Володимир Етуш, Токмак і Більмак

 
9.ІІІ.2019 пішов у Зáсвіти Володимир Етуш — найстаріший актор совєтської доби, ветеран ІІ Світової війни.
Володимир Етуш був не лише найстарішим серед акторів, але й був чи не єдиним, хто засуджував війну проти України та відмовився підписати так зване "пісьмо дєятєлєй культуры в поддєржку возвращєнія Крыма".
„Ми знищуємо Україну, це неприпустимо!“ — наголошував Володимир Етуш й підкреслював, що звільняв Україну від нацистів не для того, аби її знищили нові фашисти. Під час ІІ Світової війни Володимир Етуш отримав легке поранення під Більмаком і дуже важке поранення отримав під Токмаком…
Володимир Етуш є почесним громадянином міста Токмак на Запорожжі й незадовго до нинішньої війни відвідав місто Токмак та Пришибські висоти, де був поранений в 1943 році…

 

Володимир Етуш в місті Токмак

Володимир Абрамович Етуш — народився 6 травня 1922 року в Москві в Гебрейській родині, яка нещодавно перебралась з білоруського містечка Глуськ. Мати — Раїса Костянтинівна Етуш (уроджена Шмульян, 1900-1954), аж до першого арешту чоловіка була домогосподаркою, потім працювала касиркою у фотоательє. Батько — Абрам Шахновіч Етуш (1888-1967) до "октябрьскоґо" перевороту большевиків був комівояжером, в роки НЕПу — власником невеликого галантерейної цеху, а потім совєтський режим його двічі арештовував. В Москві родина Етуш мешкала у чотирьох просторих кімнатах, що на ті часи вважалося "розкішшю", а відтак їх "уплотнілі", себто, підселили до них сусідів.

„— Советская власть нанесла мне очень большую травму…
Товарищ Саахов носил сталинский френч не случайно.“
„— Совєтська влада нанесла мені дуже велику травму…
Товариш Саахов носив сталінський френч не випадково.“

З початком совєтсько-нацистської війни Володимир Етуш записався добровольцем на фронт, після чого був направлений в школу військових перекладачів в Ставрополь, брав участь в боях на Кавказі, нижньому Доні, далі фронтовий шлях пішов півднем України через Донеччину на Запорожжя.
1943 року носив звання лейтенанта.
У 1943 році під містом Токмак під час штурму лінії укріплення "Вотан" на Пришибській висоті поблизу нині знищеного села Вальдорф та нинішнього села Покровське (тоді Ворошиловка, Жовтневе) Володимир Етуш був важко поранений, після чого комісований з ІІ групою інвалідності.

Володимир Етуш — один з найулюбленіших акторів пост-совєтського простору, запам'ятався в першу чергу чудовими ролями в комедіях Гайдая: товаріщ Саахов — «Кавказька полонянка» («Кавказская пленница» 1966), інженер Брунс — «12 стільців» («12 стульев» 1971), Антон Семёнович Шпак — «Іван Васильович змінює професію» («Иван Васильевич меняет профессию» 1973), а також Карабас-Барабас — «Пригоди Буратіно» («Приключения Буратино» 1975) і багато іншими чудовими ролями в кіно і театрі.

В Україні Володимира Етуша не перестали любити з початком війни РФ проти України — саме за його принципову позицію щодо України. З початком нинішньої війни Українці щоразу розчаровувались в тих чи інших улюблених акторах, котрі підтримували аґресію проти України. Поступово більшість Українців перестали взагалі дивитись совєтські фільми, навіть комедії, позаяк психологічно не сприймались ті актори, що в наші дні підтримували війну проти України.

Володимир Етуш не підтримав і засудив напад РФ на Україну!

„— Мы уничтожаем Украину, это недопустимо!“
„— Ми знищуємо Україну, це неприпустимо!“

За це россійсько-фашистський режим перестав запрошувати ветерана Другої Світової війни Володимира Етуша на офіційні заходи, хоча, певно, сам Володимир Абрамович навіть з полегшенням зітхнув, що не доводиться приймати участь в цьому лицемірному "побєдобєсіі" — для нього та війна мала дещо інше значення…
За бої під Токмаком був нагороджений орденом "Красной Звезды".

„— Этуш, – сказал подполковник, – вот тебе твой орден, а то убьют или ранят и ты его не получишь.“
„— Етуш, — сказав підполковник, — ось тобі твій орден, а то вб'ють або ранять і ти його не отримаєш.“

Чи не в кожному своєму інтерв'ю Володимир Етуш згадував про Другу Світову війну і участь в ній, про фронтовий шлях Україною, про поранення під Більмаком (тодішнє Куйбишеве), про важкі бої на Пришибських висотах і дуже важке поранення під Токмаком…

„— Да, я был ранен на украинской земле, когда сражался под Токмаком. Это было тяжелое ранение. Только не спрашивайте меня, куда я был ранен!“
„— Так, я був поранений на українській землі, коли бився під Токмаком. Це було важке поранення. Тільки не питайте мене, куди я був поранений!“

Часто Володимир Абрамович згадував початок совєтсько-нацистської війни в 1941 році.

„— Не поверите, но я первым из москвичей стал свидетелем начала войны, хоть сразу и не понял этого. В ночь с 21 на 22 июня я шел с затянувшейся вечеринки. Было около пяти часов утра, улицы безлюдны, машин почти нет. И тут мимо меня на огромной скорости пролетела машина немецкого посольства, с флажками Рейха. Уже потом где-то прочитал, что это был автомобиль посла Германии в Советском Союзе графа фон Шуленбурга, который спустя час после начала вторжения немецких войск на нашу землю вручил Молотову меморандум об объявлении войны.
Я тогда обратил внимание на эту машину, но никакого нехорошего предчувствия у меня не возникло. Я пришел домой, лег спать, а в 12 часов меня разбудила Мама и сказала, что началась война. Никогда больше, даже в самые отчаянные мгновения на фронте, мне не было так страшно. Мама стояла и в ужасе смотрела, как меня трясет мелкой дрожью. Белая рубашка на мне ходуном ходила…“
„— Не повірите, але я першим з москвичів став свідком початку війни, хоч відразу і не зрозумів цього. В ніч з 21 на 22 червня я йшов з пізньої вечірки. Було близько п'ятої години ранку, вулиці безлюдні, машин майже немає. І тут повз мене на величезній швидкості пролетіла автівка німецького посольства, з прапорцями Райху. Вже потім десь прочитав, що це був автомобіль посла Німеччини в Совєтському Союзі графа фон Шуленбурґа, який через годину після початку вторгнення німецьких військ на нашу землю вручив Молотову меморандум про оголошення війни.
Я тоді звернув увагу на цю автівку, але ніякого поганого передчуття у мене не виникло. Я прийшов додому, ліг спати, а о 12 годині мене розбудила Мама і сказала, що почалася війна. Ніколи більше, навіть у найвідчайдушніші миті на фронті, мені не було так страшно. Мама стояла і з жахом дивилася, як мене трясе дрібним тремтінням. Біла сорочка на мені ходором ходила…“

Війна вплинула на двадцятирічного Етуша, і один з випадків йому запам'ятався особливо.

„— В 1943 году был один памятный случай… Я бесконечно долго допрашивал пленного в присутствии командира дивизии, ужасно устал, и меня отпустили отдохнуть. Захожу в соседний дом, а там — не поверите! — наши командиры вместе с пленным и немцами, которых недавно допрашивали — всего человек шесть — спали крепким сном. Кто вдоль кровати, кто поперек, кто на полу… Было такое ощущение, что нет никакой войны, что на дворе вовсе не 1943 год, а эти спящие люди — не враги друг другу. Для меня это был, наверное, самый значимый эпизод войны. Я впервые задумался над вопросом: "Кто такой противник?"…“
„— У 1943 році був один пам'ятний випадок… Я нескінченно довго допитував полоненого в присутності командира дивізії, страшенно втомився, і мене відпустили відпочити. Заходжу в сусідній будинок, а там — не повірите! — наші командири разом з полоненим і німцями, яких нещодавно допитували — всього шестеро — спали міцним сном. Хто уздовж ліжка, хто поперек, хто на підлозі… Було таке відчуття, що немає ніякої війни, що на дворі зовсім не 1943 рік, а ці сплячі люди — не вороги один одному. Для мене це був, напевно, найбільш значимий епізод війни. Я вперше замислився над питанням: "Хто такий супротивник?"…“

В середині 1990-х років актор Володимир Етуш публічно відмовився від ордена "Дружбы народов", мотивуючи своє рішення так:

„— Не хочу принимать участие во лжи и лицемерии, получать не отвечающую своей сути награду. В Чечне идёт война, мы угрожаем Украине ракетами из-за Черноморского флота. Сейчас о дружбе народов могут говорить только законченные циники.“
„— Не хочу брати участь у брехні й лицемірстві, отримувати не відповідаючу своїй суті нагороду. У Чечні йде війна, ми погрожуємо Україні ракетами через Чорноморський флот. Зараз про дружбу народів можуть говорити тільки закінчені циніки“

Як бачимо, українофобна й експансійна імперська політика Кремля завжди засуджувалась Володимиром Абрамовичем, і в 1990-ті роки, і з початком нинішньої війни.
Така принципова чесність і справедливість не лишилась поза увагою россійсько-фашистського режиму, і хоча відкрито проти поважного актора-ветерана Кремль не виступив, але влаштував неприємності по-дрібному, як це полюбляє робити плюгавий "ґопнік із лєнінґардскіх падваротєн".
У колишні роки в числі інших ветеранів Володимир Етуш постійно був серед запрошених на Парад Перемоги, а також на прийом в Кремлі з нагоди святкування чергової річниці закінчення війни. З початком ейфорії путінського "побєдобєсія" одного з найстарших акторів і ветеранів Володимира Етуша перестали запрошувати на Парад Перемоги, натомість запрошуючи купу ряжених і несправжніх "вєтєранов" з іконостасами до землі віком молодше навіть за дату завершення війни.
На запит дружини артиста, Єлєни Етуш, в путінській адміністрації відповіли: “приглашение Этуша на торжественные мероприятия в Кремле не предусмотрено”.
Справжній ветеран Володимир Етуш не вписувався в путінську ідеологично-пропаґандистську концепцію "побєдобєсія" з ряженими "вєтєранамі", знеособленими зображеннями "бєзсмєртноґо полка", кілометрами колорадських стрічок, з істерикою про "дєдывоєвалі" та буквально фашистськими погрозами про "можем павтаріть"!
Справжній ветеран Володимир Етуш волів не приймати участь в цьому…

Володимир Абрамович Етуш до останнього подиху лишався вірний своїм принципам…
На Запорожжі, в Токмаку Володимира Етуша пам'ятають і щиро вдячні за підтримку України…
Світла пам'ять світлій людині…

Титульний постер:
© «Tokmak-city blog» 2015