецькою окупаційною адміністрацією. Нацисти, як і на Волині 1943-го, в польсько-український кривавий конфлікт не втручалася.

Палаюче українське село Сагринь

З протоколу свідчень Антона Малика про знищення села Сагринь, 24.IV.1944
„Рано 11.03 вийшов зі схрону, це було біля п'ятої. Все було спалене і багато побитих людей. В самому селі було менше трупів, але по полях лежало дуже багато. Я бачив яких 100 чоловік убитих у селі, а на полі — кілька соток. Банда, зробивши роботу в селі, обскочила його. Друга частина банди пішла й окружила людей зі сторони лісу, бо дуже багато тікало туди, і там відкрила вогонь із машинових крісів (автоматів), карабінів і рушниць. Люди не мали куди втікати, бо стріли були з лісу і села, а кіннота в числі 50 їздила поміж людьми, наганяла їх у вогонь і вбивала…“

Сагринь згоріла вщент…
Знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 хат, молитовний дім громади євангельських християн, сотні господарських будівель…

Анастасія Крамик — спогади „Жахлива доля села Сагрині“
„Трупами наших людей були вкриті поля, городи, двори… Мама, бабця, я і моя молодша сестра Галя дивом залишилися живими, бо були у сховищі — викопаній ямі на городі за клунею, на якій зверху був насипаний кіпець. Бандити спалили все село. І, повбивавши всіх людей, які не встигли заховатися, ходили по дворах, відкривали льохи і, якщо когось знаходили, чинили всілякі звірства: перерізували шиї, відрізували жінкам груди, вбивали немовлят. Викрикували імена і прізвища знайомих їм селян, імітували плач і крики, і деякі люди, думаючи, що то свої, виходили зі сховищ і тут же були вбиті…“

Уцілілі в бійні чоловіки наступними днями звозили тіла до села й хоронили на цвинтарі. Декотрих убитих поховали в полях, на місці, де вони загинули. В одну яму закопували по декілька людей. Тому нині годі з'ясувати точну кількість жертв. Загалом у Сагрині від куль й у вогні загинуло щонайменше 800, щонайбільше 1240 Українців за різними данними.
В 1944 році про кількість щонайменше в 700 загиблих інформував голова Українського допомогового комітету в Грубешові німецьку адміністрацію 21 березня 1944-го.

Голова Українського допомогового комітету в Грубешові, 21.IІІ.1944
„Така велика кількість жертв у Сагрині пояснюється, по-перше, тим, що у цьому селі кожного дня перед заходом сонця збиралося багато людей із сусідніх сіл, щоб заночувати під захистом української поліції та місцевої самооборони. На світанку вони поверталися до своїх домів. По-друге, це було перше місце, яке спіткала така доля, а мешканці, яких атакували, були не підготовлені до такої атаки…“

Збройне протистояння між Українцями та поляками за декілька тижнів перетворило край на пустку…

Український діяч Володимир Левицький, 1.IV.1944
„Нині величезні терени Грубешівщини — це самі згарища ще так недавно багатих цілих десятків українських сіл та польських колоній. Можна стверджувати, що на цьому ще не закінчиться, бо нині йде вирішальна кривава розправа-­різня за національний характер цих земель…“

У липні 1944-го Холмщину зайняли совєтські війська. Слідом за ними прибув створений у Москві польський маріонетковий комуністичний уряд. У Кремлі вирішили: кордон із новою комуністичною Польщею на цьому відтинку пролягатиме по річці Буг. Українське населення, яке жило на захід від цієї лінії принаймні з часів Київської Русі, має бути виселене до Української ССР. Упродовж наступних трьох років Українців вивезли з Холмщини, натомість сюди прибули переселенці-поляки з УССР. Внаслідок такого обміну населенням, влаштованого комуністичними урядами обох країн, національний характер регіону зазнав цілковитої зміни. Як і Підляшшя, Надсяння та Лемківщина, де до Другої Світової також переважало українське населення…

Першоджерело:
© «УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting»