„Про Небожителів і Богів соцмереж“

„Про Небожителів і Богів соцмереж“

 
Коли Боги торкаються смертних — смертні вмирають.
Це метафора.
На щастя, у випадках, про які піде мова в цій колонці, вмирає лише повага до вельмишановних осіб та лишається неприємний осад…
Назавжди…

 

Є у нас Еліта, Небожителі — провладні персони, “народні” депутати, чисельна інтеліґенція, вчені, елітні журналісти, розкручені топ-блоґери…
А є “пересічні” — безліч “маленьких” Українців, які там щось бігають собі як мурахи у віртуальному й реальному просторі, гомонять різне, мають різні погляди, інколи намагаються докричатися до Небожителів…
Небожителі “снісходят” час від часу і можуть навіть відповісти в коментарях щось, або ж навіть поплескати по плечу віртуально, поставивши “Like”, еге-ж! Або ж навпаки — показати свою Силу Богів та показово принизити якогось “пересічного”, байдуже, чи того, хто завжди дратує, чи того, хто завжди підтримує — їх все одно багато у списку фолловерів, яка різниця, вони всі “бєзлікіє”, віртуальні, їх багато, хіба ж ото згадаєш, хто там дратує, а хто підтримує, — тому Богам дозволено зверхньо ставитись до “пересічних”. Що вони там пищать, що цвірінчать, про що гомонять — то таке, “хаотічний набор звуков” — бігають там, копошаться попід ногами, пищать щось, дратують своїми коментарям й теґами Небожителів, бачте, “срут в комєнтах” — за це можна й подавити їх трохи, задля розваги.
Небожителі взагалі вважають, що “оте все” — то не люди, а так, “бєзлікіє”, “боты”, “упоротыє”, або “вышывата”, “куґуты”, “раґулі” — це вже залежить від поглядів Небожителя.
Богам соцмереж дозволено все!
Небожителі мають право відчувати себе Богами!
Це нагадує короткометражний фільм Ніла Бломкампа „God: Serengeti“.

Звісно, дивлячись на Небожителів, таку ж модель поведінки обирають і більшість з цих “пересічних”.
А Українцям як чубитись, то хлібом не годуй!
Вороги цим з насолодою користуються.
А ще ж у нас в Україні є доволі суттєвий прошарок “прінципіальна русскоґаварящіх” чужинців, котрі теж хотіли би стати “Боґамі”! То ж їх поведінка помножується ще й аґресією…
Втім, мова не про них наразі.

…Я не хотів цього робити…
Насамперед, надзвичайно підкреслюю й наголошую, що не ставлю мети облити брудом вельмишановних громадських діячів, чию діяльність всіляко підтримував і підтримую, поважаю та вклоняюсь за ту користь Державі, що несуть ці справи.
Підтримував і буду підтримувати справи на користь Держави, попри те, що стались якісь особисті неприємні миті, від яких лишився прикрий осад…

Насправді, все це дрібниці, і є речі набагато важливіше.
Цією редакторською колонкою я х'тів би звернути увагу поважних панів громадських діячів на те, що не можна відштовхувати своїм зверхнім ставленням тих небагатьох Українців, які стають на підтримку проукраїнських ідей, що втілюються вами. (будьмо відвертими, за українські ідеї не так вже й багато вболівають та хвацько підтримують). Бо коли людей відштовхують ті, кого люди щиро підтримують, людей це дезорієнтує, люди не знають, кого ж в такому разі підтримувати, а це, вочевидь, не на користь українським ідеям і геть не на користь Державі! Адже, зверхнє ставлення одних Українців до інших, навіть якщо це однодумці, геть не сприяє консолідації Нації в добу національно-визвольної боротьби…
Ми це вже неодноразово проходили, вельмишановне панство…
Історія України неодноразово доводить, що великі халепи починались з малих дрібниць, адже кожна дрібниця може призводити до великих наслідків…
Кожна шпарина й тріщина може бути початком прірви…
І крилом метелика можна викликати буревій…

На превеликий жаль, дедалі частіше стикаєшся з випадками зверхнього ставлення відомих громадських діячів до “пересічних”, як все ще дехто називає Українців. Зверхність набуває різних форм, але всі вони болючі для простої людини.
І це варто усвідомлювати.
Ні, я не закидую звинувачень чи особистих образ тим людям, котрі потрапили на наведені нижче скріншоти, хоча моє особисте ставлення до них, безперечно, змінилось, і, на превеликий жаль, не в кращий бік… Ще раз наголошую, ті корисні справи, що роблять ці люди для України, варто підтримувати попри що! І будь-які особисті образи мають йти на другий плян, позаяк не можна особисте ставити вище національних українських ідей. Бо ж — Україна понад усе!
Проте, варто зауважити, що кожен ось такий випадок знищує віру у людей і змушує триматись від них подалі…
На превеликий жаль…

„Коли Боги торкаються смертних — смертні вмирають“

Українізація і десовєтізація Збройних Сил України, розробка українського однострою, символіки, айдентики і автентики, нового обличчя Нової Української Армії!
Ну як можна стояти осторонь і не підтримувати таку надзвичайно корисну для України справу?
Пан Віталій Гайдукевич і команда „Нове військо“ під його очільництвом роблять неможливе!
Не підтримувати таке відродження Української Армії аж ніяк не можна!

Скільки каміння летіло в бік Гайдукевича від противників українізації ЗСУ! Гулко падала цегла на ратички у так званих “совєтскіх офіцеров” та “русскаґаварящіх байцов із акопав”. Палиці в колеса і шпичаки під колеса сипалися щодня у шаленій кількості. За кожен український символ чубились публічно відомі особи так, що посполиті лиш осторонь спостерігали із роззявленими ротами! Обєрвалантёр Юрій Бірюков публічно в коментарях кидав у бік Гайдукевича “Ты живёш в вымышленной рєальності, нє думай что лішь твоё мнєніє правільноє” та чинив шалений спротив втіленню української символіки, зокрема Тризуба Армії УНР, аж доки Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко не причепив собі першим на однострій шеврон з Тризубом УНР. Реванш “русскоґоворящіх” не вдався того разу…
А скільки ще всього було проти українізації Армії?
Як можна було не стати на захист пана Гайдукевича?

І ти починаєш лишати коментарі на захист пана Гайдукевича на офіційній сторінці Верховного Головнокомандувача; починаєш відгрібати від “русскаґаварящіх байцов із акопав” і від них же втрапляти раз за разом на місяць у ФСБук-бани; ти передруковуєш важливі меседжі від пана Гайдукевича про важливість Історії та українізацію Армії до себе на сайт з його фейсбуку, виправляючи одруковки та автозаміни, позаяк людина швидко у вільний час набрала текст на планшеті й далі займається важливими справами, а ти береш і максимально поширюєш вже оформлену публікацію, змалювавши до кожної постер, бо ж це з великої поваги до людини та до Справи в ім'я України — це єдине, що ти зі свого боку можеш зробити на допомогу…

І ти пишаєшся, та навіть хизуєшся тим, що, виявляється, пан Гайдукевич є опосередкованим земляком тобі, позаяк нас обох пов'язує місто Токмак… І в приваті ти розповідаєш пану Віталію про те, чим нині живе рідне місто, як важко проходить українізація у прифронтовому Запорожському краї, як іменем Марка Безручка називають вуличку у нетрях колабораціоністські керманичі міста та чинять спротив наказу зі столиці про перейменування найдовшої вулиці Європи на честь Василя Вишиваного…
“Лупаймо сю скелю!” — обмінюємося взаємними побажаннями у приваті…
Звісно, скрінити приватну бесіду я ніколи собі не дозволю з поваги до людини, але на підтвердження своїх слів покажу коментар з публічного простору від пана Віталія. Так, я пишаюсь, що цей громадський діяч пов'язаний з моїм рідним містом…

І ти тішишся, коли в одному з етерів на „5 каналі“ пан Віталій Гайдукевич у обговоренні відродження історії України згадує твої мапи України з втраченими етнічними теренами, в контексті, що користувачі соцмереж не забули про справжні терени Соборної України, нині втрачені… І хоч твого імені не згадано (а й не треба було), але ти пишаєшся тим, що створені постери з мапою Соборної України з серії „1917—2017 Ціна Незалежності“ стали предметом обговорення.

І ти потім вже сміливо звертаєш увагу пана Гайдукевича на факти “празднованія совєтскіх дат 7 ноября” в структурах МО, збираєш „Хроніки реваншизму“, лишає посилання на публікації в коментарях у пана Гайдукевича, позаяк відомий журналіст має більше можливостей здійняти резонанс, тим паче, це прямо пов'язано з десовєтізацією Армії. І на підтримку ти також синхронно збираєш та публікуєш матеріял:
„Совєтська окупація України триває…“
І ти без остраху позначаєш теґами та лишаєш в коментарях посилання на свої публікації на підтримку українізації Армії (адже у приваті пан Віталій дозволив публікувати на сайті «Порохівниця» матеріяли на підтримку реформи ЗСУ), щоб читачі та фолловери Гайдукевича змогли якнайширше поширити та ознайомитись. І позначаєш теґами не для того, аби подратувати зайвий раз теґуванням пана Гайдукевича чи, божезбав, “примазатися” до його роботи. І це робилося не заради “розкрутки” маловідомого сайту «Порохівниця» (та божезбав, ніхто й не збирався паразитувати на імені та справах), а лише задля підтримки Української Ідеї, задля підтримки українізації Армії! Ти вводиш на сайт теґ “Віталій Гайдукевич”, ти плянуєш створити взагалі окрему категорію “Реформи ЗСУ”…

І ось ти вже бачиш, як зовсім незнайомі користувачі репостять твої публікації не лише по соцмережам, але й до групи пана Гайдукевича „Нове військо“, де фахівці обговорюють між собою результати своєї роботи. Обговорюють публікацію, сперечаються, поширюють далі… І в трафіку сайта ти вже бачиш, що публікації на тему українізації Армії та передруковані меседжі пана Гайдукевича про нашу звитяжну Історію України читають хлопці на передку, бо ж видно, на які публікації звідки заходять читачі. І перегляд публікацій невпинно зростає, і ти тішишся, що не марно сидів ночами, готуючи ці публікації, малюючи ці постери та колажі, збираючи інформацію та оформлюючи публікації, немов діамантик у кільце-печатку.
І ти тішишся, що хоч бодай якусь користь, малесеньку, але користь приніс у загальну справу.
“Лупаймо сю скелю!”…

Але, виявилось, що своєю активністю та завзятою підтримкою ти просто лізеш у вічі людині…
Коли Штаб ООС замість розробленої символіки з Тризубом затвердив офіційним лоґо якесь непорозуміння, я особисто обурився і, можливо на емоціях, написав матеріял „Емблема ООС: фахівці vs "совєтскоє офіцерьё"“
Чорт мене смикнув опублікувати цей матеріял в групі пана Гайдукевича „Нове військо“. Переглядів було багато, почалось обговорення, але невдовзі адміністратор групи пан Гайдукевич …видалив цей пост.
І решту постів з публікаціями «Порохівниці» також, хоча публікував їх не я.
Це було доволі неочікувано і дивно, і, насправді, прикро…
А як же підтримка, а як же “Лупаймо сю скелю!”?…

Днями чорт мене смикнув звернути увагу пана Віталія Гайдукевича на чергове “празднованіє дня чєкіста” від одного з високопосадовців МВС.
Реакція пана Гайдукевича була вельми роздратованою.

Так, я розумію, що офф-топ, не по темі поста, але ж, нащо тоді коментарі, як не для комунікації? Нащо тоді взагалі тримати відкритими коментарі? Можна закрити коментарі і ніхто не буде дратувати, чи не так?
Усвідомлюючи, що своїми переживаннями за розповсюдження совєтських метастаз я вельми дратую свого земляка, я з превеликим жалем і прикрістю відписався, аби більше не дратувати людину…
Я ще розумію, коли ляпаси отримують відверті українофоби та противники українізації армії, але нащо ляпасами гамселити своїх однодумців і тих, хто завзято підтримує — це в моїй голові не вкладається…
То вам потрібна підтримка, чи ні?
І нащо всіх переконував, як потребує підтримки пан Гайдукевич, нащо я витрачав скільки часу та нервів, чубився з усіма цими противниками українізації Армії, отримував бани та відбивався від орав стукачів, завзято захищаючи позиції пана Гайдукевича від українофобної риторики Обєрвалантёра Юрія, якщо ось, після того як отримав ляпаса, бачу спільну світлину Бірюкова і Гайдукевича — і ніякі вони не люті опоненти, а навпаки друзі, а ти дурник наївний, Дмитро Дзюба…

Виходить, підтримка у питанні десовєтізації, про яку так просить пан Гайдукевич, зовсім йому не потрібна.
Кожна з останніх спроб якось підтримувати отримувала у відповідь гучного публічного ляпаса!
А це принизливо й прикро…

Не судилося на сайті «Порохівниця» створити розділ “Реформи ЗСУ”…
Вочевидь, підтримка публікаціями дратує пана Гайдукевича, адже, коли публікації сайту репостились у соцмережі на фейсбук-сторінці «Порохівниці» і позначався теґами пан Віталій Гайдукевич, жодної реакції, а тим паче, транслювання цих публікацій у його аккаунті не було. Ну, тут претензії не висуваються — особистий аккаунт людина має право використовувати на свій розсуд і немає нічого страшного у тому, що не дозволив у таймлайн аккаунту з'явитись постам з «Порохівниці». Але ж і зі своєї публічної групи повидаляв те, що люди репостили.
Отже, підтримка лише дратує? Виходить що так…

Відтак, доведеться припинити публікації на сайті «Порохівниця» про дійсно корисну реформу ЗСУ, позаяк я не можу без дозволу пана Гайдукевича надалі публікувати його меседжі з його аккаунту чи матеріяли з його групи. Це і неповага до людини, і хто зна, до яких наслідків призведе. Що робити з тими публікаціями, котрі вже зібрались за останні два роки — теж не знаю, поки що нехай висять, жодних порушень авторських прав там немає, всюди вказано джерела та авторство. Теґ “Віталій Гайдукевич” доведеться перейменувати, можливо, у “Реформи ЗСУ”, аби через свої ініціяли на головній сторінці сайту в хмарі теґів зайвий раз людина не дратувалась.
А я не люблю дратувати людей…

Ще раз наголошую, підтримував і підтримую ту надзвичайну роботу, що робить пан Віталій Гайдукевич.
Але, не приховую, відчуваю себе вельми прикро після такого необґрунтованого зверхнього ставлення і навіть образився на земляка.
Втім, вибачень не вимагаю, не “кісєйна баришня”, не розклеюсь.
Отримувати ляпаси й дещо гірше від чужих та своїх я вже звик, час такий нині, що поробиш, таке се ля ві…
Проте, українізація Армії важливіша за особисті образи.

Прикро лиш від того, що цураються нас, простих Українців ті, хто наближені до влади, хто є локомотивами змін.
Прикро, коли ти щиро підтримуєш і намагаєшся бути корисним, постаєш на захист Ідеї і діяча, готуєш ночами ті публікації та картинки малюєш, намагаєшся чимось допомагати, на щось звертати увагу, а виявляється — з тієї висоти, на якій знаходиться пан діяч, твоє борсання та пищання десь там унизу схоже на пищання маленької сірої миші, яка плутається під ногами і вже почала дратувати Небожителя…
І Небожитель мусить нахилитись та пальцями дати ляпаса зухвалій сірій миші!
Богам соцмереж дозволено все!
Ось як це виглядає…
І це прикро…

З деяких Небожителів смертні вмирають від сміху

Якщо у вищезазначему випадку дійсно дуже прикро, то від поведінки вже вищезгаданого Обєрвалантёра, котрий користувачів обзиває "мушкамі", стає смішно. Само ти "мушка", опудало українофобне!
Є взагалі зовсім смішні персонажі, що на хвилі війни стали “ТОП-блоґєрамі” та відомими персонами, але поводитись як люди не навчились. Втім, не варто перераховувати купу зашкварів, як по-модньому нині кажуть, від тих чи інших розкручених “супєр-блоґєров”. Кожен ледь не щодня стикається з цими зашкварами.

Зауважу, між іншим, що я геть не активний користувач соцмереж: я не бігаю по аккаунтам, не лишаю сотні коментарів та репостів на добу, не зловживаю кнопкою "Like", не лізу до людей у очі, не штампую "діжурні" картинко-коментарі без слів з вумним виглядом. Навпаки, я максимально обмежив себе і час від часу можу лишити десь у когось коментар чи зав'язати коротку дискусію, а також ніколи не лізу до людей з френдінґом, намагаюсь нікого не дратувати. Та, вочевидь, не зовсім виходить…

Отже, х'тів би показати те, що мене потішило за час війни.
При всій повазі до тієї надзвичайно корисної роботи, яку роблять поважні панове, деякі їх дії дійсно недолугі.

К — конкуренція?

Наприклад, чорт смикнув доповнити один зі щоденних оглядів пана Пономаря. Давно був дописаний, вважаю, що оптимізму не завадить в таку лиху годину, втім, рідко коли коментував чи репостив публікації пана Пономаря.
Але ж, Іспанія, моя улюблена Іспанія, яка нині також протистоїть гібридній війні Кремля!
Ну і доповнив: спочатку лишив коментар з посиланням на відео із маршем кремлядських сепаратистів "за нєзавісімость Андалузіі", а потім зібрав для широкої публіки читачів Пономаря дайджест останніх подій з фронту гібридної війни Кремля проти Іспанії. Ввічливо на початку коментаря перепросив у пана Пономаря, мовляв, з Вашого дозволу, пане Олеже, дозвольте доповнити Вашу публікацію… Синхронно на особистий аккаунт пана Пономаря написав у приват повідомлення (яке він ніколи не відкриє, бо нєґоже Богам соцмереж переглядати 100500 невідкритих повідомлень від "чєрні"), подякував за можливість доповнити коментар (от ця вже моя гіпертрофована вихованість та чемність), нагадав, що саме завдяки репосту Пономаря моєї публікації на підтримку Верховного Головнокомандувача „Президент і Головнокомандувач“ я одного разу прокинувся відомим, подякував за це, похвалив його каву “Пономарію”, яку оце допиваємо…

Не встигли читачі Пономаря почати ставити вподобайки під дайджестом про Іспанію, як коментар зникає!
З жалем пишу, мовляв, прикро, що видалили, я х'тів як краще.
І тут володар Анаконди та "сковородок трампа" "снізошёл" та пише "Я нічого не видаляв, вище дивіться". Ну звісно, перший коментар з лінком на іспанську фейсбук-сторінку лишився, а ось добірку з посиланнями в тому числі і на сайт «Порохівниця» — тихенько видалено. Зрозумла справа — бо ж "конкуренція". (Ой, ну яка з «Порохівниці» конкуренція — і тисячі читачів на фейсбук-сторінці немає проти сотен тисяч фолловерів Пономаря!) Я чудово розумію, що коментар не міг зникнути сам по собі. Й тому вирішую принципово запостити ще раз цей же дайджест без згоди з Пономарем, позаяк вдруге видалити після викрутасів він вже не зможе.

Я лише хотів доповнити інформацією, допомогти.
Та не заради "паразитування" я додавав той дайджест з лінками на сайт «Порохівниця»!
Ми й так програємо всуху інформаційну війну Кремлю, і кожна краплина, вважаю, є важливою. Що поганого в тому, аби проінформувати велелюдну авдиторію про перебіг гібридної війни Кремля проти Іспанії? Зрештою, ну це ж був не вкид на якийсь псевдоукраїнський помийний сайтик про "мальдіви і баригу". Тим паче, цей дайджест точно не був офф-топом і доповнював пост Пономаря. Але ж, вочевидь, ця моя "нахабність" не сподобалась топ-блоґєру.
Не велика біда. Після таких дій лишатись далі дописувачем якось перехотілося, тому без особливих переживань просто зняв вподобання зі сторінки й відписався. Позаяк, викручування пана Пономаря були смішними й примітивними.
Коли пан Пономарь лише розкручувався, то брав публікації на підтримку Порошенка звідусіль, в тому числі й мою, і я, особисто, був лише вдячний. Вдячний за те, що отрималась нагода якомога більшу авдиторію читачів переконати в тому, що на початку війни окрім Пороха, яким би він не був, інших альтернатив не було. Вдячний за те, що мій теґ #Підтримую_Президента вийшов у трендові і все ще живе у віртуальному просторі. А не за те, що "став відомим" (мені, відлюднику і мізантропу, зайва увага та сотні запитів у френди були геть не в радість).
І раптом, аж сам Пономарь злякався "конкуренції" ти тишком-нишком випиляв комент.
Ой, ну смішно ж, їй-бо'…
Вдруге каву “Пономарію” не замовлю!
Лишайтесь зі своїми "анакондамі" та "сковородкамі трампа" за солодкою патокою своєї "вітрини".
Ми, “пересічні”, вже якось в реальному всесвіті будемо без рожевих окулярів…

Хоча, що казати за ТОП-блоґєра Пономаря, коли мене, палкого прибічника Верховного Головнокомандувача, забанила сама Адміністрація Президента! “Бий своїх щоб чужі боялись”?
Звісно ж я підтримую Верховного Головнокомандувача Петра Порошенка, позаяк іншої альтернативи немає, а я все ж — націоналіст-державник і дотримуюсь національно-державницьких позицій. Втім, за необхідності, коли вважаю, що Президент України робить помилки (а Порошенко теж людина) — завжди можу зробити критичне зауваження: Помилка Президента щодо россійськомовних Помилка Президента щодо “22 іюня”
Дякувати, хоч прес-секретарі офіційной сторінки Порошенка ще не забанили.
Українська щирість у спілкування мабуть зайва в наш час…

“Не жартуй не в своєму аккаунті”

…Поважний історик Вахтанг Кіпіані, до якого ставився з величезною повагою! Робить багато корисних справ для України, це факт! І за це варто подякувати! Але ж…
Зверхність і пихатість до людей перекреслює цю повагу.
І справа не в тому моєму невдалому жарті в лютому 2017-го.
Тоді якраз всі обговорювали лоґо київського “Євробачення” і я виступив "не в тренді" разом з такими українськими художниками, як, наприклад, пан Олег Шупляк. Я захищав українську концепцію з Петриківкою, а потім з'ясував, що за створенням скандального лоґо стоять московські "крєатівщікі" і, власне, кошти за це отримали по факту кацапи.
Так ось, "невдало" пожартував, бачте…

При цьому, раніше спілкувались з Вахтангом Теймуразовичем у приваті на історичну тематику. Також в усьому підтримував, поширював публікації, навіть сам Кіпіані у френди запросився! Тобто, пану історику не нарікнути, що це до нього якийсь там "бєзлікій бот" прийшов у коменти — ми вже були знайомі віртуально і неодноразово спілкувались. Але пихатий Нєбожитєль Вахтанг Теймуразовіч не зобов'язаний запам'ятовувати усіх оцих своїх фолловерів та френдів — їх багато, а Нєбожитєль один!
Хоча, пан Нєбожитєль Вахтанг Кіпіані "снізошёл" та навіть пішов глянути мій аккаунт, шукаючи чомусь моє фото, але не помічаючи ані публікацій на тему історії України, ані постів на підтримку Верховного Головнокомандувача (да-да, не "зрадофіл"), ані того, що у френдах взагалі-то. Черговий Бог соцмереж переймався в ту мить питанням показової публічної порки зухвалого жартівника, який "посмєл" щось там вякнуть!
Тому, ось так публічно ляпаса Дзюбі вляпав і швиденько забанив! Слідом написав пост про “безліч ідіотів, які лізуть в коментарі”. Довелось зі старого аккаунту нагадати, що ми неодноразово спілкувались вже, хто я, про що розмовляли і що були аж френдами.
Хоча, пихатому історику якось чхати було на всі ці сентенції.
Небожитель втамував свою жагу публічної порки і йому байдуже, що там пищить цей чи-то бот, чи якась людина.
Богам соцмереж дозволено все!

Тепер зрозуміло, які неприємні відчуття відчуває людина, до якої своєю “увагою снізошёл” якийсь Небожитель.
Так-так, коли Боги торкаються смертних — смертні вмирають. Інколи від сміху 🙂
Спочатку було вельми прикро. Нині смішно згадувати.
Якось без цього Нєбожитєля я спокійно живу собі далі…

Ж — журналістська солідарність

Пан Олександр Зінченко — теж чудовий історик і відомий нині журналіст та медія-менеджер, в минулому — український політик — заступник Голови ВР, Держсекретар України доби президентства Ющенка.
Нині пан Олександр висвітлює тему польсько-українських стосунків, саме тому й дописався. Та й на історичну тематику непогані публікації пише на тій же “Історичній Правді”.

Пан Олександр Зінченко звернув увагу на брудні "стандарти ВВС" від "хробацького".
Це чудово, що пан Зінченко підтримує Верховного Головнокомандувача.
Але гумор та іронію ніхто не забороняв ще, а особливо по відношенню до "недорогеньких", котрі в режимі нон-стоп обливають брудом найбільш ефективного і про-українського Президента України.
Так, я лишив в коментарях цю стару картинку (колись грався, штуки три подібних зробив про "хробацьку журналістику").

Звісно, власник акаунта має право попросити прибрати те, що йому не до вподоби, чи навіть видалити невгодний коментар без попередження. Це право власника аккаунту, претензій тут бути не може. А взагалі, я гадаю так: не бажаєш, аби сторонні щось коментували — закрий коментарі, відключи фолловінґ і тихо-мирно спочивай у власному “марічкосвіті”, як оце роблю я, закривши фолловінґ і френдінґ.
Але питання в іншому.

Якщо гумористична картинка — “це мєрзость” (©), то хіба наша-ненаша "хробацька журналістика" — це хіба не "мєрзость"?
Тобто, висміяти продажних журнашлюх і показати їх суть — "огидно" на думку пана Зінченка, а те що роблять щодня "хробацькі" — це хіба не огидно?
Що це — журналістська солідарність?
Адже “Історична Правда”, якою спільно з Кіпіані керує пан Зінченко, розташована на ресурсах пресловутої "Украінской Правди", тієї що гірше "хробацького". Як вам, панове, не муляє сидіти у Олени Притули під кремлядською спідницею?
Аж кортіло поставити всі ці запитання…

Втім, відволікати дурними запитаннями такого поважного пана я вже собі не дозволив, з вихованості перепросив, видалив картинку і відписався!
Бо ще станеться істерика, як у Кіпіані!
Всі такі цнотливі у нас, аж страх!

А двічі було й таке — виходили з ФСБук-бану відомі журналісти та історики, плакали й жалілись, ось, мовляв, місяць відсиділи… А я ж хлопець з емпатією (як нині по-модньому кажуть) і з почуттям гумору — тож в якості підтримки чорт смикав мене лишити в коментарях свій постер, де Маркушу в пупік Хуйло цілує! Мовляв, ФСБук же кремлядський, хіба ви ще не усвідомили це?
І що? Обидва — і історик, і журналіст, страшенно образились, плювались, казали шо це огидно, шо "нізя обіжать єґо святєйшество цуКҐБєрга", бо знову прилетить бан! Картинку миттю видаляли, від мене городилися огорожами, хрестилися й бризкалися святою водою…
Тю, банів боятися — в ФСБук не ходити!
Цнотливі…

Мене дивує останнім часом ця зверхність і пихатість всіх цих "іменитих істориків-політиків".
Коли всі ці імениті журналісти, політики, історики просять про підтримку — завжди підтримуєш їх, щось поширюєш від них, розповсюджуєш інформацію про їх безперечно корисну діяльність. Але в будь-яку мить кожен з цих пихатих снобів може принизити, дати ляпаса безпідставно, заблокувати просто так, або цензурувати чи накинутись з необґрунтованими претензіями.
В будь-яку мить Боги соцмереж, ці Небожителі віртуальності, можуть дати публічного ляпаса!
І я б не написав цю нудну публікацію, якби таке не повторювалось неодноразово з тими чи іншими відомими особистостями.

От справи корисні ви робите, панове, а до людей по-людські все ж не навчились…
Навіть жартів не розумієте.
Живіть зі своїми хробаками.
Тіштесь своїми “уютнымі міркамі”.
Я вже якось без пихатих обійдусь.
Сім год мак не родив і голоду не було.
За Гайдукевича хіба що прикро…

Нормальні людські стосунки вмерли…

„Коли Боги торкаються смертних — смертні вмирають“.
Коли неодноразово відштовхують ті, кого неабияк поважаєш, чию діяльність підтримуєш — це також своєрідно вбиває…
Повага до тих, хто перетворюється на Небожителів і Богів соцмереж дійсно вмирає…

Я навмисно і свідомо показав на наочних прикладах, чому я мізантроп і відлюдник та тримаюсь від людей якомога далі…
Чудово усвідомлюю, що цю нудну колонку ніхто з вищезазначених осіб читати не стане — Богам соцмереж ніколи витрачати свій дорогоцінний час на цвірінькання якихось там дрібних “пересічних”!
А відтак, ця спроба закликати бути й лишатися людьми — марна!
Втім, на правах власника цього сайту можу собі дозволити цей нудний лонґрід, зрештою — хостинґ сайту мені сплачує на якийсь спонсор, а відтак — "мої галоші, що хочу в них, те й запихую". Даруйте, окрім цього нудного допису на сайті купа цікавої інформації, публікацій на історичну тематику, тощо, які мало кому цікаві, взагалі-то…
Всі живуть у світі нескінченного срачу поміж собою у соцмережах, і подорожі в історію нікому нині не цікаві…
З сумом констатую для себе, що нам складно буде консолідувати суспільство в умовах війни, якщо таке ставлення Українців і однодумців буде тривати й надалі. Все це вже було в Історії України, тільки 100 років тому не було інтернетів і таке ставлення один до одного було не у віртуальному, а у реальному просторі. Наслідки вигрібаємо сьогодні…
Ми це вже неодноразово проходили, вельмишановне панство…

Чомусь, нормальні людські стосунки вмерли…
Спроба спілкуватись може обернутись доволі неприємними наслідками. Спроба пожартувати теж…
Спроба посміхнутись людині в наш час може мати наслідки…
Moby, ти надзвичайно правий!…
Ось воно, наше суспільство…

Дмитро Дзюба
2018.Х.11