„Теплом сердець ми пам’ять зігріваємо…“
Українці — справжні Українці — завжди з біллю у серці сприймають національні трагедії…
Найяскравішим прикладом співчуття є ця хустина, якою хтось з відвідувачів вкутав скульптуру дівчинки на Меморіялі Пам’яті жертв Голодомору. Щоб дівчинка не змерзла цієї зимової пори…
Тоді їх міг врятувати хліб…
Тепер їх і нас врятує пам’ять…
Скульптура „Гірка пам’ять дитинства“ нікого не залишає байдужим!…
Цукерки, яблука, квіти, як вияв співчуття, вже традиційні складаються відвідувачами біля ніг скульптури…
А нині, в ці холодні снігові дні, такі ж холодні, як і голодну зиму 1932-1933 років, хтось з відвідувачів Меморіялу вкутав дівчинку яскравою уквітчаною хустиною — щоб дівчинка не змерзла…
Звісно ж, людина чудово усвідомлювала, що це всього лише скульптура з металу, але для кожного свідомого Українця ця дівчинка є символом тих сотень тисяч діточок, дівчаток і хлопчиків, які помирали з голоду й холоду в ті страшні чорні роки, бо так вирішив окупаційний совєтський режим! Тому, для Українців статуя цієї дівчинки давно сприймається як жива, як втілення тих діточок, заморених страшними трьома Голодоморами того жахливого Великого Голодомору…
І тому, чиєсь материнське серце не витримало і, вочевидь, жінка зняла свою хустину та вкутала дівчинку з колосками…
Дівчинка гріється теплом серця того, хто пам’ятає…
„Ти приніс мені яблуко? Люди завжди приносять мені яблуко…“
Навесні 1933-го…
…щохвилини помирало 17 Українців…
…щогодини помирало 1000 Українців…
…щодоби помирало 25 000 Українців…
Голодний Дух приходив разом з брудними оскаженілими кацапами в будьоновках і лишався в селах до тих пір, доки село не вимирало з голоду…
деякі діточки, що змогли дивом вижити, на все життя запам’ятали холодний чорний подих Голодного Духу й судоми від голоду…
До останнього дня життя кожну крихту Святого Хліба зі столу завжди обережно збирали у жменю…
Щоб знову не прийшов Голодний Дух…
ГОЛОДОМОР …тепер нас врятує пам’ять…
Чому стався Голодомор? Бо нас, Українців, хотіли знищити, всіх…
Совєтським окупантам не вдалось знищити всіх Українців. Кацапам не вдалось виморити голодом всіх Українців і заселити наші землі своїми недолюдками, хоча, частково це все ж сталося.
Совєтам не вдалося знищити пам’ять, хоча вони всіляко карали за будь-які згадки про Голодомор та всіляко стирали пам’ять про Голодомор.
Пам’ять вбити неможливо!
Руки дитини, яка двадцять років тому вперше запалила Свічу Пам’яті, стали руками солдата, які тримають автомат, захищають Батьків, захищають Україну, захищають Пам’ять! Пам’ять про пережите бабусями й дідусями…
Очі, які тоді вмивалися сльозами від розповіді Бабусі про Голодомор, нині впевнено дивляться на ворога через приціл. Тому що кацапи знову прагнуть нас знищити! (Погляньте на шабаш в коментарях під відео — вся кацапська суть в них!)
Нація, яка в минулому єдналася в хвилини вшанування померлих у часи Голодомору, об’єдналася, аби захистити своє Майбутнє, і створила потужну Армію. Скорбота за вбитими предками дає сили захищати себе і нащадків…
Ми захистимо Україну! Ми захистимо Пам’ять!
Ми не дозволимо повторитись Голодомору!
Пам’ять, нашу Гірку Пам’ять не вбити!…
Вогниками Свічок Пам’яті й теплом свої сердець ми зігріваємо Пам’ять…
Теплом сердець ми пам’ять зігріваємо…
Голодомором вбитих ми не забуваємо…
Тоді їх тільки хліб міг врятувати…
Тепер обов’язок ми маємо — не забувати!
Цей злочин неможливо пробачати!
Це злочин нам не можна забувати!
Нащадкам мусимо ми передати
Ті розповіді моторошні від Бабусь…
Мільйони вбитих голодом не забувай!
Совєтський геноцид не пробачай!
Тоді їх врятувати міг лиш хліб…
Тепер і їх, і нас врятує пам’ять…
Це злочин нам не можна забувати!
Нащадкам мусимо ми передати
Ті розповіді моторошні від Бабусь…
Совєтський геноцид не пробачай!
Тоді їх врятувати міг лиш хліб…
Тепер і їх, і нас врятує пам’ять…
Дмитро Дзюба
Матеріял укладено з відкритих джерел:
Світлина:
© Національний музей „Меморіал жертв Голодомору“
Анімаційний фільм «Голодний дух» — © Студія «Animagrad»
© Український Інститут Національної Пам’яті
Постери з серії ✠ «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017»
© Dem'än Dzüba
2018.ХІІ.1
© «Porohivnyçä»