«Справжній Українець»
„Москалик“

Це наше перше сімейне авто — «Москвіч-407» — „Москалик“.
Він був на рік старший за Батька — 1957 року випуску. Він був насправді не "Москвіч", а справжній німець — "Opel Olympia", хоча ми того й не знали. Він був одним з перших моделей М-407, "перехідний", з молдінгами на бокових бортах, з раннім облицюванням радіатора — брус з кулькою та з написом „МОСКВИЧ“ на передньому капоті. Це була перехідна модель — від М-402 до М-407, які вже серійно пішли з 1958-го.
А у нас був 1957 року.

Пам'ятаю, як Батько придбав цього мастодонта у якогось пенсіонера. Старезний, світло-салатного кольору, пофарбований "віником", як-то кажуть; вицвілий, зі вщент гнилим кузовом та днищем.
Перші тижні цей динозавр стояв у службовому гаражі на батьковій роботі, на залізничному вузлу. І ми його ще навіть не бачили. Тим часом, Батько швидко будував вдома гараж зі шпал.
А потім оце "чудо" якось доїхало до нас додому.
Воно заводилось, звісно, але коли заводилось, починали вити собаки навкруги, а сусіди бігали по двору, ніби почався "авіаналёт".
Ба, більш того, воно ще й могло рухатись!

І ось своїм ходом Батько спробував заїхати у власний гараж.
Заїхав… Ось тільки вщент прогниле днище не витримало зрештою і при спробі перетнути високий поріг гаражу просто провалилось — водійське крісло просіло.

Сусіди сміялись… Батькові було прикро… Адже деякі хизувались своїми "шестёркамі" та "копєйкамі", а у нас вистачило лише на старого „Москвіча“… „Запорожець“ взагалі Батько купувати відмовлявся, бо тоді це вважалось ну зовсім не престижно.
А дарма…

Далі був капітальний ремонт.
Батько власними руками створив домкрати-підйомники, щоб перевертати набік автівку, заходився дерти-драяти та лудити гнилий кузов, різав залізні листи, готував все для повного капітального ремонту. Повністю відновив низ кузову (поварив, просмолив, поґрунтував), укріпив раму, залатав всі дірки знизу на крилах, замінив пороги. Далі повністю зачистив кузов і підготував до фарбування. Фарбувався цей олдтаймер теж у цьому ж гаражі приємним для ока блакитним кольором.
Всі хромовані елементи, знищені часом, також були зачищені й відвезені на хромування до станції техобслуговування. "Бешені гроші" довелось віддати!
А потім ми всі: Татко, Мама і ми з братом — займались внутрішнім оздобленням салону. Мама виготувала накидки для крісел, обшили темно-синім дермонтином зсередини кузов, затягнули ковроліном долівку… Адже всі ориґінальні елементи внутрішнього оздоблення за десятиліття просто прийшли в такий стан, що реставрації не підлягали.

Зрештою, зі старого і вщент гнилого „Москвіча“ у нас вийшов блискучій старовинний і наче новий олдтаймер! (Тоді ще навіть такого терміна й не чули!)

Втім, ми тоді взагалі не замислювались над тим, що володіємо справжнім ретромобілем. Для нас це був засіб пересування. Просто для себе зробили його охайним, от і все.
Наш „Москалик“ був працівник: у село до родичів, на город, мішками з картоплею завантажити, щоб аж сів, на базарь поїхати і щоб було на чому з базарю того привезти, Бабусю на Паску в церкву звозити.
Ми навіть не усвідомлювали, що у нас ретромобіль.
В ті часи вважалось, що ніякої особливої цінності це авто в собі не несе. Старий „Москвич“, "спасібо нє жужик".
На початку 1990-х в нашому місті Токмак на Запорожжі ще спокійно по вулицям їздили старі ретромобілі: "Запорожці" від "вухастих" до "горбатих" гасали, "Москвичі" перших моделей — і той що "Opel Kadett" 1938, і ті що "Opel Olympia", задерши поважно носа сунули старі "Волги", і навіть кілька "Побєд" інколи, немов алігатори, з гарчанням виходили на вулиці міста.

"М-400" з міста Токмак

В 1990-му ще не було інтернету, тому ніхто й не знав, що перші моделі "Москвіча" були насправді німецькими "Опелями"! Вивезений після совєтської окупації Німеччини в 1947-му разом із заводом, кресленнями, інженерами та вцілілою партією автівок "Opel Kadett" 1938 року, який в країні Сов'єтів перетворився на "М-401" — вцілілим автівкам просто шильдік змінили, решту збирали з вивезених комплектуючих, а коли ті завершились, то почали стругати кузова з дерева, і в народі ті дерев'яні "Москвічі" звались "буратіно". Робити по вивезеним німецьким кресленням совки не вміли, і налагодили виробництво лише коли позбирали по ҐУЛаґу вивезених інженерів та фахівців заводу "Opel". З креслень нової моделі "Opel Olympia", яка мала випускатись в Німеччині з початком 1950-х, і було створено "Москвіч-402 -403 -407" — власне, це й лишився "Opel Olympia", тільки зібраний за суто німецькими кресленнями в Совєтах. До речі, перша експериментальна партія отримала назву "Украинец" і виробництво цих авто планувалось перенести в Запорожжя на ЗАЗ, який якраз створювався на базі знову ж таки старих німецьких машинобудівельних заводів. Але потім, виробництво лишилось в маськвє.
Але німця не сховати за совєтськими "спрощеннями".

Батько завжди дивувався: чому перші "Москвічі" такі якісні, витривалі, моцні, як танки, а ось решта "Москвічів", що були вже після 407-ї моделі — цеберки з гайками! У сусідів були 408-й і 412-й, так вони щодня ламалися та сипалися, а здебільшого, стояли у своїх гаражах. А наш старенький „Москалик“ гасав собі жваво, та ще і тягав на собі по півтони!
А все просто пояснювалось — перші ж були фактично німецькими "Опелями"! А далі вже пішли справжні "масквічі"!
Втім, Батько про це вже не дізнався…

Через деякий час після капремонту, а це вже Україна отримала Незалежність, Батько взяв автомобільний сувенірний прапорець СССР, яких тоді вдосталь було, і пішов з ним до своєї майстерні.

Через деякий час він вийшов звідти з саморобним прапорцем України!

Тоді просто ніде не було у продажу жодних Прапорів України, навіть маленьких, щоб поставити на авто.
А Батько створив сам. Взяв клаптик жовтої тканини, половину занурив у синю фарбу і коли висохло, то прилаштував прапорець на флагшток.

Так наш сімейний „Москалик“ перетворився на справжнього Українця! Чи не першим у місті.

З цим прапорцем України наш „Москалик“ подорожував всією Україною — від Запорожжя до сивих Карпат! Аж до Коломиї!
Причому, не просто подорож, а навантажений і з причепом: туди везли олію на продаж, але у людей не було грошей і міняли на картоплю — назад їхали з картоплею. З Рогатина на Івано-Франківськ, потім у бік Покуття на Надвірну аж майже до Ворохти, тоді назад до Коломиї, потім знову на Івано-Франківськ… Завантажені, по гірським карпатським шляхам, далі через всю Україну, повз файне місто Тернопіль, Хмельницьке, блукаючи у Немирові на Вінницю і назад, на Запорожжя…

…Двічі траплялись і аварії…
Одного зимового ранку ми всі вирушили у справах, але на сусідній вулиці, потрапивши у нерівність шляхового покриття, автівку занесло на слизькій від мокрого снігу дорозі, крутнуло пару раз навколо і викинуло в кювет. Ніхто не постраждав, і авто ціле, хіба що з грязюки чийогось городу довго виймали.
Іншої зими, практично на тому ж повороті, вже батько їхав сам. Несподівано з-за рогу вискочив величезний "КамАЗ", який летів просто по зустрічній. Батько різко вивернув вліво та влетів між двома березами біля чийогось двору. Прийшов додому весь скривавлений… „Москалика“ довго не могли висмикнути з проміж дерев. Результатом аварії виявились пошкоджені крила, побиті фари, зім'ятий бампер та поведені бічна балка й кузов…
Ще один ремонт…

Але навіть після такого наш „Москалик“ ще декілька років вправно їздив, хоч і трішки криво, та тягав на собі великі вантажі…

Проте, Батько хотів "престижну" авто.
Збирав гроші, відкладав, економилось на всьому…
Таким "престижем" став ВАЗ-2108…

На жаль, після цього сталась низка неприємних подій, які змінили життя нашої родини. ЗаздрИстні сусіди та "друззя" Батька зрештою домоглись, щоб він потрапив до в'язниці, обшуки вдома, арешт тієї клятої "восьмёркі", великі витрати на порятунок від ментівського свавілля…
Після повернення Батька постала проблема повернення боргів…

Мама пропонувала: продати ту кляту "восьмёрку", на яку поклали око мєнти, роздати борги, а їздити можна й на старенькому „Москалику“…
Ні… Не схотів… "Я душу в неї вклав"…

„Москалика“ Батько продав "другу" по роботі. За 100 долларів! Цей "друг" пообіцяв "отдать прі пєрвой возможності", та так і не віддав…

…того рокового червневого дня я не зміг стримати Батька вдома, не зміг відібрати у нього ключі… Він поїхав…
"Я хочу на батьківщину, на Вершину й Олексіївку, у рідні місця…"
Поїхав… Вдома не було цілу ніч, що було дивно, адже за будь-якої ситуації Батько завжди волів ночувати вдома і лише вдома…
По обіді 4 червня 2001 року нам повідомили, що недалеко від Токмака, навпроти старого костелу в Шьонзеї (Schönsee) в прірву вилетіла з траси "восьмёрка" — Батько загинув…

Сьогодні знову на цвинтар…