❄ Невкрадене Різдво ❄

Вбити Різдво совєтські окупанти намагались з самого початку окупації України, коли вбили творця „Щедрика“ Миколу Леонтóвича…
Але совєтським окупантам не вдалось вбити Дух Різдва!

„Ісус нарождається! Славíмо його!“
Різдво приходить в оселі Українців, люди святкують, або готуються святкувати.
Совєтам не вдалось вкрасти Різдво у Українців!
Десятиліття заборон не змогли стерти з пам’яті і свідомості Українців справжні українські Різдвяні Святá.

Вперше Україна святкує Різдво 25 грудня разом з усім Світом офіційно, на державному рівні. Маленький, але важливий крок, що віддалив нас від кривавої імперії з совєтскім новоґоднім олів’є та всілякими "іроніямі с лёґкім паром". Нарешті Україна почне належно святкувати Українські Різдвяні Свята — а вони у нас найчарівніші!

Українські Різдвяні Свята, що коріннями сягають сивої давнини, дійсно чарівні й казкові!
Зараз, ми наново знайомимося з нашими українськими традиціями, українськими Різдвяними Святами! А вони, певно, найчарівніші в Світі!… Розваги й дітям, і дорослим!…
Стародавні, різдвяні традиції, що коріннями сягають сивої давнини…
Святий Миколай, калита на Андрія, Святий Вечір, дідух і кутя, Різдво, Щедрик і Щедрий Вечір, щедрівки й колядки, Меланка, Водохреща… Вертеп! Ялинка, звісно, смаколики й Різдвяні Дзвоники!…
Єднання родини за спільним столом із дванадцятьма стравами на Святвечір, урочиста Літургія, гучна коляда і щирі вітання. Так узагальнено можна охарактеризувати сучасне галицьке Різдво. Однак ще у 40-х роках минулого століття величну звістку про народження Ісуса Христа несли крадькома. Під радянське табу потрапили багатовікові українські традиції. І майже на півстоліття різдвяна містерія пішла в підпілля. Але не зникла, як би сильно її не хотіли вкрасти з пам’яті людей.

Різдво у холодній криївці

…Вони не лише боролися за Незалежність України, а й берегли традиції та шанували релігійні свята. Вояки Української Повстанської Армії та члени збройного підпілля Організації Українських Націоналістів попри війну і складні умови все одно відзначали Різдво. Ті, хто перебував у криївках у лісах та урочищах, готували страви на вечерю з того, що мали. Інші, котрі на Святвечір були неподалік житлової зони, святкували разом із місцевими мешканцями в їхніх оселях.
Поширеними були і повстанські різдвяні листівки. Святковими посланнями з лісу не лише віталося людей із народженням Ісуса Христа, а й нагадувалося Українцям, що вояки потребують їхньої підтримки.

Часто на листівках писали не просто: „Із Різдвом Христовим!“ — а й зображали самих вояків. До прикладу: повстанці зі зброєю бачать у лісі Вифлеємську зірку. Схожі ілюстрації, які свідчили, що повстанці борються, незважаючи на зимову пору, були і на бофонах — своєрідних грошових знаках УПА та ОУН. Тиражувалися вони тисячами. Спочатку листівки малювались і друкувались по можливості за кордоном, згодом вдалось налагодити постійний друк листівок. Крім того, листівки за власними руками з деревовитів виготовляв Ніл Хасевич. На дощечці або ліногравюрі художник-різьбяр вирізав зображення і текст в дзеркальному зображенні. Після цього на заготовку наносили фарбу і робили відтиски на папері. Відтак підпільна поліграфія ОУН-УПА поширювалася серед населення. З одного боку, віталося людей із цим релігійним святом. З іншого — листівка мала пропаґандистський аспект, що потрібно допомагати воякам УПА, котрі перебувають у зимовому лісі.

Траплялися й намальовані листівки, однак їх було не так багато, як виготовлених за допомогою кліше.
Розповсюджувалися повстанські вітання передусім у селах представниками Організації Українських Націоналістів. У містах також, однак менше, адже там було багато працівників НКВД. Наприклад, в Івано-Франківську до 1948 ще існувала певна мережа членів ОУН, однак надалі вона практично була ліквідована в ході низки арештів. Залишилися окремі члени, котрі більше займалися розвідкою та передачею інформації повстанцям у ліс.

А от за збереження повстанських листівок можна було потрапити в табори ҐУЛаґ до Сибіру. Тому різдвяні вістки з лісу люди намагалися або переховувати, або швидко знищити перед обшуком у хаті.
Дивом збереглась унікальна різдвяна листівка, створена невідомим художником, з мапою Соборної України.

На превеликий жаль, багато подібних саморобних листівок зникло у вирі війни та окупації…

"Празднік по распісанію"

Совєтський окупаційний режим ніяких листівок із різдвяними привітаннями звісно не розсилав. Релігійну тематику взагалі намагалися викоренити, підмінюючи різдвяну містерію "новоґоднімі празднікамі".
Замість вертепу та веселої коляди — "торжествєнныє утрєннікі" у дитсадках, сценки й вистави у школах та "іґры-сорєвнованія" для школярів, де головний герой — "Дєд Мороз красный нос". Персонаж цей, як відзначають дослідники, щедро "приправлений" традиціями різних народів. Однак самобутнього походження він не має. Для образу "Дєда Мороза" трохи запозичили від Святого Миколая та його заокеанського варіанта — Санти Клауса. Оленів замінили на коней і додали в помічники замість ельфів "Снєґурочку".

Вітальні листівки "С новым ґодом!" у Совєтів з’явились у кривавому 1937 році, коли було затверджено персонажі "Дєда Мороза і Снєґуркі", і спочатку листівки несли здебільшого совєтсько-пропаґандистський характер.

Щойно совєтські порядки встановилися на території окупованої Західної України, запрацювала совєтсько-пропаґандистська машина. У грудні 1944 року у „Прикарпатській правді“ з’явилася публікація „Новорічна ялинка“ від завідувача кабінету педагогіки Станіславського інституту удосконалення вчителів. У ній ішлося про те, що кожна школа повинна підготувати свято новорічної ялинки, матеріал для якого пропонували шукати у газетах "Піонєрская Правда" і "Юный лєнінєц". Далі наводився й орієнтовний план дійства: встановити ялинку, відзвітувати про підсумки півріччя, показати художню самодіяльність та влаштувати танці у маскарадних костюмах "вокруґ хвойноґо дєрєва".

Про Святого Миколая взагалі не йшлося.
Чудотворець діяв у підпіллі, під покровом ночі і таємничості, незмінно приносячи малятам подарунки або ж різочки.
Попри прагнення до комунізму, фактор комерції, безперечно, був присутній і в Совєтах. Перед Новим Роком в містах відкривалися новорічні базари. На площі Ринок у Львові і на площі Ринок у Станіславі можна було придбати ялинки та прикраси для вічнозелених красунь. Незважаючи на загальновідомі передсвяткові черги та ажіотаж, такий стихійний ринок ще й давав змогу купити значно більше побутових та продовольчих товарів, ніж зазвичай. Адже совєтський дефіцит таки давався взнаки. В ресторанах прибічники совєтського "празднованія новоґо ґода", переважно з понаїхавших москалів і чєкістів, влаштовували гучні гулянки, слухали по радіо "бой крємлёвскіх курантов". Для окупантів в ресторанах встановлювалась новорічна ялинка, грав оркестр, подавався великий вибір страв, холодних та гарячих закусок, кондитерських виробів, напоїв, горілка.

Така ситуація була на окупованій Совєтами після 1939 року Західній Україні. Після Другої Світової Совєти повернулись і вже впроваджували на повну силу свої совєтські порядки. Але люди оберігали у своїх оселях Різдвяні Свята!
Набагато гіршою була ситуація з Різдвяними Святами на решті території України, окупованій Совєтами після 1921 року і змореною Голодомором… Там совєтські метастази насаджувались набагато агресивніше і ледь жевріючи традиції взагалі були практично знищені та замінені москальско-совєтським сурогатом…
Втім, поступово позбавляємось від цієї вати сурогату.

Я вмію чути Різдвяні Дзвоники!

Коли я був маленьким хлопчиком про старовинні свята нічого не було відомо і їх забороняли…
Але мої Бабуся Марія і Дідусь Михайло 1913 року народження завжди тихенько вдома святкували усі ці свята. Особливо Різдво, Щедрий Вечір і Маланку, Паску та Спас.
Звісно, Бабуся і Дідусь Святого Миколая теж шанували та завше наголошували, що подарунки приносить саме Святий Миколай, а не якийсь там "дєд мароз", втім пояснювали це завжди вельми делікатно, щоби не задіти дитячих почуттів. Адже я, як і решта дітей, ріс в суто совєтському "русцкоязычном" середовищі, де не було місця для Різдва, а був "дєд мароз красный нос" з перегаром та Снєґуркой напідпитку. І я бачив цю різницю між Святий Миколаєм із бабусиних розповідей та "дєд марозам" із залізничного клубу, роль якого виконував котрийсь із залізничників опісля зміни та пияцтва з вагоніками… Коли ще був зовсім малим, запам'ятався один такий "наваґодній утрєннік для дєтєй сатруднікав" в залізничному "ДК", де "дєд мароз" не лише "морозив" дітей та дорослих сивушними парами добрячого перегару, але ще й на обличчі мав огидну совєтську пластмассову маску з ватною бородою та красним носярою (та й під маскою ніс був такий же), та, певно, перед початком "утрєніка" сів на ту маску і продавив її — тріщина й дірка на лобі "дєда мароза" лякали найменших та немовлят так, що деякі починали рюмзати. Я був сміливий, тому не рюмзав, а відчувши перегар, сказав, що "дєд мароз" не справжній і п'яний.
Травма на все життя! 🙂
З тих пір знаю я ціну їх "дєду марозу"!
І хоча я атеїст, але містерія Різдвяних Свят завжди в душі в ці дні.

…Мені поталанило — Бабуся і Дідусь передали мені Дух Різдва, подарували «Щедрик» і казку з незабутнім смаком різдвяних смаколиків, з незабутнім дзвоном Різдвяних Дзвоників…
Я вмію чути Різдвяні Дзвоники!
Різдво вбити не вдалось.

Невдала спроба вбити Різдво

Для "совєтскіх ґраждан" було встановлене спотворене святкування зустрічі Нового Року. Ніякої містерії Різдвяних Свят, ніяких Різдвяних Дзвоників, тільки огидний салат олів’є з лайнової вареної "ковбаси", не менш огидні "ґалубыє аґанькі" по телевізору зі щорічною однотиповою новорічною програмою, обов'язкова блювотна "Іронія судьбы", п'яні пролєтарії в костюмах "дєд-марозав" з синюшними "снєґуркамі".
Хоча подвійних вихідних не було, як на 1-2 мая чи 8-9 мая та 7-8 ноября, втім пролєтарії все одно пиячили з тиждень, і святкували звісно ж що не Різдво, а був банальний колективний запой…

Натомість для Українців Різдвяні Свята були заборонені, а Різдво (і 25 грудня і 7 січня) було звичайним робочим днем. Хоча святкову вечерю вірні традиціям Українці неодмінно готували. А якщо 25 грудня або 7 січня припадало на вихідний, то свято справді вдавалося на славу. Віряни, як західного так і східного обрядів все одно вдома тихенько святкували Різдво.

Вбити Різдво совєтські окупанти намагались з самого початку окупації України, коли вбили творця „Щедрика“ Миколу Леонтóвича…

Украсти Різдво у Українців совєтським окупантам, зрештою, так і не вдалося. Заборонені релігійні мотиви в містах і селах все одно жили за фіранкою у кожній хаті, де на урочистому столі під час Святої Вечері горіла свічка і вся родина промовляла молитву. А традиції, які разом із виселеними Українцями мандрували у Сибір, все ж поверталися на рідну землю.
І навіть совєтський "Дєд Мороз красный нос" із однаковими совєтськими подарунками в мішку не зміг затьмарити Святого Миколая, котрий і досі своїм магічним авторитетом інтригує малюків. А для резиденції Чудотворця нині навіть знайшлося місце у самісінькому центрі столиці України в Мамаєвій Слободі.

На превеликий жаль, вже не один рік Різдвяні Свята у нас сумні, позаяк проти України триває війна і на фронті гинуть наші Захисники. Так звані "новорічні перемир’я" навпаки лиш спонукають ворога до збільшення аґресії. Проте, Захисники України мужньо й звитяжно боронять Україну від москалів і часто ціною своїх життів роблять все, аби в тилу громадяни могли мирно зустрічати Новий Рік і святкувати Різдвяні Свята…
Тож, коли будете весело гуляти в ресторанах, не забувайте, кому треба за це завдячувати…

Відваги, козацького здоров'я, янголів-охоронців їм та повернення з Перемогою в рідні хати!
Військової вдачі вам, Захисники України!
Вся Україна молиться за вас!!! Ви наші герої!
Повертайтесь живими!
Україна переможе!
Україна вже перемогла!
Слава Україні!
Героям слава!