Перейти до контенту

„Токмак — штучна депресивність“

Токмак — штучна депресивність

 
З огляду на події в містечку Більмак на Запорожжі, як не згадати про сусідній Токмак.
Тим паче, що Більмак і Токмак пов'язані не лише співзвучними старовинними топонімами, але й тісно пов'язані сучасними подіями в прифронтовому Запорожському краї.
Може все так відбувається тому, що при владі на місцях лишились все ті ж "крєпкіє хазяйствєннікі партіі рєґіонав"?
Отже, огляд ситуації на півдні України на прикладі одного з міст прифронтової області.


 
Власне, нижченаведену ситуацію можна розповісти про будь-яке місто України, особливо на півдні і сході, позаяк після Майдану при владі на місцях все ще лишаються "старыє провєрєнныє кадры" та "крєпкіє хазяйствєннікі партіі рєґіонав". Просто, місто Токмак є одним з найяскравіших прикладів, хоча б тому, що місто і регіон навколо все ще фактично знаходяться під кримінальною окупацією клану пшонок.

З минулого року назву міста Токмак можна хіба що чути в контексті до словосполучення "депресивне місто".
Так, місто обласного значення Токмак дійсно має такий статус вже вдруге, і цей статус означає, що Держава виділяє кошти з бюджету для подолання депресивності й для розвитку міста, що опинилось в скрутному становищі.
Але яким чином місто Токмак вже вдруге отримує статус "депресивна територія"?


 

Токмак — від розквіту до "ліхіх 90-х" і "пшонноґо паханата"

Ситуація в місті, яке колись динамічно розвивалось і зростало, дійсно пішла шкереберть з середини 1990-х років. Було розграбоване й закрите найбільше підприємство міста зі 120-річною історією — завод "Південдизельмаш" (в минулому — машинобудівельний завод Фукса і Клейнера, німецьких колоністів-промисловців).
На початку ХХ століття це був найбільший машинобудівельний завод Россійської Імперії, місцеві Фольксдойче (Німці-колоністи з числа меннонітів і лютеранців) активно розвивали промисловість, будували заводи, фабрики, дороги з бруківки, збудували Велико-Токмаківську Залізницю в 1911 році, збудували містечко Гальбштадт (Молочанськ нині) та безліч німецьких сел з кірхами й школами, розвивали агропромисловість, виготовляли тут найкращу в Європі муку, найміцнішу черепицю, перші сівалки й знаряддя для обробки землі, мали свій банк, а навпроти заводоуправління у тодішньому готелі "Бристоль" були присутні навіть консуляти Німецької Імперії та Великої Британії. Місто Токмак тоді було чисельнішим за населенням, аніж Бердянка і Мелітополь.
Саме на заводі Фукса і Клейнера було розроблено перший трактор, який не встигли довершити, і згодом, після експроприації заводу большевіками, ця розробка була вже представлена як "досягнення" большевіків — трактор отримав назву "Запорожець" і один з екземплярів було подаровано ульянову-лєніну (нащо йому був трактор?)

Власне, доба сталого цивілізованого розвитку міста припинилася з початком совєтської окупації. В місто прискакали тодішні "ополчєнци" на чолі з тодішнім "моторолою" — луганським слюсарем клімом ворошиловим, "отжалі" все що можна було "отжать", розстріляли в центральному сквері три сотні містян, переважно Українців (за мову і вишиванку), Гебреїв (бо "жиди") і Німців (бо "буржуі"), і з того часу почалась совєтська історія міста.
Коли совєтський окупаційний режим встановився остаточно, в місто активно почали заселяти кацапів. Голодомор також пройшовся по місту нещадно, після цього заселення кацапами почалось ще інтенсивніше. Ну а розбудова міста і будівництво промислових підприємств почались вже після ІІ Світової, а не з часів першої появи банд кліма ворошилова, як вважають любителі СССР в Токмаку. Місто, де виготовлялись дизелі на підводні човни, БТРи і військову техніку, за весь час совєтської окупації отримало лише декілька асфальтованих вулиць по основним напрямкам і в кінці 70-х років ХХ століття збудувалось два заводських мікрорайони, черги на квартири до яких стояли до самого розвалу СССР.
Обіцяна комунізьма так і не прийшла.

За часів совєтської окупації експроприйований ("отжатий") німецький завод перетворився з часом (після ІІ Світової загалом) на провідний дизелебудівний завод країни Совєтів, звісно ж, працював на ВПК. А після розвалу квазіутворення СССР, потужне підприємство миттю впало в око вчорашнім хвацьким комсомольцам, котрі миттю почали дерибанити гігантське підприємство. Зрештою, все завершилось санаціями та викупом боргів і самого розграбованого підприємства структурою "Приват", що належала оліґарху коломойскому. Станом на 2017 рік залишки вщент розграбованого заводу, пусті напівзруйновані цехи і давно забуті борги все ще належали коломойскому.

Десятки тисяч місцевих мешканців в ті "ліхіє 90-є" втратили роботу. З плином часу закритий завод стрімко розграбовувався і ХХІ століття Токмак зустрів з гігантським проваллям посередині міста — територія заводу за площею як Ватикан чи Князівство Монако і розташована якраз посередині міста. Окрім охоронців і круків, чії хмари кружляли над мертвим підприємством, нічого там більше не знаходилось.

Варто також згадати, що в місті знаходився третій за розміром в СССР військовий аеродром, мав статус аерокосмодрому і міг приймати "Бурани" та "Шаттли" на злітну смугу. Свого часу, коли НАТО шукали транзитну військово-повітряну базу під час війни в Афганістані з талібаном, пропонували взяти в оренду у України цей військовий аеродром.
Хто зна, була би можлива нинішня війна, якби в Україні ще на початку 2000-х з'явилась база НАТО?
Але Кремль не міг такого дозволити! Тому найбільший військовий аеродром, яким зацікавилось НАТО, стрімко почали розбирати й знищувати. Міністрами збройних сил тоді були кузьмук і гриценко — особи, що найбільше розікрали ЗСУ і зробили все, щоби ослабити Армію України перед війною.
Авіабазу "Токмак" було знищено за якихось півроку! Місту тоді пообіцяли плити з аеродрому "на ремонт доріг", аби тільки тодішній Голова міста Микола Левчук не втручався у справу знищення авіабази. Жодної плити зі злітної смуги місто не отримало! За гіркою іронією долі син міського Голови Павло Левчук загинув 14 червня 2014 року в збитому россійсько-фашистськими окупантами транспортнику ІЛ-76 в Луганському аеропорту... Батько Героя невдовзі також помер з горя...
Транзитна база НАТО з'явилась в Ульяновскє — РФ запропонували саме там орендувати базу.
Аби лише не в Україні!

Коли в Україні владу захопили кримінальні банди Донбасу, Запорізька область впала в око "крєстніку януковіча" артёмкє пшонкє, і виборчій округ №81 з центром в місті Токмак миттю став "вотчіной крєстніка". В місто було заведено "команду крєпкіх хазяйствєнніков" на чолі з уродженцем Новошахтінска Ростовской області РФ — цього "крєпкоґо хазяйствєнніка" іґоря котєлєвскоґо просували на посаду "мэра" особисто віктор фёдаравіч і його "крєстнік" артём пшонка.
Звісно ж, "выборы выіґрала команда крєпкіх хазяйствєннікав із партіі рєґіонав"!
А як інакше?

Здавалося б, "всьо" — тепер занедбане і реально депресивне місто миттєво розквітне й поверне собі титул "ґорода роз" і міста троянд (кому як до вподоби). Тим паче, що саме це й ставилось у верхній кут передвиборчої програми "Вмєстє поднімєм Токмак" від "команды крєпкіх хазяйствєннікав із партіі рєґіонав".

І справді, "жизнь-маліна" завирувала в Токмаку "под патронатом артёма пшонкі" і "команды крєпкіх хазяйствєннікав із партіі рєґіонав": "под патронатом артёма пшонкі" збудовано меморіальний комплекс совєтскім воїнам в Чапаєвкє (став таким собі тотемним місцем "поклонєнія", як меморіал на Савур-могилі для донєцкіх); "под патронатом артёма пшонкі" розквітли три церкви МП РПЦ, збудовано "байкєрскую капліцу МП", куди заїзджали "Ночныє Волкі" Хуйла на шляху з Москви до Сєвастополя; "под патронатом артёма пшонкі" збудовано сонячну електростанцію "Токмак Солар Енерджі" у передмісті, з обіцянками, що ось-ось Токмак засяє дармовим світлом та буде ніжитись теплом взимку, бо це ж дешева "зелена енергетика"; у центральному сквері "под патронатом артёма пшонкі" зведено дитячий майданчик під другі "вибори", а на центральній площі міста "под патронатом артёма пшонкі" збудовано "фонтаны рая" та ганделик "Ёлкі" в стилі бараку ҐУЛаґ. Ну й звісно ж, вирувало "культурне життя": "под патронатом артёма пшонкі" в Токмак возили зірок та співаків з Києва і навіть з Москви "русскій шансон" з "пєснямі про братву, тюрьму і маму"; "любімая женщіна ґєнпрокурора пшонкі" тая повалій і всілякі насті-потапи та козликі козловскіє розважали місцевий лохторат перед черговими "виборами", а на площі роздавали халявне просрочене пиво і гарячу пшонку з казанів відсипали черпаками!

Салюти! Які були салюти щомісяця! Новобогдановка нервово смалить в сторінці! Під вікнами містян бахали такі артобстріли, що вікна випадали! Зате лохторат на площі був щасливий! І всім було чхати на те, що ця канонада є передвісником війни, котра вже на порозі... Деякі з місцевих аборіґенов тішились, що салют пшонкі "удєлал" салют азарова. Справа в тому, що синки пшонки і азарова "сорєвновалісь", у кого салют більше — азаров-молодший в Краматорську гамселив, пшонка-молодший в Токмаку.

Все це робилось виключно "под патронатом артёма пшонкі". Кошти надходили з "блаґотворітєльноґо фонда артёма пшонкі". Всюди, звідусіль, з кожної місцевої газетки, з кожного сайту, з кожної стіни чи шпарини в Токмаку — звідусіль вилазила розкормлена опецькувата пика пшонкі з його циплячим дзьобом і повідомлялось про "блаґіє дєла", зроблені та освячені "под патронатом артёма пшонкі".

Щоправда, окрім вищезгаданих "блаґіх дєл под патронатом", більше нічого для міста не робилось. В місті й районі замість доріг були (і нині є) лише напрямки з ямами, в яких легко можна втопитись разом зі старими "жиґулями", якщо ненароком втрапити.
На метал потихеньку розпилювався вищезгаданий завод і ще один великий завод на околиці міста — ковальсько-штампувальний з концерну "АвтоКРАЗ" (автоконцерн теж належав антиукраїнському оліґарху живаґо і цей завод його мало цікавив, хоча на паперах поруч було "побудовано" навіть "Токмакскую фєрросплавную корпорацию", яку, на щастя, так і не побудували).
Єдиний завод у місті, який працював — консервний, але лиш тому, що його викупили россіяни і зараз це підприємство з центральним офісом у Москві і з сайтом в домені .ru спокійно реалізує низькоякісну продукцію у супермаркетах України, заробляючи кошти для РФ. Звісно ж на продукції не зазначено, що вона належить россіянам, хіба що допитливий покупець побачить россійську адресу сайту поруч з назвою українського міста Токмак. І ще, чомусь дивним чином, за роки війни вся територія цього заводу вкрилась суцільним ангаром і що там насправді завозиться постійно фурами — нікому невідомо. Можливо там вже який арсенал зібрався, абощо, хто зна... Також подейкують, що московські власники консервного заводу таки викупили у коломойського територію покинутого заводу "Південдизельмаш", що межує з консервним, можливо саме тому 2018 року спішно розбираються і пиляються на метал напівзруйновані заводські цехи.

Попри появу сонячної електростанції, в місті не стало більше світла і тепла, радше навпаки. Вуличне освітлення в місті споконвіку вимикається з опівночі до ранку, але це в центрі, на решті вулиць його взагалі немає.
Тариф на воду в місті — найвищий в Україні — 32 гривні наразі! Може то свята вода з Єрусалиму?
Ну а про тепло взимку мешканці Токмака можуть лише мріяти.
Ніякого тепла в Токмаку не було і не буде!
Бо "крєпкіє хазяйствєннікі"!

Місто вперше отримало статус "депресивного" у 2011 році на 5 років, і це означало, що з бюджету країни на розвиток міста будуть виділятись значні кошти. І ці кошти звісно виділялись з держбюджету — донбасскій кримінальний режим щедро виділяв бюджетні кошти на округ пшонкі, тільки далі кишень пшонних "крєпкіх хазяйствєннікав" ці бюджетні кошти не пішли. І за весь період "реабілітації" міста в період кримінальної окупації в місті нічого не було зроблено окрім окозамилювальних "патронатних" фонтанів і дитмайданчиків.
Але схема з "депресивністю" їм сподобалась!

В період кримінальної окупації України місцеві мешканці прозвали контрольовану кланом пшонки територію Запорожської області терміном "пшонный паханат".

Варто зазначити ще одну важливу деталь.
Прихід клану пшонок на терени Запорожжя відбувся не просто так.
Звісно, пшонок не цікавив соціальний рівень життя населення — населення їм необхідно було тільки в якості "лохтората" під час "выборóв", та й то, "выборá" були чистою профанацією — адже, головне, не як проголосують, а як підрахують. А "підрахуїв" вистачало! Місцеві чиновники радо прислужували (й досі прислужують) кримінальному режиму.
Запорожжя цікавило клан пшонок лише як ключова і важлива територія, розташована між Донбассом і Кримом!
Клан пшонок навіть не особливо цікавило місто Запорожжя — великий індустріальний центр було віддано лідеру банди ахатя браґіна рінату ахмєтову, а "простыє краматорскіє прокуроры" задовільнялись "крєстьянскім юґом області".
Розумний читач вже зрозумів, що клан пшонок чудово знав про війну проти України, до якої ретельно готувався Кремль, і саме тому клан пшонок ще у 2008 поспішив взяти під свій контроль стратегічно важливу територію, яка є тим самим пресловутим "крымскім коррідором", омріяним в Кремлі! Ще б пак! Не лише транспортні артерії, що суходолом єднають Донбасс з Кримом і Одесою, але й Запорожська АЕС та Каховська ГЕС, з яких Крим живився водою і електроенергією.
Ба більш того, в липні 2013 року, за декілька місяців до Майдану й початку війни, "нєсколько общєствєнных орґанізаций выступілі с прєдложенієм о созданіі макрорєґіона "Таврія", который объєдініт Крым, Сєвастопаль, Запорожскую, Хєрсонскую і Днєпропєтровскую області" — так клан пшонок намагався в останню мить створити свій великий "пшонний паханат" і фактично зайняти половину території під майбутню "новороссію"!

Енергоресурси — це друга зацікавленість клану пшонок.
Дорвавшись до влади, донбасські кримінальники насамперед намагались отримати контроль над енергоресурсами та корисними копалинами півдня України. Так, у 2004 році, клани пшонок, клюєвих і азарових "отжалі" собі газові родовища шельфу і узбережжя Озівського моря, заснували компанію "Газ Украины-2004".
Також виключну увагу було зосереджено на перспективній в усьому Світі зеленій енергетиці. Щоправда, якщо в Цивілізованому Світі все робиться заради прогресу, кримінальні банди по-своєму підійшли до цього питання. В законодавство України було внесено зміни — зелена енергетика не обкладається податками і має пільги від Держави на розвиток, створено привабливі ніби-то умови для західних інвесторів. ЄБРР та МВФ почали виділяти кредити кримінальному режиму "на розвиток зеленої енергетики", західні інвестори почали вкладати кошти... Ось тільки фірми та компанії "зеленої енергетики", що почали рости немов гриби після дощу, цілком належать кримінальним кланам і працюють через низку оффшорних компаній-прокладок, отримуючи від Держави пільги "на розвиток", не сплачуючи податків Державі і не сплачуючи майже нічого в бюджет Держави, виводячи в оффшори всі кошти за експортовану "зелену енергію".
Схема проста, як віник.

Таким чином, на Запорожжі немов гриби почали рости сонячні та вітрові електростанції, всілякі біо-ТЕЦ, тощо, під які часто у селян відбирають землю, але жодної користі від них ані місцевим мешканцям, ані місцевим чи державному бюджету — нуль!

Отже, ще до початку війни кримінальний режим встиг збудувати свою власну "імперію", свій власний "паханат", і нині, під час війни, все це керується кримінальними кланами (що потікали на Москву) через низку чисельних "смотрящіх" та "своіх" нардепів-коллабораціоністів.
 

Мрії про реванш "пшонноґо паханата"

 
Майдан! Кримінальна банда частково тікає на РФ, в тому числі обидва пшонкі.
Клан пшонки, кинувши свої палаци під Києвом, спішно тікають обидва наввипередки до Москви слідом за януковічем. В покинутій Генпрокуратурі знайдено "тєнєвую ґєнпрокуратуру", звідки вивозять вантажну фуру доллярів, котрі зникли в тому ж невідомому напрямку, що й покинуті багатства пшонок та януковичей, награбовані у Українців.
На містах стрімко відбуваєтся "ротация кадров".
Замість себе пшонка лишає на місцях низку "смотрящіх", деяких робить "нардепами" і вони проходять під Верховно-Радянський Купол від Токмаківського і Бердянського виборчих округів. (Мелітополь, як відомо, представляє "внук НКВДіста" є.баліцкій).

Проте, всі вони мріють про реванш "Пшонноґо Паханата".
З початку війни "смотрящіє" пшонкі, як і решта коллабораціоністів по всій країні, не припиняють спроб дестабілізації ситуації у прифронтовій області. Найбільше шквариться бердянський оліґарх пономарёв, нардеп ВР від прифронтового Бердянського виборчого округу, працюючи на ворога та постійно роздмухуючи топонімічну війну навколо Більмака. Його колишній помічник з кримінальним прізвиськом "валєт" став замість пшонки представляти Токмаківський округ у ВР, йшов у Раду від клону "рєґіонов", але по обранню перебіг у БПП, втім, у сесійній залі сидить поруч з "хазяіном" пономарёвим. В самому Токмаку пшонні садженці почубились між собою за владу без "хазяіна": "крєпкій хазяйствєннік" котєлєвскій заручився підтримкою валєта-валєнтірова, хвостиком за ними бігає формальний "власник" сонячної станції рєпкін. А "кошелёк" пшонки суржан спочатку перейняв на себе керівництво "блаґотворітєльним фондом артёма пшонкі", перейменувавши своїм ім'ям після втечі "крєстніка", потім перебіг до БЮТ і нині опікується місцевими "добробатами". Над цими "пшонними оппонентами" є головна "смотрящая""сєрая кардінальша партіі рєґіонав" юлія ковалєвская (ляховіч) — нині вона вдягла опудало "ґолубіци міра" і очолює анти-український проект "жінки за мир"
Ба більш того, з якогось дива ключову прифронтову область очолив міліцейський перевертень на прізвисько "ґєнєрал-ґубєрнатор". Майже всі медія, від провідних національних до місцевих та маловідомих писали про злочинну діяльність "ґєнєрал-ґубєрнатора" бріля — від участі у вбивстві Чорновола до бракон'єрства на Озівському морі і майново-земельних оборудок. На цій особі тавра ніде ставити — яким чином така особа очолює ключову прифронтову область?
Питання риторичне...
Держава фактично не контролює ключову прифронтову область між окупованими теренами Донеччини й Криму.
 

Штучна "дєпрєссівность"

Як видурити у Держави бюджетні кошти для розграбунку?
Нова влада в Україні ніби як взялась за корупціонерів, почала децентралізацію з метою контролю громад над місцевими чиновниками. Зробити "фінт ушамі" і фокус з "дєпрєссівностью", як в "стариє добриє врємєна пшонноґо паханата", здавалося б, буде складно.
Нічого складного.

Для цього активно роздмухується брудна інформаційна кампанія під назвою "Токмак — самый дєпрєссівный ґорад на Украінє"!

Ні, місто справді депресивне і потребує допомоги та підтримки з боку Держави. Це факт. І хто саме довів місто до такого стану — теж цілком зрозуміло.
Але в місті при владі все ті ж "крєпкіє хазяйствєннікі" пшонкі. І тому вони зробили все, аби вдруге отримати статус "депресивна територія" з метою отримання немалих державних коштів на виведення міста з депресивного стану, котрі можна було би "подерибанити". Ну а щоб остаточно видушити у Держави ці кошти, вже після отримання статусу, в засобах масової інформації почалась істерія про "Токмак — самый дєпрєссівный ґорад на Украінє"!

Практично всі ЗМІ України написали статті про це, часто просто передруковуючи одне у одного. Синхронно тезу "Токмак — самый дєпрєссівный ґорад на Украінє" підхопили луґандонскіє і россійсько-фашистські хуйлоСМІ, включно з провідними тєлє-аналамі РФ.
За традиційним вже "соупадєнієм", саме в цей час спецслужбами РФ суттєво активізована робота, яка спрямована на спробу дестабілізувати ситуацію в Україні, з метою нагнітання страху, поширення панічних настроїв.
Особливим пунктом кремлівських кураторів була дестабілізація в Запорізькій області.

Звісно, "наші"-ненаші тєлє-анали також поназнімали купу "моторошних" сюжетів про "умірающій ґорад".
Особливо відзначився кремлядський тєлє-анал "Интер", назнімавши цілий фільм-жахів! (З гігієнічних міркувань давати посилання на ці огидні сюжети не варто, бажаючі легко знайдуть в пошуковиках за запитом "Токмак депресивний").
А телешльондрам з "Интера" потрібна була картинка "умірающєй Украины", щоб цю телекартинку зміг показати кісілёв для рассєян. Тому місто практично не потрапило в об'єктиви телекамер — зйомки велись виключно в локаціях зруйнованих цехів покинутого заводу. Стара німецька будівля заводоуправління слугувала ілюстрацією "заброшенноґо умірающєґо дєпрєссівноґо ґорода".
Телевізійників в місто привела місцева ватниця і сепаратистка "Таня.RU" — художниця Татьяна Рудовская (померла влітку 2018 від раку), яка водила телевізійників по руїнам покинутого заводу "Південдизельмаш", цехи якого й стали локаціями для ілюстрації "вымєршеґо дєпрєссівноґо ґорода, который в разы ужаснєє чєрнобыльской Пріпяті!"
Звісно, в кадр не потрапили ані історичний центр міста з чудово збереженими, але дещо занедбаними, історичними будівлями, ані цілком охайний центр міста з тими ж трояндовими клумбами. Там в центрі міста замість ідола лєніну стоїть Тризуб, викований руками місцевого художника-коваля на честь полеглих на сході Захисників України з Токмака, там Прапори України — Державний блакитно-жовтий і червоно-чорний Визвольний!
"Бандеравщіна", постійно торочила ватніца "Таня.RU".
Щоб зрозуміти хто така "Таня.RU", достатньо переглянути її аккаунти в соцмережах. Етнічна кацапка, люто ненавиділа Україну і все українське. Наприклад, створюючи серію фотошопних картинок на честь вулиць міста, звісно ж лєнін та Ґаґарін були висвітлені максимально позитивно, а ось Кобзар Тарас Шевченко — максимально негативно!
Ну а демонтаж ідола лєніна довів ватніцу до цуґундера, коли побачила червоно-чорний Визвольний прапор УПА.

Істерію чудово підтримали й місцеві ватніки та "корисні дурники". Причому, не за гроші, а задарма, "по вєлєнію души". В кацапських соцсєтях "ВКонтактє" і "однокласснікі" миттю утворились групи і "паблікі" з назвами "Дєпрєссівный Токмак", якийсь місцевий "чудо-фотошопєр ваня швондєр" штампував безліч картинок зі зруйнованими будинками Токмака (хоча вони цілі), з сюжетами руйнування міста, немов закликаючи сюди війну. Ці лайнокартинки всім подобались, купа лайків-репостів.
Окрім діяльності в соцмережах друзі "художніци Тані.RU" діяли і в реальності.
Після демонтажу ідола лєніна в місті почали з'являтись про-совєтські написи червоною фарбою, потім було спаплюжено українські баннери на постаменті, де замість істукана встановлено Тризуб на честь полеглих Захисників України з Токмака, який їх особливо дратував. Також миттєво тією ж червоною фарбою псувались сітілайти зі вшануванням Героїв Небесної Сотні та будь-які проукраїнські соціальні рекламні баннери. Синьо-жовту стрічку на меморіалі "Книга Пам'яті" було заклеєно ..."трікалором ДНР"!!! (Звісно ж, місцева мєнтополіция нікого не знайшла, хоча всі знають, чиїх рук це справи).
Все, на що здатні були місцеві "художнікі соцрєалізьми" — створювати в соцмережах негативний образ рідному місту та в реальності паплюжити рідне місто совєтськими гаслами, бо насправді вони ненавидять і рідний Токмак і Україну, яку не вважають рідною.
Зрештою, молоді швондєри з когорти цієї ж "художніци" притягли вночі на центральну площу відрубану голову цапа(!), поклали, сфотографували і виклали по своїм "паблікам" "Дєпрєссівный Токмак", і, — о, соупадєніє, — миттєво обласні ЗМІ опублікували статейки "В дєпрєссівний Токмак прішол Сатана"!
(З етичних міркувань ця жахлива світлина не оприлюднююється)

Ім'я Токмака спаплюжили місцеві ватніки і "крєпкіє хазяйствєннікі"!
Спробуйте поґуґлити "Токмак" — більшість запитів покаже саме ці чисельні статті про "самый дєпрєссівный ґорад на Украінє"!

Про що це говорить? Про те, що це була штучно роздмухана керована інформаційна кампанія.
Токмак і Більмак пов'язані не лише співзвучними старовинними топонімами, але й тісно пов'язані сучасними подіями в прифронтовому Запорожському краї. І ці славні імена хтось вирішив спаплюжити та перетворити на синоніми "міст-невдах", "лузерства", зробити ці назви об'єктом посміховиська...
Токмак, як і Більмак, страждає від місцевих чиновників-коллабораціоністів, котрі заради власної вигоди йдуть на все і мають можливість застосувати адмінресурс та роздмухати у кишенькових ЗМІ потрібну для себе інформаційну кампанію.
Точно так, як це відбувається з топонімічною війною навколо Більмака.
Інформаційна істерія з "дєпрєссівностью" Токмака була такою ж штучно роздмуханою, як і істерія навколо Більмака.
Місто дійсно потребує допомоги, насамперед — звільнення від кримінальних окупантів, що утримують владу в місті та розграбовують нещасне місто вже з десяток років!
Місто потребує про-української влади!
А поки що містом керують ті, хто заради власної наживи використав місто і його ім'я перетворив на синонім "депрєссівності і зубожілості", зробивши місто посміховиськом для ворогів і не зовсім розумних "малороссов"...

Попри те, що окрім Токмака статус "депресивних" отримали цього разу ще декілька міст, все одно ЗМІ наполегливо підкреслювали, що тільки Токмак "самый дєпрєссівный ґорад на Украінє"!
Насправді ж, депресивними визнані: Могилів-Подільський Вінницької області, Бердичів Житомирської області, Токмак Запорізької області, Ржищів Київської області, Олександрія Кіровоградської області, Шостка Сумської області та Ватутіне Черкаської області. А ось пропозиція по наданню місту статусу депресивного "за погодженням з місцевими радами" надійшла тільки від Запорізької обласної державної адміністрації — "ґєнєрал-ґубєрнатор подсуєтілся".

Відтак, з минулого року назва міста Токмак міцно асоціюється з терміном "депресивний". А це було необхідно місцевим "крєпкім хазяйствєннікам", аби видушити у Держави ті пару мільярдів бюджетних коштів "на розвиток".
Хтось зауважить — "але ж в місті щось почали робити?".
Так, почали.
В центрі міста триває ремонт доріг, а ще розпочато будівництво біо-ТЕЦ.
 

Подолання "дєпрєссівності"

 
Дороги в Токмаку вже роблять. Це також факт.
Область відремонтувала пару ділянок, в центрі місцева влада наводить благоустрій. А місцеві мешканці влаштовують флешмоби та на республіканській трасі "Запорожжя — Бердянка" білою фарбою обводять ями й ямищі, та по можливості якісь з ям засипають ґрунтом з узбіччя, позаяк тільки в Токмацькому районі доріг фактично не існує! Керівництво райавтодору отримує бюджетні кошти, але їх вочевидь вистачає лише на дорогі фуршети з салютами та подарунки, а ось на ями вже не вистачає, бідолашним.
Але їх ніби як ремонтують, тут вже правди діти ніде.

Спочатку були відремонтовані ділянки транзитних доріг через місто, це було зроблено з обласного бюджету і місцевих до цього ремонту не підпускали з остраху, що ті все розкрадуть, як завжди. Тож, ділянка вулиць Нагірна і Володимирська, рівно до виїзду з міста, мають тепер новий асфальт, вперше за 30 років! І в цьому немає жодної заслуги місцевих "крєпкіх хазяйствєннікав".
Решту доріг в центрі приводить до ладу місцева влада. Саме за отримані від Держави кошти на подолання депресивності. Треба ж "освоіть" отримані бюджетні кошти.

Але є одне але. І навіть не одне.
По-перше, дороги в місті вкладають не асфальтом, а ...тротуарною плиткою. Не кам'яною бруківкою, а простою цементною тротуарною плиткою, причому, не найкращої якості.
Якість плитки і тоненьких бордюр, м'яко кажучи, так собі.
На роздовбаних ремонтом вулицях, де обабіч лежить в паках плитка і так-сяк стоять бордюри, вечорами місцеві школярі розважаються тим, що вдають з себе "рембів", ламаючи об коліно трюхлу плитку і навіть бордюри, немов черству буханку хліба!
Чи довго протримається з такою плиткою ПРОЇЗДЖА частина вулиці?
Та й на щойновкладених тротуарах, якщо випадково зачепити яку погано вкладену плитку, можна необачно порушити половину тротуару. Місцеві мешканці в соцмережах викладають купи світлин щойноукладених тротуарною плиткою вулиць і критикують якість плитки та проведених робіт. Бо навіть вчорашні прихильники "крєпкіх хазяйствєннікав" вже усвідомили, що ті просто наживаються, а плитка простоїть у кращому випадку сезон-два, або злізе після першої ж зими разом зі снігом.
Кладуть все це діло теж так собі. З середині літа роздовбали половину міста, але до першого снігу ще нічого не зроблено! За три-чотири місяці можна було асфальтом вкрити все місто! Але тут плитка, кропітка робота. Втім, вкладають повільно і не особливо старанно. На деяких ділянках місцеві мешканці декілька місяців поспіль спостерігають, як одні бригади робочих повільно встановлюють тоненькі бордюри, кидаючи під кожну по черпачку цементу, а на ранок ці бордюрки самі по собі падають. Потім приїздить бульдозер, згрібає все це діло і через якийсь час вже інша бригада робочих перекладає. Потім приходить начальство, командує все перекласти наново, вони, бідолашні, ломіками виковирюють ті бордюри і ставлять наново.

Ще коли тільки починалось вкладання тротуарної плитки в місті, подейкують, голландці пропонували місцевим керманичам придбати все необхідне обладнання для виготовлення і вкладання вуличної плитки, включно зі спеціальною плитковкладальною машиною "Tiger Stone". Ця машина за день вкладає вулицю середньої довжини. У них там в Європі вулиці приватних секторів вкладаються вуличною (не тротуарною) плиткою або кам'яною бруківкою. Звісно, технології і якість суттєво відрізняються від наших.
З машиною "Tiger Stone" за десять років "крєпкоґо хазяйствованія крєпкіх хазяйствєнніков" плиткою чи бруківкою можна було вкласти не лише ВСІ вулиці міста, але й всі дороги району та викласти тротуари з велодоріжками в обидва кінці по обидві сторони автострад до Бердянки і Запорожжя!
Але "крєпкіє хазяйствєннікі" відмовились від сучасних технологій і недешевого устаткування, адже набагато "вигідніше" дерибанити бюджетні кошти, вкладаючи мінімум в "благоустрій" і роблячи вигляд якісної роботи, щоби через рік-два все це наново перероблювати за бюджетні ж кошти з метою подальшого їх дерибану.

Повертаючись до якості робіт.
Очевидно, що матеріял і якість робіт незадовільні. Ба більш того, вкладені тротуарною плиткою вулиці не мають дорожньої розмітки. Пішохідні переходи викладено бордовою плиткою лише на Центральній вулиці, але плитка це не розмітка, і вночі чи у негоду автомобіліст у світлі фар не побачить ані розмітки, ані пішохідних переходів, позаяк затверджена правилами дорожня розмітка просто відсутня. А це вже призводить до підвищення аварійних ситуацій на вулицях міста, де місцеві підлітки-шумахери щоночі розважаються нічними перегонами на високих швидкостях.
Також дивним чином звузились на метр вулиці, які перекладаються плиткою, бо "нада економіть". Від нових бордюр до місця, де були старі, рівно по півметри з кожного боку вулиці, таким чином і без того неширокі проїзджі частини вулиць стали вужчими ще на метр.

Ще одне зауваження у соцмережах роблять місцеві мешканці: нащо було варварським методом ковшом бульдозера видовбувати старі ще совєтські товсті й міцні бордюри? Гаразд, така технологія, але можна було їх вийняти більш акуратно і застосувати, скажімо, для вулиць приватного сектору? Хоча, краще б їх взагалі не чіпали, позаяк нові бордюри в три рази тонші, бо це тротуарні бордюри, а не дорожні, та й встановлюються вони недбало, аби як.
При цьому, якщо на одних вулицях влітку здирали чисельні шари совєтського асфальту до землі, то на другій головній міській вулиці Шевченка з першими дощами почали поспіхом класти плитку прямо поверх асфальту.

Ну а "ноу-хау" "крєпкоґо хазяйствованія крєпкіх хазяйствєнніков" — здерті шмаття асфальту вивозяться і вивалюються самосвалами на вулички приватного сектору. Тобто, якщо раніше там були неосяжні й глибокі калюжі-озера, то тепер там гори пошматованого асфальту, крізь які без альпіністського обладнання до хати не добратися, не те щоб заїхати автівкою на вуличку. Зазвичай, ці гори асфальтових уламків просто привозять і вивалюють, а місцеві мешканці потім мусять самостійно черпаками й ломіками оте все діло розкидати по вулиці. Місцеві вскладчину наймають той же бульдозер, щоб якось ото все діло порівняти і на цьому "благоустрій вулиць міста" завершується.
Причому, спроби містян щось сказати у соцмережах чи публікація світлин миттєво наражаються на аґресію з боку "крєпкіх хазяйствєнніков"! Мешканці міста вже знають, що така собі сотрупніца іспалкома надєжда чулакова легко "по фєнє ботаєт", майстерно "по-панятіям бл*" може заткнути будь-кому з містян рота і взагалі "может і на*уй послать"! І на зауваження, що засипання вулиць асфальтовими брилами не є ремонтом, товаріщ чулакова резонно кидає щось на кшталт "чё піzdiм? чё ждём? взялі лапаты і пашлі дароґу равнять, ішь, ім добро дєлают а ані єщё і вазмущаются!"
Нє, ну а шо, "крєпкоє хазяйствованіє крєпкіх хазяйствєнніков"!

До речі, ще одне спостереження між іншим: "ісполкомовскіє" та місцеві ватніки принципово використовують совєтські назви декомунізованих два роки тому вулиць міста! Зверніть увагу на скрін: мешканка Токмака вже пише нову назву вулиці (в дужках вказує стару), а чиновниця принципово пише стару назву. І так в Токмаку і області всюди! Коллабораціоністів, сепаратистів і українофобів легко визначити саме за цим маркером — вони принципово користуються совєтськими назвами, навіть якщо їм у очі називати нову назву, все одно воно у відповідь буде підкреслено і з акцентом називати стару.
"— Вулиця Василя Вишиваного. — А, п'нятна, Валадарскава! — Вибачте, адреса в документації вказана нова, вулиця Василя Вишиваного. — Валадарскава!!! Або: "— Більмак. — Куйбышева! — Більмак! — Хуйбышева, мля!!!"
Таким чином окупанти підкреслюють свою зневагу до рішень Держави про декомунізацію і свою ненависть до України! Принципово і підкреслено вимовляють тільки совєтські назви, а від українських їх корчами корчить.
Як бачимо, засилля заселених окупантів породило ті ж дві біди, що й на болотах Мордора. Втім, повернімось від першої біди до другої.

Там де вулиці вже вкладено новою "мерською" плиткою, в чисельних місцях вона вже порушилась, є провали, позаяк вулицями все ж їздить транспорт, а плитка розрахована на тротуари, бо це, трясця, тротуарна плитка!

Але це не біда — через рік-два знову можна буде "освоіть" бюджетні кошти і наново перекласти такою ж власною плиткою.
Запитайте у будь-кого в місті, хто вкладає плитку? Кожен мешканець міста відповість: "Мер купує сам у себе і вкладає".
Так, ще одна проста як віник схема: тендер на благоустрій і ремонт доріг завжди виграє одна й та ж фірма, зареєстрована на родича "крєпкоґо хозяйствєнніка", а плитку купують на підприємстві, яке теж зареєстровано на родича "крєпкоґо хозяйствєнніка". Рука руку миє, непотізм в дії.
Публічно — триває активний благоустрій міста.
Що ще треба?

Благоустрій і ремонт доріг безумовно потрібні.
І можна було б подякувати за благоустрій, якби все робилось якісно та відповідально.
Але робиться все це аби-як і тільки заради відмивання та розкрадання бюджетних коштів.
Причому, за подібними схемами діють чи не в кожному місті України. Токмак є лише одним з прикладів, просто тут "здогадливі" "крєпкіє хазяйствєннікі" вдруге погралися в гру "прєвраті свой ґород в дєпрєссівний і отожмі із бюджета бабла для подоланія дєпрєссівності".
 

Зручна "зелена енергетика"

Як вже зазначено вище, зелена енергетика для кримінальних кланів стала в нагоді як зручний інструмент збагачення, на який можна видурити коштів у західних інвесторів та кредиторів і з яким можна виводити в тінь повз бюджет Держави багатомільйонні прибутки.
До того ж, ну хто посміє роззявити рота проти сучасної та прогресивної, підтримуваної усим Цивілізованим Світом та економічно вигідної зеленої енергетики?
Так то воно так... Зелена енергетика насправді потрібна!
Ось тільки в руках кримінальних кланів вона лише ширма, за якою можна зручно сховатись.

В Токмаку почали будівництво біо-ТЕЦ.
Ще раніше у передмісті збудовано "найбільшу в країні сонячну електростанцію", яка номінально належить донецькому екс-СБУшнику рєпкіну, хоча фактично це власність кланів пшонок і клюєвих, як і Ботєвська вітрова електростанція.
Про сонячну електростанцію "Токмак Солар Енерджі" писали, певно, всі українські ЗМІ, особливо промислові та економічні, звісно ж презентуючи цю СЕС як досягнення, як найбільшу в країні, завдяки якій "отримано енергетичну незалежність для цілої області" (що, трясця? В області найбільша в Європі Запорізька АЕС, дві ГЕС, вітрова, сонячні, але тарифи на все є найвищими по країні!) Звісно ж, в ЗМІ жодних згадок про справжніх власників "найбільшої сонячної".
Біо-ТЕЦ також будується силами "крєпкіх хазяйствєннікав" — котєлєвскоґо і рєпкіна, хоча всюди наголошується, що будівництво веде зовсім інший інвестор.
Щоправда, мешканці Ковальського мікрорайону Токмака якось не в захваті від цього будівництва. Кажуть, "біо-ТЕЦ нє настоящая", мовляв, "і нє біо вовсє", і "хочуть 200 тонн палетів спалювати щодоби", або ж подейкують "тут рядом єщё мусоросжиґатєльний построют". Одним словом, бояться місцеві за екологію. Кажуть, "ми ж за вас голосовалі, ігорь вікторовіч, а ви вот так, нож в спіну".
Місцеві мешканці проти будівництва, бо майбутня біо-ТЕЦ розташована доволі близько до житлових будинків.
Зрештою, протистояння вилилося в епопею з перекриванням бердянської траси, телесюжетами на провідних і не дуже телеканалах... Все як завжди у таких випадках. Потім в місто приїхав "ґєнєрал-ґубєрнатор" і заспокоїв пристрасті, зауваживши, що "Пріднєпровская біо-ТЕЦ будєт пастроєна".
Воно й зрозуміло, клан пшонкі не став би зупиняти свої проекти заради купки місцевих мешканців. Є сонячна й вітрова електростанція, в планах ще будівництво вітрової станції під Більмаком (для цього "ґєнєрал-ґубєрнатор" обіцяє перейменувати Більмак), буде й біо-ТЕЦ.
Що там хочуть чи не хочуть місцеві мешканці — не цікаво!
Пшонним паразитам необхідно висмоктувати з України, все, що смокчеться.
А за ширмою "зеленою енергетики" це дуже зручно робити.

Щоби місцеві не особливо патякали, їм розповідається про "рабочіє мєста, дєшовоє тєпло для ґорода, нізкіє таріфи". Це будівництво також подається як "подолання депресивності" і лунають всі ті ж обіцянки-цяцянки, що лунали й під час будівництва сонячної електростанції. Позаяк місцеві вже давно забули старі обіцянки, то майже легко "хавают" все те саме, тільки тепер про біо-ТЕЦ.
Щоби ТЕЦ забезпечила місто теплом, необхідно будувати тепломережу, не в жменях же вони будуть тепло у оселі містян носити?
А робочі місця? Ну два десятки, і?

Воно й нічого, якби дійсно ця біо-ТЕЦ та сонячна станція приносили якусь користь місту. Але ці об'єкти будують для себе, а не для нас, і ні місту, ні області, ні Державі нічого з цих об'єктів надходити не буде! Позаяк ці об'єкти насправді належать не тим, хто опікується за Державу, а радше навпаки.

Зелена енергетика насправді дійсно економічно вигідна, адже недарма в усьому Світі переходять на альтернативні види енергії. Ще у 1980-х роках в США презентовано проекти будинків на сонячних батареях з автономним енергозабезпеченням: світло, тепло. Надлишки власник міг продавати державним енергокомпаніям. З тих пір реалізовуються проекти будівництва цілих коттеджних містечок, де будинки вкриті сонячними панелями.
Коли б в наших містах дахи будинків були вкриті сонячними панелями, людям не потрібні були би всі ці "комуненерго" та й біо-ТЕЦ теж, напевно, були б не такими важливими при застосуванні сонячної енергетики.
Втім, це тема для зовсім іншої розмови...

Наразі ж мова йшла про те, що за ширмою впровадження "зеленої енергетики" сховались все ті ж кримінальні клани та "крєпкіє хазяйствєннікі із партіі рєґіонав".

В Україні необхідно запроваджувати передові технології, але займатись цим повинні, мабуть, західні фахівці, бо нашим що не дай, все перетворять на лайно!..
 

післямова

Висновки з усього наведеного невтішні.
Запорожський край, розташований між двома окупованими теренами України, стратегічно важлива і ключова прифронтова область — фактично не контролюється Державою!..

Напередодні ключових президентських виборів, де на кону буквально буде стояти Майбутнє України, всі ці антидержавні сили в області активізувались. Закрутилися топонімічні війни, брудні інформаційні кампанії, полилася джинса у місцевих ЗМІ — все робиться заради дестабілізації ситуації у прифронтовій області.
Поки що не особливо вдало.

Відтак, є сподівання, що хоча б місцеві мешканці усвідомлюють рівень небезпеки і не дозволять коллабораціоністам з місцевих влад діяти проти Держави Україна.
Бо тоді погано буде всім.
Донбас — яскравий приклад.

Хочеться вірити що врешті-решт і Токмак, і Більмак, і все Запорожжя — отримають нарешті українську владу. Колись цей період "пшонного паханату" залишиться лише ганебною сторінкою історії краю. І більшою мірою це залежить насамперед від нас, мешканців славного козацького Запорожжя! Від нас залежить, чи будуть нами керувати кримінальні бандити, чи ми навчимося обирати нашу, українську владу на місця.
Все залежить тільки від нас, вельмишановне панство...

І не забувайте, вельмишановні земляки:
ТОКМАК — ЦЕ УКРАЇНА!

„Зійде зоря — настане Воля!“ — співалося у стрілецькій пісні 100 років тому.
І ми маємо перемогти, задля Майбутнього України.
Слава Україні! Героям слава!