Президент і Головнокомандувач

 
До Дня Захисника України, який ми святкуємо 14 жовтня, варто згадати про людину, яка свідомо взяла на себе зобов'язання захищати Україну в найбільш скрутний історичний момент.
Цього дня будуть дякувати нашим Захисникам України, безперечним Героям, котрі на лінії фронту ціною власної крові, ціною власного життя протистоять россійсько-фашистській імперській аґресії.
Проте, одним з перших, хто усвідомив, що РФ (Россія Фашистська) розпочала війну проти України є Ⅴ Президент України Петро Порошенко.

Дозвольте, Вельмишановне Панство, запропонувати на сторінках «Порохівниці» публікацію 2015 року, яка набула неабиякої популярності й започаткувала кампанію #Підтримую_Президента в соціальних мережах.
Текст 2015 року публікується без змін.

 
Дмитро Дзюба
2015.ІХ.3

„Президент і Головнокомандувач“

 
П'ятий Президент України Петро Порошенко.
"Оліґарх"?
До початку війни квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистськая)" проти України й до Майдану Петро Порошенко був одним з декількох впливових бізнесменів України — не самий впливовий і не самий найбагатший. Втім, його статків цілком би вистачило на те, аби спокійно покинути Україну з початком усіх цих подій, продавши свої "ліпєцькіє фабрікі", та спокійно мешкати з родиною десь у США в розкішному ранчо з видом на океан.

Проте, Порошенко залишився в Україні.
Здавалося б, нащо успішному і заможному "оліґарху" знадобилися б усі ті проблеми, з якими він мав зіткнутись?
Та Порошенко цілком усвідомлював, висуваючись на посаду Президента, з чим йому доведеться зіткнутись.

Справа в тому, що Петро Порошенко зіткнувся з "русскім міром" ще у 1992 році, коли РФ вдерлась у Молдову і роздмухала війну у Придністров'ї. Кремль ще під час існування СССР у 1990 році запустив проект створення своєї першої "днр" — квазіреспубліки під назвою "Пріднєстровская Молдавская Рєспубліка" — "ПМР". Хіба не дивно, що "дєнь нєзавісімості ПМР" проголошено раніш краху СССР, але при цьому "ПМР" оголосила себе "сувєрєнной совєтской рєспублікой". Абсурд? Ні. Просто перший вдало реалізований проект створення кремлівської квазіреспубліки.

Народившись у місті Бóлград на півдні Одеської області, Порошенко завершував школу у місті Бендери, Молдова, де і мешкала родина Порошенків на початок війни у Придністров'ї. У 1992 році Петро Порошенко вже завершив навчання у аспірантурі та працював асистентом кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету. Певно, підтримував стосунки з родиною, яка мешкала у молдовському місті Бендери — це ключове місто у придністровській війні.
Тому, Порошенко ще у 1992 році "познайомився" з тактикою РФ: з "ополчєнцамі" і ряженими "казáкамі" і, як це не гірко визнавати, з коґортой щойно створених Кремлем "українських націоналістів", які воювали разом з загарбниками РФ проти Молдови на стороні так званої "ПМР": всі оті "Братство", УНА-УНСО, майбутній "Тризуб", всілякі "сашки білі" та інші провідники-полупровідники...

Усвідомте різницю між борцями за Незалежність України: ОУН — Організацією Українських Націоналістів, УПА — Українською Повстанською Армією, котрі мають коріння з Армії УНР та боролись за Україну в часи Визвольних Змагань, під час Другої Світової війни, і порівняйте з новоствореними у 1991 році ручними "радікаламі" Кремля під обгорткою "укрáінскіх националістов", які вдерлися разом з ряженими російськими "казáкамі" у Молдову з метою окупації. Бачте, в 1991 декому з новоявлених "провідників" кортіло, щоб частина Молдови приєдналась до України, хоча ясно було, що Кремль не для України відокремлює "ПМР", радше навпаки...
"ПМР" — це була закладена на майбутнє міна уповільненої дії, перша з квазі-"рєспублік" Кремля в черзі всіляких "ДНР"\"ЛНР", і ця перша метастаза Кремля ще не задіяна, її час ще не прийшов, попри понад два десятки років існування.
До речі, мало хто звертає увагу на той факт, що "нєзавісімость" свою проголосила "Пріднєстровская Молдавская Рєспубліка" за рік до розпаду квазідержавного утворення "СССР"! То це буле від кого "нєзавісімость" — від "СССР"? Ні! Від Молдови? Так Молдова була ще у складі "СССР" у вигляді квазіреспубліки "ССР Молдова" і виходити з "СССР" не збиралась. Але "ПМР" не лише оголошує "нєзавісімость" від "ССР Молдова", але й оголошує себе повністю незалежною країною, але "наслєдніцей СССР" (хоча "СССР" ще не розвалилось і думок про це навіть не озвучували!), і з тих пір у "ПМР" виключно совєтська символіка — прапор "Молдавской ССР", серпи-молоти, гімн СССР, тощо.
Тобто, чєкісти створили собі на майбутнє "пробнічєк" квазідержавного утворення, квазі-"рєспублікі", за лекалом якої через 25 років буде створено "ДНР"\"ЛНР" і буде спроба створити такі квазіутворення з кожної області України...
А "ПМР" ще не задіяна...

Отже, в цілому, з реаліями 2013-2015 року Порошенко ознайомився ще у 1992—1993 роках...

Ймовірно саме тому, коли Кремль запустив механізм війни РФ проти України, Порошенко вирішив залишитись в Україні і, певно, прийняв серйозні для себе рішення, усвідомлюючи все те, що чекає усіх нас попереду.

Механізм війни РФ проти України Кремль запустив 30.11.2013 — стартом було звіряче побиття студентів ЄвроМайдану...

Кремль готувався до війни проти України буквально з 1991 року, коли не вдалось втримати першу фазу розпаду Імперії.
Декілька невдалих спроб відокремлення Криму, створення цілої низки маргинальних нео-нацистських груп, знищення єдиного патріотичного національно-визвольного "РУХу", вбивство Вячеслава Чорновіла... Це все низка підготовчих операцій Кремля. Паралельно Кремль роздмухував війни по периметру пост-совєтського простору: Нагорний Карабах, Абхазія, Осетія, Придністров'я...

Майдан і Петро Порошенко

Тепер повертаємось на початок Майдану.
1 грудня 2013 року, Київ, Урядовий Квартал, бульдозер на Банковій.

Єдиним політиком високого рангу з українського політикуму 2013 року, хто вийшов на Банкову під час початку заворушень був Петро Порошенко.

На бульдозері з гаражів Януковича приїхали "братчики" Корчинського, "Тризуб" Яроша, і всі ті маргінальні нео-нацистські угрупування молодиків, з яких в цей же день утворився широко розпіарений Кремлем "Правый Сектор".
Це наївні кияни купували будівельні шоломи, розписували їх візерунками та з прапорами Євросоюзу і України йшли за Європейську Україну.
А нацистські молодчики вже йшли у чорних балаклавах, в облаштунках, з кийками, цепами, вибуховими пакетами... Вони йшли відпрацьовувавти телекартинку для кісєлёва і пропаганди Кремля.

Прийшовши на Банкову, в той час коли інші політикани ховалися, а олігархи виїхали з України взагалі, Порошенко намагався заспокоїти натовп і зупинити сутички. Він спробував звернутись до натовпу, здершись на той же бульдозер, на якому знаходились озброєні нео-нацисти.
Світлина вище саме звідти.
І саме на адресу Порошенка з бульдозера лунали нетипові для України і Києва московські "крічалкі" з характерним "маасковскім акцентам":
"Ану-ка, давай-ка, уёбывай атсюда!" та "Зіґа-заґа!"
Є чудовий відеодоказ (обережно, кацапські матюки):

https://www.youtube.com/watch?v=jpY_T0F-vGA

Це знакова й відома "московская крічалка" кацапських ульта-нацистів, яку використовують тільки московські футбольні ультрас та кацапські нацисти з чисельних нацистських організацій квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистськая)".
В Україні ні до подій на Банковій, ні після НІКОЛИ цю "крічалку" не використовували!
Ймовірно, Корчинський привіз її з Сєліґєра разом з бригадою кацапських нацистів.
Потім майбутнього Президента України кремлівські нацисти почали стягувати з бульдозера, куди Порошенко зліз, щоб заспокоїти цей кацапський нацистський натовп та наших підкацаплених покручів.

Певно, не кожен би поліз на бульдозер до нацистів, щоб з їх плацдарму спробувати зламати їх же план і сценарій заворушень, написаний у Кремлі.

Навіщо це було потрібно Порошенку?
Для додаткових бонусів майбутніх президентських виборів? Так 1.12.2013 ще невідомо було, як все взагалі надалі обернеться. Ну, припустімо, Порошенко прорахував ймовірність повалення режиму Януковича. І що? Всі, хто уважно слідкує за Історією, вже розуміли, що РФ почне війну проти України, просто Майдан трохи сплутав карти Кремлю і змусив діяти швидше, ніж планувалось.
ОК, припустімо, Порошенко прорахував події й теоретично для себе усвідомив, що це шанс, щоб стати наступним Президентом. Єдиним конкурентом йому була лише кремлівська ж консерва Юля, яка на той момент взагалі була ще у качанівській колонії. Але Порошенко усвідомлював, що події на Банковій це вже і є той самий старт війни РФ проти України, і рано чи пізно почнуться події в Криму та на "юґо-востокє". Це вже було очевидно багатьом. Хіба що ніхто навіть у страшному сні не міг уявити, що Кремль задіє страшний сценарій розстрілу мирних демонстрантів в центрі європейської столиці... Далі була окупація і аншлюс Криму, окупація так званого "Донбасу" та війна на сході України...
Всі свідомі й притомні люди вже усвідомлювали, що РФ розпочала війну...
І Порошенко усвідомлював, що майбутнє теоретичне президентство особисто йому не принесе нічого гарного. Стати Президентом під час війни, спробувати зупинити війну, паралельно проводячи реформи та при цьому бути відповідальним і не зрадити своєї України — жоден з політиків не погодився б на таке.

І як показав Час, Українці зробили вірний вибір на дострокових президентських виборах.
Згадаймо, хто окрім Порошенка висував свої кандидатури.
Юлія Тимошенко, набрала 13%.
Ляшко, популізм якого набрав 8%.
Далі були ренеґати Тіґіпко, Добкін...
Уявляєте собі на посаді Президента під час війни Ляшка? А Добкіна чи Тіґіпку? А Юлю, яка з Хуйлом хіхікала над Саакашвілі та Грузією у 2008, коли ще не встигли згаснути розбомблені россіянами міста Грузії...

Якби Порошенко хотів "злити", "зрадити", "продать путіну" Україну, то він би це зробив давно. Ще до збитого россіянами "Боїнга"...
Якби Порошенко хотів "заработать на Украінє лішніє мілліарды", то не починав би реформи, не перетворився б з успішного "оліґарха"-мільярдера на звичайного мільйонера, не літав би між Краматорськом, Мінском та Брюсселем за добу.

І всі ці сектанти ЦеЗрадники окрім "ліпєцкой фабрікі" та "Рошен" з цукерками більше жодних аргументів не знаходять!
До речі, а де 1 грудня 2013 року були всілякі ляшки та інша наволоч?

Мені соромно...

...перед президентськими виборами 2014 року особисто у мене була діллема — я не бачив для себе гідної кандидатури. Популізм ляшка, свята коса Юлі, риґи добкін та тіґіпка і "шоколадний" Петя...
Петя мені теж не подобався. Але я усвідомлював, що краще "шоколадний" Петя, ніж вся ота наволоч. А Петя не сто баксів, щоб подобатись... Окрім того, Майдан вже показав, що зняти з трону Українці можуть аж бігом, тому, коли що...

Сьогодні мені соромно...
Соромно, що рік тому майбутній Президент для мене був "шоколадним Пєцєй".
Соромно тому, що здавалося, ніби "Пєця поліз на бульдозер шукать собі слави".
Соромно тому, що мав сумніви.
Ні, Петро Порошенко, звичайно ж не ідеал. У нього вельми багацько помилок у минулому. У нього багато помилок і сьогодні.
Але, як Президент і Верховний Головнокомандувач, Петро Порошенко виконує свої обов'язки перед виборцями цілком гідно.
Це перший Президент України, який на міжнародному рівні зробив стільки, скільки не зробили попередні чотири разом узяті...
Під час війни Президент і Головнокомандувач намагається врятувати Україну і вивести з цієї війни з якнайменьшими втратами...
Врешті-решт, в першу чергу він Президент і Верховний Головнокомандувач, а вже потім Петро Порошенко.
Це перший про-український Президент України!

„Дядя Петя“

...в моєму Дитинстві на бабусиній вулиці була маленька крамниця, єдина в завокзальному кварталі. Вона так і лишалась тією старою совковою крамницею: старі зашарпані двері, вікна й прилавки, пустий холодильник-"вітріна", ваги "Тюмень" з гирями, старі совєтські залізні й пластмасові ящики для пивної тари, грубі дерев'яні лотки для хлібу.
За прилавком з ранку до вечора на стільці сидів опасистий і неприємний на вигляд дядя Петя. Він був дуже товстий, у несвіжому білому хвартуці й чорних нарукавниках, обличчя з бородавками, великий ніс-картопля і великі губи.
Я був малий і цей дядя Петя мені не подобався — мені здавалось, що він огидний.
А моя Бабуся завжди брала мене з собою до крамниці, щоб допомагав їй нести кошик.
"Та підійди до дяді Петі, не бійся!" А я ховався за Бабусю.
Дядя Петя завжди пригощав цукеркою, яку брав прямо з прилавку. Або одну велику, шоколадну, або дві-три якісь іриски-барбариски.
Я соромився брати і не вірив у доброту дяді Петі.
Потім, коли на рік-другий став доросліше, дядя Петя вже не пропонував цукерок, але завжди чемно і уважно вислуховував, за чим послала Бабуся до крамниці та уважно рахував "щоб бува не обважити чи не надурити ненароком".
Дядя Петя був не лише добрим, але й був чесним. За це його дуже поважали місцеві мешканці. А місцеві алкаші не любили, бо дядя Петя не наливав у борг і ганяв їх, щоби не пиячили під крамницею. "Геть звідси, алкашня, людей лякаєте мені!"
Так, дядя Петя не міг власноруч і самотужки перетворити стару совкову крамницю на міні-маркет, та це і не його власність була — крамниця була державна. Але старий хворий дядько завжди тримав у порядку свої старі прилавки, витирав їх, підмітав та мив сам підлогу і той клятий холодильник, який потребував ремонту щомісяця, інколи просив допомогти підняти нагору хлібні лотки чи поставити ящики у куток, або малечу (і мене теж) просив стати на стілець та дістати чи покласти щось на верхні полиці — за це пригощав солодощами.
Колись я, вже років дев'яти, допоміг скласти до купи пусті ящики і дядя Петя великим ножем відколов на сірий обгорточний папір для мене величезний шмат солодкого щербету! З родзинками... Просто так...

...Невдовзі дядя Петя помер від цукрового діабету...
Його крамниця кілька років стояла під замком, потім звідти все покрали, вікна витягли на метал, а згодом вже хтось придбав собі будівлю та й відкрив там нову крамницю, вже сучасну. Якась "Глорія" чи шо...
Але для місцевих мешканців і через 20 років це ще йдосі "магазін дяді Петі".
Бо всі пам'ятають дядю Петю.
Але доброзичливого дядьки вже давно немає...

То може навчимось цінувати те, що є, щоби потім не жалкувати...
Цей "шоколадний" Петя мені теж спочатку не подобався, а він і не повинен подобатись.
Та наразі ця людина в першу чергу Президент України і Верховний Головнокомандувач, який втримав Україну в перший рік війни і не дав перетворити половину країни на "новороссію".
Може досить з виряченими очима волати "ЦеЗрада"!?

Ми всі вже побачили, яку "альтернативу" Порошенку пропонують кремлядські нацисти, россійські фашисти й ЦеЗрадники.
Ні, краще вже я буду "порохівником". У мене навіть є «Порохівниця»! 🙂
Да, дядя Петя?

© Дмитро Дзюба
2015.ІХ.3

 

❃ ✽ ❃

P.S.:

Восени 2015 року, несподівано для мене, ця публікація набула широкого шерінгу і жвавого обговорення серед користувачів соцмережі Facebook.
Я публікував свої суб'єктивні роздуми щодо Президента у власному закритому аккаунті для невеличкого кола френдів. Позаяк публікація була публічною, її одразу підхопили френди і на ранок я буквально прокинувся відомим. Десятки коментарів подяки чи обурення, сотні лайків, півтори тисячі репостів... Користувачи підхопили публікацію й запропонували флешмоб на підтримку Президента України.
Цілком підтримав ідею флешмобу.
Хештеґ #Підтримую_Президента

Бажаю зауважити, що не є представником будь-якої політичної партії чи організації, не "мінстець" і шоколадок за цю публікацію не отримав. 🙂
І не отримую шоколадок, хоча й вельми полюбляю шоколад.

Я звичайний користувач соцмереж, у якого на момент публікації роздумів про Президента було лише 22 френди. Не ставив перед собою мети отримати слави та уваги — я взагалі не люблю бути в центрі уваги, бо є вельми замкнутою людиною. До речі, після публікації багато людей запросились у френди, та згодом через моє принципове питання щодо української мови, змушений був знову закрити свій власний аккаунт і залишити лише тих людей в френдлисті, з якими спілкуюсь.
Багато френдів не буває, мені достатньо й з півсотні.
(Ориґінал публікації нині також обмежено, разом з обмеженнями аккаунту — стукачів забгацько, а аккаунт не казенний.)
Втім, маючи власний сайт «Порохівниця» з про-державницькою позицією, саме сюди й виклав свої роздуми про Президента України від 2015 року.

Ці роздуми щодо Президента, згадка про одну з ключових подій Майдану, ключова подія фактично першого дня війни РФ (Россії Фашистської) проти України та особисті спогади Дитинства для порівняння дяді Петі з Петром Олексійовичем Порошенко я опублікував свідомо в якості особистих роздумів про важливі історичні події, свідком яких став.
Адже немає сили спостерігати повторення 1919 року, коли внутрішні зрадники загубили першу Незалежність України. Це коштувало Україні мільйони життів, втрачених у Голодоморі, війнах та геноциді Українців з боку Кремля...
Ми повинні не повторити помилки минулого...
Ми можемо робити неймовірні речі, попри те, що у нас вдосталь дурнуватих і дурненьких людей.
Українці зробили неможливе, коли йшли проти снайперів зі смішними дерев'яними щитами і гинули, співаючи "Ще не вмерли України ні слава ні воля"...
Українці зробили неможливе — ми вистояли перед страшним і потужним ворогом і не лише продовжуємо триматися, а ще й живемо повноцінним життям, співаючи пісень, насміхаючись над воріженьками і смакуючи сальце з укропчиком. 🙂
Українці завжди були вільними і у нас є що захищати: волю, одну родину за столом, одну калину за вікном, і Україну, бо в нас іншої нема...
„За Україну! За її Волю! За честь і славу, за народ!“
Україна понад усе!
Слава Україні! Героям слава!

І, так — "Москаль! На Україну зуби не скаль!"

© Дмитро Дзюба