✠ „На Запорожжі року 1918-го“ ✠
Спогади українських бійців

 
До уваги Вельмишановного Панства огляд видань книжкової серії „Повернута спадщина“, укладачем якої є запорожський історик, кандидат історичних наук, керівник запорожського науково-дослідного центру „Спадщина“ пан Юрій Щур.
5.IV.2019 вийшли з друку книги з історичної серії „Повернута спадщина“: випуск 6 — „На Запорожжі року 1918-го“ та випуск 7 — „Спомини з побуту на Придніпрянській Україні 1918—1919“.
Загальна презентація книг була у промоції книжкової серії „Повернута Спадщина“.
Унікальні свідчення про історичні події Української Революції та Перших Визвольних Змагань на Запорожжі.

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

До 100-річчя Української Революції 1917–1921 років

„Було це в місяці травні 1918 року.
Тоді ще вірилось, що історія покотиться у бажанім напрямку і таким чи іншим чином усе буде гаразд. Вірилось у найкращу будучину – тим більше, що тимчасом всеж таки буйно розвивалося у всіх напрямках українське культурне життя, являвся живим і життєдатним український державний лад, навіть з формального боку український у багатьох своїх центрах…“
— Остап Луцький
ад'ютант Ерцгерцоґа Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа

Унікальні історичні спогади, знайдені в архівах істориками, більшість з яких раніше не друкувалась. Унікальні свідчення про історичні події Української Революції та Перших Визвольних Змагань на Запорожжі. Спогади українських вояків, свідчення боїв від безпосередніх учасників, спомини й щоденникові записи, унікальні історичні світлини 1918 року про зустріч на острові Хортиця вояків Леґіону Українських Січових Стрільців та Запорожців Болбочана, про перебування на Запорожжі Ерцґерцога Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа, про спільне свято Запорожців і Січових Стрільців на Великому Лузі Запорожському…

Маленька брошура містить об'ємний і унікальний історичний матеріял!
Видання друковане 2019 року запорожським науково-дослідним центром „Спадщина“ в книжковій серії „Повернута спадщина“ (випуск 6) до відзначення подій 100-річчя Української Революції 1917–1921 років і Перших Визвольних Змагань та розраховане на небайдужих до історії України та рідного краю.
Переглянемо брошурку.

„На Запорожжі року 1918-го“

У книзі подано спогади безпосередніх учасників Перших Визвольних Змагань на Запорожжі у 1918 році: підхорунжого, четара Леґіону Українських Січових Стрільців Мирона Заклинського; Остапа Луцького – ад’ютанта Ерцґерцога Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа; та козака повстанського загону В. Тоніна.

Всі спомини подано мовою ориґіналу авторів — тією українською мовою, що була 100 років тому.
Унікальні спогади і свідчення від очевидців і учасників Ⅰ Визвольних Змагань на Запорожжі, написані кольоритною українською мовою сторічної давнини.
Справжня подорож в часі!

Добірку відкривають спомини підхорунжого, четара Леґіону Українських Січових Стрільців, січового стрільця Мирона Заклинського під назвою „Наступ УССів на Олександрівськ“.

Юний Мирон Заклинський лишив безумовно унікальні свідчення боїв за місто Запорожжя (тоді — Олександрівськ) і звільнення колиски Запорожської Січі з-під першої совєтської окупації.
Пряма мова в кількох цитатах:

„Наступ УСС весною 1918 р. на Олександрівськ, це було доволі рисковне підприняття. Невеличкий відділ УСС, що не знав ще способів партизанської війни, наважився захопити чимале промислове місто, сильно обсаджене, де була большевицька база з нагромадженим великим майном. Цей наступ, невдачний у висліді, міг був при сприятливіших умовах вдатися, але й міг був закінчитись дуже трагічно, бо загладою цілого куріня УСС…“

„…Німецькі частини, що стояли напроти міста на правому дніпровому березі і на острові Хортиці, не згодилися наступати одночасно з нами, лише обіцяли перед нашим наступом обстрілювати місто артилерією з-за Дніпра. (Ба й цеї обіцянки не додержали)…“

„…Перші наші кроки на Лівобережу були важкі. Ми бродили серед темряви по піску у Великому Лузі і з трудом посувалися вперед. Мінометники втомились, несучи міномети і набої до них, ледви волікли ноги за собою…“

„…Більшовики, що втекли зі стації і зібралися на горбах, дістали підмогу з двох сторін: одні відділи прибули тої ж ночі від дніпрового мосту біля села Кічкаса, де був колись татарський перевіз, а тепер прекрасний залізничний міст, що одним луком, найбільшим на всю Европу, перекинений через Дніпро. Вони втікли перед німцями, які вночі перейшли в тім місці ріку.
Другі приїхали поїздом від сторони Мелітополя. Мабуть, як дехто пояснював, цей ешелон утік був зі стації від нашого мінометного обстрілу і тепер завернув. Досить, що ворогів було багато, а нас мало і вони мали догідніші становища…“

„…Стрільця Ярему, що згинув підчас наскоку на дворець, поховали ми гарно коло села Біленького. Поховали на високій козацькій могилі, близько стрімкого берега Дніпра, серед широкого, хоч заораного степу.
Зібралося стрілецьке товариство і багато народу. сільський хор під управою місцевого вчителя гарно відспівав «Заповіт». Двох нас прощало вбитого товариша промовою. Місцевих селян просили ми пам’ятати повсякчасно про цю могилу і про справу, за яку ми й вони тепер боремося, і за яку поляг наш товариш, а дівчат просили заквітчувати її що весни, бо рідня вбитого не може її доглядати, вона далеко, далеко, аж ген, де на блакитній канві західнього неба стремлять далекі Карпати.
Другої днини, по наступі, принесли нам вільні козаки вістку, що більшовики вивтікали й Олександрівськ вільний…“

Остап Луцький — ад’ютант Ерцґерцога Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа — лишив надзвичайні свідчення у споминах про спільний побут на Запорожжі вояків Леґіону Українських Січових Стрільців та Запорожців Болбочана, про перебування 23-річного Ерцґерцога Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа на Запорожжі, про спільне вшанування запорожського козацтва на острові Хортиця, про спільне козацьке свято Запорожців і Січових Стрільців на Великому Лузі Запорожському…

„Було це в місяці травні 1918 року…
В оцей живий, кипучий і навіть у своїх журбах прекрасний час чудесного воскресення українського народу і його держави, в місяці травні 1918 р., проживав у запоріжськім місті Олександрівську молодий габсбургський Архикнязь Вільгельм. Він був відомий як друг Українських Січових Стрільців, які в цей час були українським легіоном в австрійській армії. Стрільці глибоко вірили, що ось-ось вони із перелицьованим у Василя Вишиваного Архикнязем стануть міцним двигуном української державної справи. Сам Архикнязь, тоді командір окремої групи, до якої належали передусім УССтрільці, надаючи їй радше українське, ніж австрійське лице, чимраз більше українщився і всіма засобами з’єднував собі величезну симпатію та популярність в запоріжськім і взагалі українськім світі. Кождої днини зявлялися у його штабі представники українських національних кол з усіх кутів Запоріжа, з Одеси і Київа, кожної днини приходили делєгації селян з усякими проханнями і домаганнями і всі вони верталися домів очаровані прекрасною та любою особистістю “українського велика князя”. Нераз у вечері виїздив він із своїм найблизчім штабом (до якого і я належав як ад’ютант групи) на чай до представників зорганізованого українства, а в вільну годину дня на запоріжські села, до Кічкасу, на Хортицю і Ненаситець, щоби налюбуватися Запоріжам, Дніпром, його славними порогами. УССтрілецтво, яке по нецікавім, а то й здеморалізованім Призбручу аж тут, на Запоріжу, почуло себе в вимріяній і живій Україні, яка і в них відчула своїх дорогих дітей, – блискавицею далеко поширювало й утривалювало славу свойого молодого командіра…“

„…Не вони одні. Обіч Олександрівська станули табором усі полки корпусу Натієва, тоді єдиного українського війська. На спілку з УСС-ами вони здобули Олександрівськ і увесь час гнали противника з краю від Бердичева через Київ поза Крим. Єдине справдішнє українське військо! Високо ідейне, сильно здисципліноване, сам цвіт чинно-лицарської України. Щонайкращі колишні старшини – були, як треба, навіть рядовими козаками. Високий ум, найвища посвята, найбільша буйність і найстрогіша дисципліна зєднались в оцім корпусі в одно живе, поза цим ніде тоді невидне, українське святе чудо! Це горде і єдине (обіч роззброєних Київських Січових Стрільців) українське військо найшлося саме тоді в темній і ось-ось безвихідній або трагічній вулиці…“

„…Ясним, чаруючим, нестримним полум’ям гордої втіхи розгорілися наші душі при іншій нагоді, 22 травня, на Великім Лузі.
Заступник командіра українського корпусу, отаман Болбочан, визначив на цей день інспекцію приналежного до корпусу кавалєрійського полку, що під командуванням полковника Петріва (колишнього старшини генерального штабу і пізнійшого українського міністра військових справ) пробував і докінчував своє вишколення в далекім Царицинськім Куті, обіч історичного Великого Лугу. На це свято запросив от. Болбочан Архикнязя зі штабом і представників Українського Січового Стрілецтва…“

„…Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького українця в сей день серед українського війська на запоріжськім Великім Лузі! Неясно, в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави нарешті прорвалося найсильнійшою, найрадійснішою, найживійшою свідомістю і бухнуло полумям повного щастя, яке у щерть сповнило всі наші душі…“

„…На зустріч виходить сільська старшина. Хлібом-сіллю і щирими, палаючими радістю словами витає князя, галицьке українське січове військо, от. Болбочана і всю вільну Україну. Князь відповідає українським словом, дружно стискаючи руки дядьків і нараз величезна людська хвиля заметушилася обіч нас і серед вигуків найщирішого щастя веде й несе нас й своє військо у великий, пишний сад…“

Завершує добірку спогадів спомин козака В.Тоніна (на жаль, відомі лиш ці ініціяли юнака).
Відомо, що козак В.Тонін приймав участь у Першому Зимовому поході, цілком можливо що він є присутнім на історичній світлині учасників Першого Зимового походу, де згадувалось і його прізвище. Цю світлину використано для титульної сторінки, якою відкриваються спомини юного козака.

„…Я їхав самий останній на “Шпаку”. “Шпак” мій опустив голову і ледве-ледве волік ноги. Був я одягнений у синій жупан, підперезаний червоним поясом. Збоку висіла шаблюка, а з другого – відрізок рушниці і пістоль. Я теж опустив голову, і все мені щось шептало: куди я їду і що буде зі мною далі?
— Про що замислився? — спитав мене, обернувши голову, отаман: — дасть Бог все вийде гаразд; нам аби тілько допомога, а там дасть Бог — повстане ціла Україна, заблищать шаблюки, заревуть гармати, і буде про нас тоді слава. Саме головне — держатись купи і мріяти одною думою, як би вигнати ворогів з України і сказати всьому Українському народові, що ми всі незалежні ні від якого народу.
— Пане-батьку, — звернувся я тоді до отамана. — Ви думаєте, що я боюся? На що б я тоді покинув школу, батька, матір і всіх родичів? Невже Ви думаєте, що я не подумав об цім раніш, коли ще був вдома? Я, пане батьку, рішився на одно: або смерть, або визволити Україну від ворогів!
— Добре, добре, козаче! Дай же тобі, Боже, життя і щоб Він тебе хоронив від ворожої кулі або шаблюки…“

Видання побачило світ завдяки підтримці Недержавного Аналітичного Центру «Українські Студії Стратегічних Досліджень» («УССД») (Київ), керівник — пан Юрій Сиротюк.
За допомогу у підготовці книги та надані матеріали окрема подяка історику української скавтської орґанізації «Пласт», пластовому сеньйору Юрію Юзичу.
Папір крейдований. Формат А-6.
При підготовці обкладинки та ілюстрування брошури використано історичні світлини й малюнки ілюстратора пана Богдана Піргача.
Дизайн обкладинки — Дмитро Дзюба. Макет і верстка — Андрій Лісняк і Дмитро Дзюба.

Наклад „На Запорожжі року 1918-го“ наразі ще вичерпано. Станом на серпень 2019-го ще є в наявності, проте, стрімко вичерпується. Втім, завжди можна надрукувати наново наклад, якщо буде запит і попит.
Пан Юрій Щур залюбки розгляне Ваші запити, Вельмишановне Панство, і у разі потреби буде знову організовано спільнокошт на повторне видання того чи іншого випуску серії, наклад якого вичерпався. Як це працює? Все просто: оголошується СПІЛЬНОКОШТ, всі учасники спільнокошту гарантовано отримують примірники книжок. Тобто, іншими словами, за відсутності державної підтримки і фінансування, ми, свідомі Українці, спільно й самостійно складаємося на друк історико-освітньої літератури для самих себе, ще й Захисникам України частину відправимо!
Підтримавши видання книжкової серії „Повернута спадщина“ Ви підтримуєте відродження справжньої історії України! Крок за кроком, рік за роком! Адже на Ваших книжних полицях з'являться цікаві книги і цінні історичні знання отримає вся родина!

Цілком можливо, з дозволу пана Юрія Щура, історико-освітній майданчик «Порохівниця» згодом почне викладати в електронному варіянті книжкову серію „Повернута спадщина“. Принаймі ті випуски, макети яких вже створені й чекають своєї публікації на історико-освітньому майданчику «Порохівниця».

Також є мрія створити й видати всю серію „Повернута спадщина“ однією великою книгою.

Щоб не відбувалось навколо — а нам своє робить!
Спільно відроджуємо справжню Історію України!
Свої для своїх про своє!

„На Запорожжі року 1918-го“ — Спогади українських бійців
книжкова серія „Повернута спадщина“ — випуск 6
© Запорожський науково-дослідний центр „Спадщина“
© Юрій ЩУР
2019

Укладачі ґречно дякують за можливість видання цих брошур однодумцям:
— Недержавний Аналітичний Центр «Українські Студії Стратегічних Досліджень» («УССД») (Київ), керівник — пан Юрій Сиротюк — за фінансову підтримку видання „На Запорожжі року 1918-го“;
— пан Юрій Юзич (пластовий сеньйор, історик «Пласту», Львів) — за наданий матеріял до випуску „На Запорожжі року 1918-го“;
— пан Богдан Піргач (Київ) — вдячність за чудові малюнки українських вояків Ⅰ Визвольних Змагань;
— Андрій Лісняк (Січеслав) — вдячність за допомогу з верстанням.
Дизайн обкладинки — Дмитро Дзюба. Макет і верстка — Андрій Лісняк і Дмитро Дзюба.

© «Porohivnyçä»
2019