Хроніки колабораціонізму на Запорожжі

На Запорожжі все спокійно.
Хоча, в тихому омуті завжди всіляка нечисть водиться.
Цікаво спостерігати за життям прифронтових регіонів на четвертий рік війни. Зовні ніби й огорнуто все в український патріотизм, але це лиш зовнішня оболонка... Під нею все той же совєтський народєц, все та ж ностальґія по совєтскому союзу, все той же "Пшонный Паханат".

Детальна публікація про персоналії, що стоять за кремлядським реваншем на Запорожжі — Реванш Пшонноґо Паханата 2017: нардепи ВР пономарёв (бердянський оліґарх), валєнтіров (заміняє артёма пшонку в кріслі нардепа клічка "валєт"), суржан ("смотрящій" артёма пшонкі, "банкующій і аптєкарь"), юлія ковалєвская ("смотрящая" над "смотрящімі" артёма пшонкі, "тёмная лєді Партіі Рєґіонов", наближена до януковича і клану пшонок), нардеп Є.Баліцкій (нащадок НКВДіста, "хазяін Мєлітополя" і активний зазивач "руссцкоґо міра" на Запорожжя), "ґубєрнатор" бріль ("смотрящій" хуйлокума мєртвєчука і "тріжды самый маладой ґєнєрал СБУ") та купа інших не менш цікавих пик.
Дещо вщухла останнім часом топонімічна війна навколо містечка Більмак. Втім, певно, вищезазначені колабораціоністи зайняли вичікувальну позицію — "ждут пріказа із Маськвы".

Як пройшло літо 2017 року на Запорожжі, між окупованими теренами України — Кримом і Українською Донеччиною?
Літо в цілому пройшло спокійно. Все як завжди: коллаборанти грались у свої ігри всередині прифронтової області, час від часу десь вилазила вата костурбата, вкотре приїхали "Ночныє Волкі" Хуйла проїздом "із Дамбасса на Крым", а так все спокійно.
Так-так, вельмишановне панство може вірити своїм очам — байкєры Хуйла "Ночныє Волкі" спокійно шастають на півдні України, на Запорожжі, між двома окупованими теренами України.
Безумный Макс из России приехал в Кирилловку

Нормально так курорт Кірілловка лєто провёл!
Кремлядські байкєры Хуйла "Ночныє Волкі" як при пшонкі їздили через Токмак на Крим, так і на четвертий рік війни безперешкодно шастають по Україні.
Відомий байкєрскій ЗиЛ-133 "Mad Max" перся в Крим через Мелітополь.
Той самий ЗиЛ-133 "Mad Max", що у 2014 відкривав "парады пабьєды" в Донєцкє і Луґанскє.
На четвертому році війни, у 2017, кремлядських "байкєров" радо зустрічав наш "маладёжный руссцкаязычный курорт Кіріллавка". Все як має бути — атвязнає шоу, музычка, діджеї, рок, селфі на фонє зловєщєґо ґрузовіка, байкєры... Аборіґєни та гості Кирилівки вочевидь були в захопленні й залюбки селфились.
"Какая вайна? Ватэта нє наша вайна!"

Виникає слушне питання, а ЯК взагалі опинились в Україні ці байкєры Хуйла "Ночныє Волкі" та ще з такою, м'яко кажучи, примітною і яскраво розцяцькованою вантажівкою ЗиЛ-133 "Mad Max", яка була "сімволом "парадов пабьєды" в Донєцкє і Луґанскє? А де СБУ, МВС, поліція? Як кремлядські окупанти взагалі потрапили на територію України? Заїхали через Харків чи десь перетнули лінію фронту з боку окупованих територій ОРДІЛО? Їх пропустили прикордонники на харківській Гоптівці чи десь вони прошмигнули під Волновахою? І якщо вже прошмигнули, то куди дивилась дорожня поліція Запорізької області? Вони ж рухались певно не польовими дорогами вночі, ховаючись на день в балках — вони пересувались цілком відкрито трасами державного значення! Вони звернули з кримської траси й приперлись на відомий велелюдний курорт у розпал сезону! Жоден мєнтополіцай не помітив такого примітного кортежу? Ніхто не зупинив і не поцікавився, що роблять кремлядські окупанти, що везуть, що у них заховано в тій цистерні та куди вони рушають? Власне, вони й не приховували — вони, як і щороку, їхали в Сєвастополь на свій щорічний "фєстіваль". Байкєры Хуйла "Ночныє Волкі" так їздили й до війни, заїхавши у 2012 році в місто Токмак, де з артёмом пшонкой відкрили "байкєрскую часовєнку" на все ще існуючому "байкєрском блок-постє Сільвєр" на східному в'їзді в містечко по бердянській трасі. Як бачимо, і на четвертий рік війни кремлядські байкєры "Ночныє Волкі" спокійно й нахабно, не зустрічаючи перешкод, їздять собі в окупований Крим через Мелітополь, де їх певно "хлєбом-солью встрєчал" НКВДіст Є.Баліцкій, потім пруться в сусідню Кирилівку на море, а далі нахабно в'їзджають на окупований півострів Крим через Чонгар! І на Чонгарі їх не затримали? Чи вони Арабаткою їхали?
От і вся наша авакянська "рєформа МВД"!
Кацапські танки теж ніхто не помітить?
Вайме, слющій, Авакян такой Авакян!

СБУ працюють, звісно. Щодня когось ловлять, молодці! Може не всюди встигають хлопці, ну то таке, хіба ж встигнеш переловити всіх, як їх так багато поспливало, наче лайна в ополонці. Але працює СБУ, працює.
Ось, наприклад, піймали мера-сепаратиста у Дніпрорудному. Молодці. Щоправда, мери-сепаратисти є і в сусідньому Енергодарі, де ЗАЕС, і в Токмаку, і в Мелітополі, і в Бердянську, і... Ой, та що там казати — в області 90%, якщо не 99% чиновницьких посад займають відверті колабораціоністи! Але хоча б одного спіймали, і то чудово!
Ось тільки чи посадять мера-колабораціоніста — питання риторичне.
Мера-сепаратиса Дніпрорудного "судять" в Токмаку — просто в Токмаку лєґчє доґоворітся.
Адже головний суддя Токмака курдюков — сєпар зі старої мєнтовської школи доби донєцкого мєнтокрімінала, а щойно призначений прокурор Токмака взагалі ще півроку тому був прокурором "ДНР" в Сніжному та Макєєвкє!!! Пшонні прокурорські кадри! Ну й шо що у нового прокурора Токмака дві квартири в Донецьку, дача на Білосарайській косі і покинута дача в Пісках під Донецьким аеропортом, ну й шо що прокурорська ксіва "ДНР" — прокурорській раді України видніше кого призначати. Пшонні прокурорські кадри! Тому тепер можна в Токмаку "судіть" всіх колабораціоністів і зрадників України — їх гарантовано випустять на волю під дружні овації "судєй, прокурора і адвокатов".
Судова реформа? Як можна реформувати те, що вщент прогнило?
В даному випадку потрібна не реформа, а гілляки!

Місто Токмак, як центр "Пшонноґо Паханата", все ще таким лишається.
Токмак знаходиться рівно посередині між окупованими теренами Криму і Донецької України, в самому центрі Запорізької області.
Це щоб було зрозуміло стратегічну важливість: перехрестя доріг, однакова відстань в різні боки до лінії фронту, до міст Запоріжжя, Бердянськ, до Мелітополя з єдиним між Кримом і Донбасом ключовим військовим аеродромом, до Енергодару із найбільшою у Європі Запорізькою АЕС, що живила енергією Крим і Каховка трішки далі, де починається Кримський канал.
На початку війни в Токмаку під виглядом "уґольноґо склада" фірмою з "ДНР" "ЮЗ-уґоль" було збудовано ангар для прийому окупаційних військ РФ, але розголос розвідниками «Inform Napalm» викрив цей об'єкт і зараз ніякого "уґольноґо склада" там не існує, об'єкт просто чекає свого часу.
Пшонні кадри "на мєстах" також чекають свого часу...

Влада в місті Токмак після Майдану не мінялась, всі люди клану пшонки залишились, хіба що між собою скубуться тепер за владу над стратегічно важливою територією. Своїм "смотрящім" артём пшонка тепер призначив суржана "по клічкє аптєкарь" — за часів донбаського кримінального режиму цей тип керував "блаґотворітєльным фондом артёма пшонкі "̶Т̶в̶о̶р̶і̶ ̶Б̶а̶б̶л̶о̶" "Творі Добро", потім "фонд" було переоформлено на пшонного "смотрящєґо" суржана, а само воно увійшло в БЮТ для конспірації. Замість персони артёма пшонкі планувалось надати мандат нардепа краснопикому альбіносу алєксандру рєпкіну, колишньому СБУшніку з Донецька, а нині керівнику "солнечной элєктростанциі "Токмак Солар Энерджі", але в останню мить парламентських перегонів раптом відбулась ротація кандидатур і "пабєділ" такий собі мордатий криміналітет сєрґєй валєнтіров по клічкє валєт, він же "ставлєнік" бердянського оліґарха алєксандра пономарёва, з яким вони тепер поруч сидять під ВерховноРадянським Куполом, а рєпкіну довелось йти в облраду. Втім, всі ці особи є підлеглими артёма пшонкі. Пішаків на шахматній дошці можна ставити як завгодно, головне щоб ферзі, коні та король з королевою були на своїх місцях. Разом з мелітопольським нащадком НКВДіста Є.Баліцкім всі ці чотири роки пономарёв активно розхитує ситуацію на Запорожжі, влаштувавши справжню істеричну топонімічну війну навколо декомунізації райцентру Більмак. НКВДіст Є.Баліцкій розхитує у себе в Мелітополі, створюючи там всілякі філіали россійскіх унівєрсітєтов, тощо. Ну а в Токмаку триває тиха підкилимна вовтузня поміж колишніми найближчими товаріщамі-соратнікамі артёма пшонкі — суржаном і котєлєвскім. Перший тепер став "кассой" і "любімой женой" крєстніка януковіча артёма пшонкі, а виходець з ростовського Новошахтінска іґорь котєлєвській, якого особисто віктор фёдрыч саджав в мерське крісло як "крєпкоґо хазяйствєнніка", раптом лишився поза пшонним котєлком. Ось така тавтологія. Тому й скубуться між собою рєбьята.
Щоб цей зоопарк бува чого не накоїв "врєдноґо для дєла партіі", над цими "смотрящімі" та "полусмотрящімі" було поставлено головну "смотрящую" — юлія ковалєвская — непримітна, але амбіційна тётка з суворою репутацією у "партії рєнєґатов", тому й виповзла на політичну арену післямайданної України саме з Токмака, хоча мала би бути десь там, на Рублёвкє, між дачами пшонки та яника бігати посудомийницею. Але, "єсть єщё у ніх тут дєла"...

Ще раз, детальніше з цим пшонним кодлом можна ознайомитись в публікації Реванш Пшонноґо Паханата 2017.
А ми повернімось до подій поточних.

"Смотрящій" хуйлокума "ґубєрнатор" бриль і нардеп валєт (под патронатом "смотрящєґо" пшонкі суржана) дали місту Токмак статус "депресивного" — щоб бабло попиляти.
Місто Токмак на Запорожжі отримало статус депресивного.
В цьому статусі немає нічого поганого, насправді, радше навпаки. Але є одне але.
Кошти з державного і обласного бюджетів на виведення міста з депресивного стану виділяються, але до міста вони не дійдуть! Чому? Та тому що з 2011 року місто вже пробуло 5 років в такому статусі — тоді ще пшонка цього статусу добився щоби пиляти бабло, і щойно попередній термін депресивності завершився, як нинішні "ставленікі" пшонки "валєт"-валєнтіров і "аптєкарь"-суржан за участі хуйлокумівського "смотрящєго" бриля домоглися надання нового статусу депресивності окупованому ними місту. Адже бабло пиляти треба! А це 2 мільйони щороку — для них копійки, але з бюджету крадуться.
Що дав місту минулий статус депресивності? Нічого. Жодна копійка з бюджету до міста не дійшла — все розкрадалось "начальнікамі ґорода" та "крєпкімі хазяйствєннікамі-рєґіаналамі".
Хоча "хатки" місцевих можновладців нівроку на тлі зубожілого населення...

Місто обласного значення Токмак зовсім не має доріг та громадського транспорту: три автобуси-каліки зранку за космічну ціну складно назвати транспортом; прокурені "таксі" з шансоном на базі прогнивших тазіков-ВАЗіков-"копєєк"-"шестёрок" з міжгалактичними цінами теж важко назвати громадським транспортом; міжміські маршрутки з шансоном — ці "лєтящіє голандці", в котрих під час руху кожна деталь бореться за своє життя самостійно на побомблених місцевих шляхах — теж складно назвати громадським транспортом! Через місто курсує один транзитний приміський поїзд із двох вагончіків-калік і з початку війни два транзитні пасажирські потяги з Маріуполя на Київ та Львів. Дякувати, хоч зупиняються. Мелітопольский дизель-поїзд згорів в Іловайську у 2014 році. Інфраструктура міста вщент знищена "крєпкімі хазяйствєннікамі": знищене лікарняне містечко, в географічному центрі міста руїнами розміром з Монте-Карло стоїть колишній дизелебудівний завод, такі ж руїни від колишнього ковальського заводу "АвтоКРАЗ"; на північній околиці залишки колись найбільшого в країні військового аеродрому — ще під час війни в Афганістані НАТО пропонували переобладнати смугу, що здатна приймати "Шаттли", в транзитну повітряну базу НАТО — дивись, нинішня війна могла би й не розпочатись, якби тут вже була база НАТО... З усіх видів діяльності в місті процвітають ритуальні послуги і базарь. В місті все розподілено між місцевими "рєґіоналамі": ринок, "стєкляшкі", ганделики-бари, ритуальні послуги. Навіть ніби-то "українська самооборона" в місті існує за рахунок "смотрящєґо" пшонки суржана і використовується як звичайна махновська банда, тільки під прикриттям червоно-чорного та синьо-жовтого прапорів, під виглядом українського патріотизму... Місцева ватна преса залюбки лякає аборіґенів цими "бандеровцамі", киваючи в бік прикормлених з руки пшонного "смотрящєґо" перевдягнених в комок "патріотов". Місцева влада і вата, звісно, чекають "рассійскіх асвабадітєлєй", аборіґєни скіглять в "гамнаклассніках" по совєтському союзу.
Депресивність насправді виглядає саме так.

Обласні журналісти отримали поголовно завдання "срочно пісать про депресівний Токмак", з приводу чого активно регочуть один над одним у соцмережах і вигадують, щоб його написати, ґуґлячі поверхнево бодай щось про Токмак, щоб не їхати туди. Щоправда, когось таки відправили у одноденне відрядження, але дівча-практикантка спромоглась лиш вкласти у свій, простибоже, фоторепортаж знятий з усіх ракурсів туалет автовокзалу та прогулянку Центральною вулицею. Жодного уявлення про місто "журналістка", звісно, не має, не говорячи вже за місцеві реалії. Тим паче, не знає що таке "Пшонный Паханат"! Інтеллект інфузорії: дали редакційне завдання пофоткати "депресію" — сіла в маршрутку, пофоткала "депресію", головне побільше сараїв, подряпаних стін і туалет.
Зате антиукраїнські ресурси вже розганяють хвилі ватної радості:
Домайданились: на Украине официально появился депрессивный город, где вообще нет работы. Харківські кремляді маніпулюють, бо статус депресивних має ціла низка міст в Україні і цей статус постійно надається чи прибирається. Але ватнікам це не треба знати.
Подібну ватну маячню радо підхоплюють місцеві ватні аборіґєни та розносять по своїм "вкантактікам-гамнокласснікам", приторно хіхікаючи і радіючи, що хоч так рідне місто стало відоме на їх думку, не забуваючи облаяти "рєжим вальмана-гройсмана", "кієвскую хунту" ну і що там ще...
Собаки гавкають, війна триває...

Ватній пропаґанді активно сприяє вся місцева преса!
Місцеві телеканали, газети, а тепер і сайти, блоґи та сторінки в соцмережах — все працює в чітко заданому руслі.
Регіональні телеканали поділені чітко між кланами ахмєтова і пшонки. Ґлавноє почащє мєнять собствєнніков пшонноґо тєлєканала. Наприклад, місяць тому канал "купіл" рєпкін, тепер "купіл" боґуслаєв. І рупор у пшонки в лапах лишається, і ніби як "дємократія".

Подивімось, що тут місцева преса пише.
"Совєтская журналістіка" на Запорожжі "цвєтёт і пахнєт", особливо в Токмаку — тут совєтські стандарти залишились намертво разом з приклеєними до редакційних стільців сраками ще тих, совєтських писак районних газеток.
Міськрайонна газета "Таврія" мало чим відрізняється від аналогічних "Наше місто Токмак" та "Вісник Токмаччини" — для них все ще існує совєтська подача інформації: "Вєлікая Атєчіствєнная вайна началась 22 іюня ровна в 4 утра", хоча кожен школяр знає, що ІІ Світова війна почалась 1 вересня 1939 року.
"Навіки в пам’яті народній" — екзальтовані заголовки, що з року в рік штампуються на "дєнь асвабаждєнія ґорада ат фашисткіх захватчікав" разом з однотипними фоторепортажами з одними й тими самими пиками старих витіранов-чєкістов ще того совєтського ісполкома.
Совєтські пам'ятники є тотемом для місцевих аборіґєнів та газеток, тому завжди в центрі уваги "облаґораживаніє памятніков". Зверніть увагу, з якою ніжністю та любов'ю пофарбовано совєтську символіку! Місцеві просовєтьскі аборіґєни обожнюють СССР!

Найбільше коштів з місцевих бюджетів виділяється "на облаґораживаніє" совєтських меморіальних комплексів: в самому місті й за містом, під Покровським і на створений кланом пшонки "мєморіал на Чапаєвкє" на Пришибській висоті — тотемне місце всіх місцевих ватніків і колабораціоністів, куди, ніби нечисть на Лису Гору, постійно злітається вся місцева колорадська вата на чєствованія-ґулянія. Це "нєрушимая традіция" з часів донбаського кримінального режиму, адже "мєморіал на Чапаєвкє" артём пшонка створював як аналогію донбасской Савур-могилі, тільки замість совєтського ідола встановив великий хрест, позаяк страждає московською православнутостю. Щоправда, "облаґоражуют" тільки облюбовані владою об'єкти, геть і давно забувши про чисельні братські могили на околицях міста і сел, які зазвичай змушують прибирати школярів найближчих шкіл.
Повернімось на мить до вищезазначеної публікації про меморіал в селі Покровському, колишнє Жовтневе.
Цікаво, а хіба після декомунізації назви села Жовтневе на Покровське сільрада тепер не Покровська, а все ще Жовтнева? Але місцева преса, як і більшість місцевих ватних аборіґенів, воліють користуватись совєтською топонімікою: село Жовтневе, "чапаєвскій мєморіал", "сталінскій ставок", уліца лєніна (Володимирська), уліца рєволюционная (Центральна) уліца володарскоґо (Василя Вишиваного), уліца воровскоґо (Нагірна), уліца совєтская (Дружби), уліца пролєтарская (Перемоги), уліца актябрьская (Героїв України). Про вулицю Марка Безручка ніхто не згадує, бо навіть в Токмаку мало хто знає, де шукати цю вуличку в нетрях приватного сектору середмістя. Втім, половину вулиць в місті так і лишилось з совєтсько-кацапськими назвами, всі ці лєванєвскіє, ґастелло, пушкіна, достоєвскоґо...

Ніякої проукраїнської інформації в місцевій пресі не існує.
Зведення з лінії фронту? "Чьто?" Публікації з історії України? "Зачєм? Нінада портіть нашу савєтскую історію!"
Нічого дивного — в такому руслі в місцевій пресі (а в місті 5 газет) подається інформація всі ці 4 роки війни на прифронтовому Запорожжі. І така ситуація в кожному районі області.
Місцеві газети є фактичними агітаційними листівками антиукраїнських партій та місцевих паханов, плюс телепрограма, оголошення та місцева реклама дрібних підприємців і передрукований двісті разів зі старих газеток гороскоп.
Адже всі місцеві газетки працюють, як і раніше, під фактичним "патронатом артёма пшонкі", бо контроль злочинця-втікача над центральною частиною Запорізької області нікуди не подівся і влада в цих краях після Майдану не змінилась. А місцеві "журналісти" є рупором пшонних колабораціоністів.

Власне, фейсбук-сторінку міськрайонна газета "Таврія" опанувала лише з 1 червня 2017 року, тому першим репортажем був, звісно ж, фоторепортаж про "патронат артёма пшонкі", вибачте, про "патронат валєнтірова" над дєтьмі, адже "валєт"-валєнтіров даріт дєтям радость. І на День захисту дітей, і на "дєнь ґорада" "валєт"-валєнтіров всєґда даріт дєтям радость. Якщо раніше кожен дитячий майданчик помічався табличкою про "патронат артёма пшонкі", тепер це наклейки про "патронат валєта" — як ото собаки підсцикають, помічаючи територію, вибачте.
Злочинці завжди прикриваються "дєтьмі і старікамі" — таку тактику плєшенфюрер Хуйло проголосив.
Тому в соцмережах буйним квітом розцвіли чисельні сторінки "пріёмных нардєпов" та "партій", де вихваляється "патронат" колаборантів в усіх сферах життя: з ними "і кракаділ ловітся, і растёт какос"! "Дітям площадкі, бабулям ґрєчку, мужикам водку! І часовєнку РПЦ МП возвєсті!"
Аналогічна інформація на всіх місцевих медіа та офіційних ресурсах. Місцева преса є рупором цих паханов. Як і за часів донбасскоґо кримінального режиму на сайтах артёма пшонкі, так і зараз — кругом лише "патронат" все того ж пшонного клану. Хіба що не згадується головна персона — крєстнічєк януковіча артёмка пшонка. Воно в екзилі типу.
Весь місцевий інформаційний простір на всі лади "славіт ОппоБлок" та клоновані з рєґіоналов "партії".
Весь адмінресурс міста Токмак і значної частини Запорізької області (виборчі округи центра, сходу і півдня області) заточені і працюють на клан пшонки, а не на користь України.

Вже після публікації цього матеріялу довелось оновити і додати ще один факт кремлядсько-совєтського коллабораціонізму на Запорожжі.

9.Х.2017 — балабінська розвилка під Запоріжжям.
"Полк Побєды" — і це не 2014 рік, а ось, наші дні...
Місцеві коммуняки і рєґіанали та їх "абщєствєнныє арґанізацыі" провели PR-"субботнік" біля одного з ватно-тотемних пам'ятників, котрих на землі Запорожжя як гною...
Ця інформація зустрілась цілком випадково в Мережі — ось таку "радостную новость" серед решти подібних видав "на ґора" такий собі псевдоукраїнський сайтик "укрАінской аналітікі".
З першого погляду на цей сайтик одразу зрозуміло, що сайтик створено для певних цілей, висвітлюються "новасті" переважно по "Пріднєпровью" і тільки в антидержавному антиукраїнському та кремлядському руслі.
Поверхневий пошук познаходив десятки подібних сайтиків та бложиків, зорієнтованих на "расшатываніє сітуацыі на укрАінскам юґа-вастокє".
Де те СБУ, біс їх знає...
"Міротворєц" авакяна грається в іграшки з ватным одуваном, нєкоґда авакянскому МВД заніматься мєлочамі всякімі.
А тим часом, кількість кремлядських сепаратисів і коллаборантів на Запорожжі зростає в геометричній прогресії!

Де-факто Україна НЕ КОНТРОЛЮЄ Запорізьку область!
Хоча зовні все виглядає ніби як Україна...

Соцмережі стали важливою частиною життя аборіґєнов.
Спочатку всі сиділи в кацапських "Одноклассніках" та "ВКонтактє", потім їх заборонили, і лиш найбільш "продвинуті" навчились користуватись VPN-з'єднанням, решта все ще мучається, бідолашні. Блокування кацапських соцмереж для місцевих аборіґєнов стало шоком і ударом, траплялись істерики та припадки нєврастєнії, деякі вовком вили і кляли "праклятава Пороха". Щоправда, після заборони кацапських соцмереж, дехто переніс на ФСБук свою групу з такою ж кацапоязичною назвою "Токмак Украина" і ватна авдиторія підтягнулась слідом, перетворюючи й без того кремлядську соцсєть ФСБук на аналог "Ватантактіка" і "ґамноклассніков", тому в цій групі легко зустріти цитування постів "православной суки" новінскоґо, одного зі "смотрящіх" артёма пшонки нардепа валєнтірова, купу пропаґанди від "ОппоБлок", репости "Страна.ЮА" чи відверту кремлядську пропаґанду та решту іншого ватного антиукраїнського лайна. Ну, яке насєлєніє в місті така й група в соцмережі. Соцмережі є віддзеркаленням суспільства...
Втім, більшість ватних аборіґєнів все одно стирчать в кацапських соцмережах.
"А-какая-разніца"?

Як виглядає місцева вата? Ну, контингент тут ще той, ого-го! Місцями не гірше, аніж "житєлі-дамбасса" (та й "бєженцев-с-дамбасса" теж наперлось вдосталь), але здебільшого це так званий побутовий сепаратизм і ватність.
Щоб не розглядати зовсім вже марґінес, давайте поглянемо на місцеву ватну інтєліґенцію, тут вона екзальтована! 🙂
Серед місцевих ватніків і колаборантів є місцеві відомі персони, наприклад, фотоґрафиня і, вибачте, бард-пєвіца Татьяна Рудковская. Дама полюбляє фотографувати місто Токмак, але завжди вишукує якийсь совєтський символізм, тому на її фото часто-густо трапляються совєтські статуї та ідоли во вєсь рост, совєтський танк з усіх ракурсів, покинутий сєрп-і-молот на покинутому заводі... А скільки стєнаній та істерик було, коли з центрального майдану міста ідол ілліча демонтували, які фоторепортажі в сльозах-соплях! Тётю корчами корчило, з нею синхронно корчились натовпи ватніків-аборіґєнов, проклинаючи Україну, причому, деякі місцеві аборіґєни корчились в падучіх припадках з Москви, куди потікали ще на початку війни.
А згодом скільки лайна ця ватна дамочка наваляла, коли на постаменті ілліча встановили виготовлений власноруч токмакським молодим ковалем візерунковий Тризуб з прапорами України! Ви навіть не уявляєте, яку рафіновану ненависть місцеві ватніки все ще тримають в собі на цей викований Тризуб! Але Тризуб є свідченням того, що в місті Токмак є справжні Українці!
Вельмишановне панство нам пробачить, якщо ми не станемо публікувати совєтську фототворчість вищезгаданої рафінованої совєтской женщіни? Є у неї і арт-фото, присвячені вулицям міста, де по колишній вулиці лєніна гуляє ілліч і даріт товаріщам улыбку, а на вулиці Шевченка сидить сумний прифотошоплений Кобзар з ґлузливим підписом. Проте, не варто поширювати творчість українофобних психічно хворих ватніків.
Власне, всі фоторепортажі у ватної дамочки однотипові, публікує зазвичай в міських групах на кацапських соцмережах "ВКонтактє" та "Однокласснікі", викликаючи неабияке захоплення у місцевої совєтської вати, втім, у ФСБук виявилось що у ватаноїдів є проукраїнські опоненти.
Показова суперечка ось тут.

Проукраїнські мешканці і виходці з Токмака запитують, коли ж нарешті Токмак згадає про загиблих Захисників України? Адже і лінія фронту зовсім поруч, і місто втратило декількох хлопців у цій війні...
Звісно, нащо ватним аборіґєнам якісь пам'ятники чи пам'ятні дошки, що увіковічнюють загиблих в нинішній россійсько-українській війні земляків, коли вже є такі "скрєпныє-тотемныє" совєтські капища для регулярних ватних шабашів. Причому, ці регулярні "мєропріятія" біля танку і "Книги Пам'яті" за загиблими у ІІ Світовій війні земляками, чи зборища "на мєморіалє в Чапаєвкє" — є банальними збіговиськами совєтської вати, на яких навіть і не згадують ті страшні й жахливі події кривавої Другої Світової війни...
Що вже казати про вшанування пам'яті нинішніх загиблих Захисників України?
Та в місті мало хто може назвати імена цих хлопців!..
А Токмак має своїх полеглих Захисників України: Павло Левчук, Олександр Шелєпаєв, Максим Шумак, Вадим Гончарук, Ігор Гребінець...

Втім, не все так погано у нашому домі. Є й позитивні новини.
В Канаді відбулись «Ігри Нескорених» \ «Invictus Games» — аналог Олімпіади для військових, що отримали поранення на війні. Загальну увагу привернула команда з України — Захисники України показали себе якнайкраще і викликали захоплення всього Світу, а британський Принц Гаррі щиро вболівав за українську команду, розмовляв з нашими хлопцями, підтримував і фотографувався.
Запорожець Роман Панченко не лише отримав золоту медаль за стрілецькі вміння, але й опинився в центрі уваги Принця Гаррі.
Роман був одним з перших Захисників України, ще на початку війни захищав кордони України, потім воював в Слов'янську, Краматорську, Лимані, де й отримав важке поранення у липні 2014 року. Попри операції та лікування у військовому шпиталі Львова, Роман так і не зміг ходити. Але відновив навчання в університеті й захопився стрільбою з луку.
На «Іграх Нескорених» Роман завоював срібло й золото.
Загалом українська команда на «Іграх Нескорених» завоювала 14 медалей, 8 з яких золоті.
Українська збірна Ігор Нескорених, тренерський склад команди та організатори під час зустрічі з Президентом України були відзначені державними нагородами.
Є ким пишатись!

Отже, на Запорожжі все як завжди. Вата костурбата лізе, коллабораціоністи "ждут пріказа", міста і села тихо живуть собі, поодинокі свідомі Українці підтримують Захисників України, волонтерять, сподіваються і чекають що Україна зрештою звільнить наш Запорожський край від окупації кремлядських колаборантів...
На Запорожжі все спокійно...