Більмак — історія знищення

Більмак — історія знищення

 

Більмак — топонім, який намагаються знищити.
Гора Більмак — легендарна найвища гора Запорожжя, яку прагнуть буквально стерти з лиця Землі… І гору Більмак, і назву Більмак потрібно негайно рятувати! І не лише ця найвища вершина краю під загрозою знищення, сусідня гора Токмак в такому ж критичному становищі.
Головні вершини Запорожжя Більмак (324 метри) і Токмак (307 метрів) необхідно рятувати негайно! Інакше Запорожський край залишиться без своїх святих маківок… І без води — бо саме ці дві ключові висоти є джерелом усіх річок Запорожського краю.

 

Завзято проти Більмака воюють не лише сучасні покручі й кремлівські коллаборанти — виявляється, легендарну козацьку гору намагаються буквально стерти з лиця Землі з часів совєтської окупації України. Топонімічна війна кремлівських коллабораціоністів, що триває другий рік навколо Більмака — це лиш верхівка історії знищення Більмака як топоніма, так і як географічного і культурно-історичного об’єкта.
«Порохівниця» вже опублікувала цілу низку матеріялів щодо війни проти топоніма Більмак, який є ключем до дестабілізації ситуації на півдні України і ключем до того самого “крымскоґо корідора”, яким марить плєшенфюрер РФ (Россії Фашистської).
В цьому ж матеріялі ми розглянемо історію знищення самої гори Більмак.
Так, виявляється тисячолітні древні гори можуть зруйнувати і перетворити на гігантські ями ті, хто спотворював наші ріки штучними “морями”, ті, хто знищив Дніпрові Пороги та Великий Луг…
 

Погортаймо сторінки Історії…
Традиційно, почнемо огляд теми зі сторінок Історії, які прогорнемо швидко, поверхнево, лаконічно охоплюючи різні історичні періоди, щоби зрозуміти важливість цього топоніму і цієї гори, та щоб побачити, як кацапські окупанти знищували все, що має неабияку важливість для України.
 


 

Більмак — від створення Світу до наших днів

 

Ця гора була відома з древніх часів!
П’ять тисяч років до нашої ери — саме тоді з’явились кургани-усипальниці на вершинах вже древніх і сильно зруйнованих мільйонами років старовинних горах. Уявляєте — кургани є ровесниками єгипетських пірамід!
Століттями ці гори спочивали собі, разом з курганами-усипальницями… Кого й чого тільки не перебачили на своєму віку ці гори, але справжньою загрозою для них стали совєтські пролєтаріі!..
 

…Оспівана епосом Запорожського козацтва гора Більмак — ця гора займала вельми важливе місце у запорожців.
Гора, з якої видно майже половину Запорожжя, від Великого Лугу до Озівського моря — славетний вільний степ між луками й морем — Лукомор’я!
 

Згідно дохристіянської слов’янської міфології, Лукомор’я — заповідне місце на околиці Всесвіту біля моря Оз, де стоїть Світове Дерево — вісь Світу, за яким можна потрапити в інші світи, так як його вершина впирається в небеса, а коріння сягає пекла. По Світовому Дереву спускаються й піднімаються боги. У цьому сенсі Лукомор’я згадується в зачинах народних заговорів і молитов.
Лукомор’я згадується і в старовинних літописах Київської Русі як одне з місць проживання половців. Ймовірно, Лукомор’я розташовувалося біля закрутів Озівського і Чорного морів та пониззя Дніпра. У цьому значенні Лукомор’я згадується і в літописі «Слово о полку Ігоревім».
 

Лукомор’я! Саме так у старовину називалась ця частина Запорожжя між Великими Луками і Озівським морем — Лукомор’я! А не “Дікоє полє”, як зазвичай називали москалі, натякаючи на те, що “до пріхода вєлікороссов в Діком полє нікто нє жил”. Пізніше, назву Лукомор’я намагався приліпити до “вєлікорусскоґо россійскоґо” саша пушкін, вліпивши у свої віршики, в яких перебріхував на кацапський лад старовинні фінські казки, що розповідала йому няня, яка походила з фінської народності іжорців. Саме це закріпило тоді за Лукомор’ям тезу про “ісконно-русскую зємлю на прасторах навароссіі”, як деякий час називали південь України. Цей термін “навароссія” плєшенфюрер Хуйло недарма витягнув з нафталіну єкатєрінінскії панталонів — саме “новороссієй” обізвала шльондра-імпєратріца Єкатєріна-ІІ землі козацькі, щоби назавжди стерти назву Запорожжя, а Україну обізвала “малороссія”. Пізніше саша пушкін, полюблявший підлизуватись до імператора Алєксандра, вкрав назву Лукомор’я. Фактично, це була перша спроба кацапів закріпити своє право на “крымскій корідор”. Кирим, до речі, теж як тільки не називали кацапи, приліплюючи до своєї імперії — і Тавріда, і Таврія. Втім, жодні спроби кацапів привласнити щось собі не були стовідсотково вдалими і правду все одно легко знайти.
Бо Лукомор’я існувало задовго до кацапів.
 


 

Топонім Лукомор’я зберігся і в часи Запорожської Січі — так звали терени, розташовані “між луками й морем” — між Великим Лугом і Озівським морем. Безкраї степи з ярами та широкими річковими долинами, в яких були повноводні ріки з чисельними плавнями, заплавами і густими гаями. Дедалі на схід степові простори піднімалися все вище й вище, балки і яри ставали все глибше й глибше — це древні гори спочивали в степах між луками й морем…
Головними вершинами Лукомор’я є гори Більмак, Токмак і Корсак.
З тюркських мов назва Більмак перекладається як “головна висота, місце розділу, кордон”. Саме з цієї гори беруть початок основні ріки Лукомор’я — Берда, верхні джерела рік Кінської, Гайчур і з десяток дрібних річок та струмків — одні течуть до Дніпра, інші до моря Оз.
З сусідньої вершини — Токмак-гори — також беруть початок ріки Токмак (нижче Молочна), Кінська, Токмачка, Каїкулак, Сасикулак та дрібні річки, і також роходяться одні до Дніпра, інші до Озівського моря.
Бо ці дві головні гори є водорозділом, кордоном.
Ці географічні об’єкти були зображені ще на географічних мапах античних часів, у Птолемея та Геродота.
 

В часи Запорожської Січі по цим висотам проходив кордон між землями запорожців та половецьких кочівників. Гори використовувались як пункти спостереження, чатування, де чатові козаки запорожці спостерігали все навкруги і попереджали про наступ ворога.
З гори Більмак було видно усі сусідні висоти: Токмак, Корсак, Сиву, Кордонські могили, решту курганів, у ясну погоду з Більмака чатовий міг розгледіти обрії від Кінських Вод до Великого Лугу та Пришибських висот на заході, Кам’яні Могили на сході і навіть смужку моря Оз на південному обрії! З кожної степової висоти було видно іншу, на кожній були чатові запорожських козаків.
За козацькою легендою, під горою Більмак оселився козак, котрий взяв собі прізвисько за тюркською назвою гори. За козацькою легендою, козак Більмак справно чатував, мав під горою очеретовий зимівник в березі одного з чисельних струмків, що витікали з гори. Та одного разу напали зненацька кочівники, не впорався самотужки з чисельним ворогом козак Більмак, і вороги живцем спалили на горі козака…
З тої пори у гори Більмак з’явилась ще одна назва — курган Горіла Могила.
Власне, могилами в степу чомусь почали називали всі кургани, в тому числі й ті, що розташовувались на найвищіх вершинах. Як курган то могила, адже здебільшого в курганах були поховання знатних кочівників, ханів.
Якщо хочете, це така слов’янізація тюркських топонімів і своєрідне маркування курганів — зараз лишається лиш здогадуватись, з чиєї москальскої поради років триста тому почали ліпити ці “могили” до курганів та висот, надаючи тим самим лише негативного забарвлення, ніби Україна вкрита могилами замість курганів та гір.
Тож, Горілою Могилою цю гору названо було в народі на честь легендарного чатового козака Більмака, спаленого живцем на цій горі ворогами.
Але ніде не пощезла назва Більмак. З часом гору почали вказувати на мапах як Більмак-Могила. Такі “могильні” додатки отримали і інші топоніми найвищих висот Лукомор’я: Токмак, Корсак…
 

Варто зауважити що на відміну від кацапських окупантів запорожці взагалі не чіпали тюркські назви, навіть якщо витісняли кочівників. Та й навколо Хортиці лишались тюркські назви, хоча кочівників там років сто як вже не було: Кушугум, Янчокрак, Чокрак, Токмак; деякі назви дещо українізувались, як, скажімо, Томаківка, Канцерівка. Та ж Більманка це українізована назва, що походить від Більмака. Що й казати, коли навіть інколи прізвиська собі козаки брали тюркські — козак Мамай, козак Більмак…
 


 

Легенда про козака Більмака зайняла своє місце серед запорожців.
Не забували козаки вшановувати й гори-обереги Більмак та Токмак.
Про звитягу козака Більмака і про гору-захисницю Більмак пам’ятали…
Та біда не оминула Запорожжя і кацапська орда все одно прийшла в Україну, огорнула полум’ям землі гетьманські й козацькі, втопила в крові українській… Як не опирались, як не захищались звитяжно запорожці, та все ж, зрештою, Запорожська Січ була зруйнована шльондрою-імператрицею.
Запорожці під турка пішли, на Дунай, лише деякі осідлі слобідські лишились по хуторам, куреням і слобідкам запорожським.
Запорожці, що розселялись поступово хуторами по верхів’ям Кінської ріки про назву Більмак не забували, цією ж назвою вшанували і один хуторів в березі річечки Кам’янка, іншій річці дали назву Більманка, на ній згодом і село з такою назвою з’явилось. Деякий час народні назви Більманка та Кам’янка були у запорожських хуторів на місці сучасного селища Більмак. Та россійско-імпєрська окупаційна влада вже заселяла землі запорожські своїми кацапськими кріпосними та своє упорядкування робила на землях наших. Тож, хутори були об’єднані в єдине село, назву якому дали на честь якогось кацапського імператорського виродка. І з’явилась так Царє-Константіновка!
Залізнична станція поблизу також була Царє-Константіновка, а пристанційні хутори спочатку заселялись переважно також московітами, саме тому одне з них отримало кацапську назву “Камыш”, через очерет у верхів’ях річечки Грузької. Пізніше станційні хутори об’єднали у станційне селище Комиш-Зоря, просто поєднавши разом їх назви.
Село Більманка на південній стороні висоти Більмак зберегло свою назву до наих днів…
На щастя, окрім заселення Запорожського краю кацапами, окупанти також переселяли сюди і Українців з Полтавщини та Чернігівщини. В район Більмака кацапів мало було заселено, переважно кацапи займали багаті землі запорожців навколо Великого Лугу та Хортиці, також імперська влада щільно переселяла старовєров і духоборов в район сучасного Мелітополя, вигадавши, до речі, безглузду псевдогрецьку назву “Мєлітополь”.

Топонімічний кретінізм і шизофренію кацапи започаткували з легкої руки шльондри-імператриці Єкатєріны-Второй та її коханця Ґріґорія Потёмкіна-Таврічєскоґо, котрі ліпили пафосні псевдогрецькі топоніми на окуповані терени півдня України й Кириму: “Мєлітополь”, “Сєвастополь”, “Сімфєрополь”, “Ольвіополь”, “Овідіополь”… Ще довго россіянско-імперські чиновники грались у псевдогрецькі назви: “Маріуполь”, “Тірасполь”
Псевдогрецькі, бо грецькою місто — поліс, а не “поль”.
Тож назва “Ольвіополь” з’явилась набагато північніше залишків античного міста Ольвія, “Маріуполь” названо на честь “імпєратріцы Маріі Фёдоровны” (погляньте навіть у вікіпедії), а не “ґород у моря”. А “мєдовый ґорад Мєлітополь” спочатку Ґріша Потёмкін назвав “МєліСтополь”, бо ж грецькою мед буде “меліс”, та й міфічне античне місто, на честь якого звеліла Катька-шльондра назвати спустошений ногайський аул Киз’Яр називалось Мелістополіс. Проте узкоґаварящіє чєлюсті ламались вимовляти складне слово Мелістополіс чи “МєліСтополь”, навезені зі сранєй-рязанєй старовєры-духоборы нєістово хрестились і скіглили, тому зрештою лишилось “Мєлітополь”, а легенда про міфічне античне місто Мелістополіс швидко забулась. На честь своїх страданій старовєры-духоборы обізвали своє село Тєрпєньє під Мелітополем.
Совєтські напівграмотні пролєтарії та чєкісти продовжили традиції кацапської шизофренії і вже на свій пролєтарскій лад паплюжили своїми совєтськими назвами землю окупованої України.
За часів совєтської кацапської окупації назву “Царє-Константіновка” змінили на “Куйбышево”. Та на цьому московські окупанти зупинятись не стали…
 

Кремль чудово розумів, що в окупованій Україні необхідно негайно знищити національну свідомість та всі українські національні святині.
Кремль розпочав цілий комплекс дій, націлених на знищення всього українського і Українців, як свідомої нації: Голодомор, “красный тєррор”, знищення інтеллектуалів, патріотів, інтелиґенції, знищення української мови, культури, спадку, а також знищення української природи, українського світу і України як такої…
 

“Запорожська Січ — Мати, а Великий Луг — Батько!” — казали запорожські козаки…
 

В першу чергу Кремль знищив Дніпрові Пороги і місце розташування першої Запорожської Січі на острові Мала Хортиця.
Перша Запорожська Січ була на острові Мала Хортиця, або острів Байди. (Між ним і островом Хортиця скелею в Старому Дніпрі стирчить острівець Вирва, він же Гетьманський, Канцеровський, Гадючий, котрий зараз називають острів Байда). Пізніше Січ будувалася в різних місцях Великого Лугу: Томаківська, Микитинська, Чортомлицька, Базавлуцька, Нова, Кам’янська та Олешківська в низовому Дніпрі. В наші дні залишилось місцерозташування двох останніх і відтворений новоділ Запорізької Січі на острові Хортиця. Біля відтвореної Січі стирчать огидні “три вежі” високовольної ЛЕП, котру з “ДнєпроҐЭС” перекинули чомусь через острів Хортиця, а навпроти та сама клята гребля перегородила наш Дніпро…
Кремль знищив всі місця розташування запорожських січей — було збудовано “ДнєпроҐЭС” і унікальні Дніпрові Пороги були затоплені. Колиска запорожського козацтва, перша Січ, була вщент знищена і на її місці видовбано гігантський кар’єр, острів Мала Хортиця зник через знищену протоку між Малим Дніпром і річкою Верхня Хортиця, посеред колишнього острова гігантська яма кар’єру, а на місці, де були козацькі слободи, а згодом, подаровані німцям, добудувались німецьким поселенням Верхня Хортиця — там тепер трансформаторний завод та нетрі пролетарських бараків під назвою “бомбєй”
Власне, українського навколо Хортиці залишилось мало, варто лиш глянути на мапу і назви вулиць та об’єктів: в кар’єрі на місці Першої Запорожскьої Січі “Асуанская плотіна”, “пляж Маґадан”, тощо…
 


 

Знищивши Січ-Матір, кацапи заходились знищувати Великий Луг.
Кремль знищив Великий Луг, затопивши його штучним “Каховскім морєм”.
Разом з Великим Лугом під воду пішли всі місця розташування запорожських січей. Унікальний природній і тваринний світ Великого Лугу теж був знищений назавжди…
Зрештою, в межах України Дніпро — оспіваний Кобзарем непокірний Дніпро — вщент знищений… Дніпрові Пороги, Великий Луг, Горішні Плавні… Немає Дніпра в Україні — є лише “каскад днєпровскіх вадахраніліщ”! Це водночас і закладена міна уповільненої дії, котру Москва може використати будь-коли, наприклад, підірвавши греблі цих гігантських водосховищ і затопивши половину України. Власне, саме для цього й створювався “днєпровскій каскад” — як система захисту в разі “наступлєнія враґов с Запада” і як зброя проти, власне, непокірних Українців, в разі чого. А підривати греблі кацапи вміють — свій же “ДнєпроҐЕС” вони підірвали невдовзі після пафосного відкриття, коли стрімко тікали на схід на початку ІІ Світової війни у 1941 році — тоді загинуло більше 100 тисяч мешканців міста Запорожжя… Варто не забувати в нинішню війну, що зрадників у нас вдосталь, і половина України вздовж Дніпра під загрозою: Київ може змести “Кієвскоє морє”, Кременчуку і Дніпровській агломерації загрожує гігантське “Крємєнчуґскоє морє”, “озєро ім.Лєніна” та двічі руйнований Совєтами “ДнєпроҐЭС” загрожують місту Запорожжя, а Херсон під загрозою “Каховскоґо” і всього каскаду “морєй”
 

Окрім знищеного Дніпра знищувалась і природа України.
Для кацапських окупантів Україна була (і є) лише сировинним придатком, з якого висмоктувались всі ресурси на потреби Імперії. Власне, кацапи як сарана — вони захоплюють нові землі, висмокчують всі ресурси, перетворюють полонений народ на собі подібних і рухаються далі.
Коли наїсться сарана — питання риторичне…
 

Тому на теренах окупованої Совєтами України активно довбались чисельні малі й великі кар’єри, шахти, тощо. Найбільш гігантськими є кар’єри на козацьких землях біла Кривого Рогу, Чортомлицької, Базавлуцької, Микитинської і Томаківської Січей… Найбільшою гігантською дірою над Дніпром є кар’єр біля Кременчука (ті самі нині Горішні Плавні) — прірва глибиною у півкілометри розмірами 5 на 10 кілометрів — дірка у центрі України…
 

Дві священні для запорожців висоти також стали жертвами кацапської окупації. Ці висоти почали знищувати…
Після ІІ Світової війни почалась активна розробка кар’єрів під горами Токмак і Більмак. Вибухами було пошкоджено і зміщено віковічні геологічні пласти головних гір, з яких виходили усі ріки Запорожського краю, через що підземні води різко впали, змінивши свої напрямки, внаслідок чого усі ріки Запорожжя враз обміліли і практично вмерли… Мало того, що ці річки знищувались по всьому своєму природньому руслу всілякими “спрямлєніямі” у вигляді штучних каналів, так остаточно ріки вбила розробка кар’єрів на висотах, звідки ці ріки брали початок. Всі джерела, з яких живились віками ці ріки, було знищено. Зникли плавні, заплави, широкі й глибокі ріки. Ще 100 років тому, за розповідями Дідуся, річка Токмак поблизу міста Токмак була широкою і глибина подекуди сягала до 3-4 метрів, а які плавні й заплави були! Все це вмить пощезло з розробкою кар’єрів на горах Токмак і Більмак. Вдовж степових річок, де на поверхню виходили гранітні пасма, довбались кар’єри, русла гатились греблями і створювалось безліч ставків, русла також “выравнівалісь і спрямлялісь” штучними канавами, котрі швидко замулилились і тепер так і стоять багнючими. На щастя, сталінському режиму не вдалось реалізувати план зі створення “Молочноґо моря” в долині ріки Молочної (нижня течія ріки Токмак), під час створення якого планувалось знищити унікальну древню Кам’яну Могилу, на якій планувалось поставити греблю! Це природнє кам’яне утворення на березі Молочної утворилось мільйони років тому, але совєтський режим планував його знищити, використавши як основу для греблі “вадахраніліща”
Все, до чого торкаються кацапи перетворюється на лайно…
На щастя, сталін здох і цю ідею не реалізували.
 

Горам Більмак і Токмак не поталанило…
За їх знищення Совєти взялись впритул і досконало!
“Странє нужен щєбєнь!”
По 20-80 тонн тротилової вибухівки закладали й вибухали, ледь не щодня руйнуючи міцні гранітні віковічні гори!
За сім тисяч років таке стародавнім горам-захисницям Лукомор’я не могло наснитися навіть у страшних снах!
Це не половці, це — кацапська орда!
І Кремль не залишав жодного шансу горам Більмак і Токмак…
Совєти активно будували залізниці, автомагістралі, Каховський і Кримський канали та зрошувальні системи. Щебень добувався саме з кар’єрів Запорізької області, в першу чергу, з “Новополтавського ГОК” (під горою Токмак) і “Трудовского ГОК” (під горою Більмак).
Щебень звідси йшов не лише не потреби місцеві чи УССР, але й для всього СССР. Ешелони “вєртушок” зі щебнем цілодобово йшли повз нашу станцію Великий Токмак, наприклад, кожні десять хвилин — це власні дитячі спогади з часів, коли СССР лишалось існувати лічені роки. А в якому обсязі йшли ці ешелони раніше — неможливо навіть уявити! “Совєтская Родіна” вигрібала з України все, що можна й не можна.
Постає цілком логічне питання — чому граніт і щебень вирішили видобувати саме з цих ключових висот, з яких беруть початоку усі ріки між Дніпром і Озівським морем? Невже не було деінде місць для видобутку каміння? Адже український кристаличний щит займає майже половину України, виходи граніту на поверхню є всюди, і можна було знайти для кар’єрів не ключові і важливі у природньому навіть сенсі висоти. Невже совєтські розробники надр не розуміли, що пошкодження саме цих висот загрожує обмілінням рік на значній території? Усвідомлювали! Чудово усвідомлювали. Вони вважали, що створені штучні “моря” задовільнять потреби степової України у воді в повному обсязі, а малих річок не жаль. І взагалі, “савєтскій чєлавєк рєкі вспять павєрнёт, ґоры свєрнёт, маря саздаст і асушит”! Себто, логіка і здоровий глузд не мали відношення до пролєтарського штибу мислення. В совєтській імперії все вирішували невігласи й бовдури, на кшталт “саздатєля морєй” ляха кржижановскоґо. Ну і свою роль грала, звісно, ідеологічна складова Кремля, націлена на тотальне знищення України. Тому, окрім паплюження цих ключових висот, всі балки річок, де виходив на поверхню граніт, були вкриті дірками-кар’єрами, які тепер назавжди лишаться незагоєними шрамами на тілі України… Повивчайте зараз інтерактивні мапи України, і Ви будете вражені кількістю цих дірок-кар’єрів, від невеликих до гігантських…
У випадку з горами Більмак і Токмак совєтські окупанти вбивали двох зайців — отримували і необхідні ресурси, і знищували тим самим важливі для Запорожжя висоти.
А висоти ці важливі не лише як історичні пам’ятки чи частина запорожського козацького епосу — ці дві гори є джерелом усіх запорожських річок!
Подивіться, в якому жахливому стані знаходяться наші річки!
Вони ледь жевріють, вони майже загинули…
Це тому, що було порушено віковічну міць головних висот нашого краю, з яких витікають усі ріки Запорожжя, головних стиржнів, на яких тримається життя нашого краю…
 


 

Але ніхто не б’є на сполох!
Ніхто не кидається захищати ці дві гори. Ніхто не кинувся на їх захист і з часів відновлення Незалежності України (хоча, ми вже всі розуміємо, що справжня війна за Незалежність України розпочалась лише зараз).
Совєтське “наслєдіє” у вигляді кар’єрів успадкувала “Укрзалізниця”, котра з часів донбасскої кримінальної окупації України де-факто належить структурам ріната ахмєтова. Безпосередньо кар’єри під горами Токмак і Більмак належать до Придніпровської залізниці. Потрапити на Новополтавський чи Трудовський кар’єри, особливо природоохоронцям, складно, фотографувати формально теж “ніззя”, позаяк з совєтських часів це “стратєґічєскі важныє об’єкты”! Тому, світлин з кар’єрами і горами Більмак та Токмак не так вже й багато. Власне, лише потрапивши в обхід “запрєщонной тєрріторіі карьєра” на верхівки Більмак чи Токмак, можна зрозуміти, чому мандрівники чи фотографи там небажані гості — бо ж скоєно справжні злочини проти природи і проти України. Одразу з вершини Токмак-гори відкривається глибока прірва кар’єру, котрий вгризся буквально у маківку древньої гори… Ще гірше ситуація у Більмак-гори — глибока прірва оточила стиржень гори з трьох сторін і злочинці бажають оточити прірвою гору навколо та зруйнувати її…
 


 

Марно б’ють на сполох лише поодинокі місцеві краєзнавці, історики, археологи та справжні патріоти рідного краю, рідного Запорожжя, рідної України…
У 2004 році «Україна Молода» публікувала матеріял під назвою “Каюк тобі, Бельмак-Могило?!”
Дозвольте процитувати цю стару публікацію, щоб було видно, які були масштаби злочинної діяльності у 2004 — коли до влади в Україні прийшли “крєпкіє хазяйствєннікі партіі рєґіонав”, себто, коли почалась донбасская кримінальна окупація України. На заміну “савєтскім крєпкім хазяйствєннікам” прийшли ще гірші “хазяйствєннікі”
 


2004 — “КАЮК ТОБІ, БЕЛЬМАК-МОГИЛО?!”

 

Висота власне кургану — дев’ять метрів, і спить він в оточенні 16 менших “братів”. Припущення “спить” — наївне з огляду на вибухонебезпечну, у прямому і переносному значеннях, ситуацію, що склалася довкола Більмак-могили. Упродовж попередніх щонайменше п’яти тисяч років, коли наша планета кишіла дикунами, невідомий похованець-вельможа у могильнику почувався комфортніше, ніж сьогодні, в умовах бурхливої і непередбачуваної за своїми наслідками діяльності сучасних приматів. Складається враження, ніби деякі “цивілізовані діячі” донині керуються тлумаченнями і “настановами” комуносовдепівських енциклопедій. Значиться в одному з томів “Украинской Советской Энциклопедии”, начебто Більмак-могила не ансамбль курганів-усипальниць, а звичайний “вихід кристалічних порід серед степової рівнини”… Хай живе кар’єр з розробки тих “виходів”!
Твердими ж виявилися не лише лоби можновладців сталінської доби, а й власне граніт біля підніжжя Більмак-могили. Отож базований біля маківки Запорізької області щебеневий завод з перших днів задіяв єдиний спосіб добування гранітних брил — вибуховий. Понад шістдесят років десятки тонн тринітротолуолу щомісяця “будять” кургани — таке їм колись і не снилося!
Директор заводу Василь Ципіньо зізнався в розмові з кореспондентом «України молодої», що зазвичай вони закладають по 18—25 тонн вибухівки, а було і по 80!..
За півстоліття вибрано понад двадцять мільйонів кубометрів породи. Підприємство є власністю Придніпровської залізниці, отож фактично весь щебінь іде на її потреби. У 2003 році граніт з-під Більмак-могили “перебазувався” під швидкісну магістраль між Києвом і Дніпром, та Укрзалізниця вимагає ще інтенсивнішого графіка постачання. Тільки у 2004 році, каже директор Ципіньо, завод переробить 500 тисяч кубометрів гранітної породи.
— Бельмак-могила нам заважає, — відверто каже Василь Ципіньо. — Якщо не дозволять її знести, то доведеться обходити і з північного сходу (з трьох сторін курган уже “обгризли” видобувники гранітних брил). Іде до того, що могильник стоятиме острівцем у глибокому кар’єрі. Не знаю, як тоді археологи його розкопуватимуть. Після рекультивації кар’єр буде залито водою.
Директор щебеневого заводу не погоджується з присвоєнням йому прізвиська “запорізький Герострат” (аби будь-що увіковічнити своє ім’я, цей грек, як відомо, спалив храм богині Артеміди в Ефесі): доки лишається незайманою якась дещиця заповідної території, нехай науковці квапляться! Бо ж “гранітна подушка” під курганом дійсно може розсипатися… Нехай розкопують. Терміново!
Стоп! Можливо, Більмак-могила є справді звичайним “виходом кристалічних порід” на поверхню? “Дезу” Української Совєтської Енциклопедії стовідсотково спростовано результатами досліджень, проведених за роки Незалежності України. За інформацією провідного наукового співробітника Запорізького обласного краєзнавчого музею Валерія Самара, з-поміж 16 курганів-“малюків” два вже знищено, а два археологи встигли дослідити. Знайдено предмети доісторичних культур: бабинської — XVII—XVI, зрубної — XVI—XV і сабатинської — XIV—XII століть до нашої ери. В одному з курганів знайдено поховання кіммерійської культури, яке древніше за скіфські. Переступити через могильники-“малюки”, аби чимшвидше дослідити Більмак-могилу, фахівці не могли, до вершини треба добиратися поступово, не руйнуючи археологічний ансамбль-пам’ятник. «На все про все, — каже Валерій Самар, — потрібно близько 400 тисяч гривень. А їх навіть не обіцяють». Отож наміри завершити у 2004 році розкопки “малюків”, а у 2005 — дослідити Більмак-могилу — гинуть у лещатах безгрошів’я. Не діє на владу і та обставина, що в експедиції братимуть участь кращі фахівці Інституту археології НАНУ. Ясна річ, бюджет куций. Але чому б не оплатити роботу науковців з коштів Укрзалізниці? Віз проблем не зрушив з місця і виїзд на місце фахівців профільних управлінь облдержадміністрації, краєзнавців, керівників Куйбишевського району. (у 2004 ще була така назва Більмацького району — прим. «Порохівниця»).
Не тішить запорізьких археологів та статистична обставина, що дві третини курганів уже зруйновано. У цивілізованих країнах вони зникають після розкопок — скрізь методика вивчення поховань є руйнівною за наслідками. В Україні ж ровесники пірамід гинуть від руки варвара-господарника. За потурання влади. Місцевих вождів цікавить передовсім, коли буде поставлено хрест на їхній кар’єрі, а не існуванні “якоїсь там” Більмак-могили!.. Хіба ж не суттєвішим є факт трудової зайнятості 215 добувників щебеню?
Звинувачувати владу в абсолютній байдужості до проблеми негоже. Начальник управління культури Запорізької облдержадміністрації Людмила Бельмас, приміром, визнає, що, попри низку чинних законів («Про охорону культурної спадщини», «Про природно-заповідний фонд» тощо), Бельмак-могила справді на межі знищення. Облінспекція з охорони пам’ятників історії і культури ще в жовтні 2001 року не заактувала обстеження кургану і не нагадала господарникам про потребу узгоджувати всі роботи в зоні могильника. Мертвонародженим було і письмове застереження, направлене облінспекцією у серпні 2002 року директору щебеневого заводу Ципіньо В. М.
Пані Бельмас стверджує, що очолюване нею управління (разом з облінспекцією охорони пам’ятників історії та культури й облуправління екології і природних ресурсів) не допустить руйнації Більмак-могили і навіть покарає винуватців. Блідо виглядає ця обіцянка на тлі її зізнання: «На жаль, пам’ятники археології, архiтектури і природи не можуть так наповнювати бюджет, як промислові підприємства».
Це справді так! Виходить, Бельмак-могилі таки каюк?..
© 2004 «Україна Молода»

 


 

2017 року, в світлі подій навколо Більмака, місцеві краєзнавці знову порушили питання щодо збереження гори Більмак.
На жаль, публікація вийшла у обласному россійськомовному виданні “МИГ” під назвою “На макушке Запорожской области”.
Та прочитати його повністю в Інтернеті неможливо, лише у друкованій газетці (ХХІ століття надворі, але покручі все ще перебувають у минулому столітті і видають свої кацапоязичні газетки на папері).
«Порохівниця» перекладе цей матеріял з мови окупантів на рідну українську.


«На “маківці” Запорізької області» — Володимир ШАК

 


 

Головна вершина Приазовської височини – 324-метрова Більмак-могила, перетворилася в …півострів і може в будь-який момент зруйнуватись в кар’єр, який оточив гору з трьох сторін.
 
Про цю унікальну степову гору, з якої відкривається вид мало не на половину Запорізької області, написано і сказано за останні роки багато.
Розповідав про неї і я – дев’ять років тому. А тепер вирішив повернуться до своїх записів, розбивши їх на голови і доповнивши найцікавішим з прочитаного про Більмак-могилу. І свіжими враженнями, природно, з’явилися після квітневої поїздки на “маківку” Запорізької області.
 

Глава перша: географічна
Більмак-могила – геологічний пам’ятник і пам’ятник археології, найвища точка Приазовської височини. Розташована в її центральній частині – на території Більмацького району Запорізької області, в верхів’ях річки Бельманка, притоки Берди, на околиці села Трудового Більмацького селищної ради.
Висота Більмак-могили, що представляє собою гірський вихід Українського кристалічного щита, – 324 метри. На вершині її в давнину був насипаний курган. Він конусоподібний, висотою вісім метрів, діаметром до 100 метрів.
Під насипом одного з курганів поблизу Більмак-могили вивчено дуже рідкісне святилище доби пізньої бронзи [15-го століття до н.е.]. У ньому відтворено стародавній міф про створення світу за участю Змія, Вогню і Світового яйця.
Крім того, що Більмак-могила – найвища точка Приазов’я [і, відповідно, Запорізької області, будучи її верхівкою], з якої беруть початок кілька степових річок, гора виконувала важливу роль в історії заселення Лукомор’я, як поетично називають Приазов’я.
При цьому, вона служила не тільки орієнтиром на місцевості. Як можна припустити, Більмак-могила для всіх народів, селившихся біля неї, була сполучною ланкою, який з’єднував земний світ з небесним світом – світом духів.
 

Глава друга: археологічна
З безлічі курганів, розташованих поруч і Більмак-могилою, вивчені [зокрема, запорізьким археологом Валерієм Самарою] кілька.
В одному з них перебував скелет людини, що мешкав в більмацькому степу понад три з половиною тисяч років тому. В іншому кургані археологи знайшли кам’яний ящик [своєрідну труну], перекритий трьома плитами. Усередині виявилися фрагменти керамічного посуду в орнаментом 15-го століття до н.е. Останки людини при цьому були відсутні. Ймовірно, це було символічне – кенотафне поховання людини, яка загинула на чужині.
Третій розкопаний курган глибоко шокував дослідників старовини. Він складався з двох насипів, кожен вище трьох метрів. Один з них приховував кострище діаметром приблизно у 18 метрів. Товщина спресованого попелу, що лежав тут близько трьох з половиною тисяч років, досягала 25 сантиметрів. Виходить, що вогонь там підтримувався близько півроку.
По краю кострища стародавні люди виклали конструкцію з граніту, що нагадує змію. На попелі знаходилася кам’яна споруда до п’яти метрів в довжину – у вигляді яйця, розрізаного вздовж.
Умовна змія ніби охоплювала, захищаючи, яйце.
А навпроти споруди височів виконаний з дерну насип довжиною близько 20 метрів і шириною близько восьми.
Фахівці, включаючи Валерія Самара вважають, що вся ця трохи дивна композиція – матеріальне втілення міфу про створення світу, властивого культурам всіх індоєвропейських народів: символічний фалічний насип запліднює викрадене темними силами яйце, в якому потім зароджується життя.
У цьому ж кургані було виявлено більш пізнє поховання, що відноситься до кінця восьмого століття до н.е. У ньому знаходилися гранітний вівтар, посудина для зерна і бронзовий казан.
Виходить, що Більмак-могила і прилеглий до неї степ були священними теренами …завжди.
Незвіданою залишається тільки сама Більмак-могила, яка, як я вже говорив, була сполучною ланкою, який з’єднував земний світ з небесним.
 

Глава третя: лірична
За підказкою Більмацького селищного голови Павла Будника, привожу спогади про Більмак-могилі уродженця Більмацького району, генерал-лейтенанта, одного з творців ракетного щита СРСР Григорія Кисунько:
«Розповідав дід і про великий степовий курган за селом, який, правда, крадеться за масивом Бельманского лісу, висадженого поміщиком Свягіним. Цей курган називають і Більмак-Могилою, і Горілою Могилою, тому що, за переказами, в давні часи на ньому був живцем спалений турками хоробрий запорожець на прізвисько Більмак. Це прізвисько перейшло і до кургану, і до витікаючої від нього степової річечки Більманка, і до розкинутого уздовж неї нашого села Більманка. Мені довелося побувати біля Гострої Могили, що недалеко від Більмак-Могили, коли дід узяв мене на сінокіс. Сам він косив м’яку запашну лугову траву, а я оберемками тягав її до свого маленького стіжка. Дід теж зробить собі дорослий стіжок, але до вечора, коли трава трохи підсохне.
Набігавшись, побрів я до свого стіжка і там заснув. І приснився мені запорожець Більмак, особою точно як мій дід, але одягнений як козак Мамай, намальований зсередини на кришці скрині у сусіда – дядька Кузьми. У запорожця була крива, як дідова коса, шабля, і стояв він на самому верху Горілої Могили, а в траві, прикинувшись будяками, до нього з різних сторін підповзали вороги в червоних чалмах і фесках, а то і скакали верхи на величезних, як коні, кониках. Я був тут же на кургані та підказував дідові Більмаку, з якого боку ближче всіх підповзала вража сила, а він змахував своєю шаблею-косою, і виблискувала вона над червоноголовими будяками, і шелестіла падаюча разом з ними висока трава. І так косив дід цілий день, а до вечора, коли трава підсохла, турки підпалили її з усіх боків, і полум’я почало підходити до діда Більмака й до мене, і стало дуже жарко, як буває, коли наблизишся обличчям до дверцят груби – лежанковой грубки, в якій палахкотить солома. Від спеки й від полум’я, що обпалює обличчя, а може й від припікаючого мене на стіжку полуденного липневого сонця, я прокинувся. А дід за цей час і справді – ого, скільки накосив трави!»
Дякую за ліричний відступ [в серйозних мемуарах «Сповідь Генерального конструктора»], пане генерал!
 

Глава четверта: горішня
Про наших степових горах, що представляють собою виходи кристалічних порід серед безкрайніх ковилових пристроїв, згадував, виявляється, особисто Клавдій Птолемей – видатний географ і астроном [точніше, астролог] античності, що жив за часів імператора Марка Аврелія.
Зокрема, з п’ятої глави третьої книги його «Керівництва по географії», в яке, як запевняють знаючі люди, поправки не вносилися протягом …півтори тисячі років – настільки воно точно було складено, можна дізнатися, які гори перебували в древній Сарматії, що розташовувалася неподалік від сучасного Озівського моря.
«Серед них, – уточнює автор «Посібника з географії» Птолемей, – називаються Певка, Амадока, Водин, Алан, Карпат, Венедські, Ріпейскі».
Відзначивши далі, що по березі Меотиди, як за старих часів Озівське море прозивали, – аж до Аланских гір, проживають язиги й роксолани, а за ними, всередині країни, живуть скіфи-алани, Птолемей вказав і точне місцезнаходження гір цих Аланских. І навіть помістив їх на свою античну, але вельми точну, як, повторюся, стверджують знавці, карту Сарматії.
Поглянувши на неї, навіть не фахівець зрозуміє, що на карті зображені вершини …Приазовської височини. Чи не найдавніші на землі гори, що налічують понад два мільярди років, вершини яких ніколи не покривали води древнього, так званого Сарматського моря. По ним, образно кажучи, сам Господь ходив, створюючи іншу земну твердь.
Тільки головну вершину степових гір Птолемей не вказав. А вона, мабуть, вже тоді іменувалася так само, як і зараз іменується: Більмак.
Або головна, як дуже близько до першозначенню можна перекласти назву домінуючою на Приазовській височині вершини, яку, разом з іншими степовими горами, частіше в народі називають могилою.
За чиєюсь безглуздою підказкою називають, щоб вершини ці стародавні викликали в душі негативну реакцію.
Причому назви ці – могильні – не вчора з’явилися.
Ось, наприклад, таке оповідання 98-річного жителя села Царе-Костянтинівка [нині це Більмак] записав 22 січня 1879 року дослідник Запорожського краю Яків Новицький [цитую оригінал запису]:

«Більмак и Токмак – це высокі могылы, далеко з їх выдно всі округы. Перед заходом сонца, якъ выйдешъ на Більмакъ могылу, то выдно Оріхів, Жеребець, Токмак, Каменні могылы підъ Темрыком [Темрюком] и богато інчих могыл і слобід.
Після запорожців біля Більмак могылы стоялы ордою калмыкы і нагайци. Тут воны паслы овець, скотъ. Було проїздом чумакы якъ підвернуть до їхнего коша ночувать, то воны їх приймають за гостей, годують.
Колысь на велыкыхъ могылахъ стоялы мамаї [бабы], лыцем на востокъ».

 

Якщо дійсно є на Більмак-горі могила, а вона, як запевняють археологи, там є – всередині курганного комплексу, то можна лишень-бо здогадуватися, хто в ній похований. Думаю, не інакше, як цар древній. До речі, прадавнім його вважали навіть стародавні скіфи-алани з птолемеївского «Керівництва по географії», що відноситься до другого століття нашої ери: адже кургану на Більмак-горі близько п’яти тисяч років!!!
Ось і виходить, що ледь не з часів біблійного Ноя відома людям Більмак-гора. І не просто відома, а й цінована ними і щиро шанована. Як святиня!
Та й як було не поважати чудо в степу – вихід на поверхню гірських вершин! Нічого подібного більше не знайдеш аж до Казахстану.
Кому не довелося ще побувати на Більмак-горі, але хто дуже бажає доторкнутися до її святості, поспішайте, доки не пізно: найвища вершина, верхівка і Запорізькій області, і Приазов’я, може безслідно зникнути з лиця землі.
В чому причина?
А кар’єр, в якому видобувають граніт, поступово перетворює давню гору, унікальний пам’ятник природи, занесений в усі довідники й енциклопедії, в півострів. Сьогодні вже з трьох сторін підійшов до гори.
І тому можна припустити: як тільки перешийок, що з’єднує гору-могилу з великою землею, зникне, Більмак, перетворившись на острів посередині гранітного кар’єру, впаде.
До речі, нині мені вдалося Більмак-гору розгледіти з кар’єру, куди зазвичай вхід стороннім закритий. Видовище вражаюче.
Величезна, уступами виконана, чаша кар’єра з хаотично розкиданими уламками граніту, потріскані стіни кар’єра – граніт же в ньому вибухами добувають, і вершина Більмак-гори, що здніймається над іншими гранітами. Точно те місце, де курган насипаний, і є вершиною гори.
Як про це здогадалися стародавні люди, якщо вся гора раніше була прихована під шаром землі?
 

Замість висновку
За словами Більмацького селищного голови Павла Будника, врятувати Більмак-гору вже неможливо. Роботи в кар’єрі, який, до слова, протягом 80 років забезпечує щебінкою як автотраси Запорізької області, так і магістралі Придніпровської залізниці, ніхто не зупинить.
– Виходить, гора, яка навіть на гербі вашого селища позначена, таки перетвориться на острів посередині кар’єра?
– Не перетвориться! – запевнив голова. – Кар’єр буде від неї йти – в поля.
Радіти цьому чи ні, я не знаю.
 

© Володимир Шак для “МИГ”


 

Всі вищезгадані стародавні міфи та легенди про гору Більмак також підтвержує опубліковане у 2012 році дослідження з цікавими світлинами на кримському інтернет-ресурсі «Ісари Гірського Криму. Сакма Степового Лукомор’я»
Більмак-Гора
Ресурс спеціялізується на вивченні дохристіянських реліквій півострова Кирим і так званої Таврії та публікує, окрім того, фотозвіти подорожей Лукомор’ям і степами Запорожжя, між колишнім Великим Лугом і морями.
Ресурс, на жаль, теж не українською мовою, але фотозвіти вельми цікаві.
Токмак-Гора — сива вершина Лукомор’я
Аланські гори
Хадж навколо Токмак-Могили
 


 

Отже, підведемо загальні підсумки.
Вони планують зруйнувати гору Більмак повністю, щоб не залишилось її.
Немає гори Більмак — немає й назви Більмак…
Ось як вирішили окупанти…
Під загрозою повного знищення знаходяться головні, ключові вершини Запорожжя — Більмак і Токмак — з яких беруть початок всі ріки Запорожського краю.
Це лише поглибить екологічну катастрофу з річковою системою нашого краю, яка й без того гірше нікуди. Знищення цих висот перетворить південь України на фактичну пустелю. Зате дільці отримають щебень і бабло…
Легендарні гори, маківки землі Запорожської, будуть знищені…
Замість гір-оберегів, з яких запорожські козаки могли оглянути обрій від Великого Лугу до Озівського моря, будуть глибокі ями, затоплені водою тих джерел, з яких витікали усі запорожські ріки…
Залікувати ці шрами вже неможливо…
Зупинити фінальну стадію знищення ще можливо…
 

Звісно ж, переважна більшість місцевих мешканців не стануть на захист рідної гори Більмак, радше навпаки, будуть протестувати проти закриття кар’єрів через страх втратити роботу. І звісно ж, це миттю використають кремлівські коллабораціоністи, котрі поповнять ряди клоунської купки протестуючих проти топоніма Більмак новими незадоволеними. Бо для невігласів нехай краще древні гори впадуть, аніж вони втратять трудодні і пайок-подачку від тих, хто знищує нашу рідну Україну…
 

Але ми побачили головне — з мапи і з історії України намагаються витерти, знищити і буквально стерти з лиця Землі Більмак — і легендарну, оповиту міфами прадавню гору, і топонім…
 

© Дмитро Дзюба, Максим Довгаль
© «Порохівниця»
2017.VI.1

 

Скільки разів повз Більмак-Гори поїздом на Камиш-Зорю їздили, навіть не дивлячись у бік гори — “Щєбёночний” та й годі…
На Токмак-Гору піднімалися обидва ще у дитинстві, бачили той кар’єр, та хіба ж у дитинстві був розум у голові?
І лиш зараз осягнуто розумом та усвідомлено, яка страшна біда на нашій землі запорожській…

Вдячність за допомогу у створенні матеріялу пану Віктору Вернигору і небайдужим свідомим мешканцям містечка Більмак, краєзнавцям, археологам, історикам, що серцем і душею переживають за рідний край та легендарну гору Більмак.
В матеріялі використані публікації та світлини з відкритих інтернет-джерел.

 

Коментарі

Коментарі

You may also like...

1 Response

  1. Червень 8, 2017

    […] у власних серцях… В продовження минулої публікації «Більмак — історія знищення» сумна розповідь про нашу країну покручів… […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *