„Franco i Petro“

 
Що спільного між Україною та Королівством Еспанія?
Каудільйо Франсіско Франко та Верховний Головнокомандувач і Президент України Петро Порошенко — що спільного і в чому відмінність між цими двома особистостями, яких так оскаженіло ненавидять за стінами Кремля?
Вйо вивчати питання…

 

🇺🇦 🇪🇸
✠ ¡Dos estados — uno enemigo común! ✠
✠ Дві Держави — один спільний ворог! ✠
(Prefacio — Передмова)

Вельмишановньому Панству пропонується до розгляду порівняння, яке навряд чи хто наважувався зробити серед свідомих Українців.
Що спільного та різного між тим, хто свого часу захистив Еспанію від совєтської окупації і тим, хто нині в якості Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України захищає Україну від аґресії Кремля?

Перша спільна риса, що одразу кидається у вічі — люта і скажена ненависть Кремля як до Каудільйо Еспанії Франсіско Франко, так і до Президента України Петра Порошенка.
Цікаво, чому б це? 🙂

Також головною спільною рисою є вищезазначений захист своєї країни від аґресії Кремля.
Здавалося б, дві такі різні, мало чим пов'язані між собою країни у різних кутках Європи, але Україну та Еспанію єднає в першу чергу звитяжна оборона від спільного для обох країн ворога. Причому, не варто вважати, що загроза з боку Кремля для Еспанії лишилась у далекому 1936 році — саме зараз Кремль з гаслом "можем павтаріть" намагається знову роздмухати "ґражданскую вайну" в Еспанії, і більшість Еспанців вже не лише проводять прямі паралелі з 1936 роком, а й чудово усвідомлюють, чиї кремлядські вуха та хвости стирчать за каталонськими сепаратистами!…
Виявляється, Україна і Королівство Еспанія мають одного спільного ворога!

Що в Україні відомо про совєтську гібридну війну проти Еспанії 1936—1939 років, більш відому як La Guerra Civil ("Громадянська війна в Іспанії")? Чому все ще у нас так міцно живе цей термін совєтської "історіоґрафіі" (вибачте), і ми сліпо повторюємо кремлядську ідіологему про "ґражданскую вайну", забуваючи, що таку ж ідіологему Кремль намагається нині приліпити на нинішню війну проти України... Адже ідіологема совєтської пропаґанди "ґражданская вайна в Іспаніі" хоч і з натяжкою, але все таки, з того ж "калашного ряду", що й "ґражданская вайна в СССР", "братская помащь", "братскій народ" та "інтербріґады". Позаяк, це була гібридна війна Совєтів, коли Кремль спочатку пропаґандою, марксистсько-сталінською аґітацією й совєтськими плакатами еспанською мовою роздмухав громадянський конфлікт в далекій європейській країні, а потім розпочав інтервенцію та перекидування зброї, танків, літаків, живої сили у вигляді "совєтніков", "інструкторов, "іспанскіх лётчіков, "інтербріґад" — це все "іх-там-нєт'ы" зразка 1936 року — але все одно "ґражданская вайна в Іспаніі"! Коли всі будівлі були завішані гігантськими транспарантами з мордами маркса і сталіна, всі стіни були розписані гаслами "¡Viva la Rusia!" "¡Viva la Stalin!" "¡Patria, no!" — але все одно "ґражданская вайна в Іспаніі"!
Коли за патріотичний вигук „¡Viva la España!“ марксисти-сталіністи вбивали навіть дітей — але все одно "ґражданская вайна в Іспаніі"!..
(Ессей про трагічну долю еспанського юнака Еухеніо узагальнив у собі десятки подібних вбивств за еспанський патріотизм...)
Ось така була "ґражданская вайна в Іспаніі"...
Перші совєтські війни й совєтську окупацію України Кремль теж приховує за терміном "ґражданская вайна".

Що в Україні відомо про Каудільйо Еспанії Франсіско Франко?
Що широкому загалу взагалі відомо про Каудільйо Франко окрім того, що це словосполучення все тією ж совєтською "історіоґрафієй" (ще раз вибачте) поставлено в один ряд зі словосполученням "фюрер Адольф Гітлер"? Зазвичай, перед словосполученням "Каудільйо Франко" завжди використовуються терміни: "діктатор", "кровавый діктатор", тісно переплітаючись з термінами "фашизм", "фаланґісты" та "іспанскіє националісты", ну і, звісно ж, додається обов'язкове згадування про Хунту! Куди ж без Хунти?!
Власне, за сучасною офіційною термінологією Кремля й рупорів кремлядської пропаґанди — і у нас в Україні теж "Кієвская Хунта"!

Отже, хто такий Каудільйо Франко?
Що спільного між Королівством Еспанія та Україною?
У чому спільні риси та відмінності між Каудільйо Еспанії та Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України?
Дослідимо ці питання. Звісно, більш детально розглянемо персону Франсіско Франко.

El Caudillo Francisco Franco
Каудільйо Франсіско Франко

Francisco Paulino Hermenegildo Teódulo Franco y Bahamonde Salgado Pardo de Andrade (Франсіско Пауліно Ерменеґілдо Теодуло Франко і Баамонде Салґадо Пардо де Андраде) — народився 4 грудня 1892 року в місті Ферроль провінції Ла-Корунья в Галісії, на одній з основних військово-морських баз Еспанії.
Батько — офіцер Королівської Військово-Морської Фльоти Еспанії Ніколас Франко і Салґадо. Мати — Марія дель Пілар Баамонде і Пардо де Андраде з роду Педро Фернандеса де Кастро — сьомого графа Лемоса.
Згідно еспанських правил ініціалізації повні ініціяли Франсіско Франко окрім імен включають спочатку перші потім другі прізвища по-батькові й по-матері, тому повні ініціяли такі довгі, як це заведено у Еспанців, і під час офіційних звернень важливо промовляти повністю ініціяли та титули без помилок, аби не образити.
Відповідно, після отримання титулу Каудільйо у 1936 році, повне офіційне звернення звучало так: Caudillo de España por la gracia de Dios Francisco Paulino Hermenegildo Teódulo Franco y Bahamonde Salgado Pardo de Andrade — Каудільйо Еспанії милістю Божою Франсіско Пауліно Ерменеґілдо Теодуло Франко і Баамонде Салґадо Пардо де Андраде.
Еспанці вельми набожні.
Втім, Франко волів називатись або просто Каудільйо, або Каудільйо Франко, без зайвих довгих церемоній, як і належить справжньому військовому.

Спочатку Франсіско Франко збирався дотриматися родинної традиції й стати військовим моряком, але поразка Еспанії у війні 1898 року призвела до того, що кількість вакансій значно зменшилася, і замість цього Франко вирішив піти в Піхотну Академію. Його брат Рамон Франко став знаменитим авіатором.

Після закінчення Піхотної Академії в Толедо 1910-го Франсіско Франко провів два роки в тихому еспанському гарнізоні в своєму рідному місті Ферроль, але за першої нагоди вирушив служити в Марокко. Тільки служба в цьому новому еспанському африканському протектораті давала можливість набути бойового досвіду і зробити військову кар'єру. На практиці це означало суворий досвід виживання в умовах жорстокої війни в пустелі.
Франсіско Франко швидко заробив репутацію файного офіцера. Він провів в Марокко в цілому 11 років. Служив спочатку в Regulares Indígenas (тубільних регулярних військах), а відтак в Legión Española (Еспанському Іноземному Леґіоні). У 1912-1916 і 1920-1926 роках Франко брав участь у битвах проти ріфських кабілів, пройшовши шлях від лейтенанта до генерала. Після поранення в 1916 у віці 23-х років Франсіско Франко стає наймолодшим Comandante (майором) в еспанській армії, а в 33-річному віці — наймолодшим генералом.
У 1926 Франко призначають головнокомандувачем піхотної бригади в Мадриді, а в 1928 — головою знов створеної Військової академії в Сараґосі.

Шлях Франко до влади

На початку 1930-х років Королівство Еспанія переживало глибоку економічну кризу. Голова Ради міністрів Еспанії Міґель Прімо де Рівера, який за згоди Короля Альфонсо XIII очолив "військову Директорію", не зміг подолати кризу і на хвилях революційних настроїв подав у відставку, виїхав у Париж, де й помер за 6 тижнів по тому.
1931 року внаслідок майже безкровної революції монархія впала і Король Альфонсо XIII зрікся трону, а влада перейшла до тимчасового уряду "республіканців". Еспанія офіційно перетворилась на республіку. Такого шансу Совєти не могли проґавити, тож революційні рухи марксистів і анархістів всіляко підтримував совєтський "Комінтерн", як, власне, це відбувалось з усіма пролетарськими рухами по всій Європі.

Генерал Франко в цей час не втручався в політику, заявивши про свою нейтральність. 15.IV.1931 під час виступу перед слухачами військової академії у Сараґосі Франко заявив: „Оскільки проголошена республіка і верховна влада перебуває в руках тимчасового уряду, ми зобов'язані дотримуватися дисципліни та згуртувати свої ряди, щоб зберегти мир і допомогти Нації рушити правильним шляхом.“

Протягом перших двох років існування "республіки" при владі були здебільшого ліві партії, що проводили непопулярну аграрну реформу. Крім того, була проведена антиклерикальна реформа, зліквідований конкордат з Католицькою церквою 1851 року, католицизм як державна релігія скасований, багато монастирів було зруйновано. Суспільство стрімко політизувалося і радикалізувалось. Страйки, замахи, що супроводжувалися бомбометанням, і знайомий вже Українцям кривавий "красный тєррор" на селі — "terror roja", за яким стояло кероване совєтськими чєкістами анархістське товариство "Іберійська федерація анархістів", що висувало гасла "вільного комунізму".

Весь цей комуняцький безлад зрештою призвів до зміни уряду.
1933 року до влади прийшли праві партії, що зупинили комуністичні "реформи". Після "двох червоних років" почалися "два чорні роки" республіки. У країні почали активно формуватися численні напіввійськові організації різних політичних відтінків, від анархістів і комуністів до націоналістичної "Еспанської Фаланги". 1934 року в Астурії спалахнуло анархістське шахтарське повстання проти національного уряду, в придушенні якого брав участь Франко. Після цього генерал став головнокомандувачем в Марокко, але після кількох місяців повернувся до Мадрида, щоб прийняти пост голови Великого Генерального Штабу.

У лютому 1936 року на виборах перемогли знову ліві партії "Народного Фронту" ("Front Popular"), до якого увійшли соціалісти, комуністи, анархісти та лівобуржуазні партії. Фактично, "Народний Фронт" став рушієм совєтської інтервенції в Еспанію, але поки що Кремль діяв на відстані руками "іспанських" лівих популістів. Прихильники "Народного Фронту" відразу ж почали звільняти політичних ув'язнених з в'язниць, захоплювати землю, громити церкви й монастирі.
Протягом кількох подальших місяців в уряді все більше з'являлося представників лівих сил. Еспанія на той час була в дуже поганому економічному стані, з 11 мільйонів дорослих Еспанців понад 8 мільйонів перебували за межею бідності, половина нації була безграмотна. Тому популістичні гасла "Front Popular" були вельми популярні.
Неосвіченість населення сприяє поширенню кремлядських метастаз!

1 травня 1936 року "Народний Фронт" відзначив військовим парадом. Над колонами демонстрантів колисалося море червоних прапорів з серпами-молотами, майоріли транспаранти із зображеннями маркса, лєніна та сталіна. Демонстранти співали "Інтернаціонал". Той, хто наважувався вигукнути „¡Viva España!“, чув у відповідь тисячоголосе: "¡Viva la Rusia!" "¡Viva la Stalin!" "¡Patria, no!" Часто за вигук „¡Viva España!“ висліджували, били і вбивали, цим процесом керували зазвичай россійськомовні "совєтнікі іспанскіх товаріщєй".
Кривавий "іспанскій пєрвомай" 1936 року для Кремля був більш вдалим, аніж "бєрлінскій пєрвомай" 1929 року…
Еспанія фактично перетворилась на "Іспанскую ССР"…

La Guerra Civil
("Громадянська війна в Еспанії")

18 липня 1936 почалася La Guerra Civil ("Громадянська війна в Еспанії").
Совєтської "історіоґрафія" (втретє вибачте) вигадала міф про те, що "воєнный пєрєварот Хунты" проти про-совєтської "республіки" розпочався з "кодовой фразы діктатора Франко по радіо": „Sobre toda España el cielo está despejado“ — „Над усією Еспанією безхмарне небо“.
Проте еспанські джерела цього не підтверджують, а еспанським історикам така фраза взагалі невідома.
Військові підняли повстання проти "рєспубліканцев" в усіх великих містах, але в кількох, включно з Мадридом, воно було швидко придушене. В результаті стрімкої перемоги не вийшло. Обидві сторони почали масові розстріли своїх політичних супротивників, що опинилися на "неправильній стороні".
По факту це кваліфікується дійсно як громадянська війна, ось тільки роздмухана вона була ззовні…
І лише коли розгорілось полум'я цієї війни, лиш тоді Кремль розпочав інтервенцію.
"Братская помощь пролєтаріату Іспанской народной рєспублікі"…

Спочатку лідером еспанських патріотів-націоналістів був не Франко, а генерал Хосе Санхурхо, але відразу ж після початку оборони Еспанії від фактично совєтської окупації лідер Націоналістів за дивним збігом обставин загинув в авіакатастрофі. Позаяк між сторонами вже тривали фактичні бойові дії, постало питання вибору лідерів Націоналістів.

29.ІХ.1936 генерали Великого Генерального Штабу Еспанії обирають новим лідером голову штабу Франсіско Франко, який не належав ні до фалангістів, ні до монархістів, надавши йому титул Каудільйо.

Оскільки жодна сторона не змогла здобути перемоги, почалося повільне накопичення сил і конфлікт переріс у затяжний.
Так званий уряд "республіки" швидко радикалізувався, комуністи узурпували владу. Комуністична партія Іспанії зросла з 20 000 осіб у 1936-му до 300 000 на початку 1937 року. Совєтська пропаґанда і авторитет Кремля були взагалі безумовні та не ставилися під жоден сумнів, а хто смів поставити під сумнів, той втрачав життя…
Окрім протистояння між Націоналістами і "республіканцями", совєтські чєкісти також проводили чистку прихильників троцкоґо серед місцевих любителів марксизму. Відтак, Еспанія буквально палала у полум'ї хаосу і "красноґо тєррора"!
Європа і Ліга Націй відвернулись і гралися в "політику невтручання"…
Коли багаття війни розгорілося, "республіканці" ніби-то самостійно звернулися по військову допомогу до СССР — "Камраде сталін, ввєдітє вайска!".
НКВД і "Комінтерн" почали вербування людей в антифашистські інтернаціональні бригади — "інтербріґады" — "іх-там-нєт'ы" зразка 1936 року, котрі згодом стали найбоєздатнішими частинами "республіканців". Кремль змушував компартії різних країн через свою мережу "Комінтерн" виконувати "разнарядку" по кількості набраних "добровольцев в інтербріґады". Звісно ж, Совєти підкреслювали, що вони не мають жодного стосунку до появи "інтербріґад".

Націоналістам допомоги чекати було ні звідки, позаяк сусідня Франція і Велика Британія на вимогу новоявленого члена Ліги Націй СССР оголосили про "політіку нєвмєшатєльства". Допомогти Націоналістам Еспанії вирішили фашистська Італія і Третій Райх, маючи свої розрахунки на майбутнє...
На бік еспанських Націоналістів також йшли на захист Еспанії від совєтських окупантів добровольці з різних країн, в тому числі й Українці з числа еміґрантів, які опинились в Європі після невдач Перших Визвольних Змагань...

Якщо совєтська пропаґанда трактувала цю війну як "борьбу с сіламі фашизма і националістічєской рєакциєй", то з протилежного боку це бачилося як "хрестовий похід проти червоних комуністичних марксистсько-сталінських орд".
Франко, на відміну від Муссоліні й Гітлера, був християнин-католик, через що у відносинах між ними згодом і виникла тріщина.

В результаті виснажливої та кривавої трирічної війни перемогу здобули Націоналісти. Ближче до кінця війни настало похолодання у відносинах як у "республіканців" з СССР, так і у Франко з Третім Райхом та Італією.
Франко чудово усвідомлював, що Еспанія стала плацдармом для "тренувальної війни" перед початком Другої Світової…
Франко не бажав, аби Еспанія перетворилась на плацдарм для Другої Світової війни, яка вже відчувалась навіть у повітрі.

Доба Другої Світової війни

Каудільйо Франсіско Франко після перемоги в La Guerra Civil наводив порядок в Еспанії залізною рукою. Він не волів бути схожим на дуче Муссоліні чи на фюрера Гітлера, хоча б тому, що ці двоє зазіхали на його рідну Неньку-Еспанію, а Каудільйо ненавидів тих, хто зазіхає на Еспанію! Особливо Каудільйо ненавидів сталіна, Совєти й комунізм. Тому все, що було пов'язане з Совєтами в Еспанії ліквідовувалось і знищувалось без зволікань! Вся совєтська нечисть має бути знищена! Це було пріоритетом для Каудільйо.
Каудільйо Франко усвіломлював, що Еспанія стала полігоном перед майбутньою ІІ Світовою війною, і доки Чемберлен та Делад'є продовжували гратись з Гітлером і сталіним в свої "політікі уміротворєній", Каудільйо розмірковував, як йому вберегти Еспанію від війни, що вже камінюкою нависла над Європою.

Франсіско Пауліно Ерменеґілдо Теодуло Франко і Баамонде Салґадо Пардо де Андраде був Еспанцем до кінчиків волосся і він нікому й ніколи більше не дозволить затягнути у війну його рідну Еспанію!
Ніколи й нікому!

Третій Райх та Італія отримали мало зиску з участі у "Громадянській війні" в Еспанії. Звичайно, вони позбулися загрози дістати комуністичну "республіку" на Заході Європи, але Еспанія не увійшла в "країни Осі" і впродовж Другої Світової війни залишалася здебільшого нейтральною (за винятком відправлення "División Azul" "Блакитної дивізії" на Східний фронт — так Каудільйо позбувся чисельних ворогів і з боку соратників, і з боку залишків "республіканців", які оголосили себе "хунтою" наприкінці війни). У випадку з війною проти СССР Франко не витримав і піддався бажанню помсти, вирішивши відплатити джуґашвілі-сталіну тією ж монетою, тобто, відправкою своїх військових боротися з комунізмом на його території. Щоправда, частина "республіканців" одразу перебігли до Совєтів, де їх все одно чекала смерть в таборах ҐУЛаґу. Франко водночас і допомагав Гітлеру і позбавлявся від найбільш радикальної частини військових. Гітлер у свою чергу збирався використовувати "Блакитну дивізію" проти Франко, з метою встановити слухняніший режим в Еспанії. Втім, все закінчилося обопільним стяганням військ до Піренеїв в кінці 1942 року. Після падіння режиму Муссоліні Франко відкликав "Блакитну дивізію" з СССР.

В ході особистої зустрічі з Гітлером в жовтні 1940 року Каудільйо Франко відмовився брати участь в плані по захопленню британського Гібралтару, зажадавши більш вигідних умов угоди. Каудільйо знав, що Фюрер нізащо не погодиться, почне бризкати слиною, репетувати й тупати ногами, що й сталось. Таким чином Франко допоміг Великій Британії утримати контроль над Гібралтарською протокою і вести дії на середземноморському фронті. Ключовий Гібралтар став транзитною базою для флоту і авіації країн-союзників для перекидання сил на Мальту, в Азію і Африку.

Франсіско Франко, незважаючи на тиск Гітлера, заплющив очі на те, що еспанські прикордонники за хабарі пропускали на терени Еспанії Євреїв, які втікали з окупованих країн, і, навіть більше, відмовлявся прийняти антисемітське законодавство та не видавав Євреїв-біженців назад Третьому Райху. Можливо це обумовлено тим, що рід Франко походить з еспанських Євреїв-сефардів Галісії. З цієї причини історіографія сучасного Ізраїлю ставиться до нього з симпатією, незважаючи на його співпрацю з Гітлером.
Завдяки Франко в Еспанії врятувалось декілька тисяч Євреїв.
Совєтська "історіоґрафія" (вкотре пробачте), звісно, ніколи цей факт не висвітлювала.
Крім Євреїв, на території Еспанії рятувалися збиті над Францією (й ті, що зуміли перейти Піренеї) льотчики антигітлерівської коаліції. Режим Франко навіть не заважав їм за свої гроші фрахтувати морські катери і відправлятися на території, підконтрольні західним союзникам, хоча б і в той же Гібралтар. Таким чином врятувалась немала кількість військових Великої Британії, Канади і США.

Під час бесіди між Каудільйо Франко і новим послом США в Еспанії Карлтоном Хейс 9 червня 1942 року останній запитав, чи може Франко спокійно ставитися до такої перспективи, як панування на всьому континенті нацистського Третього Райху з її фанатичним расизмом і антихристиянським язичництвом. Франко відповів, що це не зовсім приємна перспектива для нього самого, як для христіянина-католика і для Еспанії, але він сподівається, що Німеччина зможе піти на якісь поступки західним державам і встановити будь-якого виду "баланс сил" в Європі. Франсіско Франко наполягав, що небезпека для Європи та Еспанії виходить не стільки від нацистської Німеччини, скільки від совєтського комунізму, Кремля і кацапів.
"Еспанія не стільки бажає перемоги країнам Осі, скільки поразки Совєтській Россії" — підкреслив Каудільйо.

Повоєнна доба Каудільйо Франко

Еспанія, одна з найбідніших країн Європи, зруйнована майже вщент Громадянською війною, роздмуханою Кремлем, перебувала в жахливому стані, і вже Другу Світову навряд чи витримала б, якби не Франко, який зміг зберегти нейтралітет Еспанії під час ІІ Світової. Коли палала Європа, Еспанія, звісно, не могла розвиватись ні в якому плані і також боролась за виживання. По завершенню Другої Світової потрібно було на повну силу починати відбудову Еспанії і виведення країни з числа найбідніших і найвідсталіших...

З ініціативи Франко в Еспанії було почато політику національного примирення.
Ще по завершенню Громадянської війни одразу почалось спорудження меморіяльного комплексу Valle de los Caídos — Долина Полеглих, що мав вшанувати всіх загиблих в Громадянську війну. Ідея його створення належала Франко. Там же він мав бути похований після смерті.
Каудільйо справедливо зауважив, що всю важку роботу в спорудженні національного меморіалу пам'яті мають виконувати ті, хто роздмухав цю війну — ув'язнені "республіканці", котрі виявили бажання сумлінно працювати, отримували гарантію вдвічі скоротити терміни і працею спокутувати свою провину за зраду Еспанії.
Аналогічно відбудовувалась і зруйнована війною Еспанія — в першу чергу використовувалась праця тих, хто був винний у цій війні, хто привів совєтських окупантів, хто роздмухав цю війну.
"Зруйнували нашу Еспанію — відбудовуйте!" Таку позицію Каудільйо вважав справедливою.

Проте, попри політику примирення, репресії проти політичних супротивників (крім "республіканців", до них належали сепаратисти з Каталонії й Країни Басків) тривали до його смерті. Але Каудільйо вважав, що це теж справедлива боротьба з ворогами Еспанії, і якщо їх не зупиняти та не знищувати, відбудеться знову кремлядський реванш.
Якщо Франко й був диктатором, то це був диктатор в давньоримському значенні цього терміну — себто, посадова особа, наділена усією повнотою державної влади у випадку зовнішньої чи внутрішньої небезпеки, яка загрожувала Державі.
Каудільйо Франко цілеспрямовано відбудовував зруйновану війною Еспанію.
Каудільйо Франко будував ЕСПАНСЬКУ Еспанію!

Після ІІ Світової війни Еспанія була ізольована зусиллями "страны-пабєдітєльніцы-асвабадітєльніцы" СССР, низка країн відкликали своїх послів, багато країн, як західні, так і комуністичного блоку, приєднались до торгового ембарго. Через це відновлення економіки відбувалось украй повільно і вийти на рівень 1936 року вдалось лише у 1955 році...
Після початку Холодної війни вплив СССР в ООН дещо впав, і на початку 1950-х пройшла хвиля дипломатичних визнань франкістської Еспанії. Ще в ході війни Франко почав обмежувати вплив партії "Фаланги" — після війни партія в основному займалася соціальною роботою, перетворившись на щось подібне совєтським профспілкам, а згодом партія була перейменована в "Національний Рух".

З середини 1950-х почалося "Milagro Económico Español" — "Еспанське Економічне Диво", що вивело Еспанію зі стану однієї з найбідніших країн Європи на рівень цілком розвиненої європейської країни.
"Еспанське Економічне Диво" стало можливим завдяки реформам, які просували так звані Технократи.
Технократи за згоди Каудільйо Франко, розробили та здійснювали політику розвитку еспанської економіки під керівництвом Міжнародного Валютного Фонду. Технократи стали для Еспанії новим класом політиків, які замінили стару фалангістську гвардію.
Реалізація стратегії, розробленої технократами, набувала форми планів розвитку та мала значний успіх: у 1960-х роках Еспанія стала другою в світі за темпами економічного зростання, дещо відстаючи від Японії, ставши в результаті дев'ятою за величиною економікою світу. Завдяки успішній політиці технократів Еспанія приєдналась до промислово розвинених країн, залишивши в минулому злидні й відсталість, що були притаманні країні після втрати більшої частини своєї імперії на початку XIX століття.
В кінці 1960-х почалися і політичні реформи: був прийнятий закон про пресу і дозволені страйки неполітичного характеру, розширено місцеве самоврядування, прийнято декілька конституційних законів, що розширили права громадян.
Поступово Каудільйо Франко почав лібералізацію, що дозволило згодом мирний перехід до конституційної монархії.

Еспанія була оголошена Королівством у 1947 році, але монарх не був оголошений — Еспанія вважалася монархією з вакантним місцем Короля. Франко надав собі право самому назвати ім'я людини, яка повинна стати Королем, і навмисно затримував вибір з політичних міркувань. Вибір, нарешті, відбувся в 1969 році, коли майбутнім Королем Еспанії був оголошений принц Хуан Карлос де Бурбон як офіційний наступник Франко (який залишався довічним реґентом).
Після смерті Франко 20 листопада 1975 року принц Хуан Карлос став Королем Еспанії. Він відразу ж почав процес переходу країни до демократії, що завершився переходом Еспанії до конституційної монархії і парламентської демократії.
Король Еспанії Хуан Карлос I завершив процес перетворення країни з авторитарної в демократичну.
2.VI.2014 Король Еспанії Хуан Карлос I з огляду на вік зрікся престолу на користь свого сина, принца Філіпа VI.

XXI століття
Siglo XXI

На початку XXI століття в Королівстві Еспанія при владі стабільно перебувають соціялісти, тривалий час прем'єр-міністром був лідер "Народної партії" Маріано Рахой.
Тим часом, вже почалась війна квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистская)" проти України і Світу.
З 2014 року в Еспанії активізувався рух каталонських сепаратистів, що зрештою вилилось у каталонську кризу з проведенням 2017 року "РФ-рєндума" (який чомусь нагадував вже проведений "РФ-рєндум" в анексованому Криму) та подальшим проголошенням "нєзавісімості". Швидко з'ясувалось, що за каталонською кризою стоїть Кремль. Події в Каталонії до болю нагадували те, що відбувалось в Україні — ті ж гасла про "услышать житєлєй Каталоніі", та ж совєтська символіка, що була у 1936 році в Еспанії і у 2014 в Україні, прапори СССР і квазіутворень "ДНР"\"ЛНР" на мітингах каталонських сепаратистів, створення "інтербріґад" з числа каталонських бойовиків, котрі вирушали воювати проти України...
Кремль майже відкрито роздмухує нову війну в Еспанії!

Центральна влада Королівства Еспанія не визнала ніякої "нєзавісімості", застосувала вперше конституційну статтю з обмеження автономії для Каталонії, ввела сили Королівської поліції в реґіон, позаяк місцева міліція (Моссос д'Есквадра) стала на бік сепаратистів (точно як мєнти на Донбассє).
Лідер каталонських сепаратистів Карлос Путчдемон був оголошений у розшук і втік до Бельгії. Спецслужби Еспанії публікували матеріяли про тісні зв'язки Путчдемона з Кремлем, а дружина Путчдемона взагалі очолювала "іспанскую" редакцію "Russia Today"!
Внаслідок каталонської кризи 2017 року прем'єр Рахой подав у відставку і новим прем'єром став Педро Санчес Перес-Кастехон — лідер "Іспанської соціалістичної робітничої партії" ("PSOE") — це саме та партія марксистів-сталіністів, що стояла в аванґарді совєтської гібридної війни 1936 року! Про-кремлівський прем'єр Санчес підігрує Кремлю у каталонській кризі, граючи на два поля, і вашим і нашим. Але головним завданням Санчеса є "унічтожить наслєдіє фаланґістскоґо діктатора Франко"!
Педро Санчес першочергово оголосив про "позбавлення від спадку диктатора Франко" і закликав "знищити всі сліди кривавого диктатора". Насамперед, підтримувані Кремлем "республіканці" поспішають знищити Меморіял в Долині Полеглих (Valle de los Caídos), де поховані Герої війни 1936 року, включно з прахом Каудільйо Франсіско Франко.

У відповідь Еспанці створили петицію про перенос праху Каудільйо Франко до храму Саґрада Фаміліа — найбільшого храму Еспанії, символу Барселони і Каталонії, в будівництво якого значні кошти вкладав сам Франсіско Франко. (Посмертна доля Франко нагадує історію Гетьмана Івана Мазепи, який збудував десятки найвідоміших храмів України, але прийшли москалі, все забрали, а Гетьмана "прєдалі анафємє", котру, як виявилось, не визнано в Константинополі).
Які дивні паралелі єднають Еспанію і Україну, й пов'язані лише з одним чинником — з експансією кацапів!

Минулорічний сплеск каталонського сепаратизму знову поновився восени 2018 року під загальною назвою „El otoño caliente en Cataluña“ — „Гаряча осінь у Каталонії“.
1.Х.2018 каталонські сепаратисти вийшли на масові демонстрації з нагоди "святкування 1 року незалежності". Мітинги миттю переросли в сутички з Королівською поліцією (каталонська міліція Моссос д'Есквадра все ще на боці сепаратистів). Втім, Королівська поліція не панькається з сепаратистами і дає жорстку відсіч. Так, наприклад, увечері 1.Х.2018 каталонські сепаратисти заблокували Женералітат (парлямент) Каталонії разом з депутатами і міліціянтами всередині, скандували про поновлення "незалежності", про "відбудову республіки", лазили по огорожам немов мавпи, аж доки не прибула Королівська поліція і без церемоній та попереджень за п'ять хвилин кількатисячний натовп було розігнано гумовими кийками й кулями. Так, сепаратистів відстрелювали гумовими кулями з автоматичної зброї без попереджень!
Ось як треба давати відсіч сепаратизму!
Еспанці також не сприймають каталонський сепаратизм, навіть мешканці інших каталанських автономій — Валенсії, Араґону і Балеарських островів — не бажають порушити Соборність Королівства Еспанія. Навіть Країна Басків, сепаратизм якої протягом всієї Холодної Війни підігрівав Кремль, нині не страждає сепаратизмом. Сепаратизм тліє лише там, де проросли метастази Кремля і де зрадники Еспанії живляться кремлівськими грошима.
6.Х.2018 Еспанці виходять на мітинги з вимогою відставки прем'єра Санчеса, який підтримує сепаратистів і працює на Кремль.
Мирні велелюдні мітинги Еспанців за Соборну Еспанію проходять регулярно і збирають в сотні разів більше людей з прапорами Еспанії і без жодних політичних прапорів, на відміну від демонстрацій каталонських сепаратистів, куди звозять всіляку наволоч під партійні прапори марксистів-анархістів з прапорами СССР і "ДНР".
Дивіться — а чия то плюгавина стирчить? Ла-ла ла-ла…
Нагадує події в Україні?

Верховний Головнокомандувач і Президент України
Comandante Supremo y Presidente de Ucrania

Розповідати Українцям біографію чинного Президента України певно не варто, позаяк на відміну від Каудільйо Еспанії, про якого Українці знають лише тези кремлівської пропаґанди, діяльність Петра Порошенка в якості Верховного Головнокомандувача сучасникам відома. Щоправда, це не заважає половині населення України перебувати в полоні кремлівської пропаґанди та споживати все ті ж кремлядські тези, що й про Франко, тільки вже по відношенню до українського Президента. Все те ж саме: "кровавий діктатор", "шоколадний діктатор", все та ж "Хунта" — нічого нового в Кремлі не вигадують.
Як зазначено на початку цієї публікації — найбільше Кремль ненавидить двох "диктаторів" — Франсіско Франко і Петра Порошенка. І чого б це? 🙂

Петро Порошенко зіткнувся з гібридною війною Кремля ще у 1992 році, коли з родиною мешкав у місті Бендери, яке з сусіднього Тирасполя почали обстрілювати "асвабадітєлі" з россійської армії, намагаючись захопити важливе місто для першого пост-совєтського квазіутворення "ПМР". Парадокс, але "Пріднєстровская Молдавская Рєспубліка" оголосила про свою "нєзавісімость" ще у 1990 році — на рік раніше розпаду квазідержавного утворення СССР, причому, за символіку собі "ПМР" взяло совєтський прапор "Молдавской ССР". В 1992 році Молдова вже була офіційно незалежною, але Кремль утворював по периметру пост-совєтського простору локальні збройні конфлікти з квазіутвореннями, відшматовуючи від пост-совєтських республік по шматку і перетворюючи ці шматки-квазіутворення на міни уповільненої дії, щоби задіяти їх у майбутньому. Останньою перед Україною палала у вогні кремлядської війни Грузія…
Таким чином навколо України утворилась ціла низка заморожених конфліктів і невизнаних квазіутворень.

Що таке "русскій мір" Петро Порошенко побачив ще у студентські роки в Бендерах.
Відтак, не дивно, що з початком Майдану Петро Порошенко вже усвідомлював (як і одиниці Українців, що уважно слідкують за перебігом подій в геополітиці), що це і є початок війни квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистская)" проти України.

На відміну від Франсіско Франко Петро Порошенко не військовий, але досвідчений дипломат!
Маючи досвід в політиці, Порошенко також досвідчений бізнесмен. Звісно ж, кремлівська пропаґанда відразу охрестила його "оліґарх", "шоколадний король", але в кінці 2013 на початку 2014 Кремль не розраховував, що Порошенко залишиться в Україні і стане Президентом! Кремль ставив на хуйлокума Мєртвєчука і на Юльку. Баннерами з жЮлькою зрештою замотали всю Йолку і обмацюкали увесь Майдан перед тим, як остаточно спалити його під час останнього штурму…
Власне, маючи немалі статки, Порошенко міг забрати родину і спокійно виїхати з України в таку скрутну для Держави годину. Проте, він цього не зробив. Навпаки, Порошенко один без охорони сміливо піднімався на провокаторський бульдозер, оточений понавезеними з Москви ультра-фашистами і нашими доморощеними "братчіками" корчинського, він зупиняв ставав між озброєними мєнтами-"бєркутовцамі" та Майданівцями у роверських шоломах зі смішними дерев'яними щитками… Порошенко єдиний з політиків вищого ешелону прибув вже в окупований Крим і бачив, як окупанти захоплюють урядові установи…
І усвідомлюючи тягар, Порошенко висуває свою кандидатуру на посаду Президента України під час передчасних президентських виборів, котрі мали відбутись після втечі "тричі несудимого".
І Порошенко виграв ці вибори в першому турі! Бо альтернативи не було.

Хто такий Порошенко, чи не буде ще гірше — ніхто цього не міг сказати.
Україна була у вкрай скрутному становищі — сепаратисти "дамбасса" і россійсько-фашистські війська вже заграбастали Українську Донеччину й Крим, кремлядська пропаґанда вимальовувала мапи поділеної навпіл чи на шмаття України, з усіх шпарин лізла "навароссія" з чисельними сепаратистами…
Армія була розграбована вщент попередніми пророссійськими "палкаводцамі і палковнікамі" — реально голі й босі хлопці з одним на трьох іржавим "калашом" у шльопанцях, по коліно в багнюці у швидкоруч виритих шанцях з переляканими мишами, котами й собаками вкупі мусили стримувати озброєну до зубів россійсько-фашистську армію на танках, з "ґрадами" і з ордою обдовбаних ватніків-сепаратистів. Українці на власних автівках везли на лінію фронту все що могли… Всілякі шахраї розвели махновщину з "паралельними генштабами" і, координуючи дії з ворогом, заводили Захисників України в котли та "зелені коридори" під артобстріли кацапських курсантів…
Початок війни для України був страшний…
Державність України трималась лише дивом…

Отримавши посаду Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України і Президента України, Петро Порошенко стрімко почав виводити Державу з кризи.
Крізь терен, манівцями, по чагарнику й запіллю, по мінним полям, але виводити…
Практично з нуля вщент розкрадену Армію перетворено на одну з найсильніших Армій Світу! За чотири роки, в умовах війни!
Як Верховний Головнокомандувач ЗСУ, Петро Порошенко не став чекати манни небесної та підтримки інших олігархів, "інтереси" яких не співпадали з інтересами Держави, а з власних статків забезпечує боєздатність Армії України. Позаяк, не буде чим і кому боронити Україну від зовнішньої аґресії — не буде й України! Хто як не Верховний Головнокомандувач це усвідомлює якнайкраще? Кожен бажаючий може знайти у відкритих джерелах скільки сотен мільйонів власних статків "оліґарх" Порошенко вкладає в Армію і оборону України. З усіх олігархів і президентів, лише Порошенко за ці 4 роки війни не збагатів, а навпаки, на багато позицій униз опустився в рейтингах багатіїв від "Форбс". На відміну від інших.
Захисники України вже не просять попоїсти, а навпаки, віддають місцевим мешканцям "сірої зони" надлишки продуктів, що їм все ще везуть волонтери. Захисники України вже не тягають іржаві "калаші", а хизуються сучасною західною зброєю і вміло застосовують її проти ворога. Захисники України вже не трусяться в барбухайках-УАЗіках, а користуються "Хаммерами", не доводиться зі старих "Камазів" створювати саморобні панцерники, бо є в наявності справжня бойова військова техніка, і не з неба вона впала... Не семен-семенченки і унилі ґалантьори бутусови забезпечили Армію всім необхідним, а Верховний Головнокомандувач за підтримки свідомих Українців — волонтерів, яких Порошенко постійно дякує, хоча його внесок найбільший.

Можна довго ще перераховувати корисні справи Порошенка для Держави Україна — від забезпечення ЗСУ до дипломатичної роботи на міжнародному фронті, яку дипломат Порошенко виконує якнайкраще, від започаткованих під час війни реформ до ініціації Томосу, внаслідок чого виявилось, що "РПЦ" це взагалі секта!
Свідомі Українці все це чудово знають. Засліпленим та дурним, котрі на п'ятий рік війни верещать в унісон з кремлядською пропаґандою — не варто щось і доводити.
Ситуація така ж, як і в Еспанії 1936 року…

Україна та Еспанія, Порошенко і Франко — скільки різного і спільного…
Вочевидь, Франко і Порошенко — це лідери різних країн і різних епох, які мусять діяти у відповідності до обставин.
Так, Франко був насправді диктатором — у першозначенні цього давньоримського терміну — він поклав на себе відповідальність за долю Держави і, як належить справжньому вояку, до останнього подиху виконував свої обов'язки перед Еспанією...
Заради порятунку Батьківщини укласти угоду хоч із чортами, аби знищити ще більшого чорта? А у Каудільйо Франко не було вибору і тому він прийняв допомогу від Муссоліні й Гітлера, бо ж Ліга Націй на вимогу СССР заявила про "політику невтручання".
Так, на відміну від Порошенка, Франко діяв більш жорстко, але тоді й часи були більш жорсткі. Майже всі європейські країни керувались військовими, військові диктатури були одна через одну, відповідно і деякі лідери діяли теж жорстко. Як можна було врятувати Еспанію від совєтської окупації, коли прийшли Совєти і втопили Еспанію в крові та зруйнували все що можна? На якій мові розмовляти з тими, хто визнає лише мову сили, мову диктату і кого зупиняють лише кулі? Доводилось вичищати від совєтських метастаз Еспанію доволі радикальними методами… Можливо, воно й вірно…
Нині половина населення Еспанії вважають добу Франко "золотою добою", а самого Каудільйо Франко вважають зовсім не диктатором, а радше справжнім господарем і справжнім патріотом Еспанії.
Так, Франко був насправді диктатором, але тільки заради Еспанії!

Петро Порошенко не планує ставати диктатором, чітко дотримуючись демократичних стандартів.
На відміну від Франсіско Франко, Петро Порошенко діє м'яко, інколи навіть поступливо, хоча часто не завадила би жорсткість. На щастя, Порошенко і Україна не опинились в таких геть безвихідних умовах, як Еспанія в 1936 році, тому Порошенко доклав зусиль, аби схилити на бік України Європу і США. Так, не все гладко, не всі такі вже й прихильні, частіше схиляються до грошей Кремля, але Порошенку не доводиться сідати за один стіл з Гітлером і Муссоліні, та й зі сталіним чи хулом також, між іншим. Ну, Трамп, то таке — не ми його обирали, Кремль його пропхав…
На відміну від Франсіско Франко, Петро Порошенко не розстрілює кремлядських колабораціоністів, хоча варто було би, але нині ХХІ століття, а не 1930-ті роки кривавого ХХ століття, тож, вочевидь, репресії нині "не в тренді", як кажуть "по-модньому".

Чи коректно було порівнювати Каудільйо Франко і Петра Порошенка?
Хтось зазначить, що це лиш на втіху кремлядській пропаґанді, мовляв, зайвий привід кремлядям попатякати про "Хунту". Ой, та вони й з приводом і без приводу патякають про "Хунту". Ми всі знаємо ментальні особливості кацапів — це болотяне плем'я навіть коли не знає до чого причепитись, то знайде. Коли у кацапів немає арґументів, вони чіпляються за будь-що: "Шоеоладный діктатор нє просыхаєт і костюм на нём помят", або ж "Кровавый діктатор Франко был ростом всєґо 155 сантімєтров" (на своїх карліків-чєкістів краще б поглянули).
Скільки за ці п'ять років війни террабайтів інтернет-контенту зіпсували кремляді, обливаючи лайном Верховного Головнокомандувача України. Даруйте, та в "рунет" заглядати — все одно що запхати голову в дірку вуличної уборної. Однотипового бруду вдосталь і на адресу Петра Порошенка, і на адресу Франсіско Франко, причому, не якесь там довоєнне, архівне з усіляких совєтських форумів та порталів про "ґєроічєскоє прошлоє" — пропаґандонські хуйлоСМІ в рамках нинішньої інформаційної війни регулярно згадують вже давно померлого Франко нарівні з давно померлим Бандерою і ставлять тепер в один ряд з Порошенком.
А осьосьо — "Наши враґі! Франко" — вже у 2016 році "вєщаєт" якийсь кацапський "історічєскій журнал" про "палача іспанскоґо народа", перебріхуючи в який раз перекручені й до дірок затягані совєтські ідіоми про того "малєнькоґо каудільйо", який так добряче надрав Совєтам сраки, що й через 80 років у кацапів цегла на ратички випадає з-під хвостів!
А між іншим, про Петра Порошенка теж ось так років через 80 будуть "ісходіть на аналізы" москальські "пісатєлі-історікі". Якщо, звісно, москальщина буде існувати у Майбутньому.

Степан Бандера якось зауважив, що прожити треба так, щоб москалі й через півстоліття трусилися від однієї лиш згадки.
Саме так і сталось: від імені Бандери москалів корчами корчить, від імені Франко москалів корчами корчить, і від імені Порошенка москалів корчами корчить!

Для свідомих Еспанців Каудільйо Франсіско Франко такий же національний герой, як Євген Коновалець, Роман Шухевич і Степан Бандера для свідомих Українців.

Наостанок, деякі цікаві спостереження.
Петро Порошенко вперше зіткнувся з "русскім міром" в місті Бендери — там, де помер Гетьман Іван Мазепа.
Франсіско Франко з Галісії, Степан Бандера з Ґаліції — так звався коронний край Австрійської імперії.
Еспанською мовою слово "прапор" — Bandera! А "повія" — "puta".
"Соупадєніє? Не думау!", як кажуть Ґуцули.

В наступному матеріялі до Дня Соборності Королівства Еспанія і до Дня Захисника України більш ретельно дослідимо паралелі безпосередньо між Україною та Еспанією в контексті гібрідних війн Кремля проти наших Держав.
Слідкуйте за теґом España на сайті «Порохівниця».
Ґречна подяка Вельмишановному Панству за увагу та подорож у часі й просторі.

Укладач матеріялу:
© Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2018.Х.5