“Terra Ukrainorium”
“Терен Українців”

Мапи вміють говорити…
До 32-річчя відновлення Незалежності України у Києві експонувалась виставка історичних мап України “Terra Ukrainorium” – “Терен Українців”.
В експозиції представлені українські землі на історичних мапах упродовж тисячоліття, зокрема мапи європейських картоґрафів — Ніколя Сансона, Йоганна-Баптиста Гоммана та Юбера Жайо.
Старовинні мапи розвінчують рашистський міф про Україну.
Бо мапи вміють говорити!…

“Terra Ukrainorium”

У Києві в приміщенні Дипломатичної академії при МЗС України експонувалась виставка історичних мап України “Terra Ukrainorium” — “Терен Українців”, де зібрані мапи українських земель впродовж тисячоліття.

Організатори виставки зазначають, що експозиція є свідченням незламного духу Української Нації та зміцнює законні права України на свої історичні терени.

Виставка історичних мап України “Terra Ukrainorium” насамперед розвінчує рашистський міф про те, що України буцім-то "ніколи не існувало".

Організаторами унікальної картоґрафічної виставки “Terra Ukrainorium” стали Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка та Музей історичного центру міста Києва.

Геннадій Надоленко, директор Дипломатичної академії України:
— „Ця виставка — не просто колекція мап, вона є свідченням незламного духу нації. Вона руйнує міфи і зміцнює законні права України на свої історичні території.“

Наталія Клименко, директорка Музею історичного центру міста Києва:
— „Той самий ворог, той самий наступ. Ми повинні розуміти, що маємо бути гідними тих, хто зараз захищає наші кордони.“

— „Україна є не просто частиною європейської цивілізації, а є Державою і Нацією, яка має величезний історико-ґеоґрафічний спадок, підтверджений тисячами примірників давніх мап“, — наголошують ініціятори проєкту.

Ці старовинні мапи розвінчують відомий сучасний рашистський міф і наратив, про "ісконно-русскіє-зємлі" й про те, що України "ніколи не існувало", а її, начебто то вигадали "в австро-угорському штабі", то взагалі "прідумал лєнін". 🤡

Куратори проєкту підкреслюють:
— „Ця виставка засвідчує, що ми цінуємо й бережемо нашу історію.
Ідея експозиції виникла під час роботи над виданням книги Мирона Кордуби “Le territoire et la population de l’Ukraine. Contribution géographique et statistique” (“Територія і населення України. Географічний та статистичний огляд”, 1919)“.

Оригінали деяких давніх мап, представлених на виставці, знаходяться у Відділі картографії Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.

Експонати для виставки зібрав Музей історичного центру міста Києва за підтримки Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

📌 Відвідати виставку можна з 16.Ⅹ.2023 до 27.Ⅹ.2023 за адресою:
м. Київ, вул. Велика Житомирська, 2 (Дипломатична академія при МЗС України)
з 11:00 до 15:00.
Вхід вільний за розкладом роботи закладу.
Виставка відкрита для відвідування за попередньої реєстрації.
16—27 жовтня 2023 | 11:00 — 15:00 |Реєстрація

Мапи вміють говорити…

Мапи вміють говорити…
Особливо, якщо мапи вміти читати. Мапи розкриють безліч таємниць!
Тож, ознайомимось трішки з виставкою мап “Terra Ukrainorium”.

Серед представлених в експозиції “Terra Ukrainorium” історичних мап, найдавнішою є мапа “Східна Європа до кінця ХІІІ століття”, складена за Літописом Руським, а також мапи XVII століття, на яких Україна позначена як окрема держава.

У XVII столітті Україна була одним з найбільш ретельно картоґрафованих теренів Європи. І мапи, що є не лише ґеоґрафічними, але й політичними та історичними документами, засвідчують її існування і відсутність "россії", назви якої немає на жодній із стародавніх історичних мап.

Це підтверджують тогочасні відомі європейські картоґрафи Ніколя Сансон, Йоганн-Баптист Гоммана та Алексіс — Юбер Жайо…

Україна на мапах з ХІІІ століття

Одна з найдавніших мап, представлених на виставці, — мапа “Східна Європа до кінця ХІІІ століття”, укладена за “Літописом Руським”, який складався із “Повісті минулих літ”, Київського та Галицько-Волинського літописів, а також мапи XVII століття, на яких Україна позначена як окрема держава.

Директорка Музею історичного центру міста Києва пані Наталія Клименко розповідає:
— „Мапу укладав Леонід Махновець, який працював над нею 37 років!
На мапі показано межі Держави Русь зі столицею Київ та з центрами земель-князівств і удільних князівств. Це Київська земля, Переяславська, Волинська, Галицька, Чернігівська, Полоцька, а також — Новгородська, Смоленська, Ростово-Суздальська та Муромо-Рязанська землі, що нині у складі "рф", — вони були всього лиш Заліссям — окраїною давньої Руської Держави“.

Ще раз підкреслимо — Держава Русь із центром у Києві, який путін планував "взять за трі дня" і на який "рф" зазіхає як на "спадщину" московську.

На мапах XVII століття Україна — це сукупність земель під козацькою булавою, “того лицарського стану, який перейняв державність у Русі”.
Наталія Клименко зазначає, що Україна вписалась в європейську картоґрафію XVII століття саме під назвою Україна і часто з додатком “Земля козаків”. У той час наша країна була однією з найбільш ретельно картоґрафованих територій Європи.

Найвидатнішими картоґрафічними працями тієї доби були мапи французького інженера Ґійома Боплана. У 1639 році Боплан уклав рукописну мапу “Tabula Geographica Ukrainska” (“Українська географічна карта”), а під час поїздки у Данциґ (Ґданськ) передав рукописні ескізи картоґрафу Вільгельму Ґондіусу, який виготовив у 1648-му “Загальну карту України”. Її повна назва — “Загальний план Диких полів, простіше кажучи, Україна. З суміжними провінціями”.

Сім мап українських земель створив і відомий французький історик та картоґраф Нікола Сансон, в п’ятьох із них міститься слова “Україна”. Вони теж є на виставці. Нікола Сансон вважався одним з найвидатніших картоґрафів Європи XVII століття. У 1674 році історик-картоґраф надрукував мапи із назвою “Україна — земля козаків”. Відтоді й до кінця XVIII століття наш край ототожнювався з козаками і сприймався як держава, країна козаків.

На мапі Юбера Жайо, опрацьованій з мапи Ніколя Сансона і виданій 1692 року в Амстердамі, терени України позначено як “Vkraine ou pays des cosaques” (“Україна Земля козаків”). Цікаво, що на північний схід від неї позначена “Okraina” (“Окраїна”), що відповідає землям донських козаків.

На мапі Юбера Жайо півострів Крим не входить до складу московії й позначений як окрема держава. У XVII столітті на його теренах було Кримське ханство, яке неодноразово виступало союзником Запорожських козаків у війні проти московського царства. Крим московіти окупували лише у 1783 році.

В доробку Юбера Жайо є чимало мап України, створених на основі Генеральної (1648) і зі Спеціальної (1650) мап України французького військового інженера Ґійома Левассера де Боплана.

— „Давні карти Європи та Світу, представлені на виставці, свідчать, що єдиною спадкоємицею давньої Русі була Україна, — підкреслює пані Наталія Клименко. — І ще те, що держави під назвою "росія" до 1721 не було. Була московія, яка сприймалася європейцями як природне продовження Золотої Орди. Спочатку московити платили данину Чинґізидам, а потім спадкоємцям роду Чинґізидів — кримським Ґіреям. Як васал, московія платила данину Кримському ханству аж до 1700 року“.

Терени стародавньої Русі Київської на європейських мапах європейські картоґрафи підписували латинською назвою Русі й паралельно вказували вже назву Україна. Як відомо, до 1721 року не існувало ніякого утворення під назвою "россія" чи "россійська імперія".

В експозиції були представлені вже відомі мапи України, укладачами яких є батьки української картоґрафії Стефан Рудницький і Володимир Кубійович

Цікавою історичною мапою з експозиції є мапа “CARTE DE L’UKRAINE”, представлена на Паризькій Мирній конференції 1919 року.
Під час Мирної конференції 1919 року відбулася визначна історична подія: Українська Народня Республіка та Західньо-Українська Народня Республіка підписали Акт Злуки, відродивши єдину Державу — Соборну Україну.

Створюючи цю мапу, українські делегати керувалися головним критерієм — наявністю на цих територіях етнічної більшості, зафіксованої переписами та етнографічними мапами. Як і більшість країн, новоутворених після Першої Світової війни, Україна визначала свої межі керуючись етнічним принципом, до якого апелювали учасники Паризької Мирної конференції 1919 року.
На цій мапі терен Соборної України певною мірою відповідає етнічному ареалу розселення Українців на початку ХХ століття та відповідає кордонам, затвердженим Берестейським мирним договором.
До складу Соборної України мали увійти всі українські етнічні терени, зокрема: Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Берестейщина, Сіверщина, Стародубщина, вся Слобожанщина, Кубань та Підкавказзя й Крим.

Виставка історичних мап “Terra Ucrainorum”
спростовує міф про "ісконно русскіє зємлі"

Про що свідчать етноґрафічні мапи, на яких у етнічних теренах Українців позначені Слобожанщина, Підкавказзя, Кубань? Про що хотів нагадати Павло Чубинський своїм Славнем “Ще не вмерла Україна”, де є рядок “Станем, браття, в бій кривавий, від Сяну до Дону”? Відповіді на ці запитання можна знайти на виставці історичних мап “Terra Ukrainorium”, що експонувалася у Софії Київській, а тепер повернулася до Музею історичного центру міста Києва, де виставку підготували.

«Голос України» публікує матеріял з розповіддю директорки Музею історичного центру міста Києва пані Наталії Клименко про організацію виставки “Terra Ukrainorium”.

Працюючи над цим просвітницьким проєктом, співробітниця музею Надія Наумова переклала з французької на українську книжку відомого вченого Мирона Кордуби “Територія і населення України Географічний і статистичний огляд”. Книга була надрукована в УНР у 1918 році, а у 1919-му до Паризької Мирної конференції Мирон Кордуба, мотивований необхідністю донесення до її учасників інформації про Україну і Українців, перекладає книжку французькою і видає в Берні.

Завдяки старанням директорки Музею історичного центру міста Києва, заслуженої працівниці культури України пані Наталії Клименко та однодумців, унікальне видання отримало друге життя.
Двомовна книжка, в якій є й ориґінальний французький текст, недавно побачила світ та стала прологом до виставки й путівником по ній.
До моноґрафії увійшла й мапа “CARTE DE L’UKRAINE”, яка була у примірнику 1919 року. На мапі, станом на той-таки 1919-й рік, як українські позначені території від Чернігова до Криму включно з півостровом, а також Стародубщина, Холмщина, Берестейщина, вся Слобожанщина, нижній Дон, вся Кубань і Підкавказзя із виходом до Каспію.

Міф, уже наш український?
Чи реальна картина розселення Українців на цій величезній території, і справді від Сяну до Дону?

“Оглядова карта українських земель” Стефана Рудницького, 1919 рік

„Це документ, це наш паспорт на територію“

— „Унікальний примірник, з якого здійснено переклад, надав музею знаний колекціонер Віктор Киркевич, — каже Наталія Клименко. — У невеликій книжці, розміром 15,5 на 22,8 сантиметра, обсягом 84 сторінки, є два розділи — “Етнографічна територія України” і “Населення на етнографічній території України”, таблиця “Статистика населення в кордонах етнографічної території України” на 26 сторінках і карта, про яку ми вже згадували“.

Ця книжка у м’якій палітурці, де на обкладинці і сторінках 33 і 61 стоїть штамп українського видавництва «Ukrainske Slovo» з гербом-Тризубом — переконливий арґумент, що спростовує абсурд "руzzкоґо міра" з його територіальними претензіями до України, де рашистсько-фашистські аґресори бачать своїми, "русскімі" наші українські міста Київ, Запоріжжя, Донеччину й Крим, усе Лівобережжя і навіть Львів.

Насправді не лише ці території віддавна були густо заселені Українцями й, відповідно, належать Державі Україна, а й багато інших земель, які тепер перебувають у межах інших країн, зокрема "російської федерації" та білорусі.

Укладаючи книжку, Мирон Кордуба користувався даними офіційних переписів "російської імперії". Але вже перший перепис 1897 року мав тенденційний характер та подав дані на користь "вєлікороссов". Уже тоді россійсько-імперці не лише свідомо занижували кількість Українців, а й сфальшували статистику професій, бо всіх представників інтелектуальних професій записували "русскімі" — "вєлікороссамі". Українців же записували як "малороссов".

Наталія Клименко у передмові до видання зазначає:
— „За імперською статистикою перепису 1897 року, Українці є "найвідсталішими" в освіті й "далекими" від будь-якої культури. Імперська влада заявляла, що "загалом української нації немає", а є лише "малоросскій народний діалект"…“.

Сучасна мапа-інфоґрафіка з даними россійсько-імперського перепису 1897 року

Мирон Кордуба, як старанний учень Грушевського, поставив перед собою завдання “віддерти леп фальсифікацій для точної демаркації українських теренів”. За даними переписів 1897-го, 1900-го та підрахунків 1914 року Мирон Кордуба подає кількісний склад населення, що проживає в певному повіті, який взято за основу етноґрафічних спостережень, і вибудовує лінію українського етноґрафічного кордону. Дослідник зазначає, що власне українською територією слід вважати “всі райони, в яких Українці становлять абсолютну більшість населення, тобто понад 50 %, або де жодна нація не складає абсолютної більшості, а українське населення сягає більше половини чи відносної більшості порівняно з іншими національностями”.

Провівши величезну дослідницьку роботу, Мирон Кордуба, який спирався на такі дисципліни як етноґрафія, демоґрафія, статистика, історична ґеоґрафія, топоніміка, на підставі даних перепису 1897 року констатує, що підкавказький терен включно з Кубанню, Ростовом, Ставропольщиною належить до України. Відсоток Українців, принаймні тих, хто визнавав українську мовою рідною на цих теренах на початку ХХ століття був такий: на Кубані — 63,2%, у Воронезькій губернії — 76,2%, Курській — 56,6%, Ставропольській — 50,8%.
Науковець подає й дані щодо інших країв України. Так, Українці мали абсолютну більшість у тодішніх ґуберніях: на Полтавщині — 93 відсотки, на Чернігівщині — 91,8%, на Харківщині — 80,6%, на Поділлі — 80,2%, на Київщині — 79,2%, на Волині — 70,1%, на Катеринославщині — 68,9%, на Таврії — 60,6%, на Херсонщині — 53,5 відсотка. Українське населення станом на 1914 рік переважало у Гродненській (62%) і Холмській (53%) ґуберніях. (Зауважте, мова йде про тодішні россійсько-імперські ґубернії).

Представлена на виставці мапа із книжки Мирона Кордуби унаочнила фактичні розміри території, на якій проживають Українці, і показала, де проходить етнічний кордон з Білорусами, Грузинами, Румунами, Мадярами, Словаками, Поляками, Литовцями. На цій мапі учений проводить кордон з росією лише на півночі, схід він фіксує як землі донських козаків.

Організатори виставки підготували та видали інфографіку за таблицею Кордуби “Статистика населення в кордонах етнографічної території України” (Берн, 1919). Тож унаочнено такі цифри: станом на 1914 рік населення України становило 46 012 000, з них Українців — 32 662 000, що являло 71 відсоток. Загалом в етноґрафічній Україні москалі становили 12%, Поляки — 4%, Гебреї — 8%, Німці — 2%, Румуни — 1%, Мадяри — 0,07%, інші народи – 2 відсотки.

Про широкі межі України вже у XX столітті свідчить видана у Харкові 1918 року двомовна “Мапа Української Народньої Республіки”.

— „Це цікава карта, існує в одному примірнику, — продовжує розповідь директорка музею Наталія Клименко. — Вона була знайдена у 2005 році в Сумах, у родині Голубченків, які передали її на зберігання до Державного архіву Сумської області. Тут бачимо наші історичні області — Гетьманщину, Слобожанщину“…

На іншій етноґрафічній мапі України (видання Союзу Визволення України 1917 року) Чорноморщина, Донеччина, Кубань і Крим вказані як українські землі серед інших історичних земель України.

Важливим документом епохи є карта “La Republigue Ukrainienne”, вміщена у виданні “Memoire sur l’independance de l’Ukraine presente a la Conference de la paix par la delegation de la republique Ukrainienne” (“Пам’ятка про незалежність України, представлена делегацією Української Республіки на мирній конференції”), надрукованому в Парижі у 1919 році. Книжка обсягом 125 сторінок була одним з інформаційних видань української делегації на Паризькій конференції і містила основні відомості про географію, культуру, історію, економіку України та обґрунтовувала права Українців на Незалежну Державу і територіальний план-максимум та кордони УНР, описані в тексті й зображені на карті.

Унаслідок русифікації та Голодомору-геноциду 1932—1933 років, який вразив Велику Україну й Українців за її межами, український етнічний ареал, що сягав Поволжя, зменшився на третину… Кубань, Передкавказзя, Донська Слобожанщина, Пінщина перестали бути українськими…
На жаль, у вирі кривавого ХХ століття третина етнічного терену України втрачена…

До уваги Вельмишановнього Панства історико-освітній майданчик «Порохівниця» в категорії “Історія і ґеоґрафія” за теґом “ґеоґрафія” також пропонує матеріяли та добірки історичних мап:

➥ Мапи України початку ХХ століття
➥ Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття
➥ Україна та український етнічний терен під Россійською Імперією — перепис 1897 року
➥ Україна у своїх етноґрафічних межах — добірка мап України початку ХХ століття
➥ 1918: “Загальна карта України”
➥ Мапа України 1918 року згідно умов Берестейського Миру
➥ 1919: Україна на Паризькій мирній конференції
➥ „Світовий мир на Україні!“ 1919
➥ Етноґрафічні мапи Степана Рудницького
➥ Степан Рудницький — ґеоґраф з Україною в серці
➥ Ґеорґ де Гасенко
➥ Володимир Кубійович
➥ “Україна від Карпат і до Кавказу”
➥ Втрачена Українська Кубань
➥ Метастази “русскаґо міра”
➥ Мапа «Метастази “русскаґо міра”»
➥ Історія, ґеоґрафія, ґеополітика — час вчити