Україна у своїх етноґрафічних межах
добірка мап України початку ХХ століття

Історико-освітній майданчик «Порохівниця» вже публікував добірки унікальних мап України початку ХХ століття.
➥ Мапи України початку ХХ століття
➥ Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття
Презентовані й власні оглядові мапи України доби Визвольних Змагань:
✠ „Ukraїna 1918—1920“
✠ „Ukraїna 1918—1920“ і „Ukraїna 2014—2020“
Також за теґом ґеоґрафія є інші матеріяли з мапами та публікації про видатних ґеоґрафів України: Володимир Кубійович, Ґеорґ де Гасенко, Стефан Рудницький та його етноґрафічні мапи України.
В Європі етноґрафічні мапи України друкували вже у 1914 році.
Отже, ще одна добірка мап України початку ХХ століття.

Мапи вміють говорити…

Межі українських земель на унікальних мапах Європи початку ХХ століття

На початку ХХ століття, перед тим як 1914 року почалась Велика Війна, Україна була пошматована між імперіями і Українці були найбільшим бездержавним етносом Європи.

Втім, на початку ХХ століття в Європі на етнічних мапах почав з'являтись український етнічний терен. Ці мапи дають змогу відповісти на численні запитання, до яких зокрема належить і поняття „історичні землі“.
Актуальність цього поняття нині для Українців незаперечна хоча б у тому, що поряд з Україною розташовані зі сходу й заходу "братскіє народы" — орки з мєщёрскіх болот і шляхта з мазовєцкіх багнищ — наші одвічні вороги, що завжди прагнуть пошматувати наші терени, з давніх-давен називаючи їх "своіми ісконнымі зємлямі".
Нині россійсько-фашистська пропаґанда, а за ними і значна частина так званих "россіян", дедалі частіше промовляють мантру "Всё вакруґ наше!".

Проте, історичні мапи доводять зворотні факти.

1919 — Ґеорґ де Гасенко — інфоґрафіка «УКРАЇНА / DIE UKRAINE»
© 1919 Wien «Christoph Reisser's Söhne»

З’ясувати, що кому належить, допомагають історичні мапи.
Старовинні мапи корисні тим, що несуть в собі купу важливих доказів того часу і можуть дуже багато розповісти тому, хто вміє читати мапи.

Щоби уникнути звинувачень у заанґажованості чи "нєправдападобнасті" етнографічних мап українських картографів, для початку познайомимо вельмишановне панство (і "товаріщєй" з табору опонентів) із мапами європейських картографів початку ХХ століття, друкованих на початку та під час Першої Світової війни.

1916 — Мапа України з книги Льонґина Цеґельського “Русь — Україна, а Московщина — Россія”

Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» у 2014 році спеціяльно перевипустили ці старовинні історичні мапи в серії тематичних довідникових видань, що має назву “Країна єдина”, яке складається з чотирьох видань: “Україна. Материк і півострів”, “Україна. Народ і територія”, “Україна. Національний склад населення”, “Україна і світ. Привабливість територій”. Мапи у перевиданні містять тексти, діаґрами, ґрафіки, які доповнюють картоґрафічний зміст. Оперуючи зібраною там інформацією, кожен бажаючий громадянин самотужки зможе розібратись, що в інформаційному просторі правда, а що — міти.
З презентацією серії можна ознайомитись в урядовому виданні “Урядовий Кур’єр” — „Київські картографи представили громадськості унікальні карти 1918—1919 років“.

“Národopisná mapa Slovanstva” v měřítku 1:3 700 000, 45 x 56 cm
© 1912 Lubor Niederle, Laichter, Praha

1912 рік, Прага, Чехія — на основі статистичних даних переписів Австро-Угорської Імперії, Болгарського Царства, Німеччини та Россійської Імперії, укладається і друкується “Етнографічна мапа Слов’янства” — “Národopisná mapa Slovanstva”.
Укладач мапи професор Любор Нідерле (Lubor Niederle 1865-1944).
На мапі показані лише етнічні ареали слов'янських народів станом на 1912 рік.
До уваги адептів "пан-славянства": це не мапа з "австрійскоґо ґєнштаба", її укладав видатний чеський археолог, етнолог, етнограф та історик-славіст, дослідник слов'янської старовини, член Чеської Академії Наук і Наукового Товариства у Львові, професор Карлового університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, Засновник Археологічного інституту в Празі, член-кореспондент Санкт-Петербурзької академії наук, член-кореспондент Россійської академії наук у 1917–1925 роках, член-кореспондент Академії наук СССР, професор Любор Нідерле.

Мапа, як бачимо, показує значно більший етнічний ареал Українців у 1912 році, аніж після 100 років совєтсько-кацапської окупації! Українськими є Кубань, Підкавказзя, Слобожанщина і Донщина, Підляшшя і Лемківщина — тобто, від Сяну до Дону, від Карпат і до Кавказу, від Неману до Криму.
Мапу укладав пофесор-сло'вяніст у 1912 році.
Детально розгледіти мапу тут.

1914 року почалась Велика Війна…

Україна на мапі “Länder — und Völkerkarte Europas” (“Землі і народи Європи”) — 1916 рік, укладач Дітрих Шефер (Dietrich Schäfer; 1845-1929), друкована в Берліні 1917 року. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 і 1918 роках, кольорова гама у перевиданнях різниться, на останньому виданні мапи 1918 року показана чорна жирна лінія Східного фронту станом на мить друку.
Мапа цікава з точки зору розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої Світової війни. На мапі можна побачити локалізацію Українців на той час у Європі, а саме, у Лемківщині, Карпатській Русі, Надсянні, Холмщині, Підляшші, Берестейщині, Пінщині, Стародубщині, на північній і східній Слобожанщині, на Кубані, частково у рівнинному Криму і, звичайно, на терені сучасної України. Мапа показує розселення Українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань, Кримський півострів заселений переважно Киримли (Киримськими Татарами), Керченський та Тарханкутський півострови і прибережна зона — Українцями, а центральні райони півострову — Українцями й Німцями.
Тут можна детально роздивитись мапу “Länder — und Völkerkarte Europas”.

ДНВП «Картографія» у свої серії має чотири видання в кожному з яких по десятку подібних мап європейських і українських картографів тієї доби.

Це всього лиш дві відомі мапи початку ХХ століття доби початку Великої Війни від відомих європейських картографів.

Ось і відповіді на питання, чи знали в Європі на початку ХХ століття про існування України і Українців? Звісно ж, Європейці знали, інакше б не друкували в Європі мапи з етнічними теренами України!

А ось таку мапу 1916 року самостійно розмалювали зі звичайної мапи Європи Українці Українського комітету в Швайцарії, вочевидь вона висіла у них в холлі на видному місці, щоби всі бачили, де саме на мапі Європи розташована Україна.

1916 — Фраґмент мапи Європи Українського комітету в Швайцарії

Тим, хто й досі сумнівається, "єсть лі такая страна Україна", і де проходять її етнічні межі, варто навести підбірку мап початку ХХ століття, як чергове наочне свідчення з документальним підтвердженням теренів України, а також мапу мовного розселення кінця ХІХ століття, які красномовно засвідчують, де проходять межі Великої України.

Мапи України початку ХХ століття довгий час були практично невідомі в окупованій Совєтами Україні. Це й зрозуміло, адже чєкісти страшно боялись того, що можуть розповідати ґеоґрафічні мапи й тому завжди "бдєлі" та всіляко знищували ті примірники мап України, які вдавалось знайти. За зберігання "контррєволюционних буржуінскіх карт" Соборної України загрожувало аж до 10 років таборів ҐУЛаґ!
І зрозуміло чому так "бдєлі" чєкісти й совєтські (та й польські) окупанти.
На мапах була показана одна, єдина Соборна Україна — від Карпат і до Кавказу!

Мапи вміють говорити!

Етноґрафічні мапи Степана Рудницького

Етноґрафічні мапи Степана Рудницького зібрані у окремому матеріялі.
Ґеоґраф Степан Рудницький безумовно вважається одним з батьків української ґеоґрафії і картоґрафії.
Степан Рудницький — видатний український географ і картограф, основопорядник української політичної, соціально-економічної, етнографічної, фізичної та військової географії, геополітики і українознавства.
Ще на початку ХХ століття молодий львівський академік Стефан (Степан) Рудницький вже мав доробок наукових праць з географії та історії України, починав укладати мапи й підручники для школярів і студентства.
Під час Першої Світової війни та після неї він розробив наукові основи політичної географії та геополітики, як науки.
Степан Рудницький першим представив Світові в наукових географічних працях, в інфоґрафіці та на мапах Україну як цілісну просторову одиницю. Україну на своїх мапах Рудницький позначав рожевим кольором — кольором любові, улюбленим кольором британських імперських картографів.

“Оглядова карта України” — найвідоміша мапа, яку уклав Степан Рудницький. Перші варіянти цієї мапи укладались ще у 1912, 1914 та 1916 роках, постійно вдосконалюючись, ретельно, немов обробка коштовного діаманту, визначались межі етнічного терену Українців.

Перша етноґрафічна мапа, розроблена Степаном Рудницьким, видана у 1914 році у Відні під назвою “Ethnographische Übersichtskarte [der] Ukraina” (“Етноґрафічна оглядова мапа України”), як додаток до книги “Ukraine und die Ukrainer” (“Україна і Українці”). Бачимо на мапі використання рожевого, який у Британській Імперії був улюбленим кольором для показу на карті британських володінь.

Мапа видавалася і перевидавалася разом з книгою у 1914 і 1915 роках багатьма мовами. Повторне видання німецькою мовою цієї книги разом з мапою було здійснене у Берліні в 1915 році, перевидання італійською — у Римі в 1914 році. Українською мовою під назвою “Оглядова карта українських земель” з’явилася у 1917 і 1921 роках в книзі “Україна — наш рідний край”.

Степан Рудницький подає перелік своїх праць, до яких додано етнічні карти:
1. “Ukraine und die Ukrainer”. Wien, 1914, Berlin, 1915;
2. “Verbreitung der Ukrainer”. 1915;
3. “Ukraina, Land und Volk”. Wien, 1916;
4. “Україна — наш рідний край”. Відень, 1917, а також — Картон при “Стінній фізичній карті України”. Львів, 1918 (мапа-врізка під назвою “Народописна карта України”).

Отже, українською мовою “Етноґрафічна оглядова карта України” вперше вийшла у праці “Україна — наш рідний край” і мала назву “Оглядова карта українських земель”. Цю карту було уміщено також у праці Степана Рудницького “Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл” (1919).

“Оглядова карта українських земель” охоплює увесь етнічний терен України від Західної Лемківщини на заході до Каспійського моря на сході, від Підляшшя і Стародубщини на півночі до Чорного, Азовського морів і Кавказу на півдні.

“Народописна карта України” публікувалась у 1917 і 1921 роках як мапа-врізка в книзі “Україна — наш рідний край”.

У ХХ столітті “Етноґрафічна оглядова карта українських земель” Степана Рудницького була перевидана двічі: у книзі “Політична географія України” та в хрестоматії “Новітня українська суспільна географія”.

1916 року у Відні друкується карта-інфоґрафіка “Ukraine Land und Volk” з етноґрафічною мапою України Степана Рудницького від 1914 року.
1914 року почалась Велика Війна… Відтак, будь-яке друкування мап проходило обов'язкову військову цензуру.
Етнічні межі на мапі в інфоґрафіці “Ukraine Land und Volk” були позначені поза межами Австро-Угорської Імперії, бо австрійська військова цензура не пропустила би "сепаратистську" мапу, а про концепцію конфедералізації та утворення Королівства Україна під реґентством Австрії, яку розробляв вбитий в Сараєво Ерцгерцоґ Фердинанд, в 1916 році вже не згадували, відклавши ідею реформи в шухляду до завершення війни.

Мапа-інфоґрафіка “Ukraine Land und Volk” розроблялась, вочевидь, спільно з дипломатом Ґеорґем де Гасенко, який після проголошення Незалежності України в 1918 році продовжив створювати набагато більш інформативні інфоґрафіки, де за картоґрафічну основу було взято етноґрафічну мапу Рудницького.
Трохи нижче розглянемо ці інфоґрафіки-мапи Ґеорґа де Гасенко.

Ще одна вельми важлива мапа Степана Рудницького.

1918 рік — “Карта України” Степана Рудницького

Межі України відповідають умовам Берестейського Миру.
Сама мапа в ориґіналі має великий розмір 100х70 см, і є оглядовою.
“Карту України”, затвердили у львівському Науковому товаристві ім. Шевченка в 1917 році, коли політичні кордони України тільки починали формуватись, і очевидно, що територіальне охоплення мапи виходило з етнічного простору Українців, — а от кордони України на неї потрапили вже пізніше.
Літера “У” у слові “Україна” могла б теоретично знаходитися і на теренах Галичини, але навряд чи це б дозволила австрійська цензура воєнного часу. Наприклад, “Етнографічна карта Австро-Угорщини” середини 1918 року, призначена для офіцерів, на території Австро-Угорщини “рутени” вже позначались як Українці, але назва Україна відносилась на австрійських імперських мапах лише до території УНР.
Мапа опублікована у Австро-Угорщині відомим віденським картографічним видавництвом “Freytag & Berndt”, яке з 1890-х років видавало освітню картоґрафічну літературу українською мовою для шкіл Галичини.

“Карта України” 1918 рік
Повнороздільну мапу переглянути за кліком

Показані на мапі межі України відповідають умовам Берестейського Миру, укладеного (27.Ⅰ.)9.Ⅱ.1918 Українською Народньою Республікою з Осередніми Державами — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. У договорі визначалися кордони України, частина з яких була вказана остаточно, а частина (наприклад, українсько-російський кордон) підлягала подальшому уточненню в ході міждержавних переговорів. На цій мапі червоним діагональним виділенням показані терени зі спірним статусом (Холмщина, українські етнічні ареали на Бессарабії, українсько-російську межу на схід від Курська і Бєлґорода). Переговори з квазідержавним утворенням "РСФСР" відбувалися 23.V.–11.ХІ.1918 і закінчилися нічим.
Швидше за все, мапа відображає реалії літа–початку осені 1918 року, тобто добу Гетьманату Павла Скоропадського. Цікавий нюанс мапи полягає в тому, що жирною червоною лінією позначені межі тодішньої Української Держави, а як “Україна” підписані всі українські етнічні території до Кубані й Підкавказзя.
Вже незабаром мапа застаріє, бо 1 листопада 1918 буде проголошена Західньо-Українська Народня Республіка на тих теренах, які на цій мапі — ще Австро-Угорська Імперія.

Інфоґрафіки-мапи Ґеорґа де Гасенко

Інфоґрафіка не сучасний винахід, її зручність оцінили ще сотню років тому.

У 1918 році Українська Народня Республіка проголосила Незалежність і стала Самостійною Державою. Світові потрібно було розповісти про нову країну — Україну! Український політичний і культурний діяч, дипломат, особистий ад'ютант Симона Петлюри, військовий розвідник і картоґраф Ґеорґ де Гасенко починає укладати перші інфоґрафіки про Україну.

1918 року в Берліні друкується перша інфоґрафіка «Ukraine Land und Volk» з етноґрафічною мапою України Степана Рудницького від 1916 року. Ця ж мапа стає основою для наступних інфоґрафік, виданих вже з іменем Ґеорґа де Гасенка. Вочевидь, до друку мапи-інфоґрафіки «Ukraine Land und Volk» в Берліні Ґеорґ де Гасенко мав безпосередній стосунок, хоча його ім’я не вказано у вихідних даних цієї інфоґрафіки. Автором інфоґрафіки вказаний доктор ґеоґрафії Стефан Рудницький.
Докладно можна переглянути інфоґрафіку можна в повнороздільній версії в архіві Deutsche Digitale Bibliothek — Landesarchiv Baden-Württemberg, Stuttgart.
Додатком до мапи-інфоґрафіки виходить книга Степана Рудницького «Ukraine Land und Volk», яку перевидають наступного року англійською в Нью-Йорку під назвою «“Ukraine, the land and its people”: an introduction to its geography».

Ґеорґ де Гасенко в 1918 році в Парижі власноруч укладає інфоґрафіку «Україна у своїх етнографічних межах», яка стала основою для більш детальної інфоґрафіки «L'UKRAINE / THE UKRAINE», де французькою, німецькою і англійською мовами висвітлено основні економічні показники України за 1914—1919 роки з основними історичними даними, оглядовою статистикою населення і з мапою Соборної України.

1919 року у Відні видавництво «Christoph Reisser's Söhne» («Крістоф Райсер та сини») друкує українською і німецькою мовами першу оглядову інфоґрафіку «Україна у своїх етнографічних межах», яку згодом буде друковано в Румунії в новій редакції та перевидано багатьма мовами Світу як відому інфоґрафіку «L'UKRAINE \ THE UKRAINE».
Інфоґрафіка ілюстрована національною символікою і портретами гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Ориґінал цього плаката з колекції «Gallica» знаходиться у Французькій Національній бібліотеці — «L'Ukraine dans ses frontières suivant le principe ethnographique» par Georges de Gassenko
Автор інфоґрафіки в короткій та стислій формі подає іноземцям історію України — від Київської Русі до проголошення Незалежності 22.І.1918.
Ґеорґ де Гасенко наголошує на тому, що ні Россія, ні Польща не бажають, щоб Україна була Незалежною, Самостійною Соборною Україною, і намагаються довести в європейській пресі, що українського народу й української мови "ніколи не було і немає", і що Україна — це, мовляв, "дика" країна. (Судячи з поведінки сучасних російських ЗМІ, за 100 років нічого не змінилося у москалів і деяких "добрих сусідів".) Проте презентована інфоґрафіка про Україну якраз свідчить кардинально протилежні тези.

100 років тому Україна була економічним гігантом!
Унікальну інфоґрафіку 1918 року детальніше можна розглянути тут:
➥ Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття

1919 року ця інфоґрафіка буде неодноразово перевидана чотирнадцятьма мовами Світу.

Ґеорґ де Гасенко разом з ґеоґрафом Степаном Рудницьким, мапа якого взята за основу, довели Світові існування величезного етносу практично в центрі Європи, з етнічними теренами від Карпат і до Кавказу, з величезним потенціалом та відмінними економічно-статистичними показниками, але пошматованого між імперіями…

Як бачимо, в Європі мапи України і українського етнічного терену друкувались постійно і регулярно з початку ХХ століття, у різних країнах, різними мовами.
Європа знала про Україну.
Америка теж дізналась про Україну.

“Загальна карта України” — 1918

До уваги Вельмишановнього Панства вельми цікава мапа України 1918 року під назвою “Загальна карта України” М. Дячишина.
Станом на 1918 рік мапа України Дячишина є однією з кращих мап України доби Першої Світової війни разом з мапами таких українських майстрів картоґрафії, як Степан Рудницький і Ґеорґ де Гасенко.

Доволі унікальна і єдина у своєму роді кольорова мапа України станом на першу половину 1918 року, коли Перша Світова війна ще тривала, Австро-Угорська Імперія ще існувала свої останні місяці, проте Россійська Імперія вже впала.

На мапі червоною межею визначено український етноґрафічний ареал станом на 1918 рік — за доктором з філософії ґеоґрафії Григорієм Величко. Щоправда, укладач мапи М. Дячишин вочевидь безпосередньо не орієнтувався на вже відому етноґрафічну мапу України Степана Рудницького, тому, наприклад, не охоплено розселення Українців на добрій половині Ставропольщині (Підкавказзя) аж до рік Сал і Манич, але натомість довгою смугою аж до Каспію включено в український етнічний ареал Терських козаків (хоча там було етнічно мішане "казачєство").
Втім, в цілому, український етнічний ареал визначено більш-менш точно.

Мапа містить кордони держав станом на 1914 рік.
Також блакитним позначено кордон Української Народньої Республіки за Берестейським Миром — без Галичини, позаяк Австро-Угорщина ще існувала, а ЗУНР буде проголошено 1.ХІ.1918. Кордон УНР за Берестейським Миром на мапі видніється лише на заході, далі він вочевидь співпадає (на думку автора мапи) з позначеною червоним етнічною українською межою.
Також позначені межі россійсько-імперських ще ґубєрній.
Залізниці позначено умовно, просто прямими лініями.
Деякі назви вказано "на слух", з помилками.

Мова мапи українська, за старим первісним правописом, ще досовєтським, втім, вочевидь, укладач мапи не дотримувався ретельно тодішнього правопису (можливо через те, що є діяспорянином, або ж під час укладання орієнтувався на россійсько-імперські мапи).

Мапа аматорська, проте для 1918 року виконана чудово і з любов'ю.
На жаль, у відкритих джерелах не вдалось знайти інформації про укладача мапи — М. Дячишин, вочевидь, належав до “Українського Народного Комітету в Злучених Державах Америки”, можливо був священником УГКЦ в Америці, але мав хист до ґрафіки й картоґрафії.

Мапа України на Паризькій мирній конференції — 1919

Паризька мирна конференція — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій Світовій війні 1914—1918.
Паризька мирна конференція проходила з перервами з 18.І.1919 по 21.І.1920.

Українська делегація на конференції була спільною від Української Народньої Республіки і Західної Області УНР (Акт Злуки Соборної України вже відбувся 22.І.1919).

Українці прибули на міжнародну мирну конференцію, як і належить, з пакетом документів із обґрунтуванням права на Незалежність.
Пакет документів мав назву „Mémoire sur l’Indépendance de l’Ukraine présenté à la Conférence de la Paix Par la délégation de La République Ukraїnienne“ („Пам’ятка про Незалежність України, представлена на Мирній Конференції делегацією Української Республіки“) і містив спеціяльно надруковану мапу України і додатком до неї відомості: книга обсягом 125 сторінок, що містила основні відомості про ґеоґрафію, історію, культуру та економіку України, обґрунтування права Українців на незалежну державу та представлення бажаних кордонів УНР (описаних у тексті та зображених на мапі).

Мапа Української Республіки демонструвала територіальний "план-максимум" вимог делегації УНР, заснований на етнічному принципі, з урахуванням декларованих кордонів ЗУНР та обмежуючись межами, які оголосив Гетьманат Скоропадського. Основним критерієм належності території до України була наявність там української етнічної більшості, зафіксованої переписами та етнографічними мапами. Інший критерій враховував наявні адміністративні межі, стратегічне та економічне значення для України прилеглих територій. Але етнографічний фактор був наріжним в питанні визначення меж Соборної України. Етнографічними мапами, на яких також ґрунтувалось визначення теренів України, слугували видані раніше мапи, які уклав найвидатніший картоґраф початку ХХ століття Степан Рудницький.

До речі, офіційна етнічна мапа Європи 1918 року, видана під егідою Ліги Націй спеціяльно для Паризької мирної конференції, щоб визначити терени проживання європейських народів і майбутні кордони, також чітко містить український етнічний терен від Карпат і до Кавказу!

1918 — Етнічна мапа Європи — Ліга Націй

Україна в обґрунтуванні територіяльних вимог керувалась виключно концепцією встановлення державних кордонів за етнічним принципом, як і переважна решта новоутворених національних держав і як цей принцип деклярувала Ліга Націй. Таку позицію України підтримували Велика Британія, США і Канада. З такою позицією була вкрай незгодна Польща, яка наполягала на "поверненні" так званих "всходніх кресів" і встановлення польських кордонів 1772 року, і в цьому Польщу підтримувала Франція. Зрештою, все вирішили істеричні істерики Франції…

Україна вже стікала кров'ю! Це в Європі завершився жах Великої війни, а теренами України Велика Війна спалахнула ще сильніше!
Україна потребувала допомоги, проте Європа "втомилась від війни і хотіла миру"…
Україна прагнула показати що спроможна і воліє діяти цивілізовано та дипломатично. Українська делегація ретельно працювала над документом „Mémoire sur l’Indépendance de l’Ukraine présenté à la Conférence de la Paix Par la délégation de La République Ukraїnienne“ і наївно вірила у принципи шляхетності "сильних держав".
Але Україна сильно помилялась…

Видавництво «Нова українська школа», Львів, 1928

1928 року у Львові Видавництво “Нова українська школа” надрукує у підручниках етноґрафічну мапу України, наче реквієм…
…Бо через десяток років після ганебної Паризької мирної конференції у Версалі Українці з різних частину України, пошматованої совєтськими і польськими окупантами, будуть відрізані одне від одного… І доки на Галичині та Волині Українці будуть відбиватись від ляхів, на сході кацапи будуть морити голодом Українців…

Етноґрафічні мапи Володимира Кубійовича

Володимир Кубійович — український історик, ґеоґраф, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор «Енциклопедії українознавства» та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель».
«Атляс Українських і сумежних земель» Кубійовича містить найточніші дані по Україні на середину ХХ століття.
Дослідник і популяризатор ґеоґрафії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної Держави в її етнічних межах.

Так, це саме той ґеоґраф Кубійович, чия етноґрафічна мапа України 1930-х років українською латинкою є другим після мап Степана Рудницького історичним доказом справжнього етнічного простору Українців.

На мапах Кубійовича було видно, що добру чверть тодішньої Польщі населяють Українці, позаяк Західні Терени України були окуповані Польщею…

1937 року вийшов з друку «Атляс Українських і сумежних земель».
1938 року з друку виходить «Ґеоґрафія України і сумежних країв».
Мапи були українською мовою, як кирилицею, так і українською латиницею.

Головна цінність мап Володимира Кубійовича полягає у точності нанесених на мапи статистичних даних.
«Атляс Українських і сумежних земель» та «Ґеоґрафія України і сумежних країв» містять деталізовані етноґрафічні, фізичні, економічні, природні та інші мапи, зокрема, й мапу щільності населення на окупованих етнічних теренах України.

Володимир Кубійович і під час нацистської окупації не припиняв наукову та видавничу діяльність.
В 1942-му у Мюнхені німецькою і українською мовами друкується детальна етноґрафічна мапа України.

Щоби уникнути звинувачень у заанґажованості чи "нєправдападобнасті" етнографічних мап України та сягань українського етнічного терену, пропонується поглянути й карти наших воріженьок!
Москалі теж вправно визначали ареал "малорóссов", як вони звали Українців.

Етноґрафічні мапи України від …москалів

Виявляється, Україна від Сяну до Дону, від Карпат і до Кавказу спокійнісінько собі укладалась і …на Россійской Імпєріі, й навіть на совєтських картах!

В Інституті української мови НАН України зберігається унікальна мапа, датована 1871 роком XIX сторіччя, яка вказує на те, що Українці зі своєю рідною мовою займали терени, значно більші за сучасні державні кордони.

1871 — "Карта южно-русскихъ нарѣчій и говоровъ. Сост. въ 1871 году." — так підписана й виглядає в ориґіналі москальска карта часів Россійской Імпєріі, що зберігається в Інституті української мови НАН України.
Ба більш того, в леґенді цієї мапи зазначено "Украинское нарѣчіе", "Полѣсское нарѣчіе" та "Червѣно-Русское нарѣчіе" на Галіції, що була під Австрійською Монархією.

1897 року Россійская Імпєрія провела свій перший, єдиний і останній перепис населення, котрим і було, власне, офіційно визначено український етнічний ареал в межах Россійской Імпєрії, точну кількість українськомовних Українців і точні території за повітами, де мешкали Українці.

Враховуючи той факт, що українська мова була заборонена в Россійской Імпєріі (москалі забороняли українську мову, якої, на їх думку, "не існувало, але вони забороняли!), вони все ж мусили визнати, що практично все населення України, яку кацапи обзивали "Малорóссія", розмовляло українською мовою, яку москалі обзивали "малороссійскоє нарєчіє". Хіба що в містах був якийсь незначний відсоток "вєлікороссов", та носіїв "вєлікоросскоґо нарєчія".

Представлені мапи українського етнічного терену кінця ХІХ початку ХХ століття за россійсько-імперським переписом 1897 року та за Австрійським переписом 1900 року укладались за статистичними даними відкритих джерел вже в наш час.

Результати перепису населення Россійской Імпєрії 1897 року та Австрійського перепису 1900 року на теренах, що охоплють межі України також чудово представлені в добірці мап на Вікіпедії.

1914 року, у переддень Великої Війни, яку роздмухала Россійская Імпєрія, вони друкують "Новый учебный географическій атласъ для полнаго гімназическаго курса", де міститься етнографічна карта Россійской Імпєріі.

Українці і Білоруси на цій россійсько-імперській карті заштриховані різною штриховкою, при цьому вказано справжні етнічні ареали Українців і Білорусів. Примітно, що український етнічний терен включає Кубань і всю Слобожанщину та сягає Підкавказзя і Надволжжя, а білоруський терен включає всю Смалєншчину зі Смалєнском, сягає Бранска і на півночі майже сягає теренів Естонії.
Що, теж "австрійскій штабъ" вигадав, чи "бандеравцы" малювали!

Є ще одна цікава мапа, укладена кацапами в 1914 році в Пєтроґрадє.

1914 — "Діалектологическая карта русскаго языка" — "Составлена членами Московской Діалектологической Комиссіи при Отдѣленіи русскаго языка и словесности Императорской Академіи Наукъ. Изданіе Императорскаго Русскаго Географическаго Общества. Петроградъ. 1914."

Тобто, це вам не "австрійскій штабъ" вигадав, не "бандеравцы" малювали!
Зрозуміло, що кацапи обізвали "бѣлорусскіе и малорусскіе говоры", вважаючи справжні білоруську і українську мови "трієдіной частью" своєї штучної москвинської говірки, що складається з крадених звідусіль слів і за обсягом не досягає й чверті від обсягу тисячолітньої Української мови.
Але красномовною є сама мапа, укладена москалями — чітко видно межу між справжніми слов'янами і субетнічною сумішшю болотяних недолюдків. Причому, своєрідним буфером слугує змішана мовно-етнічна смуга, позначена на мапі рожевим "южнорусскім ґовором" і штриховкою "срєднєрусскоґо ґовора" — це ті терени, що почала колонізувати Київська Русь, але не просунулась далі, й лишила там залишки слов'янського населення, котре змішалось з орками та зманкуртіло вщент за кілька століть.

В терористичному квазідержавному утворенні "РСФСР"\"Совєтская Россія"\"СССР" у перші роки після окупації України і аж до завершення Другої Світової війни на чисельних мапах, у географічних і шкільних атласах також спокійно позначався український етнічний терен поза межами нарізаної квазіреспубліки "УССР" — Кубань, північно-східна Слобожанщина, Підкавказзя, дісперсне розселення Українців на Жовтому, Сірому і Зеленому Клинах. Але щораз ці ареали зменшувались, зникали, особливо після Голодомору 1933 року, доки остаточно не зникли з совєтських карт, лишившись суто в межах "УССР", окрім Криму, де москалі зазвичай все замальовували кацапньою.

Але совєтські мапи почнемо дивитись з української, що вийшла в "УССР".

1923 — “Діялектологічна мапа України”

1923 — Діалектологічна мапа України із брошури Всеволода Ганцова “Діалектична класифікація українських говорів” 1923 року була створена вже в окупованій Україні, яку совєтські окупанти перетворили у квазіреспубліку "УССР"… Проте, українські ґеоґрафи ще спокійно укладають на мапах український етнічний терен, сміливо користуються ще первісним українським правописом, де Озівське море ще не "азовскоє". Перший Голодомор вщухає, "красний тєррор" трохи згас, до "красноґо тєррора і чісток" 1930-х років ще можна відносно спокійно створювати такі мапи України…

А ось офіційні совєтскіє карти!

1928 — "Языковая карта", видана в складі "Российского исторического атласа" в Москві, котрий отримав якусь там "пєрвую прємію Цекубу та ЦБ СНР".
По суті, це просто примітивна перемальовка россійсько-імперської карти "ґоворов" 1914 року.

1932 — "Советская Энциклопедия том 8" — Москва. СССР
Український етнічний ареал порідішав, західні терени України під окупацією Польщі, а під совєтською окупацією на залишках українського етнічного терену ще позначені Українська Кубань, та й Крим ще киримським татарам належить. За старою імперською звичкою "сєвєрную таврію" вималювали "россійской".
А ось Білорусів вже складніше знайти, Смолєнск вже став "россійскім", на шматочку БССР затиснуто народ, який приречений зникнути, бо спочатку їм відбере мову…

1941 — "Национальности СССР" — "Географический атлас СССР для средней школы" — Главное управление геодезии и картографии при Совете народных комиссаров СССР. Москва.

Хоча після Голодомору 1933 року українська Кубань була винищена, як і решта українських етнічних теренів і локальних ареалів, що опинились під "РСФСР", тим не менш, на картах 1941 року все ще позначався український етнічний терен, яким він був до совєтської окупації. І, повірте, на пізніших совєтських картах аж до 1980-х, хоча й дуже рідко, все ще могли позначати або "змішаним" штрихом Кубань, або куцих хвостик східної Слобожанщини до Дону. Але, здебільшого, на "етнічних картах" СССР етнічні межі співпадали з тими "ґраніцамі саюзних рєспублік", котрі понарізали на свій розсуд большевіки.

Наостанок ще одна українська мапа з "УССР".

1959
“Етнографічна карта українського народу кінця ХІХ - початку ХХ століття”
Мапа з історико-етнографічної монографії “Українці” за редакційною колегією: К.Г. Гуслистий, Ф.С. Лось, М.Т. Рильський (голова редакційної колегії), Г.Ю. Стельмах, С.П. Толстов.
Видавництво Академії Наук Української ССР.
Київ — 1959

Такою вийшла друга добірка мап України початку ХХ століття.

Україна у своїх етноґрафічних межах — добірка мап України початку ХХ століття

Україна у своїх етноґрафічних межах
добірка мап України початку ХХ століття

Мапи вміють говорити…