“Громадянська війна” в Еспанії
Guerra Civil Española

 
🇪🇸 До 85-х роковин початку la Guerra Civil в Еспанії
Совєтська гібридна "ґражданская война в Іспаніі" [1936—1939]

17 липня 1936 року в Еспанії почалось військове повстання націоналістичних сил Еспанії проти про-совєтського уряду "Іспанської Республіки". Після перших невдалих спроб повалення режиму марксистів в серпні 1932 і в лютому 1936, зрив еспанських націоналістів і військових в липні 1936 року зрештою призвів до la Guerra Civil в Еспанії.
При цьому, варто зазначити, що СССР до цієї "ґражданской войни" готувалось дуже ретельно і не один рік, роздмухуючи ситуацію всередині Еспанії до вибухової.
Гібридна війна Совєтів проти Еспанії почалась 17.Ⅶ.1936…
1.Ⅳ.1939 перемогли націоналісти Еспанії.

✠ ✠ ✠

 

Guerra Civil Española

Історія Еспанії вельми цікава й складна.
І зараз нас, Вельмишановнє Панство, цікавить останній період новітньої історії, з початку Великої Війни.
Еспанії вдалось оминути початок Великої Війни і пробути в нейтралітеті під час Ⅰ Світової, проте, Еспанії не вдалось оминути метастаз большевізму, котрі все одно осіли в Еспанії і до 1930-х років густо проросли ідеями "марксізма-ленінізма-троцкізма" та стали чудовим підґрунтям для большевістської експансії Кремля. Напередодні Ⅱ Світової війни саме Еспанія стала тим "полігоном", на якому Сталін і Гітлер готувались тренувати свої війська бойовими зіткненнями, хоч і по різні сторони барикад, перебуваючи при цьому найліпшими союзниками.

Війна в Еспанії стала першою гібридною війною терористичного квазідержавного утворення "РСФСР"\"Совєтская Россія"\"СССР" у західному світі. Про-совєтській "Республіці Іспанія" простягнув руку "братской помощі" товаріщ сталін та міцно схопив за горло Еспанію!
Гібридна війна Совєтів проти Еспанії, відома як “Громадянська війна”, передувала Другій Світовій війні. Так загартовувався гібридно-терористичний характер СССР.

Звісно, Еспанцям від цього легше не стало…

Напередодні війни

Напередодні Ⅱ Світової війни Європа тішилась міжвоєнним затишшям, а СССР та Третій Райх активно готувались до війни.
Сталін нарощував військово-промисловий комплекс за рахунок награбованого золота і зерна, яке забрали у Українців, виморивши Голодомором… Військово-промисловий комплекс та "індустріалізацію" для чєкістського терористичного квазідержавного утворення "СССР" залюбки будували західні, переважно американські буржуї, бо Америка перебувала у Великій Депресії, а золото завжди золото.
Гітлер всіляко показово порушував Версальський мир, повертаючи потроху під контроль Німеччини раніше втрачені терени та відкрито зазіхаючи на суверенітети Австрії й Чехо-Словаччини.

Польща хизувалась своєю "величчю Другої Жечі Посполитої" та "сходніми кресами", "повернутими" внаслідок сепаратної змови з Совєтською Россією у 1921 році, наслідком якої було пошматування України, Литви і Білорусі. Отримавши неабияку підтримку від Франції ще на Паризькій мирній конференції, Польща все ще формально знаходилась під захистом Франції, хоча Париж тепер був набагато далі за Берлін і Москву.
Поляки замислювались, до кого б тепер краще прихилити голівоньку свого білого орлятки — до Сталіна чи до Гітлера. Схилялись до Третього Райху, позаяк на похорон Юзефа Пілсудського прибув особисто Фюрер і в кулуарних розмовах Польщі було обіцяно Тешинський край в разі майбутнього пошматування Чехо-Словаччини. Для Варшави все складалось "пшевелєбно", хіба що муляв польське око отой клятий Данциґський коридор.

Франція вже звикла до чисельних россійських білоеміґрантів, підтримуючи водночас теплі стосунки з Совєтською Россією. Франція з часів поразки Наполеона воліла краще плазувати перед Москвою, бо раптом знову якісь гусари прискакають до Парижу.
Велика Британія чопорно спостерігала за подіями в Європі крізь скло монокля Невілла Чемберлена. Події в Європі дратували Чемберлена не менш за його виразку шлунку, але ще більше лякала можливість нової війни, тому Чемберлен обрав жорстку позицію невтручання та "політікі уміротворєнія" Гітлера й Сталіна, тим паче що ці двоє залюбки підігравали Чемберлену й сприймали його ноу-хау.

Тим часом, якісь події почались в Еспанії, було видно, що до них причетний Кремль, але Еспанія далеко від Туманного Альбіону, тому Чемберлена мало хвилювало, що там. Головне, щоб нерухомо стояла скеля Гібралтару, а вона буде стояти нерухомо, доки Англія володарка морів! А коли ці кабаллєро почнуть діставати, то завжди можна високопарно проголосити ̶B̶r̶e̶x̶i̶t̶ про "політику невтручання"!
США переживали Велику Депресію і їм було не до подій в Європі.

Еспанія була найбіднішою країною Європи…
На початку 1930-х років Королівство Еспанія переживало глибоку економічну кризу. Голова Ради міністрів Еспанії Міґель Прімо де Рівера, який за згоди Короля Альфонсо XIII очолив "військову Директорію", не зміг подолати кризу і на хвилях революційних настроїв подав у відставку, виїхав у Париж, де й помер за 6 тижнів по тому.
1931 року внаслідок майже безкровної революції монархія впала і Король Альфонсо XIII зрікся трону, а влада перейшла до тимчасового уряду "республіканців". Еспанія офіційно перетворилась на республіку. Такого шансу Совєти не могли проґавити, тож революційні рухи марксистів і анархістів всіляко підтримував совєтський "Комінтерн", як, власне, це відбувалось з усіма пролетарськими рухами по всій Європі.

Генерал Франко в цей час не втручався в політику, заявивши про свою нейтральність. 15.IV.1931 під час виступу перед слухачами військової академії у Сараґосі Франко заявив: „Оскільки проголошена республіка і верховна влада перебуває в руках тимчасового уряду, ми зобов'язані дотримуватися дисципліни та згуртувати свої ряди, щоб зберегти мир і допомогти Нації рушити правильним шляхом.“

Коли у 1931 році Еспанська Монархія впала, було проголошено "дємократічєскую Іспанскую Рєспубліку трудящіхся всєх классов". До влади прийшли соціалісти, надали статус автономій Каталонії та Країні Басків; почався активний наступ на церкву (що було підтримано значною кількістю населення, хоча Еспанці доволі релігійні, але церква дійсно мала фактично безмежну владу й висмоктувала всі соки з найбіднішої країни Європи); Еспанією прокотилась перша хвиля терору, спочатку антиклерикального, який переріс в загальний, хоча згодом все вщухло. Суспільство поляризувалось, розшарування суспільства відбувалось в усіх площинах від релігійного й соціального до етнічного, чому активно сприяла комуністична пропаґанда. Істерію в суспільстві роздмухували насамперед комуністичні пропаґандисти, що верещали ніби Еспанія керується зовні "масонськими ложами" та "окультними силами".
Суспільство стрімко політизувалося і радикалізувалось. Страйки, замахи, що супроводжувалися бомбометаннями й кривавими терактами, кривава смута на селі — за всім цим хаосом стояло таємне анархістське товариство "Federación Anarquista Ibérica" (FAI)— "Іберійська федерація анархістів" (ІФА), за якими стояв Кремль. Анархісти висували гасла "вільного комунізму".
Із 1931 по 1936 рік Еспанія пережила низку політичних криз, немов гриби росли всілякі радикальні партії та рухи як лівого, так і правого тлумачення.

Владу захопили, Прапор Еспанії замінили, Герб замінили, влаштували "terror roja" — "красный тєррор".

Наприкінці 1935 року активізував свою діяльність "Народний фронт Іспанії" ("Frente Popular de España"), керований комуністами — Кремль не особливо й приховував своєї участі. В лютому 1936 року партії "Народного фронту" перемогли на виборах в кортеси (парламент) і створили нарешті республіканський уряд. "Народний Фронт" став рушієм совєтської інтервенції в Еспанію, але поки що Кремль діяв на відстані руками "іспанських" лівих популістів. Прихильники "Народного Фронту" відразу ж почали звільняти політичних ув'язнених з в'язниць, захоплювати землю, громити церкви й монастирі.
Мадрид заряснів червоними прапорами і портретами Маркса, Троцкоґо, Лєніна, Сталіна, але справжнім "оплотом рєспублікі" стала столиця Каталонії Барселона — в місті зосереджувались всі основні політичні рухи "Народного фронту" — комуністи, анархісти і каталонські націоналісти. Найяскравіше виділялась "POUM" ("Partido Obrero de Unificación Marxista") — "Рабочая партія марксістскоґо єдінства". Аббревіатуру "POUM" обрано в наслідування звуку пострілу (ми ж знаємо, як Кремль полюбляє аббревіатури, а тут ще й з таким символізмом!)

Еспанія на той час була в дуже поганому економічному стані, з 11 мільйонів дорослих Еспанців понад 8 мільйонів перебували за межею бідності, половина нації була безграмотна. Тому популістичні гасла "Front Popular" були вельми популярні.
Неосвіченість населення сприяє поширенню кремлядських метастаз!

1 травня 1936 року "Народний фронт" відзначив військовим парадом.
Над маршируючими колонами колисалося море червоних прапорів, транспарантів і портретів із зображеннями Маркса, Лєніна та Сталіна. Демонстранти співали "Інтернаціонал". Той, хто наважувався викрикнути "¡Viva España!", чув у відповідь тисячоголосе: "¡Patria, no!", "¡Viva la Rusia!".
Дедалі частіше за гасло "¡Viva España!" люмпени могли побити чи вбити, як у нас за "Слава Україні!"… Часто за вигук „¡Viva España!“ висліджували, били і вбивали, цим процесом керували зазвичай россійськомовні "совєтнікі іспанскіх товаріщєй".
Кривавий "іспанскій пєрвомай" 1936 року для Кремля був більш вдалим, аніж "бєрлінскій пєрвомай" 1929 року…

Еспанія фактично перетворилась на "Іспанскую ССР"…
"Іспанская Рєспубліка" одразу підписала ̶х̶а̶р̶ь̶к̶о̶в̶с̶к̶і̶є̶ ̶с̶о̶ґ̶л̶а̶ш̶е̶н̶і̶я̶ цілий жмут дружніх договорів з СССР і увійшла до "Комінтерну"!
На всіх установах і будівлях обов'язково поруч з "рєспубліканскім тріколором" висів "красный флаґ" СССР та портрети зі Сталіним, Лєніним чи Троцкім на чолі.

Націоналістам Еспанії допомоги чекати було ні звідки, позаяк сусідня Франція і Велика Британія на вимогу новоявленого члена Ліги Націй СССР оголосили про "політіку нєвмєшатєльства".

Усвідомлюючи, що Еспанія стрімко потрапляє під контроль Совєтів і може перетворитись на "Іспанскую ССР", еспанські націоналісти, праві сили та військові на чолі з Франсіско Франко почали готувати військовий переворот з метою усунення "amenaza roja" ("аменаза роха" — "червона загроза"). Спочатку лідером національних сил був не Франко, а генерал Санхурхо, але відразу ж після початку антисовєтського повстання він дивним чином загинув в авіакатастрофі. Франко очолив засновану раніше Хосе Прімо де Ріверой партію "Еспанська Фаланґа" ("Falange Española"), переформатувавши її повністю під себе, та отримав титул Каудильйо (Caudillo) — військовий та політичний лідер.

Каудильйо Еспанії Франсіско Фрáнко

Війна за Еспанію!

17 липня 1936 року в Еспанії почалось військове повстання націоналістичних сил Еспанії проти про-совєтського уряду "Іспанської Республіки".

Повстання почалось серед військових в еспанському протектораті Марокко.
Протягом дня повстанці отримали контроль над Еспанським Марокко, того ж дня було взято під контроль Канарські острови, наступного дня почалась блокада Гібралтарської протоки. На іберійській Еспанії військові повстанці також стрімко брали контроль над еспанськими краями і містами: Севіл’я і Андалусія, Кастилія і Леон, Естремадура і Галіція, Астурія і Араґон, Наварра і Країна Басків, Валенсія і Мурсія, Картагена, Мадрид…

Повстання військових підхопили й моряки військової фльоти Еспанії.
Коли республіканська влада наказала кораблям фльоти вирушити до Марокко й обстрілювати еспанських військових, моряки відмовились виконувати злочинний наказ марксистів і перейшли на бік повстанців.

Генерал Франко вітав військових і моряків, які постали за Еспанію!

Уже 25 липня 1936 року у своєму першому радіозверненні до еспанського народу Каудильйо Франсіско Франко так пояснював необхідність воєнного перевороту:

„Немає сумнівів у тому, що потрібно або ставати на бік Москви й таким чином принести в жертву Еспанію та її християнську цивілізацію, або ж почати хрестовий похід за велику, могутню й улюблену Вітчизну… Еспанія назавжди залишиться вільною від цього жаху, коли чесного еспанського робочого обдурять і використають для виконання московських планів…“

„Ми, військові, піднялися, щоб урятувати Батьківщину від хаосу й запобігти створенню в цій важкій ситуації комуністичної республіки…“

Франко чудово усвідомлював, що Еспанія стала плацдармом для "тренувальної війни" перед початком Другої Світової…
Франко не бажав, аби його рідна Еспанія перетворилась на "Іспанскую ССР" і на плацдарм для Другої Світової війни, яка вже відчувалась навіть у повітрі. Виходу, окрім повстання, не було…

Втім, через частковий провал повстання, через те, що не всі підтримали націоналістичні сили Еспанії, а натомість підтримували про-совєтську "рєспубліку", отримати контроль над всією Еспанією повстанцям не вдалось.
Столиця Мадрид лишалась в руках республіканців, як і Барселона з Каталонією.

Мапа Еспанії станом на 23.Ⅶ.1936
Синім кольором райони, контрольовані повстанцями, червоним — республіканці.

Якою була громадянська війна в Еспанії?
Сьогодні вона наче загубилася на тлі незліченних жертв Другої Світової війни, але для свого часу то був унікальний конфлікт — ідеологічний, міжнародний та кривавий. Загинуло близько 400 тисяч людей. Це при тому, що населення країни становило лише 22 мільйони. Еспанія стала ареною інформаційної війни — інтелектуальних боїв між журналістами, пропаґандистами та письменниками з усього Світу.

Совєтська "історіолоґія" (пробачте) все ще вважає, що сигналом для "воєнноґо пєрєворота іспанской хунты" слугував кодовий вислів в радіоетері: "Над всєй Іспанієй бєзоблачноє нєбо", хоча жоден еспанський історик не знає цієї розтиражованої совєтською пропаґандою фрази. Достовірність існування цього сигналу ставиться під сумнів еспанськими істориками навіть лівого тлумачення. Також широко поширена "совєтскімі історікамі" термінологія про "іспанскую хунту" не відповідає дійсності (як в наші дні не відповідає дійсності кремлядський термін "кієвская хунта"), позаяк в сучасній історії режим Франко не визначається як військова хунта, а існувавші під час Громадянської війни в Еспанії Junta militar націоналістів були тимчасовими військовими радами, які збирались для прийняття найбільш важливих спільних рішень. Причому, у республіканців теж були хунти в кожному місті контрольованої території. Бо словом "хунта" еспаномовні звуть військово-політичне керівництво. Junta з еспанської — об'єднання, від латинського junctus — об'єднаний, пов'язаний. Органи влади в Еспанії звуться Junta, чи то крайовий парламент Ком’юнідаду, чи регіональна рада — все одно Хунта. Кожна міська чи сільська рада в Еспанії зветься Junta. Бо Хунта це Рада.

ДОВІДКА:
Junta \ Хýнта — урядовий або представницький орган в еспано-портуґаломовних країнах, те саме, що в Україні Рада (міська, районна, обласна чи Верховна). Кожен урядовий чи представницький орган в сучасній Еспанії називається Junta.
Junta — з'єднання, об'єднання; збори, рада, правління.

Тобто, завжди органи влади в еспаномовних країнах звуться словом Хýнта (портуґальською — Жýнта), і лише совєтське насєлєніє, завдяки багаторічній совєтскій пропаґанді, сприймає це слово точно так, як слово "бандерівці".
Совєтска пропаґанда надала слову "Junta" вкрай негативні сенси й асоціації, виставивши в один ряд будь-яку хунту, бандерівців з ОУН і УПА та фашистів і нацистів (причому, фашизм і нацизм совєтська пропаґанда плутає, а також маніпулятивно "не розрізняє" нацизм і націоналізм).

Совєти одразу почали вигадувати брехні про Еспанію.
Саме в період еспанської війни СССР масово атакував Світ інформаційною війною. Наприклад, ліві газети по всій Європі публікували совєтські пропагандистські побрехеньки.
Світ вірив совєтським брехням і просто відвертався від Еспанії.
Нічого не нагадує?

Європа мовчала…

Еспанія опинилась перед загрозою перетворення на совєтську республіку, відбувалась зухвала і відкрита тотальна експансія Кремля, тотальна сталінізація, здіймався "красный тєррор" — перед цією нахабною кремлядською окупацією слабка Еспанія опинилась віч-на-віч, а Світ просто мовчки відвернувся, як і у випадку з потопленою в крові та вимореною Голодомором Україною… Європа мовчала…

Ліга Націй, Франція, Велика Британія і США проголосили про невтручання у "внутрішні справи Еспанії".

Проте, нацистський Третій Райх та фашистська Італія одразу виявили бажання допомогти націоналістичному руху Еспанії і почали надавати допомогу ресурсами, технікою, зброєю, військовими, сподіваючись наввипередки отримати контроль над стратегічно важливою на майбутнє Еспанією.

Франція, побоюючись потрапити в оточення з двох боків диктаторськими режимами, спочатку активно допомагала "Іспанской Рєспублікє". Втім, в Парижі швидко усвідомили, що прагнення Каталонії до незалежності, куди Кремль активно підливав масла, загрожує втратою всього півдня Франції і в Парижі почалась істерика. Руссофільська Франція, котра так симпатизувала Совєтській Россії, опинилась в цікавому положенні: з одного боку необхідно підтримати просовєтську "Іспанскую Рєспубліку" та інспіровану Кремлем боротьбу за незалежність Каталонії, а з іншого боку каталонські ірредентисти, анархісти й комуністи не приховували прагнень створити "Велику Каталонію", а це означало втрату всього півдня Франції!
І якби Совєтам вдалось закріпитись в Еспанії та зрештою перетворити її на "Іспанскую ССР", то скоріш за все, СССР і Третій Райх після розділу Польщі так само розділили б навпіл Францію, "ґдє-то посєрєдінкє"! І совєтські чєкісти їздили б вже не на "южний бєрєґ Крима", а на Лазурове Узбережжя, ніжитись у "отжатих" віллах французьких буржуа, хижо споглядаючи на сусідню соціалістичну Італію, якій також лишалося б недовго.
Тож, Франція ще мала би дякувати Франсіско Франко за порятунок!
Але Франція стояла "враскарячку" між Совєтами та власною хитродупістю!

Це була перша кармічна кара Франції за 1919 рік, коли Париж завзято на свій розсуд розмалював мапу нової Європи, потураючи інтересам "бєлой" і "красной" Россії водночас, допомагаючи Польщі й Совєтам пошматувати Україну і не визнавши УНР та не допустивши українську делегацію на Паризьку мирну конференцію, попри підтримку України з боку США, Канади й Великобританії. Вже скоро Францію чекало ганебне підписання капітуляції в тому самому комп'єнському вагончику в Комп'єнському лісі під задоволеним поглядом Гітлера та під хіхікання у вуса Сталіна десь далеко в Москві.

Франція до кінця еспанської війни так і змушена була стояти "враскарячку", допомагаючи водночас і СССР, і "Іспанской Рєспублікє", і націоналістам Еспанії.

Совєтська Россія, роздмухавши "ґражданскую войну" в Еспанії, раптом притихла й зайняла вичікувальну позицію.
Франція істерично намагалась щось вдіяти і ухвалює рішення про політику "суворого нейтралітету" та заборону вивезення зброї до Еспанії (як завжди, згодом сама Франція першою ж і порушить власні зобов'язання, доставляючи совєтські "ґумконвої" зі зброєю через всю Францію від Шербура до Піреней), пропонуючи іншим державам негайно взяти на себе такі ж зобов'язання. Лондон флеґматично відповідає згодою, слідом Москва заявляє про приєднання СССР, але за умови, якщо Портуґалія або негайно приєднається, або її треба якось блокувати, щоб через неї не надходила допомога "мятєжнікам і хунтє" — національному руху Еспанії. Також Кремль вимагав від свого поки що таємного союзника Третього Райху припинити допомагати еспанським націоналістам. Варто нагадати, що в цей час СССР і Третій Райх активно і таємно співпрацювали у військово-промисловій сфері; майбутні аси "Люфтваффе" проходили навчання в льотних школах Рязані, Ліпєцка, Пскова і Лєнінґрада; "Сіменс" та заводи Круппа будували Совєтам військові заводи. Втім, тісна співпраця Совєтів і Райху на сході не завадила виставити свої сили одне проти одного в Еспанії — Совєти собі переправляли чєкістів та "іхтамнєтов", Райх собі перекидував щойно навчених в совєтських льотних школах авіаторів. Совєтсько-нацистська дружба вона така! 😉

Еспанія мала стати "тренувальним полігоном" перед Ⅱ Світовою війною для майбутніх гравців, так, як перед Ⅰ Світовою це відбулось в Болгарії.

У вересні 1936 року Ліга Націй оголошує "Міжнародний комітет з питань невтручання у справи Еспанії", до якого увійшли представники 27 європейських країн і США. Проте фактично більшість західних урядів підтримувала еспанських націоналістів, побоюючись перемог прокремлівських "народних фронтів" у своїх країнах. Так, як і в наші дні, Кремль в кожній європейській країні, а також в США і Мексиці активно поширив свої кремлядські метастази.
Совєтський Союз показово приєднався до угоди про "нєвмєшатєльства в іспанскіє дєла" і увійшов до "міжнароднго комітету з невтручання".
Совєтський Союз всєґда боролся за мір — чьтоб мір стал совєтскім!

Тим часом об'єднані війська націоналістів Еспанії підійшли до Мадрида.
Переляканий комуністичний уряд "Іспанской Рєспублікі" волає до Кремля про допомогу, скиглячі "ввєсті войска" — знайома в наші дні тактика.
Сталін мовчки підкручує вуса, хіхікає та видає указ Совнаркома про "нєвмєшатєльство во внутрєнніє дєла Іспаніі", хоча сотні товаріщєй вже давно активно "работают" в Еспанії, чітко виконуючи свої функції.

„Сьомого листопада я вип’ю кави на Ґран-Віа. Чотири колони зі мною, а п’ята в Мадриді“, — сказав еспанський генерал Мола. Мались на увазі військові колони. Так еспанські військові повстанці планували "привітати" московських большевиків із річницею жовтневого перевороту. Саме з цієї фрази народився вислів "п’ята колона". А гасло республіканських захисників Мадрида тієї осені “¡No pasaran!” (“Вони не пройдуть!”) було популярним серед совєтських піонерів аж до розвалу СССР. Еспанська мова, своєю чергою, збагатилася новим словом "сheсa" ("чека") від ЧК — карального органу большевиків, яким називали тюрми-катівні республіканців. Та й сьогодні в еспанській масовій культурі символіка СССР, портрет сталіна, совєтський чєкіст — візуальні образи, що стали частиною пам’яті щодо громадянської війни.

Еспанське золото в обмін на совєтську зброю

"Іспанская Рєспубліка" панічно звертається до товаріща Сталіна "з пропозицією, від якої складно відмовитись: золото в обмін на зброю!" Еспанське золото загальною вагою близько 510 тонн — половина державного золотого запасу зубожілої й голодної Еспанії — вантажним судном "Комнечин" доставляється з Картахени до Одеси не чекаючи навіть офіційної згоди СССР. Назад еспанське судно "Комнечин" прибуває до Картахени 4 жовтня 1936 року, взявши з Феодосії та Севастополя першу партію зброї. Еспанські комуністи обміняли еспанське золото на пролетарське залізо.
13.Х.1936 транспортне судно "Большевік" доставляє у порт Картахени партію з 18 совєтських літаків-винищувачів "И-15".
14.Х.1936 наступний совєтський теплохід "Комсомол" під командуванням капітана Мєзєнцева доставляє у порт Картахени ще 50 нових совєтських танків. Через кілька днів до аеропорту поблизу Аліканте прибуло 150 війсковиків-авіаторів "Красной арміі" СССР, серед яких було 50 пілотів на чолі з полковником Смушкєвічєм. Головним військовим радником став генерал Яков Берзіньш (псевдонім "Ґрішин" ̶С̶е̶м̶е̶н̶ ̶С̶е̶м̶е̶н̶ч̶е̶н̶к̶о̶). "Постпрєдом" (послом) і генконсулом СССР в "Іспанской Рєспублікє" стали Марсель Розенберґ і Владімір Антонов-Овсієнко — той самий, що очолював совєтську окупацію України, втопив Київ в крові і "красном тєррорє", внаслідок якого загинуло від двох до трьох тисяч киян, застосовував гази проти цивільного населення.
Кремль знав, кого відправити "на отвєтствєнную работу" до Еспанії!
17.Х.1936 Сталін дає офіційну згоду на поставку зброї до "Іспанской Рєспублікі".
"Іхтамнєт" зразка 1936 року.

В Лізі Націй перед "комітетом невтручання у справи Еспанії", куди входили країни Європи, США і СССР, Італія надала факти повітряного бою з совєтськими винищувачами, захоплені совєтські танки, показали полонених совєтських пілотів. ̶Д̶у̶ч̶є̶ ̶п̶о̶к̶а̶з̶у̶в̶а̶в̶ ̶с̶о̶в̶є̶т̶с̶ь̶к̶і̶ ̶п̶а̶с̶п̶о̶р̶т̶и̶ ̶"̶і̶х̶т̶а̶м̶н̶є̶т̶о̶в̶"! Представник СССР у "Комітеті з невтручання" посол СССР у Великій Британії ̶Ч̶у̶р̶к̶і̶н̶ Майскій, заперечував звинувачення з боку представників Італії та Німеччини, як у транспортуванні до Еспанії військового спорядження та зброї, так і участь бойцов "Красной арміі" у бойових діях.
"Іхтамнєт"!

Сталін був задоволений перебігом подій, все складалось на його користь.
Нарешті він покаже проклятим капіталістам, на що здатний! Після поразки з Фінляндією, коли її не вдалось окупувати, а лиш відшматувати два шматочки, перемога Совєтів в Еспанії була "архіважной", як казав плюгавий. Звісно, головний успіх "Страна Совєтов" отримала — вдалось повернути Україну і Кавказ! Але Європа має стати Совєтськой, і плацдарм на заході Європи Сталіну потрібен як ніколи. А потім вже можна й з іншими розібратись. Спочатку доведеться гратись "в кошкі-мышкі" з Адольфом, можливо поділити Європу між СССР і Райхом, ось з Польщі й почнемо... Фінляндію виторгувати... А потім разом вдарити по проклятим англічанам! Совєтський плацдарм на Піренеях "архіважен"! Французішек, макаронніков можна не боятись, головне англічан задавити, краще руками Гітлера. А потім задавити й самого Гітлера разом з його Райхом! Товаріщі в Ґєрманіі єсть! Пабєда будєт наша!
Про все це розмірковував Йосіф Джуґашвілі, пускаючи дим з люльки перед величезною мапою СССР і Європи, що висіла в його кабінеті на Бліжнєй Дачє. "Пабєда будєт наша!"

Насправді, Сталін ще 6 вересня 1936 року дав вказівку про те, щоб починалась вже розроблена до деталей "Опєрация Х", яка передбачала щонайменше 50 рейсів до Еспанії. Передбачалась доставка вантажів Чорним і Середземним морями, із Лєнінґрада і Мурманска до Франції і далі залізницею, а також через Мексику!
Так-так, після влаштованого в Україні Голодомору Кремль "моґ сєбє позволіть" витрачати ресурси і перекидувати через Атлантику туди-сюди кораблі, вщент забиті зброєю і танками, щоби робити вигляд, ніби це Мексика десь в якомусь "воєнторґє" в пустелі Сонора закупила за кишенькові гроші Лёвы Троцкоґо танки й літаки та допомагає еспанським республіканцям.

"Ґумконвоі" із СССР потягнулись через все Середземне море і через всю Францію — морем і суходолом йшла совєтська зброя. Для маскування при виході в Середземне море совєтські пароплави піднімали іноземні прапори й міняли назви. Після того, як посилилася блокада і активізувалися дії флоту еспанських націоналістів, вантажі стали відправляти з північних портів СССР (Лєнінґрад, Мурманск) морем до французьких Гавра або Шербура, а звідти залізницею через всю Францію до Барселони.
Від жовтня 1936 до вересня 1937 року з СССР до Еспанії прибуло лише морським шляхом 23 вантажні суди зі зброєю, танками й літаками. Усього було 50 суден, загальний тоннаж котрих склав 286 600 тонн. Вартість всього майна, переправленого на 48 пароплавах, становить 171 236 083 $ по тодішньому курсу (фрахт останніх двох суден "Боніфаціо" і "Вінніпеґ" Кремль не сплатив).
Декілька совєтських пароплавів з борошном і продовольством німецькі та італійські підводні човни потопили в Середземному морі, було потоплено теплохід "Комсомол", а один з пароплавів з танками був підбитий, але викинувся на узбережжя поблизу Аліканте де й був розвантажений.

Затримано 80 совєтських суден, які маскувались під чужими прапорами і фальшивими назвами.
Доки це було можливо, совєтське озброєння перекидувалось територією Франції до Барселони. Наприкінці війни, в лютому 1939, через наступ франкістів, республіканці вже не могли отримувати поставки совєтського озброєння. Близько 400 вагонів військового спорядження довелося терміново евакуювати назад до Франції, причому, за рахунок останньої перевозити назад в північні порти Гавр і Шербур, звідки влітку 1939 року СССР забирав своє майно.

Між іншим, тоді ж до Франції було перекинуто рештки еспанського золотого запасу, на які, певно, покрав своє око Сталін, але згодом Франція передала ці 400 тонн золота вже Каудильйо Франко.

Совєтський Союз надав "республіканцям" 1555 артилерійських систем, 806 літаків та 362 танки, в більшості своїй сучасні на той час винищувачі "И-16" і танки "БТ-5", "Т-26" — всього до 500 тисяч тонн зброї, боєприпасів та інших матеріалів.

Совєтські "воєнкорры Красной Звєзды" активно фотографували совєтські танки й літаки в Еспанії для своїх "пєрєдовіц". Одним з перших совєтських літаків, що вів повітряні бої та розстрілював цивільні об'єкти, щоб потім звинуватити в цьому авіацію націоналістів ("хунта расстрєляла самолётамі сєло"), був винищувач пілота Полікарпова під номером М-177.
На документальному фото кремлядського "воєнкорра" зафіксовано чергове святкування кацапами вдалого бойового вильоту. Втім, вони щодня "праздновалі" в Еспанії, відбираючи у селян запаси вина.

Загалом на боці республіканців виступали 5000 совєтських вояків-окупантів та "совєтніков". (Прівєт, дамбасс!)
СССР організував створення "Інтернациональных бріґад" в допомогу "Іспанской Рєспублікє" (знову, прівєт домбасс!), щоб офіційно совєтські війська та найманці не мали стосунку до СССР, а все виглядало ніби це "добровольці".
В складі "Інтернациональных бріґад" прибули 42 тисячі "добровольців" з 54 країн (у тому числі, офіційно понад 3 тисячі совєтських громадян, з яких офіційно кількасот осіб там загинули, неофіційних даних про кількість совєтських комбатантів не існує). Керівництво ВКП(б) СССР, діючи через Комінтерн, вимагало від компартій інших країн набирати добровольців для війни в Еспанії. Так, компартія Югославії повинна була 1937 року забезпечити 3 тисячі "добровольців", яких прибув забрати в адриатичний порт Котор зафрахтований Совєтами у Марселі за 500 тисяч франків пароплав "Корсіка". Серед "Інтербріґад" були польська (командувач Кароль Свєрчєвскій), мадярська (командувач Мате Залка), та багато інших.
Всього було 17 "Інтербріґад".
У Франції був головний центр з набору "добровольців" для "Інтербріґад", які не були членами комуністичних партій, їх зазвичай опитував совєтський співробітник розвідки НКВД. У "добровольців" забирали паспорти, пропонуючи залишити їх "в перевірочному центрі", після чого ці документи направлялися в СССР дипломатичною поштою для подальшого використання совєтською розвідкою. НКВД особливо тішилось двома тисячами паспортів США, якими потім користувалися совєтські развідники- нелегали в США.

Кремль також активізував своїх поплічників в еспаномовних країнах Латинської Америки: Куба, Мексика, звідки також відправлялись продовольство, кошти, "добровольці".

СССР відкрив "урядові" "Іспанской Рєспублікі" кредит у 85 мільйонів совєтських рублєй. Кремль розгорнув масовий збір коштів і з совєтськоґо населенія зібрано 56 мільйонів совєтських рублєй "на помощь іспанскім братьям". Крім того, СССР відправив "Іспанской Рєспублікє" 300 тисяч пудів пшениці, 100 тисяч банок м'ясних і молочних консервів, 1 тисячу пудів вершкового масла і 5 тисяч пудів цукру. (Це ще Україна не оговталась після Голодомору!)
Совєтська пропаґанда активно розповідала про "̶п̶о̶м̶о̶щ̶ь̶ ̶д̶є̶т̶я̶м̶ ̶Д̶а̶м̶б̶а̶с̶с̶а̶" всебічну допомогу "коммуністічєской іспанской рєспублікє", до СССР навіть привезли купку нещасних еспанських дітей, яких возили совєтськими клубами немов зоопарк. Згодом багато дітей еспанських республіканців були вивезені до Совєтського Союзу та розчинилися у чисельних дєтдомах.

За весь час війни в Еспанії звання "Ґерой Совєтскоґо Союза" було присвоєне 60 совєтським окупантам Еспанії. Втім, після повернення всіх їх відправляли в ҐУЛаґ і розстрілювали.

Совєтські "іспанскіє лётчікі"

"Іспанская Рєспубліка" вельми тішилась тим, що за її спиною стоїть такий сильний "защітнік с чёрнымі как смоль усамі да хітрым пріщуром". На вулицях республіканської Еспанії, всюди, де не кинь оком, були гігантські портрети Сталіна! (Лєо Троцкій теж був пошані, але совєтскіє братья чомусь не розділяли цього захоплення). Втім республіканці, а особливо в Каталонії, дещо не врахували — справжніми "хазяєвамі рєспублікі" були не вони, а прибулі сюди чєкісти в чорних "кожанках". Використовуючи залежність "Іспанской Рєспублікі" від совєтської допомоги, СССР тиснув з метою збільшити вплив "Комуністичної партії Еспанії" в країні, змусити республіканський уряд не втручатися в дії комуністів з переслідування своїх політичних супротивників, зокрема троцькістів, також совєтські чєкісти з НКВД перебрали контроль над іспанською поліцією.
Комінтерн уповноважив свого представника Мілана Горкіча займатися "чисткою" "нєпослушних іспанських анархістов", в першу чергу каталанських.

"Іспанская Рєспубліка" перетворилась на "Іспанскую ССР".
Роздмухана Кремлем "ґражданская война в Еспанії" стала дійсно Громадянською війною, в якій Еспанці вбивали Еспанців… Та варто все ж усвідомлювати, що Guerra Civil Española насправді була La guerra del Kremlin! Адже де з'являється Кремль — там смерть і руїни…
Еспанці тоді навіть не усвідомили ЩО насправді відбулось і вважали, що громадянська війна виникла лише внаслідок чисельних протиріччь між самими Еспанцями, і й досі так вважають, тим паче, що в цьому їх переконувала й переконує еспаномовна кремлядська пропаґанда: "самі віноваты", "хунту прівєлі", "нацысты-фошысты"…

Terror Rojo

Terror Rojo — "красный тєррор" в Еспанії.
"Los Escuadrones de la Muerte" — "Ескадрони Смерті" були виконавцями Terror Rojo ("Террор Рохо").
"Ескадрони Смерті" "Іспанской Рєспублікі" були в значній мірі укомплектовані чєкістами НКВД та совєтськими "красноармєйцамі", а також часто залучались створені чєкістами загони "міліції". (Міліція вперше була створена в стародавньому Римі як озброєні загони, зібрані зі злочинців, вбивць, головорізів та низів суспільства для використання в брудних справах — аналог сучасних "тітушок").
Одним з найвідоміших республіканських бійців "Ескадронів Смерті" був Еріх Мільке — майбутній ґлава МҐБ ҐДР, більш відоме як "Штазі", філіал КҐБ СССР.

Оцінки кількості убитих під час Terror Rojo варіюються від 38 000 до 110 000 чоловік.
Насильство було відразу після початку повномасштабної Громадянської війни, при цьому воно здійснювалося як з боку республіканців, так і з боку націоналістів. На початку війни, як і в 1931 році, перша хвиля терору була антиклерикальною, вбито тисячі священників, монахинь та дітей з церковних шкіл. Протягом перших місяців Громадянської війни більшість Еспанців загинули не на полях бою, а внаслідок Terror Rojo. В одному лише Мадриді було вбито 11 705 чоловік.

Вбити могли просто за гасло "¡Viva la España!" (Як у нас нині можуть вбити за гасло "Слава Україні! Героям слава!")
Треба було прославляти Совєтську Россію, Сталіна і коммунізм.
Коли "рєспубліканці" захоплювали будівлі у національного руху, то всі написи "¡Arriba España!" ("Вперед, Еспаніє!") знищували, і натомість малювали сєрп-і-молот та писали "Viva Rusia!" Цей факт зафіксовано на одному з документальних фото, причому, напис зроблено з помилкою, бо еспанською буде "Viva Rusia", а сєрп-і-молот зображено як ранні зображення цього символу в Совєтській Россії, тож, ймовірно "рєспубліканєц" насправді є кацапським ванюшою-"політруком".

Про ступінь підступності совєтських окупантів свідчать такі історії.
„Через кілька місяців одна "чека" відкрила псевдопосольство й повбивала всіх, хто намагався там ховатися…“ — пише британський Ентоні Бівор. Уже в серпні 1936 року, через місяць після початку війни, в республіканському Мадриді сталася перша позасудова розправа над заарештованими, яких утримували у в’язниці "Модель". Натовп увірвався туди, кількох колишніх міністрів Еспанії й 30 впливових правих діячів виволокли на вулицю та розстріляли.

У передмісті Мадрида, містечку Алькала-де-Енарес, за 30 кілометрів від столиці, у Катедральному Соборі Святих дітей Хусто й Пастора совєтські чекісти організували свою в’язницю. До речі, там також базувалися совєтська танкова бригада Дмітрія Павлова та совєтська школа пілотів літаків.
Тут треба пояснити, що це місце має для Еспанії сакральну цінність.
Алькала-де-Енарес заснували римляни ще в I столітті до нашої ери. Видатний іспанський кардинал Сіснерос 1499 року заснував тут перше у Світі місто-університет. Заклад мав великий успіх. А вже в XIX столітті його було перенесено в столичний Мадрид.
У 1492-му католицькі королі Ізабелла й Фердинанд саме тут зустрічалися з Христофором Колумбом, щоб обговорити подорож, яка закінчиться відкриттям Америки. В Алькала-де-Енарес народився клясик світової літератури, автор “Дон Кіхота” Міґель де Сервантес. Місто протягом століть було головним осередком філологічних студій, де відбувалося формування літературної еспанської мови. Показово, що в наш час в Алькала-де-Енарес вручають головну премію для еспанських філологів.
Тут була одна з перших святинь католицького світу. Мабуть, тому еспанські правителі побудували університет і свою резиденцію саме в цьому місці. Вважається, що в III столітті за християнську віру римляни замучили тут двох дітей семи та дев’яти років. Це перші діти-мученики в католиків. У 404-му там, де вони зустріли смерть, було побудовано каплицю. А потім на її місці виник Катедральний собор Святих дітей Хусто й Пастора.
І саме в цьому сакральному для Еспанців місці Совєти влаштували катівню!

Поруч із мадридським аеропортом “Барахас” і неподалік від колишньої в’язниці чекістів у храмі міста Алькала-де-Енарес розташоване село Паракуельос-де-Харама. Під час битви за Мадрид комуністи організували там масові розстріли мадридської інтеліґенції. Більшість жертв були далекі від політики. Хоча франкісти так само організовували терор, розстріли під Паракуельос-де-Харама є, як вважає еспанський професор Бустос, „воістину однією з найзловісніших сторінок історії країни…“
Хосе Кальє Беніто, президент братства Пресвятої Богородиці мучеників Паракуельос, наголошує про те, що в Мадриді було вбито 8354 особи. Здебільше це були невинні люди — університетські професори, літератори, юристи, лікарі, інженери. Представників мадридської інтеліґенції розстріляли з подачі совєтських чекістів із превентивних міркувань "боротьби з буржуазією".

Родичі деяких убитих викладають хрест із квітів на могили загиблих мадридців у Паракуельос.

Ось лиш деякі задокументовані свідчення кремлядських злочинів в Еспанії.
Єпископ Альмерії був убитий під час роботи над історією Толедо, його історичні досліди було знищено. В Сьюдад-Реал священик був кастрований, після чого його статеві органи були засунуті в рот. Парафіяльний священик з міста Навальмораль пройшов через пародію розп'яття Христа. В кінці його страждань бійці міліції почали сперечатися про те, чи варто його насправді розіп'яти або ж просто застрелити. В результаті було обрано останній варіант. Священик з Сьємпосуелос був кинутий в загін з биками, де його забодали до стану безпам'ятства. Потім з трупу священника було відрізано одне вухо в наслідування діям матадора після вдалої кориди. У Мадриді чорниця була вбита через те, що вона відмовилася вийти заміж за бійця міліції, який брав участь в штурмі монастиря. Чорниць взагалі ґвалтували й розстрілювали всюди просто заради забави. Вбивали навіть дітей церковних шкіл та приютів. Звичайних цивільних також вбивали з різних причин, або заради грабунку. В шахтарських районах тіла вбитих скидували в шахти, як це відбувається і зараз на окупованих теренах України.
В ті чорні дні "красноґо тєррора" загинути між будь-хто, хоч селянин, хоч містянин, хоч священик, хоч атеїст.
Серед загиблих є й відомі культурні діячі Еспанії.

Федеріко Ґарсія Лорка (Federico García Lorca) — еспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Один з найяскравіших і найвидатніших діячів еспанської культури XX століття. Особистий друг Хосе Антоніо Прімо де Рівери, засновника партії "Еспанська Фаланґа", хоча погляди самого Федеріко були лівими. Втім, поет не цікавився політикою, ідеями комунізму та іншою большевістською маячнею — його цікавили лише творчість, мистецтво, поезія. Федеріко Ґарсія Лорка був романтиком, закоханим у Сальвадора Далі, цього екстраваґантного каталанця з дворянського роду, з яким разом навчались в Мадридському університеті. Стосунки між Федеріко і Сальвадором були більш ніж дружніми в студентські часи, але згодом Сальвадор зустрів Галу і охолов до Федеріко. Поет-романтик страждав, але не наважувався боротись за своє кохання. Близькі друзі тепер рідко зустрічались, а з початком Громадянської війни Федеріко вирішує повернутись з буремного Мадриду на батьківщину до Ґранади, яка контролювалась націоналістами, хоча було очевидно, що там його чекала серйозна небезпека.
Федеріко Лорка був схоплений вдома у батьків. Франко навіть устиг розпорядитися звільнити Лорку, хоча цього й не сталося.
19 серпня 1936 року Федеріко Гарсія Лорка був вбитий поблизу рідного обійстя після арешту і звинувачень в комунізмі та підтримці республіканців. Багато сучасних дослідників Еспанії вважають причиною розстрілу Лорки ворожнечу між його сім'єю та іншими впливовими родинами Андалусії.
Найкращим фільмом про Федеріко Гарсію Лорка, Сальвадора Далі, їх стосунки, їх друзів і атмосферу того буремного й кривавого періоду Еспанії є кінострічка "Sin límites" ("Відлуння минулого") 2008 року.

...Точна кількість жертв Terror Rojo достеменно так і не встановлена...

Окрім вбивств та пограбування цивільного населення і політичних розправ над невгодними, "Ескадрони Смерті" займались також "чісткой" і серед "республіканців" та надісланих з СССР "кураторів" (знову, прівєт домбасс!). Сталін, Бєрія і Єжов не дарма відправили в Еспанію в першу чергу тих, від кого воліли позбавитись — не загинуть там, розстріляють після повернення. В першу чергу планувалось позбавитись троцкістів. Одним з троцкістів був вже вищезгаданий окупант України Антонов-Овсієнко, а також а також решта інших, серед яких кремлядський "журналіст"-пропаґандон Кольцов. На думку Сталіна, вони були "склонны к троцкіской єресі", яка була поширена серед республіканців, особливо серед вже вищезгаданої партії троцкістов "POUM". Аґенти НКВД в Еспанії набагато охоче займалися викраденнями і вбивствами антисталіністів серед лідерів республіканців і командирів "Інтербріґад", ніж боротьбою з прихильниками Каудильйо Франко. Але на думку Сталіна поразка "Іспанской Рєспублікі" була викликана не взаємознищенням чєкістів, а зрадою "єрєтіков-троцкістов".

Terror Rojo в Еспанії цілковито повторював "красный тєррор" в Україні, коли прийшли большевікі. Катування та жорстокість у найбільш огидних його проявах, притаманних лише одному недолюдкуватому виду — кацапам!
Кастрації, відрізання геніталій, саджання на кіл, ґвалтування, скальпування, відрізання вух та носів, "сніманіє пєрчаток", розривання навпіл, спалювання живцем, змушування рити собі могили та безліч інших видів катувань, котрі понавигадували чєкісти й котрими користуються до цих пір…
Всі ці види катувань застосовуються все тими ж кацапськими окупантами вже на окупованих теренах України у ХХІ столітті.

Втім, на щастя, націоналістичні сили під проводом Франко поступово звільняли від совєтських окупантів терени Еспанії.

¡Victoria de España!
Перемога Еспанії!

В Різдвяні свята, наприкінці грудня 1938 року почався генеральний наступ сил Каудильйо Франко. Опору з боку деморалізованої армії республіканців майже не зустрічалось. Влада республіканців рятувалась втечами, переносячи столицю "рєспублікі" спочатку до Валенсії, потім до Барселони. Спроби республіканців врятувати Каталонію також зазнали невдач. Падіння тимчасової республіканської столиці Барселони та "Іспанской Рєспублікі" в цілому стало неминучим. Великобританія і Франція відкрито запропонували республіканцям "покласти край війні", тобто капітулювати. Наприкінці січня 1939 року війська Франко увійшли в спорожнілу Барселону. Лідери республіканців втекли до Франції, на французькому кордоні в таборах інтернованих скупчились до півмільйона цивільних біженців і республіканських вояк, включно з совєтськими "іхтамнєтамі".

27 лютого 1939 року Велика Британія і Франція визнають уряд Франко законною владою Еспанії.
Частина військового командування республіканців не бажали продовження війни і оголосили про створення "Хунти національного порятунку", намагаючись налагодити контакти з розвідкою Франко. Республіканська Хунта організовує військовий заколот в "Іспанской Рєспублікє" і республіканська хунта остаточно захоплює владу "рєспублікі", якій лишилось існувати лічені дні.
Після цього війська Каудильйо Франко вже не зустрічали опору республіканців.

1 квітня 1939 року Каудильйо Франсіско Франко отримав контроль над Еспанією і проголосив останнє військове звернення:

En el día de hoy, cautivo y desarmado el Ejército Rojo, han alcanzado las tropas nacionales sus últimos objetivos militares. La guerra ha terminado.
El Generalísimo Franco
Burgos 1º abril 1939.
В сьогоднішній день, коли "Красная Армія" полонена і роззброєна, національні війська досягли своєї кінцевої мети у війні. Війна завершена.
Генералісимус Франко
Бургос 1 квітня 1939 року

Перемога Еспанії мала велику ціну…
…Еспанія втратила під час Громадянської війни 450 тисяч загиблих (5% довоєнного населення). За приблизними підрахунками, загинуло 320 тисяч прихильників республіки і 130 тисяч націоналістів. Кожен п'ятий загиблий став жертвою не власне військових дій, а політичних репресій по обидва боки фронту. Після закінчення війни країну покинули понад 600 тисяч біженців, частина з яких шукала порятунку в Совєтському Союзі.
Громадянська війна завдала величезних матеріальних збитків Еспанії. Вщент зруйнованими виявилися майже всі великі міста Еспанії (за винятком Більбао і Севіл’ї; практично знищені були міста Бельчите, Ґвадалахара, Ґерніка, Дуранго, Сеговія, Теруель).
В цілому по завершенню Громадянської війни режиму Франко довелося відновлювати 173 еспанських населених пункти, всю інфраструктуру країни, залізниці, автошляхи, мости, комунальне господарство і житловий фонд.
Каудильйо Франко з цим впорався.

✠ ✠ ✠

Estado Español

Каудильйо Франсіско Франко наводив порядок в Еспанії залізною рукою. Він не волів бути схожим на Дуче Муссоліні чи на Фюрера Гітлера, хоча б тому, що ці двоє зазіхали на його рідну Неньку-Еспанію, а Каудильйо ненавидів тих, хто зазіхає на Еспанію! Особливо Каудильйо ненавидів Сталіна, Совєти і комунізм. Тому все, що було пов'язане з Совєтами в Еспанії безапеляційно ліквідовувалось і знищувалось без зволікань! Вся совєтська нечисть має бути знищена! Це було пріоритетом для Каудильйо.
Каудильйо Франко усвідомлював, що Еспанія стала полігоном перед майбутньою Ⅱ Світовою війною, і доки Чемберлен та Делад'є продовжували гратись з Гітлером і Сталіним в свої "політікі уміротворєній", Каудильйо розмірковував, як йому вберегти Еспанію від війни, що вже камінюкою нависла над Європою.

Франсіско Пауліно Ерменеґілдо Теодуло Франко і Баамонде Салґадо Пардо де Андраде був Еспанцем до кінчиків волосся і він нікому й ніколи більше не дозволить затягнути у війну його рідну Еспанію!
Ніколи й нікому!

Третій Райх та Італія отримали мало зиску з участі в Громадянській війні в Еспанії. Звичайно, вони позбулися загрози дістати комуністичну державу на Заході Європи, але Еспанія не увійшла в "країни Осі" і впродовж Другої Світової війни залишалася здебільшого нейтральною (за винятком відправлення "División Azul" "Блакитної дивізії" на Східний фронт — так Каудильйо позбувся чисельних ворогів і з боку соратників, і з боку залишків республіканців, які оголосили себе "хунтою" наприкінці війни). У випадку з війною проти СССР Франко не витримав і піддався бажанню помсти, вирішивши відплатити Сталіну тією ж монетою, тобто, посилкою своїх військових боротися з комунізмом на його території. Щоправда, частина республіканців одразу перебігли до Совєтів, де їх все одно чекала смерть в таборах ҐУЛаґу. Франко водночас і допомагав Гітлеру і позбавлявся від найбільш радикальної частини військових. Гітлер у свою чергу збирався використовувати "Блакитну дивізію" проти Франко, з метою встановити слухняніший режим в Еспанії. Втім, все закінчилося обопільним стяганням військ до Піренеїв в кінці 1942 року. Після падіння режиму Муссоліні Франко відкликав "Блакитну дивізію" з СССР.

В ході особистої зустрічі з Гітлером в жовтні 1940 року Каудильйо Франко відмовився брати участь в плані по захопленню британського Ґібралтару, зажадавши більш вигідних умов угоди. Каудильйо знав, що Фюрер нізащо не погодиться, почне бризкати слиною, репетувати й тупати ногами, що й сталось. Таким чином Франко допоміг Великій Британії утримати контроль над Гібралтарською протокою і вести дії на середземноморському фронті. Ключовий Ґібралтар став транзитною базою для флоту і авіації країн-союзників для перекидання сил на Мальту, в Азію і Африку.

Франсіско Франко, незважаючи на тиск Гітлера, заплющив очі на те, що еспанські прикордонники за хабарі пропускали на територію Еспанії Гебреїв, які втікали з окупованих країн, і, навіть більше, відмовлявся прийняти антисемітське законодавство та не видавав Гебреїв-біженців назад Третьому Райху. Можливо це обумовлено тим, що рід Франко походить з еспанських Гебреїв-сефардів Галісії. З цієї причини історіографія сучасного Ізраїлю ставиться до нього з симпатією, незважаючи на його співпрацю з Гітлером. Завдяки Франко в Еспанії врятувалось декілька тисяч Євреїв.
Совєтська "історіоґрафія" (ще раз пробачте), звісно, ніколи цей факт не висвітлювала.
Крім Гебреїв, на території Еспанії рятувалися збиті над Францією (й ті, що зуміли перейти Піренеї) льотчики антигітлерівської коаліції. Режим Франко навіть не заважав їм за свої гроші фрахтувати морські катери і відправлятися на території, підконтрольні західним союзникам, хоча б і в той же Ґібралтар. Таким чином врятувалась немала кількість військових Великої Британії, Канади і США.

Під час бесіди між Каудильйо Франко і новим послом США в Еспанії Карлтоном Хейс 9 червня 1942 року останній запитав, чи може Франко спокійно ставитися до такої перспективи, як панування на всьому континенті нацистського Третього Райху з її фанатичним расизмом і антихристиянським язичництвом. Франко відповів, що це не зовсім приємна перспектива для нього самого, як для христіянина-католика і для Еспанії, але він сподівається, що Німеччина зможе піти на якісь поступки західним державам і встановити будь-якого виду "баланс сил" в Європі. Франсіско Франко наполягав, що небезпека для Європи та Еспанії виходить не стільки від нацистської Німеччини, скільки від совєтського комунізму, Кремля і кацапів. "Еспанія не стільки бажає перемоги країнам Осі, скільки поразки Совєтскій Росії" — підкреслив Каудильйо Франко.

В результаті після закінчення Другої Світової війни режим Франко не занепав, використовуючи вигоди від розпочатої Кремлем Холодної війни, хоча певний час під впливом СССР та США перебував у міжнародній ізоляції.

✠ ✠ ✠

 

Повоєнна Еспанія

Еспанія, одна з найбідніших країн Європи, зруйнована майже вщент Громадянською війною, роздмуханою Кремлем, перебувала в жахливому стані, і вже Другу Світову навряд чи витримала б, якби не Франко, який зміг зберегти нейтралітет Еспанії під час Ⅱ Світової. Коли палала Європа, Еспанія, звісно, не могла розвиватись ні в якому плані і також боролась за виживання. По завершенню Другої Світової потрібно було на повну силу починати відбудову Еспанії і виведення країни з числа найбідніших і найвідсталіших…

З ініціативи Каудильйо Франсіско Франко в Еспанії було почато політику національного примирення.
Ще по завершенню Громадянської війни одразу почалось спорудження меморіяльного комплексу Valle de los Caídos — Долина Полеглих, що мав вшанувати всіх загиблих в Громадянську війну. Ідея його створення належала Франко. Там же він мав бути захоронений після смерті.

Каудильйо справедливо зауважив, що всю важку роботу в спорудженні Національного Меморіялу Пам’яті мають виконувати ті, хто роздмухав цю війну — ув'язнені республіканці, що виявили бажання сумлінно працювати, отримували гарантію вдвічі скоротити терміни і працею спокутувати свою провину за зраду Еспанії.
Аналогічно відбудовувались і зруйнована війною Еспанія — в першу чергу використовувалась праця тих, хто був винний у цій війні, хто привів совєтських окупантів, хто роздмухав цю війну.
„Зруйнували нашу Еспанію — відбудовуйте!“
Таку позицію Каудильйо вважав справедливою.

Проте, попри політики примирення, репресії проти політичних супротивників (крім республіканців, до них належали сепаратисти з Каталонії і Країни Басків) тривали до його смерті. Але Каудильйо вважав, що це теж справедлива боротьба з ворогами Еспанії, і якщо їх не зупиняти та не знищувати, відбудеться знову кремлядський реванш.
Каудильйо Франко цілеспрямовано відбудовував зруйновану війною Еспанію.
Каудильйо Франко будував ЕСПАНСЬКУ Еспанію!

Після початку Холодної війни вплив СССР в ООН дещо впав, і на початку 1950-х пройшла хвиля дипломатичних визнань франкістської Еспанії. Вже в ході війни Франко почав обмежувати вплив партії "Фаланґи" — після війни партія в основному займалася соціальною роботою, перетворившись на щось подібне совєтським профспілкам, а згодом партія була перейменована в "Національний Рух".

З середини 1950-х почалося “Еспанське економічне диво”, що вивело Еспанію зі стану однієї з найбідніших країн Європи на рівень цілком розвиненої європейської країни. Досить тривалий час Еспанія займала друге місце у світі (після Японії) за темпами економічного розвитку. В кінці 1960-х почалися і політичні реформи, був прийнятий закон про пресу і дозволені страйки неполітичного характеру, розширено місцеве самоврядування, прийнято декілька конституційних законів, що розширили права громадян. Поступово Франко почав лібералізацію, що дозволило згодом мирний перехід до конституційної монархії.

Еспанія була оголошена королівством в 1947 році, але монарх не був оголошений — Еспанія вважалася монархією з вакантним місцем Короля. Франко надав собі право самому назвати ім'я людини, яка повинна стати Королем, і навмисно затримував вибір з політичних міркувань. Вибір, нарешті, відбувся в 1969 році, коли майбутнім Королем Еспанії був оголошений принц Хуан Карлос де Бурбон як офіційний наступник Франко (який залишався довічним реґентом).
Після смерті Франко 20 листопада 1975 року принц Хуан Карлос став Королем Еспанії. Він відразу ж почав процес переходу країни до демократії, що завершився переходом Еспанії до конституційної монархії і парламентської демократії.
Король Еспанії Хуан Карлос I завершив процес перетворення країни з авторитарної в демократичну.
2.VI.2014 Король Еспанії Хуан Карлос I зрікся престолу на користь свого сина, принца Філіпа VI.

✠ ✠ ✠

 
P.S.:

🇺🇦 🇪🇸
✠ ¡Dos estados — uno enemigo común! ✠
✠ Дві Держави — один спільний ворог! ✠

 

Еспанія і Україна мають спільну рису — одного спільного ворога!
Москва веде гібридні війни проти України і Еспанії, користуючись одними й тими ж методами, що на початку ХХ століття, що на початку ХХІ століття.
Дві Держави — один спільний ворог!
¡Dos estados — uno enemigo común!

Цей історико-освітній оглядовий матеріял є наочним прикладом того, як і якими методами терористичне квазідержавне утворення "СССР" вело війну проти Еспанії, а до цього проти Української Народньої Республіки, і настільки ці методі ідентичні сучасним — від інформаційної війни до застосування "іхтамнєтов" та "інтербріґад".
Наразі, важливо вивчати методи ведення гібридних війн кремля.
Еспанія і Україна є однаковими жертвами аґресії кремля.

В першому великому оглядовому матеріялі “¡Viva la España!” детально розглянуто як новітню історію Еспанії, так і причини родмуханої совєтської гібридної Громадянської війни в Еспанії та її наслідки вже в сучасній Еспанії.

Коли Каудильйо Франко не стало, соціялісти поступово прийшли до влади в Еспанії, і як наслідок, сьогодні Королівство має цілу купу проблем, включно з "каталонською кризою", коли кремль знову один-в-один повторює сценарій 1936 року, роздмухуючи війну все з тієї ж Каталонії. Нині правлячою партією Еспанії є PSOE — це та сама партія, що привела Совєти в 1936 році, аббревіатура перекладається як "партія рабочіх і крєстьян Еспанії", напрямок — марксизм. Лідер PSOE Санчес нині є чинним прем'єр-міністром Еспанії.
Тож, нічого дивного в тому, що Санчес з першого дня своєї каденції головним чином займається щоденними істериками та вимогами перепоховати прах Каудильйо Франко і зруйнувати Меморіял Valle de los Caídos (Долина Полеглих) — монументальний меморіяльний комплекс, створений за наказом Каудильйо Франко для поховання жертв Civil la Guerra 1936—1939 з обох боків, "задля примирення" Нації. Там же, за заповітом, похований і сам Франко.
Тобто, "кривавий диктатор" збудував величний меморіял, де поховано Еспанців, що загинули в тій війні, хоч і воювали по різні боки фронту, але всі поховані разом на знак примирення. Але сучасні соціялісти вважають, що такий меморіял треба знищити, бо це, бачте, символ "диктатури Франко", "символ Хунти"!
Бачите, стирчать кремлядські вуха й хвости?

Королівство Еспанія в небезпеці, позаяк роздмухана кремлем "каталонська криза", схоже, лише заморожена, й чекає свого часу. Бо кремль завжди "может павтаріть". Наразі в Еспанії при владі все ті ж соціалісти-марксісти, і вони деструктивно працюють проти Еспанії. Перенесення праху Каудильйо Франко з Долини Полеглих, вигнання Короля Хуана Карлоса I з Еспанії та низка інших дій прямо говорять за тісну співпрацю провладних марксистів з кремлем.
Так, не лише в Україні кремль перемагає…

В матеріялі “Franco i Petro” проводились паралелі між Еспанією і Україною та між між двома державниками, які постали на захист своїх рідних Держав. Порівняння, яке навряд чи хто наважувався зробити серед свідомих Українців.

Ненависть кремля до Хунти Франко і неіснуючої "кієвской хунты" яскраво свідчить про те, що у України та Еспанії спільний ворог!
І ми маємо цього ворога перемогти!

Дві Хунти — один спільний ворог!
¡Dos Juntas — uno enemigo común!

🇪🇸 ¡Viva la España! 🇪🇸
¡Gloria a Ucrania! ¡Gloria de los héroes!
Слава Україні! Героям слава!
Ми переможемо!
¡Venceremos!

© Dem’än Dzüba (º Demien Amorales)
Tokmak, Zaporožžä, UKRAЇNA
Матеріял з публіцистики “¡Viva la España!” (2017)
Матеріял суттєво доповнено і розширено.
© «Porohivnyçä»
2021.Ⅶ.17