"Велика Мадярщина" і мадярóнщина

Мадярське питання дедалі частіше вилазить у інформаційний простір, наполегливо роздмухуючи мадярóнський сепаратизм на Закарпатті. Схоже, Мадярщина та мадярські шовіністи так сильно загорілись своєю ідеєю-фікс про "Велику Мадярщину", що геть забули про те, що взагалі-то Мадярщина є членом ЄС і НАТО, а такі шовіністичні ігри та зазіхання на терени сусідніх держав в ЄС і НАТО не вітаються.
А ще мадяри не вчать уроки Історії!

До уваги Вельмишановнього Панства аналітичний матеріял про історію Мадярщини, мадярський шовінізм, мадярóнщину як явище та про те, чиї вуха, роги й хвости стирчать з нинішньої мадярóнщини.

Роздмухування мадярóнського сепаратизму на Закарпатті насправді настільки нікчемне по своїй суті, хоча б тому, що цілком очевидно, чиї стирчать вуха, роги й хвости з цього дійства. Мадярóнщина нині інспірована з подачі кремля й роздмухується руцями мадярських шовіністів.
Хоча, як явище, мадярóнщина існує давно.
Розгляньмо уважніше ці явища.

Мадярщина або Угорщина — Magyarország мовою ориґіналу.
Мадярщина і Угорщина, мадяри і угорці — це тотожні слова-синоніми.
Державна мова мадяр — угорська, яка є найбільш уживаною уральською мовою у Світі. Так-так, не дивуйтесь — мова мадяр походить з уральських мов, позаяк мадяри є фіно-угорським народом. Власне, мадяри навіть не стільки фіно-, стільки угорці, позаяк походять з підгір'я південного Уралу — "у ґор"! І це єдиний уральський етнос, що перебрався за Карпати в Європу й осів там.

Мадярська орда потрапляє до Європи

Наприкінці IX століття у Середнє Подунав'я проникли угорські племена з південного Уралу. Ряд вчених вважають їх союзом тюркських і угорських племен, що кочували в заволзьких степах південного Уралу і на теренах історичного Башкортостану.
Вперше мадяри з'явилися на Дунаї в 862 році як союзники Великоморавського князя Ростислава, проти якого об'єдналися король східних франків Людовик II Німецький і болгарський князь Борис I. У 881 році угорці як союзники князя Святополка, наступника Ростислава, дійшли до Відня; проте це був лише набіг, основна частина мадярської орди продовжувала кочувати в південноруських степах сучасної України.

З літописів відомо, що наприкінці IX століття мадярська орда, угорці-кочівники (очевидно, якась окрема ватага) пройшли на захід повз Київ, зробивши зупинку біля нього (звідси назва Угорське урочище). Під орудою князя Арпада (близько 890—907 роки) союз угорських племен (сім племен), подолавши близько 895—896 років Карпати, розташувався в Середньому Подунав'ї.
У наступні роки угорці зайняли Затисся, долини Мароша й Тиси, межиріччя Тиси та Дунаю, Задунав'я. Протягом 902—906 років підкорили Великоморавську державу.

Цей період історії Угорщини відомий як завоювання угорцями Паннонського басейну.
З Середнього Подунав'я протягом першої половини X століття (899—955 роки) угорці здійснювали численні грабіжницькі походи не тільки в суміжні, але й у віддалені країни Західної, Південної та Південно-Східної Європи (Бургундія, Західне Франкське Королівство, Східно-Франкська держава, Лотаринґія, Італія, Еспанія, Болгарське Царство, Візантійська Імперія). Після поразки під Аугсбурґом від військ німецького імператора Оттона I (955 рік) угорці осіли у Паннонії, витіснивши звідти або асимілювавши інші народи, зокрема, слов'ян. Наприкінці X століття під проводом онука Арпада Ґеза (972—997 роки), що зміг зміцнити князівську владу, угорці прийняли християнство, і князь з династії Арпадів став першим угорським королем Іштваном І Святим (Стефаном) (1000—1038 роки), що засновує християнську королівську владу.

Завоювання угорцями Паннонського басейну самі мадяри звуть “Honfoglalás” — “Завоювання батьківщини”, або "Угорське завоювання" (бачте, прийшли й завоювали собі "батьківщину") — у мадярській "історіоґрафії" це загальний термін історичного періоду, що охоплює другу половину IX століття аж до 896 року, коли давньоугорська конфедерація племен на чолі з Арпадом і Курсаном, себто, угорська орда, прийшла з-під Уралу в Паннонію.

Відтак, з IX століття, дошкульно спустошивши всю Європу набігами, о̶р̶к̶и̶ орда фіно-угорських племен угорських кочівників окупувала та осіла в Паннонії, себто, у Середньому Подунав'ї, і з часом стали звати себе мадярами.

Мадяри проти Європейської Унії

Нинішня Велика Війна триває вже понад 100 років, з 1914-го, розтягнувшись ланцюгом кривавих війн крізь криваве ХХ століття й затьмаривши вже майже чверть ХХІ століття.
Позаяк ми розглядаємо наслідки та поточні події, що прямо чи дотично витікають з русла цієї столітньої Великої Війни, перегорнемо сторінки історії Мадярщини у Середньовіччі, під Османською Імперією та під владою Австрії, зупинившись вже на початку ХХ століття.

Цислейтанія і Транслейтанія

Австро-Угорська Імперія була дуалістичною й складалась з двох Королівств — Австрійського (Цислейтанія) і Угорського (Транслейтанія). У 1867 році Австрійську Імперію було поділено на два Королівства — Цислейтанію, де домінували Німці, та Транслейтанію — де влада належала Мадярам (Угорцям). До початку XX століття стало явним те, що такий державний організм, де дві нації домінують на дев'ятьма в принципі нежиттєздатний, що стверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.
Попри спільну імперію, Угорська корона постійно опонувала Австрійській — Транслейтанія завжди проти Цислейтанії! Ось і напередодні Великої Війни, коли вже неприховано роздмухувалось її полум'я, коли над Австро-Угорською Імперією вже зависла чорна хмара небезпеки, Угорське королівство пóтай діяло проти Відня, колаборуючи з ворогами монархії Габсбурґів.

Дуалістична Австро-Угорська Імперія

Варто зауважити, що у складі Австро-Угорської Імперії вочевидь більші терени знаходились під Транслейтанією, себто, Угорським Королівством. В територію Угорської Королівства входили етнічні терени Румун (Трансільванія), вся Словаччина, майже вся Горватія окрім Далмації, Банат і звісно ж Карпатська Україна. Саме про ці території нині так палко мріють чисельні мадярські шовіністи, саме про цю "Велику Мадярщину"!

Ерцгерцоґ Австрійський Франц Фердинанд з 1905 року виношував плян перетворення Австро-Угорщини на триєдину австро-угорсько-слов’янську унію (триалізм) — створення під Австрійським скіпетром великої слов’янської, католицької держави, яка би стала противагою православній Россії та вивела би слов’янство з-під россійського впливу.
Концепція прообразу майбутньої Європейської Унії отримала "робочу" назву „Сполучені Штати Великої Австрії“ („Vereinigte Staaten von Groß-Österreich“).

Ідея Ерцгерцоґа Франца Фердинанда щодо реформування Австро-Угорської Імперії
„Vereinigte Staaten von Groß-Österreich“

Франц Фердинанд плянував радикально перекроїти мапу Австро-Угорської Імперії, створивши за національно-етнічними і мовно-лінґвістичними принципами коронні краї — напів-автономні штати, кожен з яких би представляв одну з 11 націй Імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії.
В подальшому не виключалось перетворення коронних країв, чи то-пак, штатів, на держави та королівства під австрійським скіпетром. Таким чином Дунайська конфедеративна монархія перетворилась би в Європейську Унію держав і королівств.

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд далекоглядно усвідомлював, що створення такої унікальної на той час унії закладає підвалини для майбутнього поєднання Європи у велику Європейську Унію держав і королівств, які будуть поєднані поміж собою економічними й політичними зв'язками та не стануть вже воювати поміж собою щоразу через якісь дрібні приводи.
Франц Фердинанд розмірковував, що перетворення Імперії на Унію вільних держав не лише знизить градус невдоволення національностей, а й дозволить переосмислити у національному усвідомленні рух своїх націй, змінивши з про-московського на про-європейський. Така реформа спонукала би народи до національного усвідомлення себе саме як європейських народів, а не йти сліпо в бік россійсько-імперських оман. І, можливо, якщо на польському етнічному терені Ґаліції утворити окремий польський край, а згодом і Польське Королівство, — то може Поляки нарешті схотіли би звільнити окупований россіянами польський терен? А якщо надати першу державність Українцям, то це спонукало би решту Українців, окупованих московітами, здійнятись на боротьбу за злуку з європейською Українською Державою… Королівство Ґаліції і Лодомерії та Герцоґство Буковина поєднувались у коронний край (штат) Ost-Galizien — Східна Галіція…
І за такою ж методою обмірковував Франц Фердинанд пляни щодо кожного національно-етнічого терену великої Імперії, сидячи ночами з каганцем і олівцем над мапами та паперами…

Крім того, перетворення дуалістичної монархії на триалістичну унію дозволила би зменшити вплив мадяр в Імперії. Таким чином Ерцгерцоґ Франц Фердинанд хотів виправити дисбаланс політичного впливу як всередині Імперії, так і зовні зменшити вплив та експансію Россійської Імперії.

Проєкт Ерцгерцоґа Франца Фердинанда викликав різке незадоволення як серед мадярської еліти Австро-Угорщини, так і за кордоном, насамперед в Россійській Імперії та Сербії.
Россійсько-імперська пропаґанда запустила через пресу тезу "клаптіковая імпєрія Ґабсбурґов".
Тобто, пляни подальшого розвитку держави у спадкоємця імперського престолу були надзвичайно небезпечними для Россійської Імперії. Його смерть стала б не тільки приводом для війни і розгрому Австро-Угорщини — давнього суперника московитів у Центральній і Східній Європі, а й усунула б небезпечного конкурента в царині впливу на слов’янство.

В самій Австро-Угорщині проєкт отримав вкрай різку реакцію з боку мадярської еліти Угорського Королівства, позаяк мадярська монархія суттєво втрачала в території та населенні, а головне — втрачала вихід до моря, адже Горватія тоді була частиною саме мадярської Транслейтанії. (Й понині ірредентісти "Великої Мадярщини" малюють мапу саме того Угорського Королівства, частинами котрого були і Горватія, і Карпатська Україна, і половина Румунії…)
Гостроту протиріч з Ерцгерцоґом Фердинандом продемонстрував його головний політичний супротивник — прем’єр-міністр Угорщини граф Іштван Тиса: „Якщо престолонаслідник надумає здійснити свій план, я підніму проти нього національну революцію мадярів і зітру його з Землі!“
Ця обставина робить ймовірною причетність Іштвана Тиси до підготовки замаху в Сараєво влітку 1914 року — цілком можливо що й мадяри доклались до виконаного руками сербських бойовиків і сплянованого Россійською Імперією Сараєвського вбивства…

Австро-Угорська Імперія станом на 1914 рік

Концепція Ерцгерцоґа Франца Фердинанда не була реалізована…
28 червня 1914 року Ерцгерцоґ Франц Фердинанд вбитий разом зі своєю дружиною Софією в Сараєво…
Сараєвське вбивство стало безпосереднім приводом до початку Першої Світової війни 1914—1918 років, внаслідок якої Австро-Угорська Імперія припинила існування, а її територію було поділено між новоутвореними на її теренах національними державами та країнами Антанти…

Терени Австро-Угорщини після 1918 року, розділені згідно умов Версальського миру.
Червоним кольором позначено нові кордони і назви держав згідно Версальского миру.
Сербія отримала терени сусідніх народів, утворивши Королівство Сербів, Хорватів і Словенців.
Квазідержавне утворення Совєтська Россія (з 1922 СССР) отримало міжнародне визнання лише в 1933-му.

Австро-Угорська Імперія на тлі сучасних кордонів Європи

Угорщина, що входила до складу Імперії, саботувала всі заходи, спрямовані на переозброєння армії та підготовку до вже неминучої війни. Причім, угорська частина парламенту робила рівно те, що угорські делеґації нині роблять в ЕС і НАТО — саботують найважливіші рішення, зловживаючи своїм правом вето.
Власне, Угорщина чи не найбільше доклалась до поразки Габсбурґів.

Угорське Королівство так старанно старалось зруйнувати Австро-Угорську Імперію, що не прорахували наперед невеличкої дрібнички: уламками імперії було знищено й саме Угорське Королівство!
Але на початку Великої Війни Буда-Пешт ще про це не думав.

Мадярщина у вирі Великої Війни

Велика Війна спалахнула у 1914…

Про цілі Королівства Угорщина у війні трохи згодом.
Спочатку поглянемо, як Угорщина відзначилась у І Світову війну.
Упродовж Першої Світової війни з угорськими полками не пов'язана жодна важлива битва, не було жодного документально підтвердженого наступу виключно угорських за етнічним складом військ, але угорські війська приймали участь та інколи внесли вирішальний вклад у результати таких битв, як-от:
— 3-15.ХІ.1914 — битва під Лімановою;
— ХІ.1915—ІІІ.1916 — облога Перемишля;
— V.1915 — Горлицький прорив;
— VI.1915 — битва при Ізонцо;
— VI.1915 — битва при П'яве;
— VI.1916 — Брусилівський прорив.

Війська, набрані в Королівстві Угорщина, присвятили небагато часу обороні власне Угорщини, за винятками Брусиловського прориву в червні 1916 року та вторгнення румунської армії у Трансільванію кількома місяцями пізніше. В обох цих випадках супротивника було відбито. Невелика кількість військ з Австро-Угорщини також брала участь на більш віддалених театрах воєнних дій, які виходили за межі кордонів Австро-Угорщини, в тому числі в Галліполійській кампанії та на Синайському півострові і у Палестині.

На відміну від Німецької Імперії, Італії або ж Франції чи Россійської Імперії, у випадку з Угорщиною питання про її цілі в Першій Світовій війні залишається майже недослідженим. Однак, Королівство Угорщина сильно впливало на воєнні плани дуалістичної Монархії Габсбурґів. Й тому, за спиною Австро-Угорської Імперії Королівство Угорщина вело фактично сепаратистську діяльність.

Основні турботи уряду в Будапешті були продиктовані побоюваннями за цілісність територій Королівства Угорщини, попри те, що половина цих територій були етнічними теренами інших народів.

Тактика угорських політиків вирізнялась непослідовністю дій.
У липні 1914 року угорський прем'єр-міністр Іштван Тиса переконав Раду Корони Монархії не вимагати нових територій від Сербії. (В дуалістичній Австро-Угорській Імперії було два Королівства і два прем'єр-міністри з боку Цислейтанії і Транслейтанії відповідно).
Паралельно з цим угорська опозиція таємно повідомила Антанті, що може бути проголошена незалежна Угорщина, яка готова підписати сепаратний мирний договір, якщо Антанта гарантує її кордони як "Великої Мадярщини". Лідер опозиції Міхай Карої налагодив зв'язки з італійцями, британцями і французами.
Восени 1915-го, з успіхами австро-угорської армії, сепаратистські настрої у Будапешті охололи. Натомість, угорські політики повернулися до питання анексії Північної Сербії, Боснії-Герцеґовини та, можливо, Чорногорії.
Тобто, спочатку Будапешт вмовляв Відень не чіпати Сербію, бо ж таємно вели сепаратні перемовини з Антантою, а коли вітерець змінився, то "кинулись у бій" із зазіханням на нові для себе території!

Коли Австрія передбачала приєднання Польщі, Іштван Тиса наполягав у Відні на включенні до складу Королівства Угорщини Боснії-Герцеґовини включно вже з Далмацією! Та й Чорногорія не завадить! Апетити зростали!

Коли Румунія у серпні 1916 року оголосила війну Австро-Угорщині, уряд Іштвана Тиса розраховував вже й на анексію румунських земель, тоді як угорська радикальна опозиція у парламенті (самостійники на чолі з Міхаєм Карої) посилила сепаратистську пропаганду серед мадяр вже проти Відня.
У березні 1917 року Іштван Тиса запропонував Раді Корони Монархії "розділити Румунію" між Угорщиною та Россійською Імперією, залишаючи "невеличку румунську буферну державу". Однак, згідно з Бухарестським мирним договором (7.V.1918), Румунія відступила Угорщині тільки карпатські перевали. Наступним "успіхом" угорського територіального експансіонізму була згода Ради Корони Монархії на приєднання до Королівства Угорщини Боснії-Герцеґовини та Далмації в жовтні 1918 року.

Тобто, в ході Першої Світової війни Королівство Угорщина за спиною Австрії вела колаборантські дії з ворожими країнами, підбурювала мадярський сепаратизм по відношенню до Австрії, а коли шальки терезів схилялись на бік Австрії, то Угорщина флюгером поверталась і вимагала від Відня приєднати до своєї території нові землі, не полишаючи при цьому вести таємно справи з ворогами, і все це робилося лиш з однією простою метою — утримати гігантську територію Угорського Королівства, половина земель котрого належало іншим народам.

Очікуючи падіння Центральних Держав і, власне, краху Австро-Угорської Імперії, Цісар Карл Ⅰ дозволив Міхаю Карої сформувати уряд у Будапешті. Цей уряд 31 жовтня 1918 проголосив незалежність Угорщини. Проте, це не завадило Антанті та її союзникам висунути до Угорщини територіальні претензії. Врешті-решт, Тріанонським мирним договором (4.VІ.1920) Антанта відділила від Угорщини три чверті її довоєнної території. Таким чином від "Великої Мадярщини" було відрізано всі немадярські етнічні терени інших сусідніх народів. Мадярщина лишилась у своїх етнічних межах.

Мадяри бігали як солоні зайці, підступно зраджуючи власну спільну з Віднем Монархію, заради жадібної амбіції утримати чужі терени сусідніх народів. Натомість, зрадники отримали належне і справедливе покарання. Інколи "іуди" не отримують навіть своїх "тридцяти срібляників".
Мадяри страшно образились!

Антанта з ініціятиви Французької Республіки з метою захисту від угорського ревізіонізму та запобігання реставрації Монархії Габсбурґів утворила навколо Мадярщини Малу Антанту (Чехо-Словаччина, Юґославія, Румунія), для того щоби унеможливити відновлення попередніх кордонів. Угорську армію було скорочено до 35 000 осіб, Угорщині було заборонено мати військову авіацію, танки і будь-яку складнішу зброю.

Кордони, як вважали мадяри, було встановлено "несправедливо" і таким чином, щоб вони перетинали всі природні лінії оборони, призводячи до повної уразливості і слабкої захищеності території. Чехословацький кордон, мовляв, проклали за 30-40 км від Будапешта з тим, щоб місто потрапило в зону досяжності розміщених уздовж кордону чехословацьких гармат. Можливо й так, враховуючи французькі інтереси щодо Малої Антанти та "свого улюбленого дітища Антанти" — Чехо-Словаччини. Втім, першочергово кордони уклались за етнічним принципом.

Мадярóни

Мадярóни — зневажлива назва закарпатських осіб, котрі мають відверту мадярську (угорську) орієнтацію та відмовилися від власної Української Мови, культури, релігії, сприяють мадяризації українського населення, соромляться свого українського народу і свого українського коріння, приховують своє українське походження.
Мадярóни вважають Українців Закарпаття окремою "русинською нацією" й у 1918—1940-х роках відстоювали ідею приєднання Підкарпатської Русі до Мадярщини.

Терміни "мадярóни" та "мадярóнство" виникли у ХІХ — першій половині ХХ століття в руському (українському) середовищі, означав національну зраду й використовувався для позначення змадяризованих русинів (Українців). Прагнучи вислужитися перед мадярським окупаційним режимом, мадярóни були інструментом мадяризації та пригноблення українського населення Закарпаття.

Основним чинником виникнення мадярóнів була мадяризація, котру проводив мадярський окупаційний режим після окупації Карпатської України (таку ж насильну асиміляцію мадярські окупанти проводили й на інших загарбаних теренах).
В Угорському Королівстві (як довоєнному, так і в Мадярщині Горті також) були створені такі умови життя та психологічний клімат для національних меншин, які змушували останніх, часто наперекір особистим принципам та переконанням, адаптуватися до нових умов життя шляхом відречення від власної національної культури, мови, політичних, релігійних та інших поглядів. В угорському соціумі притаманний високий рівень нетерпимості по відношенню до немадярських національностей, і лише відмова від своєї народності, визнання себе мадяром та "патріотична" діяльність, як правило, давали можливість отримати освіту, зберегти чи зайняти високу посаду й просуватися по кар'єрній драбині, або просто мати засоби для існування.
Формуванню в Українців комплексу меншовартості та переходу до мадярóнів сприяла не лише шовіністична політика мадярського окупаційного режиму, але й негативні риси менталітету та поведінка самих угорців, котрі на побутовому рівні у спілкуванні з Українцями постійно намагалися показати свою вищість, підкреслити простакуватість, неосвіченість Українців-закарпатців, обзивали їх "дикунами-рушняками", "дурними русинами", "смердючими рутенами", "свинями", а то й взагалі не вважали за людей. Зверхнє ставлення мадяр було характерне не лише до Українців, але й інших слов'янських народів, а також німців.

Відомий закарпатський діяч, на жаль, про-московської орієнтації, священник Олександр Духнович свідчив:

„У мадярів всі народи — "бидло, скоти", тільки один мадяр був "людиною", а "хто не мадяр, той і не людина"!“

В освіті політика угорської влади була спрямована на культивування у дітей та молоді почуття належності до "мадярської батьківщини і мадярської нації" та відданості до "Королівства Святого Іштвана".
Президент Гуцульської Республіки Степан Клочурак у свої споминах про це так писав:

„Це було калічення наших дитячих душ і виховання з нас ренеґатів-мадярóнів…“

Гуцули найменш піддавались мадяризації, можливо тому спроби мадяризувати в дитинстві спонукали Степана Клочурака взяти на себе відповідальність та очолити проголошену в 1919 році Гуцульську Республіку.

Іван Франко у статті „І ми в Європі“ описує, як шкільний інспектор-мадяр, запрошений на обід до місцевого священика, обурився тим, що донька панотця розмовляє українською мовою:

„Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!“

Діти мадярóнів зазвичай вже вважали себе мадярами, а не Українцями. Так, сини мадярóна Івана Куртяка були виховані в угорському дусі, належали до мадярської шовіністичної молодіжної організації "Левенте" та вважали себе мадярами.
Один із священиків у Лаборці, говорив: "Я русин тільки в церкві, а вийшовши із церкви – мадяр".
За статистичними даними 1900 року тільки 23% всіх священиків греко-католиків, які у абсолютній більшості були Українцями за національністю, послуговувалось Українською Мовою.

В добу Перших Визвольних Змагань мадярóни проводили діяльність проти приєднання Закарпаття до Західньо-Української Народньої Республіки і Української Народньої Республіки, виступали й проти Гуцульської Республіки, яка проголосила курс на злуку з Україною.
9.ХІ.1918 в Ужгороді мадярóнами була утворена так звана "Угроруська народна рада" ("Рада рутенів Мадярії"), на чолі з каноніком Мукачівської греко-католицької єпархії Симеоном Сабовим. Ця мадярóнська "рада" підписала "меморандум", в котрому заявила: "угроруський народ приєднується до своєї батьківщини-Угорщини й виступає за недоторканість її території".

Основною мадярóнською партією на Закарпатті був підтримуваний Угорщиною "Автономно-землеробський союз", заснований у 1924 році мадярóном Іваном Куртяком. В народі цю партію звали куртяківською, а її послідовників – куртяківцями. По смерті її засновника 1933 року керівництво партії перебрав редактор партійної газети "Русскій Вѣстникъ" москвофіл Андрєй Бродій.
До мадярóнів належали діячі москвофільскої та мадярської орієнтації: Олександр Бонкало, Антоній Годинка, Андрій Бродій, Олександр Ільницький, Іван Гарайда, Іван Куртяк, Степан Фенцик та інші.

Хоча, були й москвофіли, що виступали проти мадярóнів, як от вищезгаданий Олександр Духнович:
„Настала боротьба русинів проти русинів! Змадяризовані русини подібно дияволом пекельним стають проти русинів, їх знищити бажають, тобто: мадяризувати, і стерти в Угорщині руське плем'я…
Йому руське слово бридке; він соромиться руського. Сущий поміж мадярами, він уже мондокає, шукаючи тим схильності у чужих… Так істинно єсть моє слово: русин угорський (мадярон) чим-небудь буде тільки не русином!“

Для розуміння, як виглядає мадярóнство, дамо слово одному з ідеологів мадярóнства, Олександру Ільницькому, котрий вважав "угро-русинів" частиною угорського народу:
„Русинов треба передовсем освободити от всех остатков из чужины занесенных протягом двох десятилет культурных напрямов — тоесть из русина треба переже зробити русина, что бы потом душевно приобразовати его в носителя угорской идеи, что бы научити его кооперовати з мадьярским народом, что бы умив не лишь жити, але если треба — и умерти за тысяилитню святостефанску отчизну.
Карпатска территория не мае нич общого с Украиною; тут все русины жили и живуть, котрых с великороссами и украинцями только славянское происхождение вяже, но которых отделяе от них в темпераменти в религийных и народных обычаях, в традициях, а, особливо, в вопросе спольной судьбы сильна стина, непоколебима стина тысячолетной мадярско-руськой истории.“

Під час Другої Світової війни мадярóни тісно співпрацювали з окупаційним угорським урядом та мадярськими ґонведами, нападали на січовиків, спільно з мадярськими ґонведами брали участь у катуваннях та розстрілах вояків „Карпатської Січі“.
Тобто, діяли як сепаратисти і коллаборанти.

Мадярóнами також називають зденаціоналізованих Словаків, які виступають "за повернення" до складу Угорщини принаймні східної частини або й всієї Словаччини. Місцеві мадярóни вважають себе окремим від словаків народом — "слов'яками". Ще у ХІХ столітті "слов'яцькі" активісти працювали над кодифікацією гірських східно-словацьких діалектів в окрему літературну мову. Винахідники "слов'яцтва" зберігали лояльність до Будапешта і не підтримували панслов'янські захоплення інших словацьких діячів.

Мадярщина після Першої Світової війни

По завершенню Ⅰ Світової війни постала Угорська Демократична Республіка.
Цісар Карл Ⅰ дозволив опозиціонеру Міхаю Карої сформувати уряд в Будапешті, 31.Х.1918 "революція айстр" проголосила про створення республіки, офіційно ж Угорську Демократичну Республіку проголошено 16.ХІ.1918, її президентом став Міхай Карої.

Після революції на перший план виступило національно-територіальне питання, оскільки немадярські народи — Румуни, Серби, Горвати, Словаки, Українці — рішуче прагнули відокремлення.
На Закарпатті угорський уряд навіть дозволив автономне утворення — так звану Руську Країну. Однак Всекарпатський конґрес, що відбувся у січні 1919-го в Хусті, висловився за возз'єднання Закарпаття з Українською Народньою Республікою. Одночасно на Рахівщині та Мармарощині утворилася Гуцульська Республіка. У 1919—1920 у Будапешті перебували українські дипломатичні місії: УНР (голова М.Ґалаґан) і ЗУНР (гол. Я.Біберович).

Втім, існувала Угорська Демократична Республіка недовго, і вже наступна "революція" 21.ІІІ.1919 скасувала Угорську Демократичну Республіку та проголосила Угорську Совєтську Республіку ("Вєнґєрскую Совєтскую Рєспубліку"), котру очолив мадярський коммуніст гебрейського походження Бела Кун. "Совєтская Вєнґрія" протрималась ще менше, всього 4 місяці.

Антикомуністи і монархісти жорстоко чистили Мадярщину від гебреїв, комуністів, лівих та інших загроз. У 1920 році коаліція правих політичних сил об'єдналась і знову оголосила Королівство Угорщину. Вибір нового короля затримувався через політичну боротьбу, тому було вирішено обрати реґента. Колишній адмірал австро-угорського флоту Міклош Горті був обраний реґентом і залишався ним до падіння свого режиму.

Адмірал без флоту Міклош Горті

Мадярщина Горті

Міклош Горті формально відновив монархію і став реґентом.
Адмірал без флоту Міклош Горті до кінця свого правління пихато самоназивався "контр-адміралом", носив адміральський однострій і старі ще імперські відзнаки контр-адмірала військово-морської фльоти Австро-Угорьскої Імперії, волів титулюватись як "контр-адмірал", хоча його "королівство" не мало ніякої морської фльоти і взагалі не мало виходу до моря, позаяк Горватія не входила до складу Угорщини.

За Тріанонським Миром 1920 року територія довоєнного Королівства Угорщина скоротилася на дві третини: Словаччина і Закарпаття включені до Чехо-Словаччини; Трансільванія, Східний Банат, Мармарощина — до Румунії; південнослов'янські землі — до Королівства Сербів, Горватів і Словенців (майбутня Юґославія); провінція Бурґенлянд — до Австрії, а населення скоротилося приблизно на 60%. Тобто, всі немадярські народи, що були у складі старого Королівства Угорщини, опинились за межами повоєнної Угорщини.
Це викликало зародження серед угорських правлячих кіл і частини угорського суспільства реваншистських настроїв. І вже на початку 1930-х років для мадяр зажевріла "нова надія"! Постав Третій Райх! Сподіваючись, що гітлерівський уряд допоможе Угорщині повернути "втрачені території", гортистський режим пішов на встановлення союзницьких відносин з Третім Райхом.

Гітлер радо вітав таких чудових союзників, як Мадярщина і Польща!
Для плянів Третього Райху були дуже зручні і вчасні такі чудові й вірні союзники, як Мадярщина і Польща.
Вчорашня Антанта, у особі британського прем'єра Невілла Чемберлена та французького прем'єра Едуарда Даладьє, радо віддали на пошматування "своє улюблене дітище Антанти" Чехо-Словаччину, аби тільки "заглянути у очі Гітлеру і побачити там мир"!
Коли у 1938 році, після нацистського Аншлюсу Австрії, дійшла черга до пошматування Чехо-Словаччини, союзниця Третього Райху Польща так завзято кинулась шматувати сусідню країну, що аж Гітлер завидками зайшовся!
Мадярщина теж обіцяла дивувати!

4.Х.1938 уряд Мадярщини запропонував Третьому Райху приєднати Закарпаття до "Королівства Святого Іштвана" — так пафосно "адмірал" Горті величав Мадярщину. В цьому Будапешт активно підтримала Варшава, виходячи з того, що існування української автономії активізує незалежницьку діяльність Українців на окупованих Польщею західніх теренах України.

Гітлер обіцяв допомогу Горті — Гітлер виконав обіцянку.
За першим Віденським арбітражем 2.ХІ.1938 до Мадярщини Горті відійшли всі південні райони Словаччини й південна частина Закарпатської України з містами Ужгород (Унґвар), Мукачево (Мункач), Берегів (Береґсас).
На решті земель Закарпаття 14-15.ІІІ.1939 була проголошена Незалежна Українська Держава — Карпатська Україна.
З огляду на те, що пошматована Чехо-Словаччина перестала існувати, іншого виходу Українці Закарпаття просто не мали.

У ніч із 13 на 14 березня 1939 року Мадярщина Горті за підтримки Третього Райху та польських диверсантів віроломно напала й розпочала війну проти Карпатської України. Напад пронацистської Мадярщини на Карпатську Україну був першим збройним конфліктом Другої Світової війни.

Українці перші прийняли удари Другої Світової війни!
Українці першими в Європі дали відсіч нацизму і стояли до останнього!
Для Українців II Світова розпочалася не у вересні, а в березні 1939 року.
Українці першими в Європі дали відсіч Третьому Райху і нацистським приспішникам Гітлера з Мадярщини. На жаль, сили були не рівні…
Мадярщина Горті жорстоко втопила в крові Карпатську Україну, долаючи впертий опір Збройних сил Карпатської України — “Карпатської Січі”, і окупувала терен Карпатської України…

17 березня 1939 року на третій день окупації Карпатської України пронацистською Мадярщиною Горті спільно з польськими диверсантами, мадярські жандарми і ґонведи гнали полонених Українців — вояків “Карпатської Січі” — на Верецький перевал через села Нижні Ворота, Верб'яж, Завадка, 7-8 колонами по 70-80 осіб, і передали їх окупаційній польській "прикордонній службі", а польські окупанти розмістили полонених Українців у підвалах своїх казарм.
18 березня 1939 року до сходу сонця полонені були розділені на колони, відконвойовані вліво і вправо від перевалу по лінії "кордону" приблизно на півтора-два кілометри і розстріляні на закарпатській стороні над селами Нова Розтока і Верб'яж, та між Петросовицею, Жупанами і Лазами…

1939 — Ясіня, Татарський перевал

Мадярські ґонведи розстрілюють полоненого січовика

Мадярський терор проти січовиків

Такі розстріли відбувались в березні 1939 року всюди на карпатських перевалах між Галичиною і Карпатською Україною, на межі, по якій польські і мадярські окупанти встановили свій "польсько-мадярський кордон".
Українців з Хуста та інших місцин Карпатської України катували і вбивали в долині Тиси, а ось Українців з Галичини, що прийшли на допомогу братам-Українцям, мадяри і поляки погнали на перевали, до "кордону", ніби, щоб "передати польській стороні".
Полонені Карпатські Січовики — Захисники Незалежності України — були навмисне привезені сюди польсько-мадярськими окупантами, щоб символічно, на новоутвореному "польсько-мадярському кордоні" жорстоко закатувати знесилених і зранених Українців. Розстріли відбувались вздовж всього "кордону", по всьому хребту Карпат… Звіряча жорстокість ляхів і мадярських нацистів нічим не відрізнялась від жорстокості недолюдків-кацапів, та в "мадярській кампанії" 1939 року ляхи особливо хизувались перед мадярами своєю звірячою подобою, катуючи Українців…
То так "пшевєлєбна шляхта" показувала, як треба поводитись з "украйонцями-холопами".

Лишилось багато свідчень про жорстокість мадярських і польських окупантів.
Старожили в Хусті розповідали, що мадярські й ляшські окупанти були найжорстокішими з усіх чужинців, які топтали своїми чоботами Срібну Землю Карпатської України-Русі. Навіть нацисти Третього Райху не були такими недолюдками і не вдавались до таких звірств, як ляхи й мадяри. Схоже, у кацапів є справжні "братья". Показуючи дерев'яний хрест, що стояв при дорозі на Хустський замок і його совєтська влада не наважилася знести, старожили розповідали про полонених у 1939 році Січовиків, яких зв'язували по кілька колючим дротом і кидали на пором, що ходив між двома берегами Тиси. Посеред річки скидали їх у воду. Це місце при виїзді з Хуста на Ужгород, де зараз автомобільний міст до села Крива.
Історики мають чисельні докази і свідчення старожилів про розстріли Українців на карпатських перевалах…

1939 — Мадярщина Горті з окупованою Карпатською Україною

У 1939 Мадярщина Горті приєдналася до "Антикомінтернівського пакту", а в 1940 — до Берлінського пакту (Третій Райх, Японія, Італія). Віддякою за "сумлінність" став другий Віденський арбітраж 1940 року, за котрим Мадярщина Горті отримала значну частину Трансільванії без війни з Румунією. Але Гітлер вимагав, щоб угорський режим Горті дотримувався нацистських законів у військовій і расовій політиці, "щоб уникнути вірогідних конфліктів у майбутньому". Антисемітизм був офіційною політикою ультраправих в Угорщині, угорський уряд допомагав Третьому Райху в депортації Гебреїв до концтаборів під час Голокосту.

Мадярщина Горті приєдналась до Третього Райху та Італії під час їхнього вторгнення у Юґославію в 1941 році. Угорщині було дозволено приєднати край Бачка у Воєводині, де мешкала сербська більшість, а також краї Прекмур'я і Меджимур'я, які мали словенську й горватську більшість відповідно. Амбіції щодо Горватії були припинені після створення Незалежної Держави Горватія в союзі з Третім Райхом і королівською Румунією. Мадярщина Горті направила угорські війська для підтримки Вермахту проти Совєтського Союзу. Угорське військо вирізнялось неймовірною жорстокістю на окупованій нацистами Україні, зокрема, спаливши місто Корюківка на Чернігівщині з усіма 8 тисячами Українців, проте зазнало значних втрат під час "сталінґрадської битви".

1944 року совєтські війська швидко просувались на захід.
11.Х.1944 боягузливий і хитрий Міклош Горті спішно намагався укласти сепаратний мир з державами антигітлерівської коаліції, але ці спроби були зірвані нацистами і вже 16.Х.1944 "адмірал" Горті перебував у Берліні під домашнім арештом та склав повноваження на користь Ференца Салаші, за погодження з котрим Третій Райх відразу ж окупував Угорщину і створив маріонеткову державу.

4.V.1945 у Тіролі Міклош Горті здався американським військам. Союзницьке командування, на жаль, не розглядало Горті як військового злочинця і дозволило тому оселитися у Західній Європі.
1946 року Міклош Горті виступав на Нюрнберзькому процесі як свідок, але "контр-адмірала" до відповідальності притягнуто не було. Пізніше, у 1949 році, на запрошення портуґальського диктатора Антоніу Салазара Горті разом з родиною Горті переїхав до Портуґалії де оселився у місті Ешторілі й де помер у похилому віці, встигши написати об'ємні побрехеньки-мемуари. Похований в Ешторілі, 1993 року з почестями перепохований в Угорщині, у рідному селищі Кендерешт, комітат Сольнок.
На жаль, покарань за свої злочини проти України, Чехо-Словаччини, Румунії та Горватії мадярський шовініст і військовий злочинець Міклош Горті не поніс…

Під час совєтської окупації доля Королівства Угорщина була вирішена. Вища національна рада була колективним керівником держави до 1 лютого 1946 року, коли монархія була офіційно скасована. Реґентство було замінено Другою Угорською Республікою, котру також незабаром скасовано й утворено комуністичну Угорську Народну Республіку ("Вєнґєрскую Народную Рєспубліку — ВНР") — фактично, маріонеткову совєтську республіку-сателліт, одну з низки "соцлаґєря" окупованої Совєтами Європи.

Мадярщина і Україна

Мадярщина — країна, з якою Україна має невелику ділянку кордону на заході.
Прикордонна смуга заселена мадярами і мадяромовними мадярóнами.
За даними перепису населення 2001 року, на території Закарпатської області проживає 151 516 етнічних угорців (12,1% населення) та 158 729 угорськомовних (12,7% населення). Характерною особливістю є те, що левова їх частка компактно зосереджена вздовж кордону з Угорщиною.
Так у Берегівському районі проживає 41,2 тисячі угорців (76,1% населення), у місті Берегове 12,8 тисяч (48,1%). У Виноградівському, Ужгородському (з містом Чоп), та Мукачівському районах угорці компактно мешкають у південних частинах, де їх налічується відповідно 30,9, 24,8 та 12,9 тисяч. Загалом на ці райони припадало 80,9% угорського населення Закарпаття, 122,6 з 151,5 тисяч.

Багатьох бентежить те, що Угорщина, по суті, висуває до України територіяльні претензії й усіляко каламутить воду з цієї причини.
Про це багато говорять і пишуть. Зокрема, перед і на початку нинішньої війни закарпатський публіцист Олександр Масляник неодноразово піднімав таке питання, як “Каталонізація Закарпаття по-мадярськи”.
В аналітичному матеріялі “Мадярське питання — Українська відповідь” також розглянуто, чиї ж вуха, роги та ноги стирчать з цього мадярóнського шовінізму. Власне, це й так очевидно вже століття поспіль.

Коли РФ почала аґресію проти України, Кремль уважав, що це буде легка прогулянка, й саме військова частина операції його не дуже турбувала, а от політична — дуже.
Бути єдиним аґресором — справа не дуже гарна і здатна вилізти боком. Власне, частково так воно і сталося, Москва рушила в напрямку загальновизнаних країн-ізгоїв, з усіма наслідками, що з того випливають, але того можна було б уникнути, якби відповідальність можна було б розділити з іншими країнами і, бажано, — з країнами-членами НАТО.
Отоді з Кремля і пролунав заклик до "відновлення історичної справедливости", а простіше кажучи — до поділу України між РФ, Польщею, Угорщиною та Румунією.

З початком нинішньої війни проти України, як і в 1938-му, Мадярщина і Польща активізувались немов голодні звірі у зазіханнях на терени України! І без підтримки Москви мадяри і ляхи не почувалися би так впевнено у своїх зазіханнях на терени України!
Польща, до прикладу, чверть століття позиційонувала себе як “адвоката України в ЄС”, немов Україна якийсь злочинець, якому треба "адвокат"! Мадярщина ж активізувалась тільки з початком війни, вхопивши гачок солодкої кремлядської обіцянки отримати ласий шматочок України. Саме з такою пропозицією виступила Москва на початку війни, пообіцявши Польщі, Мадярщині і Румунії “восстановлєніє історічєской справєдлівості”. Втім, Румунія одразу відкинула цю солодку пропозицію, попри те, що у них також живе ідея щодо “Великої Румунії”. Хитра Польща офіційно відмовчалась, але неофіційно підтримує польський шовінізм буквально на державному рівні. Мадярщина ж залюбки вхопила кремлядський гачок і вже марить не лише “Карпаталією” у своєму складі, але й щодня пестить чисельні мапи “Великої Мадярщини” всюди, де тільки можна. Втім, мадярські шовіністичні фетіші лишимо наостанок.

Не одними сувенірами роздмухує мадярóнські шовіністичні настрої Мадярщина.
"Притисянська автономія" — такий сепаратистський проєкт ініціював Будапешт ще до нинішньої війни, у 2012 році.
“Притисянська автономія” — проєкт угорської автономної території у Закарпатській області з центром у місті Берегове (Береґсас). Проєкт має підтримку офіційної Угорщини й частини угорських організацій Закарпаття, зокрема, так званої "Демократичної спілки угорців України".
У 2012 році посол Угорщини в Україні Міхаль Баєр повідомив, що в Угорщина підтримує ідею створення в Закарпатті автономії для угорської громади під назвою “Притисянська автономія”.
У жовтні 2013 року депутат Європарламенту від угорської партії "Йоббік" Бела Ковач на форумі у Берегові (! з якого переляку мадярські політикани на території України взагалі робили такі заяви?) заявив, що створення “Притисянського округу” на Закарпатті з включенням до нього населених пунктів з більшістю угорськомовного населення "є умовою для приєднання України до ЄС" — що звісно ж абсолютно не відповідало дійсності!
Ніколи умовою вступу України до Євросоюзу не було створення якогось там “Прицицянського округу” чи “Прицицянської автономії”!

Навіть сама назва цієї сепаратистської “Притисянської автономії” викриває, буквально, вишкварює справжнє своє походження! Адже, якби назву вигадали мадяри в Будапешті, то, вочевидь, це була би мадяромовна назва; коли б вигадали місцеві, то ймовірно теж була би або мадяромовна назва, або ж, принаймі, використовувалася би семантика, притаманна для Закарпаття і всієї Західньої України і Української Мови в цілому — над Тисою чи по Тисі, — як Надсяння, Побужжя, але аж ніяк не "прі" — "пріморьє", "пріуральє". Бо ж таке словотворення притаманне лиш кацапам, коли "прі Тісє", а для Українців, і навіть для карпатських етнічних українських гілок — Гуцулів, Бойків, Лемків — НАД Тисою! Згадайте „Плине кача над Тисиной…“
Отже, назву "Пріцицянської автономіі" вигадали москалі!
Назва смішна вийшла, та проєкт не смішний!

2014 року, на початку війни РФ проти України, прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, лідер мадярської шовіністичної партії "Фідес" і друґ путіна, висловився стосовно суверенних форм захисту і гарантій прав угорської національної меншини в Україні, зокрема в контексті подвійного громадянства та "колективних прав на автономію", вочевидь, підтримуючи цю саму "Пріцицянську автономію".
МЗС України в свою чергу засудило такі висловлювання.
26 вересня 2017 року МЗС Угорщини заявило що у відповідь на Прийняття Києвом закону "Про освіту" Угорщина блокуватиме подальший рух України до ЄС:
“Угорщина, перебуваючи в Європейському Союзі, блокуватиме і буде накладати вето на будь-які кроки, які могли б бути подальшим прогресом у процесі європейської інтеграції України.”
Закон, який мається на увазі, передбачає, що з 1.Х.2018 діти у школах матимуть можливість навчатися рідною мовою тільки в початковій школі — перші чотири роки. З п'ятого класу всі предмети повинні викладатися державною Українською Мовою. Як і має бути в будь-якій країні.
З якого переляку Угорщина буде вказувати Україні, якою мовою нам викладати у школах? В Україні одна державна мова і це Українська! Україна не мусить за державний кошт фінансувати навчання іншими мовами. Меншини мають право відкривати приватні школи за свій рахунок і вчити там своїх дітей хоч на суахілі!

Українська Мова у половині Закарпаття майже відсутня! Місцеві мадяри і мадярóни принципово говорять тільки угорською або москвинською мовами! В Україні ніколи не забороняли нацменшинам говорити рідними мовами, але ж і державну мову треба знати. Натомість, при будь-яких спробах чи ввічливих проханнях володіти державною Українською Мовою, мадяри і кацапи та перевертні миттєво починають істерично верещати про "прітєснєнія"!
А чи не час вам, перевертні, забиратись геть з України?
Ми ж не подаруємо вам сепаратизм!
Вже навчені!

У серпні 2018 року в уряді Угорщини заснували посаду "міністра за розвиток Закарпатської області України", що викликало хвилю обурення. У жовтні 2018 Угорщина змінила скандальну назву посади, "урядового уповноваженого по Закарпаттю" — у новій назві посади йдеться не про розвиток однієї області, а про "співпрацю двох сусідніх прикордонних регіонів", втім, суть від цього не змінилась.

Тим часом мадярóнські сепаратисти на Закарпатті активно діють!
В соцмережах діють десятки як не сотні "груп-пабліків" мадяронського сепаратизму із прямими закликами відокремлення Закарпаття від України та приєднання до Мадярщини. Одразу видно, чиї вуха-роги-ноги стирчать з цих "пабліків", позаяк попри угорську мову, картинки переважно з пабліків "навароссій" з кремлядськими наративами.
За мадярські ґранти і криваві кошти кремля активно розвивається хибна ідея окремішності від Української Мови так званої "русинської мови", хоча це всього лиш етнічний діялект, такий же, як лемківський, бойківський чи гуцульський. У вікіпедії динаміка розвитку вікістатей "русинською мовою" б'є всі рекорди, і їх вікістатті вирізняються маніпулятивністю промадярського напрямку.
На Закарпатті окрім відсутності Української Мови відсутні також дорожні вказівники і стели з назвами населених пунктів Українською, натомість все мадярською, наче це не Україна, а вже Мадярщина!
Під час злодіяцької Зє-РФорми "адмінустрою" мадярóни змогли видушити для себе окремий мадярський Береговський район! Після місцевих виборів місцеві депутати-мадярóни відкривали сесії місцевих органів влади вже під гімн Угорщини! По Закарпаттю розповсюджується сепаратистська преса угорською мовою, зокрема, газетка "Kárpátalja" (таку назву в Мадярщині дали майбутній "мадярській Карпаталії") з усілякими мапами сепаратистських мадярських утворень.

Цілком очевидно, що Мадярщина завзято й наполегливо готує ґрунт для анексії Українського Закарпаття!

Бачте, Вельмишановнє Панство, як і кацапи та ляхи, мадяри страшно страждають від "утрачєних зємєль". Не від втрачених етнічних теренів, як це сталось у випадку з Україною, коли протягом кривавого ХХ століття український етнічний терен зменшили на третину чисельні окупанти, влаштовуючи етнічні чистки й геноциди Українців…
Ні, мадяри страшно страждають через "несправедливий Тріанон"! Мадяри страшно страждають за імперською величчю територій, що колись їм належали! Мадяри дуже сильно хочуть відновити "Велику Мадярщину" в межах до 1918 року!

Хвороба за "Великою Мадярщиною"

Якщо побуваєте в Мадярщині, то кинеться в око культ "Великої Мадярщини"!
Шовіністичною ідеєю "Великої Мадярщини" просякнуто геть все! Дарма, що туристи, особливо з сусідніх країн, можуть і образитись — це мадяр не хвилює. Мадяри щиро вважають, що у них нагло забрали Закарпаття, Словаччину, Горватію, Трансільванію і ще купу всього що навколо.
Цією рисою мадяри дуже нагадують своїх найближчих родичів кацапів.

Коли б недайбоже в Україні була бодай дещиця від такої кількості тих же мап Соборної України була у вільному продажу, то можна лишень-бо уявити, який би ґвалт здійнявся водночас і у кацапів на мєщорскіх болотáх, і у ляхів на мазовецьких багнищах, і на паннонських багнищах у мадяр!
Верещали б ультразвуком!
А ляхам чи мадярам можна вимальовувати всюди мапи з претензіями на терени сусідніх країн та всюди напóзір виставляти свої хворобливі ідеї-фікс про відновлення своїх доморощених недоімперій.

Всюди — сувеніри, магнітики, сувенірні й справжні мапи "Великої Мадярщини", особливо популярні годинники з контурами мапи "Великої Мадярщини" і з натяком "Час іде, ми повернемо собі Велику Мадярщину"!
І всюди чисельні пам'ятники-меморіяли "Великій Мадярщині", "Віденському Арбітражу" та "несправедливому Тріанону"!
О, "несправедливий Тріанон" у мадяр не вщухає з 1920 року, наче у них по-живому відрізали суто мадярські етнічні терени, хоча, насправді, нарешті сусідні народи звільнились з-під мадярської окупації! Але мадяри, звісно ж, так не вважають. Тому, з 1920 року наштамповано безліч сльозливих пропаґандистських плакатиків і малюнків з "пошматованою заживо Великою Мадярщиною", безліч різноманітних істеричних пам'ятників "розділу Великої Мадярщини" і "проклятому Тріанону", ну й звісно ж, величні меморіяли з мапами "Великої Мадярщини" на всю стіну, або на всю гору, або на все поле…
Це дійсно нагадує нав'язливу хворобу!
Схоже, мадяри дійсно хворі!

Власне, без коментарів, наостанок просто добірка світлин, насмиканих навмання з відкритих джерел.
Висновки робіть самі.

Мадярська "імпєрія" для маленького імениника

Мадярська "імпєрія" для дорослого імениника

Мадярські ЛҐБТ теж імперастично вимальовують мапу "Nagy Magyarorszag", але true-шовіністи нізащо не терплять такої наглої конкуренції, тож палять "Велику Мадярщину" в райдужних кольорах.
А̶ ̶п̶о̶т̶і̶м̶ ̶в̶о̶н̶и̶ ̶я̶б̶у̶ц̶ц̶я̶!
Та хіба ж можна підпалювати власну "Велику Мадярщину"? )))

Як буде мадярською "Од можа до можа"?

„Тріанон, рубай! Лупай сю скелю!“

„У вас Арбітраж отклєілся!“
На Мадярщині на одному з чисельних "меморіалів Тріанону"
мапа "Великої Мадяроґсас" повідклеювалась і розпалась.

2020 року мадяри у глибокому траурі відзначали 100-ліття Тріанону!
У кожної нації є своя національна трагедія…
У Гебреїв це Голокост… У Українців це Голодомор, хоча для нашої багатостраждальної нації все криваве ХХ століття є суцільної трагедією…
Для москалів “самай страшнай траґєдієй єсть крах Савєтскава Саюза!”
Для ляхів набільшою “трагедією” є втрата їх “великої” Жечі Посполітої, себто, чужих етнічних теренів, а особливо “всходніх кресів”.
Для мадяр “трагедією” є Тріанонський розділ “Великої Мадярщини” — коли чужі етнічні терени були передані їх народам, а Мадярщина лишилась у своїх етнічних межах.
Дуже страждають мадяри за втраченою величчю територій!
Ось приклади мадярських "страждань" та "оплаківаній Тріанона":

"КЬІШ! КЬІШ! Ні атдам маю вєлікую імпєрію!"

І наостанок…
На вищезгаданому Верецькому перевалі, зовсім поруч зі щойно відкритим Меморіялом Карпатським Січовикам, бовваніє тотемний і "скрєпный" для всіх мадяр пам'ятник, складений з кам'яних брил — "Меморіал Завоювання" називається! Утримується ця брила мадярських "завоєватєлєй" за державний кошт України (!), себто, за наш з вами, щоправда, час від часу Будапешт обіцяє "платити навпіл", але платить Україна. Останні роки ця похмура брила була завішана мадярськими прапорами та вінками, проте останнім часом страждає від вандалізму переважно кремлядських провокаторів, що видають акти вандалізму за "українсько-нацистські". Цей тотемний істукан важливий для мадяр тим, що вказує за Нестором-Літописцем на місце переходу мадярського фіно-угорського племені через Карпати в низину Дунаю, де й заснувалась Мадярщина. Так це чи ні, складно сказати, бо, як доводить історія, довіряти сотні разів викривленим московітами джерелам від всіляких несторів-літописців доволі складно тепер. Втім, це фіно-угорське плем'я з кацапських багнищ таки відокремилось від решти "соплємєнніков" та осіло в Європі, це факт. А ось де саме перетнули Карпати, це ще питання. Втім, мадяри вважають, що їх предки перетнули Карпати саме на Верецькому перевалі, й тому після відновлення Незалежності України, без дозволу України, збудували тут собі цю кам'яну брилу на місці розстрілу мадярами й ляхами Карпатських Січовиків. Так би мовити, "помєтілі тєріторію" своїх територіяльних зазіхань на майбутнє. Адже "Меморіал Завоювання"!

“Велика Мадярщина” і мадярóнщина