Двічі підписаний акт капітуляції

Reims 1945.V.7
Двічі підписаний акт капітуляції

 
Акт капітуляції Третього Райху підписувався двічі.
ІІІ Райх підписав Акт капітуляції у ніч проти 7 травня 1945 року — у Реймсі, традиційному місці коронації французьких королів.
І днем пізніше, 8 травня в передмісті Берліну Карлсхорсті, на істеричну вимогу сталіна той самий документ було підписано ще раз...

 

Після смерті Адольфа Гітлера вже ніхто не сумнівався, що єдиним способом закінчення війни у Європі є капітуляція Третього Райху.
Ґросс-адмірал Карл Дьоніц, наступник Гітлера, який обійняв посади Президента Німеччини і голови уряду, рекомендував військам Вермахту здаватися в полон до західних союзників. Адже перспектива кількалітнього перебування в концтаборах ҐУЛаґ на просторах СССР не могла бути привабливою для вояків Третього Райху.

Тим часом уряди країн-переможців вимагали від військ Вермахту терміново припинити опір і здаватися в полон.
2.V.1945 склали зброю перед англо-американськими військами німецькі формування в Північній Італії.
4.V.1945 капітулювали німецькі збройні сили всіх родів військ на північному заході Німеччини, в Голландії та Данії. Наступного дня склала зброю група армій “G” у Південній Німеччині та Західній Австрії. Залога Берліна після невдалих спроб прорватись на захід змушена була 2.V.1945 капітулювати перед совєтським командуванням.

Остаточно акт беззастережної капітуляції Німеччини підписав перед представниками США, Великобританії, Франції та СССР керівник штабу головного командування Вермахту Альфред Йодль 7.V.1945 у французькому місті Реймсі, де тоді містився головний штаб командувача союзних експедиційних військ у Європі Дуайта Ейзенгавера – Supreme Headquarters Allied Expeditionary Force (SHAEF).

Реймс, 7 травня 1945 року

Підписавши 4.V.1945 в Люнебурзі акт про капітуляцію німецьких військ на півночі, адмірал фон Фрідебурґ попрямував до штаб-квартири Дуайта Ейзенгауера, яка розташовувалася в Реймсі, з тим щоб за дорученням ґросс-адмірала Дьоніца порушити перед ним питання про капітуляцію військ Вермахта на Західному фронті. Оскільки через нельотну погоду адмірал фон Фрідебурґ був змушений добиратися від Брюсселя до Реймса на автомобілі, в Реймс німецька делегація прибула тільки о 17:00 5.V.1945. Між тим Ейзенхауер заявив своєму начальнику штабу Уолтеру Беделл Сміту, що з німцями торгу не буде, і він не має наміру бачити німців доти, доки вони не підпишуть умов капітуляції.

5.V.1945 командувач німецькими ВМС адмірал Ганс Ґеорґ фон Фрідебурґ прибув до Реймсу для перемовин із Дуайтом Ейзенгавером щодо умов загальної капітуляції.
Перемовини і подальше підписання Акту про капітуляцію відбувалося в приміщенні оперативного відділу союзного штабу SHAEF (цей штаб містився в будинку, який називали "червоним шкільним будинком", власне в будівлі технічного коледжу, "ліцеї Рузвельта", де нині розташований музей).

Для того, щоб продемонструвати Фрідебурґу безперспективність становища німців, Сміт наказав повісити на стіни мапи, що позначали становище на фронтах, а також мапи з позначенням нібито підготовлюваних союзниками ударів. Ці мапи справили на Фрідебурґа велике враження.

Перемови проводили начальник штабу SHAEF Волтер Беделл Сміт і генерал Карл Стронґ. Адмірал фон Фрідебурґ пропонував підписати капітуляцію німецьких військ лише на Західному фронті. Але Дуайт Ейзенгавер наполягав на одночасній капітуляції військ Вермахту на обох фронтах, причому війська на Заході та Сході повинні залишатися на своїх місцях. На це Фрідебурґ відповів, що у нього немає повноважень на підписання загальної капітуляції. Вивчивши представлений йому текст акта про капітуляцію, Фрідебурґ телеграфував Дьоніцу, з проханням дозволу підписати загальну капітуляцію або послати для цього Кейтеля та командувачів повітряних та морських сил.

Ґросс-адмірал Карл Дьоніц визнав умови капітуляції неприйнятними та послав до Реймсу генерала Йодля, який був відомий як категоричний противник капітуляції на Сході, щоби переконати союзних англосаксів продовжити воєнні дії на Східному фронті проти Совєтів. Йодль повинен був пояснити Ейзенгауеру, чому загальна капітуляція неможлива. У нацистів все ще жевріла надія на сепаратний мир і спільну війну проти СССР. Але перед США та Британією стояла перспектива кількарічної війни з Японією в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Вони були зацікавлені в участі у ній СССР — для скорішого завершення воєнних дій.

Йодль прибув у Реймс надвечір 6.V.1945 і зрозумів, що союзники настоюють на загальній капітуляції. Врешті-решт ґросс-адмірал Дьоніц уповноважив Йодля підписати Акт капітуляції. Після годинної дискусії з Йодлем Сміт і Стронг прийшли до висновку, що німці просто тягнуть час, щоб встигнути переправити на Захід якомога більше військ і біженців, про що й доповіли Ейзенгауеру. Останній наказав Сміту передати німцям, що "якщо вони не припинять шукати відмовок та тягнути час, я негайно закрию весь фронт союзників та силою зупиню потік біженців через розташування наших військ. Я не потерплю жодних подальших зволікань". Отримавши цю відповідь, Йодль зрозумів, що його становище є безвихідним, і запросив у Дьоніца повноважень на загальну капітуляцію. Ґросс-адмірал Дьоніц назвав поведінку Дуайта Ейзенгауера "справжнісіньким шантажем", однак, також зрозумівши безвихідність ситуації, незабаром після опівночі 7 травня доручив Кейтелю відповісти: "Ґросс-адмірал Дьоніц надає повне право підписати відповідно до запропонованих умов". Церемонія підписання була призначена на 2:30 ночі 7.V.1945. Акт про капітуляцію повинен був вступити в силу о 23:01 8.V.1945, тобто через майже дві доби після підписання — Дьоніц сподівався скористатися цим часом, щоб перемістити на Захід якомога більше військ та біженців.

Акт капітуляції підписує Альфред Йодль. 7 травня 1945 року.

Підписання Акту про капітуляцію ІІІ Райху відбулось о 2:30 ночі проти 7 травня 1945 року в Реймсі в в приміщенні оперативного відділу союзного штабу SHAEF. З боку ІІІ Райху в церемонії підписання Акту капітуляції брали участь Альфред Йодль, Ганс фон Фрідебурґ і Вільгельм Оксеніус, який репрезентував Люфтваффе (військову авіацію).

Акт підписали: від німецького головного командування — Альфред Йодль, від SHAEF — Волтер Беделл Сміт, від совєтського головного командування — Іван Суслопаров. Як свідок акт підписав французький генерал Франсуа Севез.

Генерал-майор Іван Суслопаров, генерал Волтер Беделл Сміт, генерал армії Дуайт Ейзенгавер, маршал ВПС Артур Теддер.

Генерал-майор Іван Суслопаров (1897–1974) був тоді керівником совєтської військової місії при SHAEF. Інших совєтських генералів тоді у Реймсі не було. Суслопаров переслав до Москви текст Акту капітуляції і чекав дозволу на його підписання. До часу підписання дозвіл так і не дійшов, тому Суслопарову довелося підписувати документ з власної ініціативи, на свій страх і ризик. Щоправда, він поставив умову, що "за вимогою однієї з союзних держав можлива нова церемонія підписання Акту капітуляції" ІІІ Райху. Вчинок Суслопарова не був належно оцінений в Кремлі, і хоча він уникнув репресій, але до кінця життя так і залишився генерал-майором.

Підписаний у Реймсі Акт капітуляції мав набрати чинності з 23 години за середньоєвропейським (берлінським) часом 8.V.1945. Церемонію його підписання можна побачити на відеофільмі.

Радіозвернення до німецького народу

7.V.1945 о 14:27 (за іншими джерелами, 12:45) німецьке радіо (з Фленсбурґа ) офіційно повідомило про підписання капітуляції. Міністр закордонних справ уряду Дьоніца граф Людвиґ Шверин фон Крозиґ сказав таку промову:

Німці і німкені!
Верховне головнокомандування вермахту за наказом ґросс-адмірала Дьоніца заявило про беззастережну капітуляцію німецьких військ. Як керівний міністр імперського уряду, утвореного ґросс-адміралом для завершення всіх військових завдань, я звертаюся в цей трагічний момент нашої історії до німецького народу...
Ніхто не повинен помилятися щодо тяжкості тих умов, які накладуть на нас наші противники. Необхідно без всяких гучних фраз, ясно і тверезо дивитися їм в обличчя. Ніхто не може сумніватися в тому, що прийдешні часи будуть для кожного з нас суворі і у всіх сферах життя зажадають від нас жертв. Ми зобов'язані принести їх і лояльно поставитися до всіх зобов'язаннях, які на себе беремо. Але ми не сміємо впадати у відчай і вдаватися до тупий покірності долі. Ми повинні знайти шлях, щоб з цього мороку вийти на дорогу нашого майбутнього. Нехай трьома дороговказними зірками, які завжди були запорукою справді німецької суті, нам послужать єднання, право і свобода...
Ми повинні покласти в основу нашого народного життя право. Вищим законом і головною направляючої ниткою для нашого народу повинна стати справедливість. Ми повинні визнати право і за внутрішнім переконанням, і як основу наших відносин з іншими народами. Повага укладених договорів повинно бути для нас таким же святим, як і почуття приналежності до європейської сім'ї народів, будучи членом якої ми хочемо привести до розквіту всі наші людські, моральні і матеріальні сили, щоб залікувати жахливі рани, нанесені війною.
Тоді ми зможемо сподіватися, що атмосфера ненависті, яка нині оточує Німеччину в усьому світі, поступиться місцем тому примирення народів, без якого немислимо оздоровлення світу, і що нам знову подасть свій сигнал свобода, без якої жоден народ не може жити пристойно і гідно.
Ми хочемо бачити майбутнє нашого народу в усвідомленні найглибших і найкращих сил кожного, хто живе, кому світ дав вічні творіння і цінності. З гордістю за героїчну боротьбу нашого народу ми будемо поєднувати прагнення як ланка західно-християнської культури вносити свій вклад в чесний мирну працю в дусі кращих традицій нашого народу. Та не покине нас Бог в нашій біді, нехай освятить він наше важка справа!

Але Сталіна не влаштовувала капітуляція ІІІ Райху "в якомусь там французькому Реймсі", він хотів, щоби Німеччина врочисто склала зброю перед совєтським командуванням у самій столиці ІІІ Райху. Сталін істерично вимагав перепідписання наново цього ж Акту, але на найвищому рівні. Аби не дратувати "дядечка Джо", західні союзники погодилися влаштувати для нього ще одну церемонію.

Уранці 8.V.1945 з Фленсбурґа, де знаходився уряд Дьоніца, англійці привезли до Берліну літаком полонених ними фельдмаршала Вільгельма Кайтеля, адмірала фон Фрідебурґа та генерал-полковника ВПС Г.Штумпфа. Того ж дня прилетіли командувач стратегічних ВПС США К.Спаатс, головний маршал авіації Великобританії А.Теддер і французький генерал Ж.Латр де Тасіньї.

З Москви прибув "зам. наркома іностранних дєл СССР" Вишинскій. Керував церемонією совєтський військовий злочинець, так званий "маршал" Ґєорґій Жуков. Довго чекали на погодження в Москві Акту капітуляції, який мало чим відрізнявся від попереднього. Церемонію розпочали пізно вночі – о 23 годині за берлінським часом. У Москві це вже було 9 травня, тому Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СССР про проголошення "дня побєди" 9 травня. Того ж дня в Кремлі встановлено медаль “За побєду над Ґєрманієй в Вєлікой Отєчєствєнной войнє 1941–1945 ґодов”.
Хоча, насправді ІІ Світову війну у 1939 році роздмухали саме СССР і Третій Райх, лишаючись найтіснішими союзниками до 22 червня 1941 року.

Вдруге Акт капітуляції в Карлхорсті підписує Вільгельм Кайтель. 8 травня 1945 року.

Тоді, за погодженням між урядами СССР, США і Великої Британії, була досягнута домовленість вважати процедуру в Реймсі "попередньою". Тим не менш, у європейській історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, пов'язують із процедурою в Реймсі, а підписання акта про капітуляцію в Берліні іменують "ратифікацією".

Дії СССР зрозумілі, позаяк СССР намагався назавжди закріпити за собою імідж "асвабадітєлєй Європи", і саме цим зараз маніпулює Кремль, роздмухавши вже ІІІ Світову війну, фактично...

Звичайно, для більшості людей на території СССР це був радісний день. Адже закінчилася війна, з’явилася надія на повернення рідних і близьких, на покращення життя. У Львові, наприклад, 9 травня 1945 року теж пройшов офіційний мітинг, хоча більшість городян була заклопотана вирішенням своїх щоденних проблем і не виявляла надмірної радості.

Двадцять років "день побєди" в СССР хоч і вважався святом, але був звичайним робочим днем.
Щоправда, перші два роки після 1945 день 9 травня був вихідним, потім Сталін скасував цей "празднік", а чисельні ветерани були відправлені по таборам ҐУЛаґ, ветерани-інваліди взагалі були винищені.
І лише 1965 року Лєонід Брєжнєв проголосив "9 мая днём побєди" державним святом і зробив його (як і "8 марта") вихідним. Донині воно ця абсурдна дата визнана державним святом у більшості держав, утворених на пост-совєтському просторі.

8 травня вважають першим днем миру в Європі після закінчення ІІ Світової війни і відзначають у більшості її держав-учасниць. У Франції, Німеччині та Словаччині 8 травня є неробочим днем. У США встановлено єдиний День пам’яті загиблих у всіх війнах (Memorial Day), який є неробочим і відзначається щороку в останній понеділок травня.

Хоча 7.V.1945 війська Вермахту офіційно здались арміям Об’єднаних Націй, воєнні дії в Європі фактично не закінчилися. Ще кілька днів не складали зброї гарнізони портів Сан-Назер і Лоріян на заході Франції, які війська Вермахту боронили від серпня 1944 року. У Чехії, прориваючись на Захід, не поспішала здаватися Совєтам група армій "Центр". Щойно 9.V.1945 почали капітулювати дивізії Райху в Норвегії, Курляндії (Латвія) та на півострові Гель біля Гданська. Останні організовані німецькі відділи склали зброю 19 травня 1945 року.

А 2 вересня 1945-го ІІ Світова війна завершилася підписанням акту про капітуляцію Японії. Офіційно війна тривала 6 років і один день (з 1 вересня 1939 року).

Україна у ІІ Світовій війні

Хоча для Українців вона була довшою. Адже вперше збройний опір німецькому сателітові — Мадярщині — вчинила «Карпатська Січ», військо утвореної в березні 1939 року Карпатської України.
Докладніше — КАРПАТСЬКА УКРАЇНА 1939

Українці воювали в арміях СССР, Польщі, США, Канади, Франції, Югославії. Добровільно чи примусово брали вони також участь у боях на боці Німеччини, Мадярщини, Румунії, Словаччини, Хорватії й інших держав. Не раз їм, одягненим у різні однострої, доводилося стріляти один в одного на фронтах тієї війни.

На українських землях війна припинилася не у травні 1945 року. І то не лише на західних теренах. Від 24 квітня до 30 червня 1945 року відділ УПА “Крути” рейдував північчю Житомирщини та Київщини і півднем Білорусі, доходив до околиць Києва. Відділ УПА з Холодного Яру ще в червні 1945-го діяв біля Кременчука. На Галичині, Закарпатті, Волині, Буковині повстанці вели збройну боротьбу майже до середини 1950-х. Не закінчилася війна у травні 1945-го в Литві, Латвії, Естонії, де й "лісові брати" кілька років чинили збройний опір більшовицькому режимові.

У відозві Головного Командира УПА Тараса Чупринки (Романа Шухевича) у травні 1945 року проголошувалось:

"Гітлерівська Німеччина остаточно розгромлена й розбита.

Великий вклад у перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці...

Та з розвалом Німеччини вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант – Росія. Від віків поневолюючи Україну, вона не зрезигнує з неї ніколи, незалежно, чи в неї царський режим, чи "найдемократичніша в світі республіка". І саме оця "соціалістична республіка" вирішила остаточно покласти край українським самостійницьким змаганням...

Українські Повстанці! У світі ще не заіснував мир. Революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СССР зростають. Росте в усьому світі свідомість, що несе зі собою ідея "диктатури пролетаріяту", голошена з Кремля. В боротьбі проти нього Ви сьогодні не самі! Завзяті серби, хорвати ведуть бої проти московського ставленника Тіта, болгари також піднімаються проти кривавого терору, принесеного "союзним" СССР. Гори Семигорода залюднилися тими румунами, що не піддалися Росії. Навіть мала Словаччина веде партизанку проти наїзника. Польські патріоти саботажами й збройною боротьбою відповідають на намагання Сталіна їх поневолити. Ряди борців проти східного сатрапа ростуть. Це все створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР.

Дотримати зброю в руках до тієї хвилини і станути на чолі воюючих проти Сталіна мас – Ваше священне завдання. Вірю, що виконаєте його з честю і фанатизмом, як виконували всі дотеперішні завдання. Новими методами боротьби, пристосованими до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ.

З незламною вірою вперед, до перемоги!

Вічна хвала тим, що полягли в боротьбі з наїзником!"

Лише за офіційними даними секретного циркуляра ЦК КП(б)У, протягом 1944-1955 років загинули понад 150 тисяч бійців УПА та підпільників ОУН, заарештовано понад 100 тисяч, депортовано до Сибіру понад 200 тисяч Українців. За цим документом, офіційні, явно занижені, втрати совєтської армії, військ НКВД/МҐБ, міліції — понад 23 тисячі осіб. Значну їх частину знову становили українці, мобілізовані в 1943-1945 роках у східних і центральних областях країни та місцеві "ястребки".

Нинішня Україна, плекаючи статус правонаступниці УРСР, називає себе переможницею у ІІ Світовій війні. За це 1945 року її формально визнано членом і співзасновницею ООН — сталінської ООН. Ще звикло кажуть, що внаслідок ІІ Світової війни відбулось "об’єднання" частин Галичини, Волині, Закарпаття, Буковини та Бессарабії з Великою Україною. Чи не вперше більшість українських етнічних земель сполучилися в межах однієї держави. Мовляв, "Сталін здійснив давню мрію про об'єднаня", але насправді вусатий кривавий вбивця здійснив мрію всіх московських окупантів про приєднання до кривавої імперії Галицької та Підкарпатської Русі.

Але з другого боку, Москва двічі не використала нагоду приєднання до решти українських земель Холмщини. Вперше Сталін відмовився від Холмщини, Надсяння та Підляшшя у вересні 1939 року, обмінявши їх у Гітлера на Литву. А влітку 1944 року, коли радянські війська перейшли Західний Буг, тодішній секретар КП(б)У Микита Хрущов надіслав до Москви проект утворення в межах УРСР Холмської області. Також пропонувалося приєднати до УРСР Пряшівщину, Лемківщину, Південну Мармарощину, деякі інші етнічні українські землі. За звиклою радянською процедурою "возз’єднання", на цих теренах уже проводили «віча трудящих», писали листи з проханням долучити міста й села до СССР.
Але Москва чомусь відмовилася від цих проектів територіального приросту. Навіть навпаки, полякам віддали Перемишль і Любачів із прилеглими районами, уже приєднані до УРСР восени 1939-го.

За "пабєду і абъєдінєніє" Українцям довелося заплатити жахливу ціну...
Внаслідок репресій їх загинули мільйони. 5 мільйонів красноармійців, які потрапили в полон уже на початку бойових дій, одразу ж оголосили зрадниками, позбавили будь-якої міжнародної допомоги, декого покарали після повернення до СССР. Завдяки "геніальному" військовому проводу страшний каток війни проїхав нашою землею в обох напрямках, а сумарні втрати військових і цивільного населення у ІІ Світовій війні (близько 8-10 мільйонів українських громадян) не поступаються сумарним німецьким втратам.
Ну а по завершенню ІІ Світової війни Україну чекала третя хвиля Голодомору 1946-1947 років...
Сталіну потрібно було зерно для того, щоб засипати ним щойноокуповані країни Європи, аби показати "щедроти" СССР...

А в результаті – ще кілька десятиліть совєтського окупаційного режиму, які відкинули переможну Україну у розвитку значно далі від багатьох переможених...

Нині наступниця СССР — РФ (Россія Фашистська) роздмухала фактично ІІІ Світову війну.
Україна з 2014 року боронить свої терени від россійсько-фашистських окупантів.
Велика Війна триває...

За матеріялом
© Ігор МЕЛЬНИК © «Zbruč»
2018.V.7
© «Порохівниця»

1 коментар до “Двічі підписаний акт капітуляції

  1. Сповіщення: Борнгольм 8.V.1945: совєтська окупація – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.