Січові Стрільці під час Січневого заколоту

Київські Січові Стрільці під командуванням Євгена Коновальця зіграли неабияку роль у придушенні большевицького Січневого заколоту на заводі "Арсенал" в Києві.

ДОВІДКА:
«Січовí Стрільцí» — військовий підрозділ Наддніпрянської Армії УНР, сформований у 1917 році початково з вiйськовополонених австро-угорців українського походження.
Назва «Січові Стрільці» була вперше використана під час І Світової Війни при формуванні в Австро-Угорщині добровольчого підрозділу — Леґіону Українських Січових Стрільців, ядро якого становили активісти довоєнного січового, сокілського і пластового руху.
Перше військове формування Січових Стрільців в Наддніпрянській Україні — Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців — було зорганізовано у Києві в листопаді 1917 з Українців — галичан та буковинців — військовополонених австро-угорської армії, які перебували в россійсько-імперських таборах, та добровільно згодилися захищати Українську Центральну Раду перед наступом большевиків.
Від початку Січневого заколоту в Києві й аж до кінця існування формувань Січових Стрільців, їх верховним головнокомандувачем вважався полковник армії УНР, колишній фенріх австро-угорської армії, майбутній Провідник, Євген Коновалець.

Київські Січові Стрільці

Рубіж 1917/1918 років відзначився у процесі українського державотворення бурхливим сплеском перемог та поразок, відчайдушності та сумнівів. Політики-ідеалісти не завжди могли знайти порозуміння між собою, надавали перевагу ідеологічним дискусіям, ніж практичному вирішенню проблем.

Одним із наріжних каменів стало питання формування збройних сил.
В ситуації загальнонаціонального піднесення було багато охочих боротися за новостворену державу, проте була проблема із вишколом вояків та дисципліною, яка б базувалася не на россійсько-імперській дідовщині та муштрі, а на українських ідейно-патріотичних засадах, усвідомлення обов’язку перед державою та народом. На жаль, цих умов не вдалося створити, проте не заповненими лакуни бувають коротко…

Протягом грудня 1917 січня 1918 у Києві було сформовано з полонених галичан та буковинців колишній вояків Леґіону УСС та австрійської армії бойову одиницю — курінь Січових Стрільців під командуванням уродженця села Зашків на Львівщині Євгена Коновальця.

Євген Коновалець – полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918

Євген Коновалець зумів об'єднати біля себе ідейних, розумних і бойових старшин, справжніх побратимів зброї, і призначувати їх на відповідні для них місця, відповідальні штабові й командні пости. Вистачить згадати такі прізвища: Андрій Мельник, полк. Роман Сушко, полк. Іван Чмола, полк. Роман Дашкевич, полк. Іван Рогульський, сотник Ярослав Чиж, сотник Михайло Матчак, сотник Василь Кучабський, сотник Федь Черник, сотник Іван Андрух, сотник Микола Опока, сотник М. Загаєвич, сотник М. Бісик, сотник Гриць Гладкий та інші.
Осип Навроцький

Січовики створили Стрілецьку раду — представницький орган, що репрезентував потреби куреня та координував його внутрішній устрій (за революційними звичаями при військових відділах формувалися представницькі комітети).

На раді було скасовано комітети та правило вибірності командирів (відновлюючи козацтво як військову формацію, характерним для того часу було й повернення козацьких архаїзмів, зокрема виборності старшин). Стрілецька рада перетворилася на дорадчий старшинський орган при командирові.

І що найважливіше — голосуванням Стрілецької ради було прийнято виняткове політичне рішення: воювати не за класові інтереси, а за національні. Річ у тім, що ідея соціялізму про класову боротьбу дискутувала із питанням національної цілісності. Січовики вирішили це питання раз і назавжди, віддаючи перевагу українським національним інтересам.

Подвір’я казарм Січових Стрільців у Києві по вул. Львівській, 24. 30.IV.1918

Було чітко визначено політичні пріоритети: курінь підпорядковується Центральній Раді України та готовий захищати її у боротьбі проти будь-якої аґресії ззовні.

Це рішення було прийняте у час, коли Совєтька Росія розпочала війну проти Української Народньої Республіки. Паралельно большевики використовували антиукраїнську пропаґанду, називаючи Центральну Раду як "контррєволюционий орґан", що нехтує "інтєрєсамі класа пролєтаріата".

І коли у Києві 29.І.1918 (за новим стилем) спалахнув Січневий заколот большевиків, Євген Коновалець та Стрілецька рада трактували боротьбу проти аґресора як визвольну, а не класову.

Курінь Січових Стрільців складався з двох сотень по 200 вояків під командуванням поручника Романа Сушка та четаря Івана Чмоли, кулеметної сотні на чолі з четарем Федьком Черником (150 вояків), запасної сотні четаря Василя Кучабського (100 вояків) та батареї з 12-ти гармат на чолі з сотником Романом Дашкевичем.
Тоді ж вони мали своє бойове хрещення.

Симон Петлюра (1879–1926) – Голова Директорії та Головний Отаман військ УНР

У Січневому заколоті большевиків брали участь близько двох тисяч робітників заводу "Арсенал", двох тисяч "красноармєйцев" та тисячі збільшовичених вояків українських військових формувань: Богданівського куреня, полків ім. Сагайдачного та ім. Шевченка. До цього ж окремі частини українських військ оголосили про свій нейтралітет у цьому протистоянні.

У столиці розпочалися вуличні бої в районах Печерська (тут бунтівники утримували завод "Арсенал"), Деміївки та Подолу, "красноармєйци" з Подолу розгорнули наступ на будинок Центральної Ради (тепер — будинок вчителя на вул. Володимирській).

Отримавши інформацію про бунт пролєтарієв, Євген Коновалець звернувся за вказівками до штабу Київського військового округу (його командуванню безпосередньо підпорядковувався курінь), проте у штаба не було жодного плану звільнення міста та й він не координував дії вірних Центральній Раді військ. Розрізнені українські загони відбивали атаки переважаючого ворога, не підтримуючи зв’язку між собою.

Тому Коновалець діяв самотужки: разом із Андрієм Мельником вони розробили план операції із звільнення міста. На цей момент курінь налічував 450 старшин та стрільців (без 1-ї сотні Романа Сушка, котру відправили на фронт у напрямку Полтави).

Андрій Мельник (1890–1964) – військовий соратник Євгена Коновальця, полковник.
Сотник Легіону УСС (1914–1916), начальник штабу куреня (згодом полку) Січових Стрільців у Києві, заступник командира Осадного корпусу (1918).
Начальник штабу Армії УНР (1919)

Згідно з планом військової операції, курінь, не розпорошуючи своїх сил, повинен витиснути "красноармєйцев" з центральної частини столиці (району Софійської площі та Великої Володимирської вулиці), а потім спрямувати удар у напрямку Подолу. Старшинський склад куреня на чолі з Євгеном Коновальцем миттєво та блискавично втілили його у життя.

Протягом 29-31.І.1918 Січові Стрільці відзначилися у обороні будинку Центральної Ради, куди було спрямовано головний удар большевиків силами "красноармєйцев". Таким чином відкинули ворога до Подолу.
В цей час у Київ увійшли українські війська на чолі з Симоном Петлюрою. Серед військових підрозділів тут була 1-в сотня куреня Січових Стрільців під командуванням Романа Сушка, котра, разом з козаками Гайдамацького коша Слобідської України, брала участь у захопленні "Арсеналу" (29-31 січня).
Протягом 1-2.ІІ.1918 Січовики вибили ворога і з Подолу.

Перемога мала високу ціну, адже у під час боїв курінь втратив убитими та пораненими понад двісті вояків.

Хорунжі Куреня Січових Стрільців — 1918

Панцерник "Січовий Стрілець" та його обслуга. Київ, 1918

Командування та особовий склад куреня відзначилися не лише військовим професіоналізмом та високим рівнем дисципліни, але й політичною стійкістю, вірністю принципам.

Курінь Січових Стрільців став одним з найбоєздатніших військових формувань армії УНР. Здобув довіру влади, і у подальших подіях Січовикам доручали найвідповідальніші завдання не лише військового характеру, але й адміністративного, судового та порятункового.

Документально-історичний фільм-реконструкція «Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва відображає участь богданівців у штурмі "Арсеналу" під час січневого заколоту та захисті Києва від большевістських військ Муравйова у січні 1918 року.

II► «Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва