KASÄ
Vona prožyla z namy 12 rokiv…
Ulüblenyçä vsiєї rodyny, ridna, laskáva, nižna, puhnasta…
Prymhlyva, Nezaležna, z Harakterom, Sama pó sóbi, i v toĭ že čas — ručna, kimnátna, lübläča lasku ĭ teplo…
Kasä…
Babusä Dusä prynésla çeĭ klubočok vovny u 1996 roçi — kryhitna, obliplena blohamy, brudna… Vykupovuvaly, vyčisuvaly, znov vykupovuvaly u šampunäh, pozbavyly vid parazytiv, i brudnyĭ klubočok vovny peretvoryvsä na bilu kryhitnu pušynku… Tak i nazvaly — Pušynka! Şopravda, z časom im’ä transformuvalosä u bil’š zrozumile dlä kišky — Kasä…
Ulüblenyçä vsiєї rodyny.
Dopytlyva, rozumna, graĭlyva dytynka u dytynstvi, zvablyva panänka v ünosti ĭ mudra pani pizniše…
Vtim, spočatku my do neї stavylysä äk do zvyčaĭnoї kišky…
…Koly zagynuv Baťko i u dvir prytädly reštky avtivky, lyv doş — strašenna zlyva…
U budynku metušnä, prygotuvannä do pohoronu, kupa rodyčiv, natovp narodu…
Kasä ne rozumila, şo vidbuvaєťsä ostannü dobu.
I tut vona pobačyla avtivku… Te, şo vid neї zalyšylosä…
Čerez rozbyte lobove sklo Kasä zabralasä u salon ponivečenogo avto. Ä pobačyv çe ĭ pospišyv zabraty zvidty kišku. Prote vona vyrvalasä i vse odno tudy polizla! Sila na vodiĭśke sydinnä i počala reteľno äzykom vylyzuvaty vodiĭśke sydinnä — misçe de buv Tato… Zlyva, salon avtivky zalyvaє doş, ale kiška vse-odno sydyť i lyže sydinnä…
Ä zmok, vytägnuty ne vyhodyť, vona čynyť opir, Nervuє, zlyťsä!
Vytägnuv, zabrav u bungalo, de sydily Mama i Babusi naši.
Vse, posadyv na ližko — sydy!
I až tut my vsi dyvymosä, a u kišky z očenätok — krap… krap…
— Ta čy plače vona? — zapytala Babusä Dusä.
— Koty vse rozumiüť, naĭmudriši stvorinnä! — zauvažyla mudra Babusä Mariä.
— Ta ni, zlyva ž strašna, v avto namokla, oś i kapaє z neї… Vsä ž mokra mov pluş! — vidpoviv ä, vytyraüčy rušnykom mokru golovu.
— Ta ni ž, dyvyś, їĭ-Bo` plače!!!
My vsi uvažno podyvylyś na kišku, äka sydila pomiž namy na ližku…
Z očeĭ Kasi odna za odnoü slözy — krap… krap…
…Koly pryvézly dodómu Baťka, zanésly v budynok, nastav uže večir, zalyšylysä tiľky svoї — v kvartyru zabigla Kasä.
Prybigla, movläv, polyšyly mene odnu, de vy usi? Zalizla do mene na ruky, zvisno…
I tut pobačyla Tata!…
Nadali my vsi movčky sposterigaly motorošnu kartynu: kiška vstrybnula legeńko na kraєčok truny, z kotäčoü legkiśtü prysila oberežno na likoť Baťka ĭ počala lyzaty tatovu ruku…
I sydyť plače…
Slözy odna za odnoü…
Mama i Babusi rozplakalyś…
Ledve vidtägly — dovelosä začynyty kišku v susidniĭ spaľni…
Vona ne derlaś, äk zazvyčaĭ, u dveri, a movčky lägla u samyĭ kutok mogo ližka ta tak do ranku neruhomo tam i proležala…
Z tiєї myti Kasä ne prosto utverdylasä äk člen rodyny, a stala, mabuť, golovnym členom rodyny!
Z tiєї myti osobysto ä kardynaľno zminyv svoü dumku pro tvaryn! Povniśtü!!!
Vidtodi ä ne smiü naviť kryknuty na kišku abo sobaku! Tomu şo tvaryny — nabagato rozumniši za lüdeĭ…
…I vže trohy zgodom my dyvuvalysä — äkym čynom Kasä znahodyla dorogu ĭ bigala vid našogo budynku čerez zaliznyçü do Babusi Dusi, abo na susidnü vulyçü do Babusi Mariї.
Prybižyť buva sobi do Babusi Mariї, poleşyťsä, podrimaє u neї na rukah, povaläєťsä v zatinku popid hatoü, "pospilkuєťsä" i dodómu!…
My z Mamoü vse şe dyvuєmoś, naskiľky Kasä bula rozumnoü!…
I äk syľno my boälysä її vtratyty…
Äkoś spekotnogo lita u Kasi stavsä sonäčnyĭ udar, my kynulusä do veterynara, v našiĭ glušyni nemaє nikogo, ob’їzdyly z kiškoü na rukah vse şo možna v misti — skriź odyn i toĭ že "совєт": "Так может давайтє усыпім єйо?"
Oś v çü myť ä počav nenavydity lüdeǐ!!!
My výhodyly našu doçü Kasü… Vkryvaly zmočenoü marleü, polyvaly vodyčkoü zverhu, kompressyky, a şe ž poruč pyşaly novonarodženi košenätka, äki navidriz vidmovlälysä smoktaty moloko z pipetky… Do večora Kasä popovzom perepovzla v korobku do košenät… Nagoduvaty…
Bo ž Mamçä!…
Kasä z ulüblenym lihtarykom. 2008.І.25
Ale vse ž, my її vtratyly…
Ni, ne vid starosti vona pomerla…
Kasü vdaryly syľno…
Doveloś nam z Kasєü sisty v potäg i podorožuvaty až do Melitipolä, v pryvatnu veterynarnu kliniku. Kasä sluhnäno sydila, zaçikavleno poglädala u vikno potäga, spokiĭno sydila na rukah…
Veterynar, obstežyvšy її, skazav, şo vidbyti vsi vnutrišni organy… Ale tak, äk na toĭ moment kiška şe ne syľno straždala, poradyv pryspaty, koly stane girše… Odnak, girše їĭ stalo raniše, aniž ä dumav… A naĭblyžčyĭ veterynar znahodyvsä daleko…
Kasä vidiĭšla na Raĭdugu odrazu pislä Rizdva, čerez try misäçi, na moїh rukah, viddano dyvläčyś meni u oči…
9 sičnä 2009 roku u 00:20…
…Teper Kasä razom z Baťkom… Z Babusämy ĭ Didusem…
I vony postiĭno, leď ne şodnä pryhodäť v moї sny…
I ä radyĭ zustričatyś z ridneseńkymy…
…Bižy po Raĭdužçi, naša doçä Kasä, naša Pušynka i perlynka…
…teper tobi ne boläče…
Tam na Veselçi zatyšno ĭ spokiĭno kotykam…
Tam nemaє zlyh lüdeĭ!
P.S.:
Ä znaü hto vbyv našu Kasü…
Ä ne zabuv i nikoly ne zabudu!
Peven, şo zlodiäm їhnє zlodiännä povernetçä storyçeü!
…Z budynku, de naša rodyna prožyla maĭže 30 rokiv, my nazavždy z’їhaly u 2011…
Susidy deɠraduvaly nastiľky, şo žyty tam stalo prosto nemožlyvo! Ponavezeni kaçapy i zazdrisni "малорóссы" — vony svoü nenavysť i lüť skeruvaly proty bezzahysnoї kišky… Deɠradaçiä strimko peretvorüvala susidiv na skotiv! A koly peremagaє bydlo, to normaľni lüdy zmušeni stavaty bižençämy.
I vže u 2014 roçi, koly počalaś viĭna RF (rossiї fašystśkoї) proty Ukraїny, vkotre v çömu peresvidčyvsä… Oś tak i my vid bydloty tikaly, tiľky şe do viĭny… Ta ĭ zaraz tut, sered pokručiv i vatnikiv meškaєmo niby v okupaçiї…
Şo take vtratyty Baťkivşynu (v rozuminni — ridnyĭ dim, ridni stiny) i staty bižençämy şe do viĭny ä diznavsä trohy raniše, aniž počalasä çä viĭna…
Pry çömu ä zatämyv važlyvi uroky.
Kaçapy — çe nedolüdky!
Vid bydla i vaty kraşe trymatysä podali.
Ta ĭ vzagali, vid lüdeĭ trymaüsä podali…
Koty i sobaky kraşi za lüdeĭ…
…Koly my vperše pomityly, şo kiška povodyťsä nepryrodnö, kryčyť, potim stavsä vykydeń — stalo zrozumilo, şo stalosä şoś nedobre. Dovelosä їhaty v susidniĭ Melitopoľ v pryvatnu veterynarnu kliniku. Podorož Kasä perenesla spokiĭno, ale pislä oglädu veterynar povidomyv, şo vsi vnutrišni organy vidbyti — vagitnu kišku byly duže syľno… Žyty їĭ zalyšalosä nedovgo, tož veterynar zaproponuvav pryspaty.
Ä vidmovyvsä vid takogo vbyvstva!
Kasä şe ne vyglädala zovsim vže pogano i povodylaś äk zavždy veľmy spokiĭno. Naviť obstežennä perenesla napročud spokiĭno. Vidtak, veterynar zaproponuvav u razi pogiršennä stanu pryїhaty za ukolom i zrobyty vže vdoma samostiĭno (şob zmučenu kišku znovu ne vozyty sotnü kilometriv)
Odnak, zovsim vže pogano Kasi stalo 6 sičnä, i same togo dnä vhurdelyv žahlyvyĭ snigopad. Na ranok vže vsi dorogy buly zakryti ĭ z’їzdyty za snodiĭnym prosto ne bulo možlyvosteĭ… Zaliznyçä i avtošlähy buly zablokovani, naviť potägy ne hodyly…
Same tomu vona i vmyrala u nas na rukah…
My vyrišyly pohovaty našu ulüblenyçü bilä Baťka i Babuśi…
…Pam’ätaü ranniĭ zymovyĭ ranok 9 sičnä 2009 roku.
Kasü my poklaly v pidgotovanu krasyvy derev’änu korobočku, äku ä togo večora zrobyv zi staroї didusevoї valizy mynulogo stolittä. Koly bulo şe temno (şob pokyďky susidy ne bačyly) ä vyĭšov z domy iz velykoü sumkoü ĭ saperśkoü lopatkoü, potopáüčy po kolino v snigu. Do çvyntarä pišky čerez glyboku balku ĭ lis potribno bulo ĭty kilometriv zo try-čotyry, pidiĭmaüčyś na susidniĭ pagorb. I ä pobriv u sutinkah, toruüčy stežku v glybokomy snigu, nesučy u velykiĭ dorožniĭ sumçi trunu z Kasєü…
Na çvyntari blyźko pivgodyny rozgribav snig, zbyvav lid, a vže potim paru godyn dovbav merzlu zemlü. Tam i vlitku zemlä osoblyvo ne kopaєťsä — na çömu pagorbi glyna, dutyk, pagorb vysočiє nad mistom i kopaty tam neĭmovirno skladno.
Ale ä vykonav çü moraľno važku missiü i gidno pohovav našu ulüblenyçü tam, de pohovani naši ridni i blyźki… Svoї maüť buty poruč zi svoїmy…
Navesni na tomu misçi my rozbyly klumbu i ä stvoryv kam’änyĭ sad…
Kasü my ne zabudemo nikoly…
℗ D.O.S. 2015.Ⅰ.9
Svitlyny: 2007.Ⅴ.13; 2008.Ⅰ.25. Tekst: 2011.І.08
Redakçiä ukraїnśkoü latyniçeü: 2021.Ⅰ.9
КАСЯ
Вона прожила з нами 12 років — улюблениця всієї родини, рідна, ласкава, ніжна, пухнаста…
Примхлива, Незалежна, з Характером, Сама по собі, і в той же час — ручна, кімнатна, любляча ласку й тепло…
Кася…
Бабуся Дуся принесла цей клубочок вовни у 1996 році — крихітна, обліплена блохами, брудна… Викуповували, вичісували, знов викуповували у шампунях, позбавили від паразитів і брудний клубочок вовни перетворився в крихітну білу пушинку… Так і назвали — Пушинка. Правда, з часом ім'я трансформувалося в більш зрозуміле для кішки — Кася…
Улюблениця усієї родини.
Допитлива, розумна, грайлива дитинка в юності й мудра панянка пізніше…
Втім, спочатку ми до неї ставилися просто як до звичайної кішки…
…Коли загинув Батько і у двір притягли рештки автівки, лив дощ — страшенна злива. У будинку метушня, приготування до похорону, купа родичів, натовп народу…
Кася не розуміла, що відбувається останню добу.
І тут вона побачила батькову автівку… Те, що від неї залишилося…
Через розбите лобове скло Кася забралася в салон понівеченого авто. Я побачив це й поспішив забрати звідти кішку. Але вона вирвалася і все-одно туди полізла! Сіла на водійське сидіння і почала ретельно язиком вилизувати водійське сидіння — місце, де був Тато… Злива, салон авто заливає дощем, але кішка все-одно сидить і лиже сидіння…
Я змок, витягнути не виходить, вона чинить опір. Нервує, злиться!
Витягнув, забрав у бунгало, де сиділи Мама і Бабусі наші.
Все, посадив на ліжко — сиди!
І аж тут ми всі дивимося, а у кішки з оченяток — крап… крап…
— Та чи плаче вона? — запитала Бабуся Дуся.
— Коти все розуміють, наймудріші створіння! — розважливо зауважила мудра Бабуся Марія.
— Та ні, злива ж страшна, в авто намокла, ось і капає з неї… Вся ж мокра, мов плющ! — відповів я, витираючи рушником мокру голову.
— Та ні ж, дивись, їй-бо, плаче!!!
Ми всі уважно дивились на кішку, котра сиділа поміж нами на ліжку…
З очей Касі одна за одною сльози — крап… крап…
…Коли привезли додому Батька, занесли в будинок, настав уже вечір, залишилися тільки свої — в квартиру забігла Кася. Прибігла, мовляв, полишили мене одну, де ви усі? Залізла до мене на руки, звісно…
І тут побачила Тата!
Надалі ми всі мовчки спостерігали моторошну картину: кішка встрибнула легенько на краєчок труни, з котячою легкістю присіла акуратно на лікоть Батька й почала лизати татову руку…
І сидить, плаче…
Сльози одна за одною…
Мама й Бабусі розплакались…
Ледве відтягли — довелося закрити кішку в сусідній спальні…
Вона не дерлась, як зазвичай, у двері, а мовчки лягла у самий куток мого ліжка та так до ранку нерухомо там і пролежала…
З тієї миті Кася не просто утвердилася як член сім'ї, а стала, мабуть, головним членом родини!
З тієї миті особисто я кардинально змінив свою думку про тварин! Повністю!!! Відтоді я не смію навіть крикнути на кішку або собаку! Тому що тварини — набагато розумніші за людей…
…І вже трохи згодом ми дивувалися — яким чином Кася знаходила дорогу й бігала від нашого будинку через залізницю до Бабусі Дусі, або на сусідню вулицю до Бабусі Марії.
Прибіжить собі до Бабусі Марії, полещиться, поспить у неї на руках, поваляється в затінку під хатою, "поспілкується" і додому!…
Ми з Мамою все ще дивуємось, наскільки Кася була розумною!…
І як сильно ми боялися її втратити…
Якось спекотного літа у Касі стався сонячний удар, ми кинулися до ветеринара, в нашій глушині немає нікого, об'їздили з кішкою на руках все що можна в місті — скрізь один й той же "совєт": "Так может давайтє усыпім єйо?"
Ось в ту мить я почав реально ненавидіти людей!!!
Ми виходили нашу доцю Касю… Вкривали змоченою марлею, поливали водичкою зверху, компресики, а ще ж поруч пищали новонароджені кошенятка, які навідріз відмовлялися смоктати молоко з піпетки… До вечора Кася поповзом переповзла в коробку до кошенят…
Нагодувати…
Бо ж Мамця!…
Кася з улюбленим ліхтариком 2008.І.25
Але все ж, ми її втратили…
Ні, не від старості вона померла…
Касю вдарили сильно…
Довелось нам з Касею сісти в потяг і подорожувати аж до Мелітополя, в приватну ветклініку. Кася слухняно сиділа, зацікавлено поглядала у вікно потяга, спокійно сиділа на руках…
Ветеринар, обстеживши її, сказав, що відбиті внутрішні органи. Але так, як на той момент кішка ще не сильно страждала, порадив приспати, коли їй стане гірше… Однак, гірше їй стало раніше, ніж я думав… А найближчий ветеринар знаходився кілометрів за 60…
Кася відійшла на Райдугу вдома одразу після Різдва, через три місяці, на моїх руках, віддано дивлячись мені в очі…
9 січня 2009 року в 00:20…
…Тепер Кася разом з Батьком… З Бабусями й Дідусем…
І вони постійно, ледь не щодня приходять в мої сни…
І я радий зустрічатись з ріднесенькими…
…Біжи по райдужці, наша доця Кася, наша Пушинка і перлинка… тепер тобі не боляче…
Там на веселці затишно й спокійно котикам…
Там немає злих людей!
P.S.:
…Я знаю, хто вбив нашу Касю…
Я не забув і ніколи не забуду!
Певен, що злодіям їхнє злодіяння повернеться сторицею!
…З будинку, де наша родина прожила майже 30 років, ми назавжди з'їхали у 2011 році.
Сусіди деґрадували настільки, що жити там стало просто неможливо. Понавезені кацапи й заздрісні "малорóссы" — вони свою ненависть і лють скерували проти беззахисної кішки. Деґрадація стрімко перетворювала сусідів на скотів! А коли перемагає бидло, то нормальні люди змушені ставати біженцями.
І вже у 2014 році, коли почалася війна РФ (Россії Фашистської) проти України, вкотре в цьому пересвідчився… Ось так і ми від бидлоти тікали, тільки ще до війни… Та й зараз тут, серед покручів та бидлоти мешкаємо ніби в окупації…
Що таке стати біженцем і втратити Бáтьківщину (в розумінні — рідний дім, рідні стіни), я дізнався трохи раніше, ніж почалася війна…
При цьому я затямив важливі уроки.
Кацапи — це недолюдки!
Від бидла і вати краще триматися подалі.
Та й взагалі, від людей тримаюся подалі…
Коти й собаки кращі за людей.
…Коли ми вперше помітили, що кішка веде себе неприродно, кричить, потім стався викидень — стало зрозуміло, що сталося щось недобре. Довелося їхати в сусідній Мелітополь в приватну ветеринарну клініку. Подорож Кася перенесла спокійно, але після огляду ветеринар повідомив, що всі внутрішні органи відбиті — ймовірно били дуже вагітну кішку…
Жити їй залишалося недовго, тому ветеринар запропонував відразу приспати.
Я відмовився — Кася ще не виглядала зовсім вже погано і вела себе майже як завжди. Навіть обстеження перенесла напрочуд спокійно. Тоді ветеринар запропонував у разі ускладнень або погіршення стану приїхати за уколом і зробити вже вдома самостійно (щоб не возити знову змучену кішку сотню кілометрів).
Однак, зовсім вже погано Касі стало 6 січня, і саме в той день повалив жахливий снігопад. На наступний день вже всі дороги були закриті і з'їздити за снодійним просто не було можливості…
Залізниця і автошляхи були заблоковані, маршрутки, навіть потяги не ходили…
Саме тому вона і вмирала у нас на руках…
Ми вирішили поховати нашу улюбленицю біля Батька і Бабусь…
…Пам'ятаю ранній зимовий ранок 9 січня 2009 року.
Касю ми поклали в підготовану красиву дерев'яну коробочку, яку в той вечір я зробив зі старої дідусевої валізи минулого століття. Коли ще було темно (щоб покидьки-сусіди не бачили) я вийшов з дому із великою сумкою й саперською лопаткою, потопаючи по коліно в снігу. До цвинтаря пішки через глибоку балку й ліс потрібно було йти кілометрів зо три-чотири, підіймаючись на сусідній пагорб. І я побрів в сутінках, пробиваючи дорогу в снігу, несучи в великий дорожній сумці труну з Касею…
На цвинтарі близько півгодини розгрібав сніг, збивав лід, а вже потім пару годин довбав мерзлу землю. Там і влітку земля особливо не копається — на цьому пагорбі глина, дутик, пагорб височить над містом і копати там неймовірно складно.
Але я виконав це завдання і гідно поховав нашу улюбленицю там, де ми вирішили.
Навесні на тому місці ми розбили клумбу і я створив кам'яний сад…
Касю ми не забудемо ніколи…
℗ D.O.S. 2015.Ⅰ.9
Світлини: 2007.Ⅴ.13; 2008.Ⅰ.25. Текст: 2011.Ⅰ.08
