Роковини Чорнобиля


 

Роковини Чорнобиля

 

В ніч на 26 квітня 1986 року сталась найбільша техногенна атомна катастрофа в історії людства — вибух на Чорнобильській АЕС.
26.IV.1986 01:23:50 IV енергоблок Чорнобильскої АЕС ім.В.І.Леніна вибухнув — повністю зруйновано реактор, будівля енергоблоку зруйнована.
Тоді ще ніхто не усвідомлював, що історія людства в цю мить змінилась назавжди...

 

Чорнобильська Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною Совєтського Союзу, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі, суттєво постраждали країни Скандинавії.
Совєтський режим намагався приховати факт аварії на Чорнобильській АЕС, але першими на сполох забили спочатку в Скандинавії, зафіксувавши підвищення радіаційного фону, потім в Європі, США і зрештою, коли Світ почав говорити про ядерну катастрофу в СССР, Кремль змушений був визнати факт аварії. Проте в самому Совєтському Союзі масштаби катастрофи приховувались "чтоб не наґнєтать паніку".
 


 

Головною причиною цієї атомної катастрофи є в першу чергу діяльність окупаційного Совєтського режиму.
Окупована Совєтами Україна стала ніби полігоном для їх деструктивної нелюдської діяльності.
Спочатку совєтський окупаційний режим повністю знищив ріку Дніпро, звівши каскад водосховищ, тим самим знищивши остаточно і вщент ріку Дніпро та унікальні Дніпрові Пороги, Великий Луг, Горішні Плавні та унікальний природній світ Дніпра на теренах України...
Після цього совєтський окупаційний режим збудував на території України найбільшу кількість атомних електростанцій — в УССР було аж 6 АЕС, включно з найбільшою в Європі Запорізькою АЕС, котра має шість енергоблоків.

Всі ці об'єкти створювались лише для підтримання військово-промислового комплексу СССР з метою створення ядерного арсеналу Кремля. Всі ці об'єкти будувались максимально швидко, з порушеннями, в режимі "пятілєтка в чєтырє ґода" і зазвичай "здавалісь" на рік раніше запланованого терміну до якогось чергового "красноґо дня калєндаря", чи то "к 7 ноября", чи "ко дню рождєнія лєніна".
Власне, проведення експерименту на IV енергоблоці ЧАЕС також "пріурочівалось ко дню рождєнія лєніна".
Наслідком стала найстрашніша атомна катастрофа людства...
Вибух на ЧАЕС дорівнює потужності 500 Хіросим...
Щоб радіаційна хмара не пішла в бік Москви, Кремль задіяв всю авіацію для розгону хмар і основні радіаційні опади зрештою впали на теренах Білорусі. Українцям і Білорусам не повідомляли про справжні масштаби катастрофи, та нарочисто показово згоняли людей на "пєрвомайскую дємонстрацию" в Києві. Таким чином, радіаційне випромінювання отримала велика кількість Українців...
Евакуацію негайно розпочали лише в Прип'яті та Чорнобилі, пізніше в 30-кілометровій зоні, а вже згодом частково відселялись і населені пункти безпосередніх зон радіаційного забруднення.
Зрештою, близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення.
Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова Зона Відчуження.

Кремль і совєтський окупаційний режим так і не відповіли за свій злочин проти людства.

 


 

До Вашої уваги 4 документальних фільми, включно з першою документальною хронікою 1986 року «Чорнобиль — Хроніка важких тижнів» від режисера Володимира Шевченка, котрий ціною свого життя залишив нам цю хроніку...
 

II► «Битва за Чорнобиль» — фільм Томаса Джонсона \ «Discovery»

 

II► «Чорнобиль. Точка часу»

Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції – трагедія, яка повинна стати уроком і поштовхом бути готовим відповісти на подібні виклики сучасності. Совєтський Союз, який готувався до ядерної війни, зовсім не був готовий до подій квітня 1986 року. А чи готова тепер Україна? Документальний фільм, створений через тридцять років після катастрофи – «Чорнобиль. Точка часу» – про руїни чорнобильської науки, вимушених переселенців та унікальний полігон для досліджень.
 

II► «ОККУПАЦИЯ»|«ოკუპაციის»: фільм дев'ятий «СМЕРТЕЛЬНИЙ ПОДАРУНОК — ЧОРНОБИЛЬ»
• УКРАЇНА — БІЛОРУСЬ •


▼ Чорнобиль...
Історія, яку потрібно знати.
Ядерний удар по фундаменту СРСР.
Чорний дощ в Гомелі.
Радіаційну хмару, що накрила Європу.
"Пєрвомайскій парад" в Києві, проведений незважаючи на смертельну небезпеку.
Спустілі села, міста-примари.
300 тисяч евакуйованих.
Засекречені медичні показники.
Чорнобиль: заповідник смерті.

 

II► «Чорнобиль — Хроніка важких тижнів» — 1986

«Чорнобиль — Хроніка важких тижнів» — український документальний фільм режисера Володимира Шевченка, відзнятий 1986 року.
Багато фільмів створено вже через роки після вибуху четвертого блоку Чорнобильської АЕС. Та лише небагато людей були свідками самої трагедії.
Лише дві кіногрупи прорвалися через чиновницькі перешкоди, однією з них була команда режисера «Укркінохроніки» Володимира Шевченка. 14 травня 1986 року вони виїхали на зйомки на станцію і наступні сто днів провели поряд з пожежниками, енергетиками, військовими, дозиметристами і атомниками, що ліквідовували наслідки вибуху на ЧАЕС. Всі вони розуміли небезпеку, якій піддавалися. Хтось виконував наказ, хтось не мав вибору, але серед кінематографістів були тільки ті, хто приїхав сюди із власної волі. Більше того, Шевченко вів справжню облогу численних, але необхідних інстанцій, щоб потрапити в епіцентр катастрофи. Вже в лікарняній палаті, отримавши велику дозу радіації, режисер записав в щоденнику:
«Якщо хтось скаже мені, що якби не ліз, був би з легенею, негайно відповім: краще без легені, ніж, як деякі, без честі.»
Зйомки велися безперервно в найнебезпечніших зонах, де під ногами ще диміли уламки графіту. Загалом було віднято двадцять тисяч метрів плівки. Зняті з вертольота кадри над зруйнованим реактором були засвічені радіацією і плівку забракували. Але режисер поставив кадри із засвіченням в монтаж і на екрані вони з'являються під часті удари лічильника Гейгера.

Усе, що мало відношення до Чорнобиля, ретельно фільтрувалося владою: всі друкарські, аудіо-, фото- і відеоматеріали повинні були проходити спеціально створену Міжвідомчу групу експертів, в яку входили представники тридцяти трьох міністерств і відомств. Після цього свій дозвіл повинні були дати ЦК, Політбюро, Головліт і Держкіно. Звісно, держструктури розраховували на те, що радянські творці будуть прославляти героїчну працю ліквідаторів і своє керівництво, яке їх спрямовує на шлях подвигу. Режисер відстоював право на чесний погляд, тому що по відношенню до людей, що працювали і вмирали там, на ЧАЕС, інша позиція була б злочином. Внаслідок тривалої боротьби, фільм таки вийшов на екран, порізаний, але не фальшивий. І останній.

Творець кінопрецеденту, закупленого згодом 132 країнами світу, який одержав призи дев'яти міжнародних кінофестивалів і ввійшов до історії української та світової кінопубліцистики XX століття, помер від променевої хвороби буквально через місяць після прем'єри.