Не український «Google-Украина»

Не український «Google-Украина»

 

В день 100-річчя Незалежності України Українців "тішить" новим ґуґл-дудлом український офіс «Google-Украина» — кожен користувач глобальної мережі Інтернет цього дня має нагоду постійно бачити на пошуковій сторінці Google дудл на честь …ні, не на честь 100-річчя Незалежності України і Дня Соборності України… Українці бачать дудл на честь Сєрґєя Ейзенштейна!

 
Ми живемо у віртуальну добу Інтернета, коли чи не половина Українців щодня перебувають у віртуальному просторі, користуючись глобальними мережами, в тому числі найбільшою глобальною мережею Google. Інтернет, як і телебачення, має великий вплив на суспільство, а також використовується як зброя. Будь які маркери в Інтернеті мають неабияку вагу. Тому, такі "дрібнички", як дудл, теж мають свою певну вагу.
Що таке дудл? Це картинка чи анімація на пошуковій сторінці, яка сповіщає користувача про ту чи іншу визначну подію дня поточного. Дудли в різних країнах різні, в кожній свої до своїх дат та персоналій. Їх створенням і розташуванням опікуються регіональні офіси глобальної мережі Google. В Україні це офіс «Google-Украина» (так, друга частина назви мовою окупанта, і нижче буде пояснено, чому).

В попередні роки до державних свят та визначних історичних подій «Google-Украина» зазвичай ставили патріотичні українські дудли, деякі вельми цікаві. Не анімаційні, просто картинкою, хоча й це було приємно. Та цього року щось зламалось мабуть в «Google-Украина» і 22 січня 2018 року, в день 100-річчя Незалежності Української Народньої Республіки і 99-річчя Соборності України чомусь вирішили не помітити цього подвійного і такого важливого для Українців свята, нав’язавши на очі анімаційний дудл в чєсть 120-лєтія со дня рождєнія товаріща Сєрґєя Эйзенштейна.

Підсвідомість підказувала, з огляду на дудл, що це совєтський кіношник 1920-1930-х років, відомий стрічкою "Бронєносєц Потёмкін" зі сценою розстрілу на Потьомкінських сходах в Одесі, на що вказують "бєґущіє ноґі матросов" і "падающая колясочка" на кіноплівці в дудлі.
Позаяк я не цікавлюсь зазвичай совєтскою інтєлєпузією, то в голові це лайно не тримаю. Та розлютившись від такого зухвальства «Google-Украина», все ж тицяю на дудл, аби освіжити пам’ять і дізнатись, яким таким лайном бажає накормити «Google-Украина» Українців в День Соборності і 100-річчя Незалежності України.

Who is Сєрґєй Эйзенштейн?

(Фотографії не буде! Забагато честі совєтському пропаґандону!)
Отже, товаріщ Сєрґєй Эйзенштейн — випещений Совєтами кінорежисер, один з улюбленців товаріща сталіна, аж двічі лауреат "сталінской прєміі", совєтський кінопропаґандист, попередник клану Міхалковых на цій стезі, фанатично-упоротий совок і страждаючий латентністю гомофоб.

Сєрґєй Эйзенштейн в молодості першим ділом побіг добровольцем в "красную армію"! Що вже багато про говорить про персонажа. Працювало воно в совєтском ґєнштабє, потім подалося в театральну діяльність, працювало з Владіміром Маяковскім на ниві оспівування Совєтской Россіі.
В 1924 році Эйзенштейн знімає повнометражний фільм "̶С̶р̶а̶ч̶к̶а̶" "Стачка", який здобуває в 1925 році на Міжнародній виставці декоративних і промислових мистецтв у Парижі срібну медаль (французи якраз почали активно вилизувати з усіх боків Совєтскую Россію).
Того ж 1924 року партія і сталін доручають Сєрёже відзняти пафосне кіно про революцію 1905 року, бажано епопею, але в "чрезвычайно краткіє срокі".
Сєрґєй Эйзенштейн видає стахановскімі темпамі чорно-білу німу кіношку "Б̶р̶о̶н̶е̶т̶ё̶м̶к̶и̶н̶ ̶П̶о̶н̶о̶с̶е̶ц̶" "Броненосец Потёмкин" (1925), яка згодом, зусиллями кремлядських лоббістів, здобуває цілу гору всіляких нагород та потрапляє на вершину списку найкращих стрічок за всю історію людства. Пізніше її озвучували, цензурували, перемонтовували, перевидавали, реставрували, тощо. Хто мав терпіння переглянути це совєтське лайно, той знає, що нічого надзвичайного в цій пролєтарскій мішанині кінокадрів немає. Звичайне аматорське пролєтарскоє кіно, вщент напічкане кремлівською пропаґандою, яке, втім, мало чим відрізняється, наприклад, від першої німої кіностряпні для пролєтарієв "Красные дьяволята" 1920-х (перша версія "Нєуловімих мстітєлєй", тільки з негром замість цигана).

Совєти вирішили відправити Сірожу вчитися кіномистецтву в Європу, бо навіть тупі пролєтарські чєкісти бачили різницю між кіношкою Сірожи і тими ж американськими та німецькими стрічками того часу. Пролєтарскій кіномитець тягав хвоста по Європі, був в Лондоні, Брюсселі, добряче поваландався по Німеччині, ходив по ґей-клюбам в Берліні.
З цього приводу, вельмишановне панство, дозвольте невеличкий ліричний відступ.
Справа в тому, що все своє сознатєльне совєтське пролєтарське життя Сєрґєй Эйзенштейн був ярим гомофобом і вважав гомосексуальність людини "дєґрадациєй".
У Берліні Эйзенштейн уперше побачив нічні ґей-клюби, напудрених молодиків і трансвеститів. Це видовище його зацікавило так, що з ґей-клюбів прогресивного на той час Берліну товаріщ красноармєєц не вилазив. Сірожа потім відправився до Інституту сексології (якщо не бреше) та за його словами почав вивчати "феномен" гомосексуальності, про що пізніше воно писало у щоденниках: "Наблюдения привели меня к заключению, что гомосексуализм во всех отношениях — регрессия, возвращение в прошлое состояние деления клеток и зачатия. Это тупик. Многие говорят, что я — гомосексуалист. Я никогда им не был. Я никогда не испытывал подобного желания, даже по отношению к Грише, несмотря на то, что у меня есть некоторая бисексуальная тенденция, как у Бальзака и Золя, в интеллектуальной области конечно...".
Ґріша це близький друг Сірожи Ґриґорій Алєксандрóв (так, на його честь названо кремлядський "хор пєсні і пляцкі", що торік шубовстнув літаком на дно моря), який формально був чоловіком совєтської співачки Любові Орловой (української покручки, котра зреклась України заради любові до Москви, така собі Софья Міхайловна того часу, та це вже інша історія). До речі, цікава історія знайомства Сірожи і Ґриши: вони обидва працювали в театрі, і знайомство почалось з мордобою через те, що не поділили жратву, бо Ґріша унюхав і вкрав у Сірожи замотаний у газету "Красная Звєзда" й захований за батарею бутерброд без ковбаси, а Сірожа за це дав йому в рило. Ґріша став скіглити, шо не жер два дні, Сірожа його пожалів, віддав той надгризений шмат хліба з маслом і приютив у себе вдома, а далі була пролєтарска романтіка і ватето всьо з латентними переживаннями обох персонажів і острахом перед всюдисущіми чєкістами.
Тобто, в історії хвороби Сірожи можна сміливо відзначити: "хомо совєтікус кацапєдік" — присутній увесь набір діягнозів, притаманний недоровзинутим кацапам-пролєтаріям, в тому числі й латентність та гомофобія. Власне, нічого дивного.
Латентна пролєтарская романтіка Сірожи і Ґріши продовжилась ...в США!

У 1930 році Сєрґєй Эйзенштейн па паручєнію совєтской родєны і партіі укладає контракт з американською кінокомпанією «Paramount Pictures» на екранізацію роману Теодора Драйзера «Американська трагедія». Разом з Айвором Монтеґ'ю та Ґриґорієм Алєксандрóвым за сприяння Драйзера починає роботу над сценарієм. Через місяць «Paramount» відмовляється від його сценарію. Ймовірно, в Голлівуді допетрали, що Совєти бажають зняти антиамериканське кіно в Америці, і для цього у Совєтів є совєтський кіношник-пропаґандист Эйзенштейн і американський комуніст Драйзер.
Коли не склалось з Америкою, Сірожа гайнув в сусідню Мексику й почав там знімати аналогічну кіношку, тільки вже про Мексику під назвою "¡Que viva México!"
На завершальному етапі кінозйомок раптом накрилися мідним тазиком і кінопроцес, і перебування Сірожи з Ґрішою в країні кактусів, бо товаріщ сталін особисто надіслав листа й наказав голубкам "сворачівать шарманку"! Просто, якраз в Мексику прилетіла чєкістська сокира в голову Льови Троцкоґо, тож Сірожа усвідомлював, що наступна сокира може прилетіти і в його кудряву голівоньку, тому гратися з долею не став, звернув свою шарманку й швиденько повернувся на совєтскую родєну.
Ось так скінчився мексиканський медовий місяць Сірожи і Ґріши!

По поверненню до СССР Сєрґєй Эйзенштейн деякий час маявся, потім почав знімати кіношку про піонєра Павліка Морозова, але якраз був 1937-й і Сірожу трішки попресували товаріщі із орґанов. Все обійшлось, хоча Сірожа добряче напудив у штанці і пережив перший інфракт.
Щоби якось "заґладіть віну пєрєд партієй і товаріщєм сталіным", Эйзенштейн починає зйомку кіно "Алєксандр Нєвскій" з потрібними для кремлівської пропаґанди акцентами. За цю псевдоісторичну маячню Сєрґєй Эйзенштейн отримує "сталінскую прємію", ордєн лєніна і ступінь вченого без захисту дисертації, від чого Сірожа ледь не сциться з радощів!
На крилах любові до товаріща сталіна та із вдячності за купу нагород, обласканий творєц "нє мєшкая" починає зйомки трилогії "Іван Ґрозний", за першу серію теж отримує "сталінскую прємію", але вже без побрякушок-орденов-мєдалєй. Но, бєда пріходіт ніоткуда, і другу серію шедевра сталінська влада забороняє й дає кінотворцу підсрачника.
На цьому ґрунті бідося стрімко чокнувся, в нього трапляється інфаркт за інфарктом і врешті-решт, скинутий з совєтскоґо олімпа кінотворєц помирає.
«Поклади йому шмат масла, він його любив» (©)

Так ось про яку персону протягом Дня Соборності і 100-річчя Незалежності України буде розповідати Українцям український сеґмент Google!
Даруйте за вельми іронічне переповідання біографії латентного красноармєйца і пропаґандона, бажаючі можуть тицьнути на ґуґл-дудл і все оце діло легко наґуґлити, вибачте за тавтологію.
А тепер поговорімо про Google.

Who is «Google-Украина»?

Google це взагалі окрема пєсня.
Почнемо з того, що засновником і власником глобальної мережі Google є совєтскій ґражданін Сєрґєй Брінн. Хоча товаріщ еміґрував до США ще в далекі совєтські часи, він лишився совєтскім ґражданіном ментально, про що постійно наголошує. Тобто, цей товаріщ нічим не відрізняється від офіцера КҐБ Євґєнія Каспєрскоґо. Ну, вже не варто мабуть вкотре розповідати про поцілованого в пупік Маркушу сцуКҐБерга і його кремлядську соцсєть ФСБук.

Варто нагадати, що саме Google Серґєя Брінна вже на другий день після РФ-рєндума в окупованому Криму намалювали на Google-Maps "новую ґраніцу", відокремивши окупований півострів Крим від України і приліпивши до РФ (Россії Фашистської). \скріншоти на колажах від 25.ІІІ.2014\ Товаріщ Брінн запевняв, що таким чином він і його ресурс "дотримується законодавства РФ", і взагалі, на його думку "Крим всєґда был россійскій".
Згодом, щоправда, інтерактивну мапу було трішки допиляно і для України кордон змалювали пунктирним, мовляв, "спорный", а для користувачів РФ кордон показано як державний і Крим показано як територія РФ.
А Сірожа маладєц, а Сірожа наш сынок!

Власне, проекти з інтерактивними Ґуґл-мапами по Україні за підтримки Мінкульту також вщент вкриті кремлядськими метастазами і виконуються за чіткими пророссійськими критеріями. Наприклад, непогано закшварився Google на проекті інтерактивної мапи Запорізької області з совєтською топонімікою на мові окупанта та позначенням комерційних об’єктів кремлядських коллабораціоністів. Хто платить бабло, для того Google і танцює! Найбільше платить Кремль!

Пошукова система Google в Україні також вельми цікаво працює.
Попри те, що запити подаються українською мовою, налаштування встановлені українською, операційна система українською, проте пошуковик Google чомусь постійно видає переважно результати мовою окупанта. Тобто, на пошукові запити українською в першу чергу отримується все кацапське, або переважно кацапське. З пошуком картинок взагалі біда, бо ж, наприклад, якщо шукати світлини за запитом "Голодомор", то в першу чергу видає картинки всіляких кацапських українофобів із глузуваннями та знущаннями. Якщо шукати ілюстрації по запиту "жито, пшениця", то видає картинки по запиту "рожь", і так далі, і тому подібне. Доводиться суттєво повикручуватись з пошуковими запитами, щоби отримати необхідні результати.

Вочевидь, роботу глобального пошуковика в українському сеґменті Інтернет контролює регіональний офіс «Google-Украина». Спроба знайти офіс компанії через пошуковик Google потішила купою результатів кацапскім язиком і жодного українськомовного! Навіть по запиту "Google-Україна" видає назву «Google-Украина». Схоже, політика «Google-Украина» чітко зорієнтована тільки на руссцкаґаварящую авдиторію, Українці їх в принципі не цікавлять.

Тож, не дивно, що в День Соборності і 100-річчя Незалежності України кремлядський «Google-Украина» підклав свиню Українцям з дудлом на честь совєтського пропаґандона. Вочевидь, це була свідома диверсія проти України.

Отже, цього дня, коли свідомі Українці мовчки будуть святкувати такі визначні дати, державні мужі наберуть води до рота і поховаються в суцільному офіційному затишші, українофобний медіяпростір буде займатись звичним розповсюдженням антидержавної істерії, псевдоукраїнські телеканали будуть крутити псевдоукраїнські кацапські серіальчики і українофобний юмарок квартала, а глобальний пошуковик Google буде настирливо пхати в кожен комп’ютер дудл із совєтським пропаґандоном!
Зі століттям Незалежності, Українці!..


© Дмитро Дзюба
2018.І.22
© «Порохівниця»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *