Операція
"Спасті дєдушку лєніна"

 

На Запорожжі ціла хвиля "редизайну" совєтських ідолів, котрі перероблюються в українські історичні постаті.
Цей процес робиться під гаслом "А чєво добру пропадать?" Таким чином оминається виконання Закону про декомунізацію, зберігаються совєтські статуї, які завжди можна "перепиляти взад" і знову відтворити з них совєтських істуканів, але головне — дискредитується і сам Закон про декомунізацію, відбувається зухвала й нахабна наруга над історією України та на загальне посміховисько виставляються карикатурні відтворення українських історичних особистостей.

Десовєтізація: "спасітєльный рєдізайн" ідолів

"Мода" на "редизайн" совєтських істуканів з'явилась одразу після прийняття Закону про декомунізацію.
Коллабораціоністи швидко "смєкнулі", як саме можна вбити одразу декількох зайців на цій темі та активно почали реалізацію "креативного редизайну" на місцях. Головна мета — "спасті дєдушку лєніна"! Як вже зазначено вище, подібні дії дозволяють не виконувати Закон про декомунізацію, є можливість зберегти самого ідола, є можливість "попіліть баблєца на рєдізайнє" (зазвичай, просте переліплювання скульптури виливається у доволі значні суми з місцевих бюджетів), ну і зрештою, на посміховисько виставляється карикатурний гетьман чи Кобзар з протягнутою лєнінской рукою.

"Лідером" в подібній діяльності стала Запорізька область, хоча і на решті теренах півдня та сходу України подібне неподобство теж відбувається. Ну а на самому Запорожжі за дивним збігом обставин "редизайн" відбувається виключно на виборчому окрузі бердянського оліґарха алєксандра пономарёва, відомого вже за топонімічною війною навколо декомунізованої назви містечка Більмак.
Соупадєніє? Не думау!

Бердянський "крєатіфф" з болгарським перцем

Бердянський виборчий округ бердянського оліґарха і нардепа ВР алєксандра пономарёва (якого фінансує артёмка пшонка з москви) продовжує гратися з совєтськими ідолами, переліплюючи їх під українських діячів. Це справжня наруга над історією та українськими історичними постатями, коли зі статуй лєніну чи дзєржинському ліплять гетьмана Пилипа Орлика або Максима Кривоноса. Нещодавно на цьому ж виборчому окрузі в болгарських селах Приморського району вже переліплювали статуї лєніну.

У селі Новоолексіївка ідол сифілітіку переліпили на ...гетьмана Пилипа Орлика, автора першої у Світі Конституції.
Зрозуміло, що на Пилипа Орлика це мало схоже, хоч як не ліпи поверх лєніна козацькі чуб та вуса, люльку, шаблю та пістоля. Характерний лєнінскій жест одразу видає в переліпленій статуї "вошьдя міровоґо пролєтаріата". Місцеві чиновники цинічно заявляють, що, мовляв, редизайн дешевше аніж демонтаж, і витрачено всього 7 тисяч гривень. "Це менше, ніж обійшовся б демонтаж пам'ятника з використанням спецтехніки, його транспортування до місця зберігання і забезпечення зберігання" — запевняють через кишенькові "СМІ" писарі зі штабу коллабораціоніста пономарёва, чию писанину щедро розтиражували спочатку місцеві видання, а потім і всеукраїнські.
Отже, виявляється, завалити однотипові совєтські ідоли "дорого", тому вони краще візьмуть з місцевих бюджетів купу коштів і зроблять капітальний ремонт ідола з невеличким редизайном.
Як все просто...

А в болгарському у селі Лозоватка Приморського району пам'ятник лисому перетворився на скульптуру болгарина-переселенця Діакова. Борода й шевелюра з ліпнини, мінімальні зміни в одязі і з легкої руки бердянських "скульпторов" кацап перетворився на болгарського переселенця Діакова. Певно, Болгари не дуже цінують власну історію, раз дозволили таку наругу над власним же першим переселенцем.

Хоча, як відомо, в Україні Болгари не ті, що в Болгарії — і на Буджаку і на Озівському Лукомор'ї мешкають в переважній більшості скацаплені совєтські болгари, які тужать "ностальґієй по СССР", розмовляють переважно кацапською, а не рідною болгарською, обожнюють "руссцкій мір", "блаґодарят россіюшку за пєрєсєлєніє" та "чтят ґєнєрала інзова".
З совєтськими болгарами Буджака Кремль почувається як з рідненькими, вони завзято діють проти України не гірше донбасскіх сепаратистів. Кремль це чітко усвідомлює і вже задіяв сценарій болгарського кремлядського сепаратизму на півдні України: плекаються всі совєтсько-россійські погляди болгарської нацменшини, підтримуються і заохочуються будь-які пророссійські дії, нардепи-коллабораціоністи всіляко реалізують прокремлівські сценарії.

Болград — "болгарская століца", де найактивніше підтримували створення так званої "бєссарабськой народной рєспублікі".
Болградський район теж мріє про "бєссарабію" (варто нагадати, що "бєссарабія" це россійсько-імперський окупаційний термін, яким назвали окуповану частину історичної Молдови). Болгари Буджака сильно опирались декомунізації та буквально зубами чиплялись за совєтські назви, символи, істуканів... В доволі великому болгарському селі Кубей, яке з горем-навпіл ледве декомунізували з совєтської назви "красноармєйскоє" на болгарську ж історичну назву Кубей, істукани лєніну та калініну сховали у ялинках, "креативити" не стали, а без зайвої мороки взяли кошти з сільського бюджету та капітально відремонтували обидві порепані трюхляві бетонні статуї. Любовно пофарбували. Ре-декомунізація по-болгарські в Кубеї. (Приїхали злі "бандерівці" і без великих коштів мовчки скинули обидва істукани на землю, бетонна трюхлява розсипалась і питання було вирішено).
Місцеві болгари, як і їх сусіди ґаґаузи з міцною рукою Кремля ще з часів появи "ПМР" ("Пріднєстровьє"), не визнають "нєзалєжной Украйны" та мріють про СССР.
Хоча, відверто кажучи, пророссійські болгари просто мріють про "сільную братскую руку попєчітєлєй"!
Яскраве свідчення тому — у 2015 році в місті Болград дали звання почесного городянина вже згаданому россійсько-імперському ґєнєралу інзову. Така "трєпєтная любовь" пояснюється просто — "попєчітєль болгар-братушек" інзов обіцяв переселеним сюди болгарам "Новую Болґарію со століцей в Болґрадє" — себто, ще у ХІХ столітті Россійська Імперія ліпила "гібридну народную рєспубліку", замріявшись про Балкани та "панславянізм". Втім, "Новую Болґарію со століцей в Болґрадє" місцеві болгари так і не дочекались, тому тепер чекають "асвабадітєлєй-братушек із россіюшкі" та мріють про "бєссарабскую народную рєспубліку" — вже почали готувати й "століцу" — Болград. За останній рік на Буджаку відкрито вже два пам'ятники россійсько-імперському ґєнєралу інзову (один теж з Лєніна переліпили, а останній вже новий і монументальний, зведено з граніту в Болграді на тому ж місці, де стояв попередній сто років тому).

Ватна душа не може без імперських символів! 🙂
Відновлений ідол імперському "попєчітєлю" – копія пам’ятника інзову 1911 року, який демонтували румуни. І, звісно ж, "встановлювачі" постаралися зберегти символізм – максимально наблизити подію до 9 жовтня.
За встановленням цього ідолу стоїть нардеп-рєґіонал, кремлядський коллабораціоніст, россійсько-імперський шовініст, любитель шльондри-імпєрартіци катьки-ІІ, українофоб антон кіссе.
«Если бы не русский Иван» — звітує таке собі "Бєссарабія Інформ", яскраво "живопісуя", як "раболєпно" шанували привезені на щойно окуповані Россійською Імперією землі болгари-братушкі свого "попєчітєля":
„В ноябре 1846 года почти 240 километров из Одессы, где был изначально похоронен генерал, до Болграда на плечах несли колонисты гроб с прахом своего попечителя. Траурный катафалк следовал за процессией. Последние 500 м, от кладбищенских ворот до усыпальницы, болгары несли гроб также на плечах, но передвигаясь на коленях.“

Еее, якщо понавезені болгари-братушкі так ніц падали на коліна навіть перед дохлим кацапом, то про яку національну гідність і свідомість їх нащадків можна казати?!? Не дивно, що нинішні совєтські болгари так плазують перед Кремлем і Москвою!
Хіба національно свідомі Люди будуть плазувати перед рабовласником?
Так роблять лише раби, а рабів до раю не пускають!
Що ж це за болгари такі без болгарської національної самосвідомості, які плазують перед кацапами та "жаждут попєчітєля"? Несправжні якісь, не ті, Болгари, що в Болгарії!
Цей болгарський перець не солодкий, а кислий, як щі!
Хочеться вірити. що совєтських ватніків все ж меншість серед болгарської громади, адже, звісно ж, є цілком свідомі українські Болгар, які мають свою болгарську національну свідомість і на падають ніц перед совєтсько-кацапськими кнутами й пряниками, не мріють на колінах і горбу тягати кацапських генералів інзових.

До речі, на Запорожжі, а саме на узбережжі Озівського моря в Приморському районі є село Інзовка, назване на честь цього "попєчітєля", як і частина інших топонімів болгарських сел (Нєльґовка, тощо), в назвах яких вшановані ті чи інші россійсько-імперські чиновники, що мали тут землі — декомунізація їх не стосується.
Втім, судячи з усього, нащадки понавезених болгар так плазують перед кацапськими "попєчітєлямі", що нізащо не дадуть декацапізувати топоніми з іменами кацапських імперських персоналій. Простіше буде депортувати з України в кацапські багнища всіх цих скацаплених болґарскіх братушек...
Між іншим, щодо перейменувань в болгарських селах.
Декомунізації совєтські болгари опирались вельми суттєво.
І коллабораціоністи миттю це використовували.

На декомунізованій назві села Болгарка (колишнє Коларово) коллабораціоніст-нардеп пономарёв вирішив розіграти ту ж карту, що й з топонімом Більмак, роздмухуючи істерію щодо назви села, мовляв, "болгарка ватэта же інструмєнт, чьто за названіє для сєла?" Справжні Болгари за таку образу і приниження болгарської назви взяли би отой самий інструмент та запхали б кремлядському коллаборанту в сраку, ще й вжухнули би разок. Звісно ж, скацаплені совєтські болгари навпаки підхопили цю істерію і вимагають змінити назву болгарського села Болгарка на щось інше, а краще "вєрнуть взад Коларовку"!
До совєтських болгар ми ще повернемось, продовжимо розглядати основну тему публікації з совєтськими ідолами та коллабораціонізмом. У нас вельми тісно переплетені між собою і десовєтізація, і пам'ятники, і топонімічні війни...
Топонімічні війни коллабораціоніст пономарёв веде вже роки два навмисне, з метою дестабілізації ситуації в прифронтовій і стратегічно важливій області, розташованій між двома окупованими теренами України; і щоб добитися хоча б одного повторного перейменування з метою створення прецеденту з дискредитації рішень Держави Україна щодо декомунізації. Тобто, наприклад, якщо декомунізований топонім Більмак буде скасовано і замінено, то це стане прецедентом і по всій країні коллабораціоністи почнуть вимагати "повєрнуть взад" всілякі красноармєйскі, орджонікідзе, днєпропєрдовскі, днєпродзєржинскі...

До речі, "желєзный фєлікс" эдмундовіч дзєржинскій в Бердянську теж "спасён" буквально днями.
За таким же сценарієм "рєдізайна", під тим же гаслом "А чєво добру пропадать?" Стоїть "желєзный фєлікс" навпроти місцевої буцигарні, де йому й місце, власне. Але товаріщі мєнти-вєртухаї звісно ж ніколи б в житті не замахнулися би на свого ріднесенького "желєзноґо фєлікса" — демонтувати кривавого вбивцю у мєнтів-вертухаїв "рука нє паднімєтся"!
Як мала вирішитись ця проста проблема в "ґородє-вотчінє" кремлядського оліґарха? Все вірно!
Все тіж бердянські "чудо-скульпторы" швидко переліпили трухлявого "желєзноґо фєлікса" на козацького ватажка Максима Кривоноса. І не біда, що зовсім не схоже, і до Бердянська стосунку ця історична персона не має, і навпроти буцигарні взагалі не має бути — "ватэта врємєнна, зато фєлікс эдмундовіч спасён, а вот прідут асвабадітєлі с вастока і будєт чьто паказать таваріщам!"
Місцеві видання хизуються: В Бердянске Дзержинский стал Кривоносом, В Приморском районе из Ленина сделали Пылыпа Орлыка и болгарского переселенца.
(вибачте, у них в Бєрдянскє "СМІ" кацапоязичні, не українські).
Яка ж ганьба для колись українського міста Бердянка...

Таким чином коллабораціоніст пономарёв і совєтські статуї зберігає (їх легко можна й назад переліпити), і тішить совєтську ватність місцевого населення, та водночас знущається над українськими історичними постатями, позаяк перероблені пам'ятники зазвичай виглядають просто карикатурно.
Псевдогетьман з характерним жестом ілліча є посміховиськом для місцевого просовєтського насєлєнія...
Причому, які б не були суперечливі історичні постаті, той же Кривоніс, але все одно, ліпити їх з совєтських ідолів, та ще й тягнути десятки тисяч бюджетних коштів "на рєдізайн" замість демонтажу — це верх нахабства!
І у колабораціоніста повне відчуття безкарності! Бо Держава все ще не відреагувала за ці два роки на жоден такий "редизайн", а у нардепа-коллабораціоніста взагалі "нєпрікосновєнность", коли що... Та й завжди можна буде зіпхнути цей "креатив" на ініціативність місцевих чиновників.

Зате українські медія завзято пишуть, як на Запорожжі пам'ятники перероблюють. На жаль, геть ігноруються будь-які зауваження українським медія про те, що своїми позитивними публікаціями в стилі "дивіться, як чудово ілліча перепиляли на гетьмана" вони грають на руку коллабораціоністу, який стоїть за цим дійством. Медія продовжують хвалебно писати про черговий "редизайн"...
Може це якісь не зовсім українські медія?

Де Держава? Де СБУ?
Необхідно припинити діяльність нардепа-коллабораціоніста алєксандра пономарёва, який замість демонтажу совєтських істуканів переліплює статуї в карикатурні подоби українських історичних постатей. Скільки ще буде продовжуватись це відверте й зухвале знущання над видатними Українцями? І все це робиться на потіху місцевим ватнікам.
Може час вже зупинити нардепа-коллабораціоніста, який знаходиться на утриманні артёмки пшонки? Мало того що пономарёв веде топонімічні війни проти декомунізованих назв, так ще й знущається іграми зі статуями! Треба якось зупиняти зухвалого українофоба!

"Крєатіфф шаґаєт по странє"

Випадки з "креативом" та "редизайном" не лише на Запорожжі мали місце.
На Запорожжі ми бачимо цілеспрямовану діяльність нардепа-коллабораціоніста, а також подекуди подібним займаються такі ж нардепи, тільки місцеві, а не з-під ВерховноРадянського Купола, хоча інколи самодіяльність проявляють і просто місцеві чиновники або люди з кашою в головах, причому, це "каша с топором".
Мета зазвичай все та ж — "спасті дєдушку лєніна"!

Чиновники Волновахи, страждаючи посиленою формою коллабораціонізму і сепаратизму від близості лінії фронту та "маладих рєспублік", розпереживалися було, що знесуть їх ілліча! І заходились у 2015 році "спасать дєдушку лєніна" — фарбою намалювали ідолу українську вишиванку та червоні шаровари. (Про "вдохновітєля" цієї ідеї трішки нижче). Ватніки гадали, що українська вишиванка врятує їх істукана! Не врятувало — дєдушка лєнін ушёл прямо в шароварах.

Пам'ятник головному персонажу фільму "Зоряні війни" Дарту Вейдерy зробили з монументу іллічу на території одеського заводу "Пресмаш". Діяча "темної сторони Сили" перепиляв одеський художник Мілов.
Звісно ж, правовласники "Зоряних Війн" навряд чи знають про це чудо на "Пресмаші".
Якщо ще не забули, там же в Одесі вже відомий клоун та аферист рєґіонал ґолубов, що ходить в костюмі Дарта Вейдера, і цілком можливо саме воно причетне до перетворення лєніна на персонажа кіносаги. Жаль, що правовласники "Зоряних Війн" не переймаються питанням збереження авторських прав на своїх кіногероїв, було би нарешті корисно покарати одеського афериста-рєґіонала, що використовує образ "Зоряних Війн" для політичних ігрищ.

В одному з польових таборів учасники АТО підтримали процес декомунізації в Луганській області та переробили сидячій істукан іллічу на відверто карикатурний пам'ятник Тарасу Шевченку. Нащо це було робити? Навряд чи серед солдатів є Українці, бо справжні Українці ніколи б так не познущались над пам'яттю Кобзаря... Новий "культурний об'єкт" швидко став головною визначною пам'яткою і бажаним місцем для фотографування серед військових. Схоже, у деяких військових в головах навіть не каша, а лайно...
Який сором...

В одному з сіл на Сумщині місцевого лєніна перетворили у справжнього козака. Горе-художники-сєятєлі на фасаді одного з будинків домалювали лєніну справжнього козацького оселедця і вуса. А для більшої переконливості зобразили його із золотою сережкою у вусі. Це шо, лєнін-характерник?
Ну хіба розум є? В тому селі точно Українці мешкають?
І таких випадків ще дуже й дуже багато...

Є і зовсім окремі клінічні випадки.
Деякі так переймаються "спасєнієм" совєтських істуканів, що звозять їх до себе додому.

Є в Грузії, в місті Ґорі, де народився джуґашвілі-сталін, схиблений дід-сталініст, який все життя "спасаєт" і збирає у себе у дворі погруддя та ідоли "вождю народов". Воно назвало це "сталінскій сад" і все його тбіліське подвір'я заставлено різнокаліберними вусатими істуканами, істуканчиками, істуканіщами, статуетками й погруддями, від настільних до зовсім великих; все завішано сотнями портретів кривавому вбивці. Дід виціловує все навколо і кожному журналісту розповідає, що "слющій, прі нём жить спакойна і харашо біло, я таксістом біл, бєнзін 6 капєєк біл, я в маськву єзділь каждій год, люблю і абєрігаю таваріща сталіна". Кожного разу, коли в Грузії руйнували ідоли сталіну, воно бігало, збирало все по друзкам і вдома склеювало, обливаючи сльозами груду каміння. Від сотен сталінів, якими завалено подвір'я, можна поїхати дахом лише глянувши...

Аналогічною хворобою, схоже, почали страждати й деякі ватніки в Україні.
Два найбільш показових клінічних випадки.

Знову Буджак, південь Одеської області, строкатий багатонаціональний кут, де вельми потужна "ностальґія за СССР".
З'явилось в степах Буджака зовсім нове і сучасне село Фрумушика-Нова — етнографічна садиба, музей під відкритим небом, цікаве місце. І все б нічого, та за строкатим етнографічним колоритом схоже ховається банальне стягування всього совєтського "со всєй Бєссарабіі" в одне місце. Невеличке село, фактично хутор, обставлене навколо сотнями ідолів лєніних та інших совєтських дєятєлєй, звезених сюди, певно, з усієї Одещини. Пошукайте на ґуґл-мап — кількість статуй на супутниковому знімку вражає, так це зйомка дворічної давнини. Кругом око туриста чіпляється за все совєтьске, з ніжністю збережене: "усадьба совєтского колхозніка Бєссарабіі", совєтські літаки-кукурузники, автівки, і статуї — безліч совєтських істуканів всюди, де не кинь оком навколо цього невеличкого хутора... Це яким схибленим треба бути, щоб всі поля навкруги обставити однотиповими ідолами!

Під вивісками "парк совєтскоґо пєріода", схоже, починають ховатись схиблені совки й ватніки, які стягують туди всі ці врятовані ними істукани лєніних і обставляються ними по колу, як Хома.

Така ж хвороба у мешканців села Плодородне Михайлівського району на Запорожжі.
Це єдине село України де все ще на центральній вулиці стоїть монумент ...сталіну! І не лише — вздовж вулиці по обидва боки стирчать всілякі совєтські істукани: лєнін, сталін, кіров, жданов, фрунзе, дзєржинскій, орджонікідзе, тощо. Ансамбль доповнюють зразки совєтської техніки на постаментах. Місцеві ватніки аж трусяться за цим бестіарієм ідолів.

Іронія полягає в тому, що совєтскоє сєло Плодородноє, заселене свого часу кацапами, до ІІ Світової війни було німецьким містечком Райхенфельд. Поступово Фольксдойче або винищувались репресіями, або змогли втекти з Совєтів, населення розбавлялось Українцями. Потім Голодомор викосив половину села, а згодом Совєти добили залишки коріного німецького населення і заселили село завезеними кацапами з РСФСР. Про німецьке походження населеного пункту нагадують тепер лиш декілька старих напівзруйнованих будівель з характерною німецькою архітектурою, все решта тупо совєтське, колхозноє, ну а в останні роки місцеве населення збирає і виставляє оці всі совєтські статуї...
Коли почався Майдан, то місцеве насєлєніє ночами по черзі дєжурілі з ружжом, щоби їх драгоценні статуї не поваляли "бандеравцы", які, на думку ватніків, навмисне понаїхали з Галіції, оточили їх совєтскоє сєло і чатували в лісополосах лише з метою напасти та вщент зруйнувати всю їх совєтскую іділлію! 🙂 Справжніх бандерівців, звісно, ніхто не дочекався. Хоча, в сусідньому селі Тімошовка хтось таки звалив лєніна, так місцеві ватніки по друзкам збирали тую гіпсову голову, клеїли клеєм ПВА і скотчем, плакали над розбитим ідолом... Зібраний зі шматочків ілліч вийшов ще більш карикатурним, але ватніки плакали від щастя й молилися вошьдю...
Совок і ватність — важка, невиліковна хвороба...

"Крєатіфф": початок

Звідки ж пішла ця мода на "крєатіфф" та "рєдізайн"?
А започаткував цю "крутую тєму" на самому початку лєнінопада відомий багатьом фейсбукерам "юмаріст" юра ґудімєнко, вдягнувши у велетенську вишиванку найбільшого ідола лєніну над ДнєпроҐЕСом. Цей "крєатів" однаково сподобався багатьом і в Україні, і на РФ (Россії Фашистській) — всім було весело бачити вишиванку на іллічє та ілліча у вишиванці. Фейсбучік стадно плигав у екстазі від такого креативу, ґудімєнко швидко став "своім чуваком" і ще два роки вдягав найбільшого ідола то у вишиванку, то обмотував прапором України. Саме "завдяки" цій діяльності ґудімєнка найбільший ідол лєніну був знесений чи не останнім в Україні!..
"Маладєц, юрєц, ̶в̶о̶т̶ ̶т̶є̶ ̶в̶ ̶с̶р̶а̶к̶у̶ ̶о̶ґ̶у̶р̶є̶ц̶! вот тєбє саєчка і прємія за лєнінскій крєатів!"

Мало кого збентежило і обурило те, що вдягання української вишиванки на ката України і обмотування ідола Прапором України — це зневага і паплюження українських символів, неповага до України і Українців. Особливо цинічно це блюзнірство виглядало на тлі греблі ДнєпроҐЭС — найбільшого фактичного пам'ятника жертвам Голодомору, бо щоб розрахуватись за будівництво цієї "стройкі вєка", лєнін і сталін розпочали першу хвилю Голодомору і було заморено голодом перші мільйони Українців...
Втім, юра ґудімєнко не Українець, а руссцкаґаварящій малоросс.
Персонаж юра ґудімєнко взагалі "бойкій парєнь". Ні, не такий, як Еней, що парубок моторний, бо назвати Українцем "прінципіальна руссцкаязычнава" деґенерата юру ґудімєнка доволі складно.

Персонаж є редактором обласної кацапоязичної газети "МРИЯ", до війни був членом ВО"Свобода", засвітився під час акцій проти ідолу сталіна, який встановлювали місцеві комуняки. Після Майдану товаріщ ніби як "на вольных хлєбах", хоча уважно спостерігаючи за діяльністю персонажа, зрозуміло, що персонаж є попихачем і дрібною медіа-підстилкою у впливових антидержавних кіл. Найвірогідніше, діяльність ґудімєнка фінансується через десяті руки кланом пшонки. Хоча, "бойкій парєнь" юрєц може жерти лайно з будь-якої лопати, хто б не кормив. "А какая разніца!"

Після дворічних перевдягань ідола-сифілітіка ґудімєнко мається в фейсбучіку та на всіляких кацапських сайтіках "пьётр-і-мазєпа", штампуючи низькоштибні та псевдоісторичні публікації "с іскрамётным юмарком", котрі підхоплюють знову ж таки всілякі сайтики-зливні-бачки, "пьётр-і-мазєпи" та "1+1". Ну і фейбучік у захваті, звісно: "Вот как нада дєтям в школах історію прєпадавать!"

Відтак, руссцкаязычный малоросс ґудімєнко впритул зайнявся паплюженням історії України! Воно пише "юмарістічєскіє" скетчі кацапською мовою з матюжжям, виставляючи на посміховисько ті чи інші історичні події України, навіть якщо це дуже трагічні події. Голодомор? "Умєрла так умєрла!" — весело іронізує ґудімєнко під загальний регіт фейсбук-користувачів! "Вот так жжёт юрєц! Ну маладєц!"
Один такий "пост-хохма" в фейсбучіку перекреслював роки праці багатьох українських істориків...
Проте, запарожскаму рєдактару рамки ФСБук замалі й тісні, тому ґудімєнко оголосив що "Сєл пісать кніґу па украінскай історіі, в таком же фарматє, с юмарком, чьтоб даступна, і канєшна же на нармальнам руссцкам языкє, бєз всякой хуйні".
Пацан сказал, пацан сдєлаєт! Певно ж, непогано фінансується кацапоязичний "патріот". Можна лишень-бо із жахом уявляти, що це буде за "кніґа"!

Як бачимо, починаючи з "лєнінскоґо креатива" і завершуючи публічним паплюженням історії України, деґенерат ґудімєнко має чітку мету — методичне паплюження і знищення історії України, перетворення на фарс звитяжних й трагічних історичних подій України, зведення нанівець всієї роботи істориків з відновлення історії України, методичне і щоденне висміювання, знущання над історією України, українською мовою і Українцями в соціальних мережах.
Зі своїми завданнями ґудімєнко справляється "на отлічно!"
До речі, ґудімєнко активно висміював в окремому дописі декомунізований топонім Більмак, активно допомагаючи пшонному коллабораціоністу пономарёву. Після зауваження, що перейменування є рішенням Держави Україна, а топоніми Більмак, Токмак — це все ж назви наших рідних міст славетного козацького Запорожжя — кацапоязичний ренеґат ґудімєнко ще більше висміяв назви цих українських населених пунктів, нецензурно посилаючи кацапськими матюжжями україномовного користувача.
Який вірний кацапський попихач цей ґудімєнко, файно вилизує сраки окупантам.

Пересвідчитись, як українофоб і деґенерат юра ґудімєнко паплюжить звитяжну й трагічну українську історію можна в публікації Перетворення Історії на фарс.

В повоєнній Іспанії, після того як Каудильйо Франко зміг подолати совєтську окупацію, таких ренеґатів і зрадників ліквідовували без будь-яких роздумів!
В Україні, на жаль, на четвертий рік війни відверті українофоби "в трендє"...
Українофобів і кацапоязичних деґенератів в соцмережах читають доволі широкі, багатотисячні аудиторії.
Наприклад, блоґ-майданчик «Порохівниця» публікує вельми цікаві, живі, глибокі, вичерпні історичні публікації, але їх читає зовсім невелика аудиторія і репости в соцмережу збирають від сили з десяток вподобайок. Натомість у кацапоязичних українофобів кожен огидний пост з вплетеними українофобними елементами збирає сотні а то й тисячі лайків-репостів! Причому, лайкають та репостять звичайні громадяни нашої країни, пересічні... Блоґ-майданчик, на якому маю честь розповідати про кремлядський коллабораціонізм на Запорожжі, навіть мріяти не може про таке поширення інформації, бо нас ніхто не фінансує, за спинами не стоять кремлядські коллабораціоністи, а в серцях і думках у нас є лиш Україна, а не жага отримати баблєцо та бути відомими у ФСБучіках. Публікації про ріст коллабораціонізму, загрозу Державності України, історичні публікації — це нікому не цікаво, бо всі читають кацапоязичних ЛОМ-блохєров та інший українофобний шлак. Прикро що суспільство не може відрізнити хороше від поганого і покірно та радісно їдять лайно від всіляких перевертнів...

А тим часом, саме завдяки ось таким "дрібницям", які роблять дрібні попихачі коллабораціоністів, вдало втілюються всі антидержавні та антиукраїнські сценарії.

Власне, дивуватись ситуації на Запорожжі нема чого, адже після Майдану й за 4 роки війни влада в стратегічно важливій області не змінилась — Україна фактично не контролює Запорізьку область, яка чітко розділена навпіл: північ контролює клан ахмєтова, центр і південь контролює клан пшонки з москви руками "смотрящіх" (ковалєвская, пономарёв, валєт-валєнтіров, суржан, є.баліцкій).
Блоґ-майданчик «Порохівниця» має цілу низку публікацій про "бурную дєятєльность" пшонної банди коллабораціоністів на Запорожжі, ось найбільш вичерпні:
✔ Більмак — ключ до “крымскоґо корідора”
✔ Реванш Пшонноґо Паханата 2017

Де Держава? Де СБУ? Питанні риторичні, бо у нас СБУ не помітило цього року вояжі кремлівських "ночных волков" по Запорізькій області з доволі примітним кремлядським пропаґандистським автомобілем. Схоже, авакянське СБУ як ОБСЄ — зовсім сліпі.
І знову вийшов доволі об'ємний допис з серії Хроніки колабораціонізму на Запорожжі...
Коли славетний козацький Запорожський край перестане бути в кацапсько-совєтській окупації?
І це питання риторичне...