"Гаряча осінь" у Каталонії

Каталонія — буремна comunidad autónoma Королівства Іспанія, з якої в 1936 році розпочалась гібридна війна Кремля за "Іспанскую ССР", відома як Guerra Civil Española...
Докладно про гібридну війну Совєтів проти Іспанії у великому матеріялі „¡Viva la España!“
Восени 2018-го, після майже річного затишшя, у Каталонії знову піднімається хвиля масової "незалежницької" активності під загальною назвою „El otoño caliente en Cataluña“ — „Гаряча осінь у Каталонії“ (за аналогією пролетарського повстання 1969 року в Італії з такою з назвою). Чи може вона бути небезпечнішою для соборности Королівства Іспанія, аніж протести 2017 року?
Пан Максим Муляр досліджує питання на сторінках часопису «Zbruč»

Максим МУЛЯР

11 вересня 2018 року в Барселоні пройшли масові мітинги й демонстрації прихильників незалежності Каталонії. У них взяло участь близько мільйона осіб. Акція відбулася в Національний день Каталонії, який відзначають щорічно 11 вересня в пам'ять про річницю подій під час війни за іспанську спадщину у 18 столітті. У цей день 1714 року Барселону взяли штурмом іспанські й французькі війська, після чого Каталонія на 266 років втратила автономію.

Таким чином 11 вересня дало в Каталонії початок "гарячої осені". Так тамтешні прихильники відділення від Іспанії назвали новий етап боротьби за незалежність автономного реґіону.

Новий етап проходитиме в умовах нової політичної кон'юнктури в самій Іспанії. Чи можна говорити про те, що перспективи для створення незалежної каталонської республіки стали світлішими за ті, що були рік тому? І так, і ні.

Коротко нагадаймо собі, що відбулося за цей рік.
Отже, 1 жовтня 2017 року в Каталонії було проведено референдум про незалежність. Центральна влада забороняла його проведення й зробила все можливе, аби мешканці провінції не підійшли до урн для голосування. Тим не менше, такий-сякий референдум пройшов. За даними влади реґіону, незалежність Каталонії підтримали не менш як 90 відсотків його учасників. Хоча виборча фреквенція, за даними тієї ж каталонської влади, становила лише 42,3%.

Король Філіп VI, центральний уряд і Конституційний суд Іспанії визнали референдум незаконним. Попри це, 27 жовтня парламент Каталонії ухвалив резолюцію, яка декларує незалежність реґіону від Іспанії.

Відзначимо, що перед цим офіційний Мадрид вимагав відмовитися від проголошення незалежности під загрозою запроваження зовнішнього управління. І погрозу було виконано: після сецесійної заяви парламенту Каталонії сенат Іспанії на підставі 155-ї статті Конституції, яка дозволяє призупинити автономію регіону, проголосував за запровадження в провінції зовнішнього управління. Окрім того, Мадрид розпустив каталонський парламент і відправив до демісії тамтешній уряд, очолюваний головою женералітету Карлесом Пучдемоном, у повному складі. А каталонських міністрів (передовсім Пучдемона) було звинувачено у спробі антидержавного заколоту.

Тож нині Пучдемон і ще кілька міністрів втекли від іспанського правосуддя до Бельгії. Ще кілька міністрів потрапили на лаву підсудних.

21 грудня у Каталонії відбулися позачергові локальні вибори. І перемогу на них знову здобули прихильники сецесії.

Зовнішнє управління Мадрида тривало в провінції аж до 2 червня 2018 року. Після чого Каталонії дозволили сформувати новий уряд, який очолив Жоакім (Кім) Торра. Він, як стверджують експерти, є доволі близьким соратником свого попередника Пучдемона й теж нібито рішуче виступає за каталонську відрубність.

Хоча ми трішки забігли вперед й упустили ще одну вагому для Іспанії і для каталонської сецесії подію. 1 червня парламент Іспанії оголосив вотум недовіри консервативному уряду Народної партії на чолі з 63-річним Маріано Рахоєм – жорстким противником каталонського суверенітету.

Ініціатором голосування став лідер опозиційної Іспанської соціалістичної робітничої партії 46-річний Педро Санчес. Соціалісти володіють лише 85-ма мандатами в 350-місному парламенті (Народна партія диспонує найбільшою фракцією в парламенті, їй належить 137).

Санчес же й посів крісло прем'єр-міністра замість Рахоя. Домогтися свого йому вдалося за підтримки лівих популістів з партії Podemos («Ми можемо»), котра має в парламенті 71 депутата й дрібні парламентські групи, зокрема й каталонських сецесійників.

Отже, прихильники каталонської незалежності підтримали Санчеса на прем’єра, але водночас виставили вимоги щодо суверенітету провінції. Санчес, своєю чергою, заявив про готовність до перемовин. Він пообіцяв "відбудувати мости" з Каталонією.

І от на початку вересня цього року прем'єр-міністр Іспанії виступив з пропозицією провести референдум у Каталонії, на якому стоятиме питання розширення автономії регіону. Санчес зразу ж уточнив, що йдеться винятково про референдум щодо розширення автономії, а не про незалежність Каталонії.

Тим часом Кім Торра заявив, що Каталонія не відмовляється від ідеї незалежності. "Питання самовизначення регіону не може обговорюватися під килимом. Процес незалежності незворотній", – наголосив він і пообіцяв продовжити сецесійну боротьбу.

У цьому контексті й слід розглядати масові акції 11 вересня, які проходили під девізом: "Побудуємо Каталонську республіку!" Бракує лише "… або помремо в боротьбі за неї!". Учасники мільйонної демонстрації вимагали звільнити з в'язниць каталонських політиків, котрі очікують суду за звинуваченням у заколоті. Звучала гостра критика іспанської влади, а також обіцянки провести в рамках "гарячої осені" різного кшталту акції громадянської непокори.

Були на акції й радикальні елементи, як-от члени молодіжної організації «Коріння», котрі взагалі вимагали відмовитися від будь-яких перемовин з Іспанією і домагатися незалежності "іншими шляхами". Можна припустити, що йдеться про збройну боротьбу за прикладом баських сепаратистів з ЕТА.

Наскільки поважною є нині небезпека для іспанської держави втратити свою провінцію? Експерти стверджують, що ризик такого сценарію значно зменшився порівняно з минулим роком. Так, чинний уряд завдячує каталонським сецесійникам, чиї голоси дозволили відправити до демісії Рахоя й привести до влади Санчеса. Проте політична кон’юнктура змінилася аж ніяк не на користь радикалів-сецесійників.

Адже, по-перше, Санчес не є тою "зловорожою" фігурою, проти котрої можна мобілізувати каталонців на боротьбу з "гнобителями з центру". Йому притаманна політична гнучкість й вміння йти на компроміси. Тому поміркованіші прихильники сепарації радше задовольняться розширенням автономних прав, аніж вдадуться до радикальних методів боротьби.

По-друге, своєю пропозицією про референдум чинний іспанський прем’єр вже зробив крок назустріч каталонцям. А Кім Торра навряд чи забажає повторити шлях свого попередника Пучдемона й стати вигнанцем або в’язнем. Тож він після кількох полум’яних заяв таки пристане на цю пропозицію.

По-третє, за рік каталонці трохи втратили сепаратистського запалу, оскільки усвідомили, що перспектива відділення загрожує соціально-економічними ускладненнями. Так, з моменту референдуму в реґіоні почало зростати безробіття. Адже Каталонію полишило близько п’яти тисяч підприємств. Вони перебралися в інші реґіони Іспанії, бо побоюються розриву зав’язків і з самою Іспанією, і з іншими країнами-членами Європейської Унії. Адже у разі виходу зі складу держави Каталонія автоматично втратить і членство в ЄУ, а отже, й величезні ринки збуту.

І по-четверте, як засвідчує свіжа соціологія, багато каталонців просто втомилися від постійної політичної напруженості, яка нагнітається прихильниками сецесії. За даними опитування громадської думки, проведеного на початку вересня 2018 року соціологічною компанією Centro d'Estudis d'Opinio, нині 46,7% каталонців все ще прагнуть незалежності, 44,9% висловлюються проти. Торік прихильників сецесії набиралося понад 48%, а противників – 44,4%.

У будь-якому випадку, 1 жовтня, у день річниці референдуму, в Барселоні очікують на чергову дефіляду сецесійників. З її масовості й радикальності можна буде зробити певні висновки щодо налаштованості каталонців і надалі боротися за відділення від Іспанії.

P.S.:
Невеличка ремарка на додаток

О, знову "Каталонская народная рєспубліка".
Пан Максим Муляр, автор публікації, забув додати ще найголовніший п'ятий фактор — за каталонською кризою стирчать вуха Кремля!
Точно так все відбувалось і у 1936 році, коли Кремль в прагненні створити "Іспанскую ССР" розпочав саме з Каталонії свою совєтську гібридну війну, відому в Королівстві Іспанія як Civil la Guerra.
Докладно про гібридну війну Совєтів проти Іспанії у великому матеріялі „¡Viva la España!“
Визначною рисою Civil la Guerra був "Terror Roja" — "красный тєррор" з обов'язковим вихвалянням Совєтської Россії серед "повстанцев-рєспубліканцев". Совєтським "ноу-хау" були "Інтербріґады" з усіляких "іспанскіх льётчіков" — "іхтамнєты" зразка 1936 року. Нині каталонські "інтербріґады" воюють разом з "іхтамнєтамі" на Донеччині проти України. Та на кожній акції каталунських сепаратистів в Барселоні зазвичай безліч прапорів марксистських, анархистських рухів, від ультра-лівих до ультра-правих, та прапорів неіснуючих та існуючих квазіутворень "СССР", "РФ", "ДНР", "ЛНР", "навароссіі"...

Ось ні разу Кремль не шквариться 🙂
Українцям чудово знайома вся ця риторика про "услышать Каталонію" ("услышать дамбасс"), про "уґнєтатєлєй із Мадріда" ("уґнєтатєлєй із Кієва"), про "хунту"...
Тактика і риторика абсолютно однакова!
Каталонія — неначе відзеркалення "луґандона"! Ще трішки, й "каталонскіє шахтёры і тракторісты" познаходять десь на кордоні зі Францією танки, які Хуйло передасть через Макрона так само, як в 1936-му СССР через Францію передавав танки й літаки для "рєспубліканцев".
Недарма ж Макрон падав ніц перед Хуйлом.

Звідусіль стирчать вуха й хвости Кремля кривавими "алымі флаґамі", серпасто-молоткастою символікою та совєтською риторикою. Ну, взяти хоча б назву чергової кремлядської акції "за нєзавісімость какалоніі".
„El otoño caliente en Cataluña“ („Ель отоньо кальєнте ен Каталунья“) — „Гаряча осінь у Каталонії“.
Назву просто скопійовано з пролетарського повстання 1969 року в Італії, що спалахнуло на заводах „FIAT“ через низьку зарплатню. Тоді за цим пролетарським повстанням звісно ж теж стирчали вуха Кремля, організаторами були ліві соціалістичні та анархічні рухи Італії. Все завершилось вбивством лідера анархістів і вже через рік-два в совєтському місті Ставрополь-на-Волґє виріс автозавод-гігант, де почали штампувати копії "Фіатів", відомих як тазіки "ВАЗ", а саме місто отримало назву Тольятті, на честь італійського комуністичного діяча. Чи досягли своєї мети італійські пролетарії, невідомо, але вочевидь Кремль чогось свого досяг ("заводік отжалі"), хоча італійські товаріщі при цьому якось там ну дуже сильно образили Лєонід-Ілліча Брєжнєва, та так, що бровастий маразматик до кінця свого нікчемного життя відмовлявся чути про Італію.

Втім, мова про те, що Кремль банально піднімає свої старі сценарії з метою "Можем павтаріть!"
І таки в Кремлі вперто намагаються "павтаріть" 1936-й рік в Іспанії, і це поки що кремлядям вдається...
Прихід до влади лівака Санчеса, котрий ініціював ексгумацію Каудільйо Франсіско Франко і наполягає на ліквідації Меморіялу в Долині Полеглих (Valle de los Caídos), бо ж, мовляв, "там Хунта" — черговий маркер, за яким не складно розгледіти руки Кремля, в яких Санчес така ж маріонетка, як і Пучдемон.
Чому Санчес так поспішає знищити Меморіял в Долині Полеглих і перезахоронити прах Каудильйо Фрасіско Франко?
Можливо, тому що саме Франсіско Франко зміг зупинити совєтську окупацію Іспанії під час Civil la Guerra?
Можливо, тому що саме Франсіско Франко зміг вичистити від метастаз совєтської пропаґанди Іспанію і шляхом реформ вивести вщент зруйновану і найбіднішу країну Європи в число найбільш розвинутих?
Можливо, тому що саме Франсіско Франко захистив рідну Іспанію і врятував Королівство від перетворення на "Іспанскую ССР"?
Можливо, тому що саме Франсіско Франко стоїть кісткою в горлянці Кремля?
Відповіді на всі ці питання лежать на поверхні...