Мапи до 100-річчя Берестейського Миру

 

100 років тому, (27.Ⅰ.)9.Ⅱ.1918 відбулось підписання Берестейського Миру.
Берестейський Мир (Брест-Литовський мирний договір), укладений 9 лютого 1918 року між Центральними Державами та Українською Народньою Республікою, став першою мирною угодою Великої війни, що тривала з 1914 року. Це був також перший і можливо найбільший успіх української дипломатії за весь час Революції 1917-1921 років.

 

Один з провідних науковців Українського Інституту Національної Пам’яті, історик Максим Майоров до 100-річчя Брест-Литовського миру представив широкому загалу маловідомі донині французьку мапу "Брест-Литовського договору" та мапу кордонів України за Берестейським Миром.
Варто зауважити, що перші мирні перемовини Першої Світової війни відбувались у місті Берестя-Литовське (россійсько-імперська назва Брєст-Літовск), і першими мирний договір з Центральними Державами підписала Українська Народня Республіка, хоча перемовини були ініційовані Совєтською Россією. РФСФСР натомість перервала переговорний процес в односторонньому порядку через визнання Незалежності України, після чого Другий Німецький Райх стрімко продовжив наступ в бік Пєтроґрада, що змусило невдовзі РСФРСР знову сісти за стіл переговорів і підписати нарешті ініційований ними ж Брест-Литовський договір на вельми принизливих для большевіків умовах. Отже, щоби розрізняти підписаний 9.ІІ.1918 року Берестейський Мир з УНР і підписаний 3.ІІІ.1918 Совєтами Брєст-Літовскій доґовор, певно, варто відповідно іменувати ці два різних мирних договори: Берестейський Мир і Брест-Литовський договір. Сподіваємось, пан Максим Майоров дарує нам таке уточнення в ре-публікації його вельми цікавого матеріялу.

Ситуація в Європі на 1 грудня 1917 року.
Мапа з ресурсу Omniatlas.com

Почати розповідь про Берестейський Мир варто з огляду подій на Східному фронті Першої Світової війни. Антанту та її союзників тут представляли Россійська Імперія та Королівство Румунія. Їм протистояли Другий Німецький Райх, Австро-Угорська Ісперія і частково Царство Болгарія. Окрім Румунії, кожна з цих держав воювала також на інших фронтах Першої Світової: Західному, Італійському, Салонікському, Кавказькому, тощо.

Протягом 1915 року россійська імператорська армія зазнала грандіозної поразки на Східному фронті, що змусила її відступити і залишити супротивникам великі території: Польщу, Західну Білорусь, Литву, Курляндію (західна частина сучасної Латвії). Подальші події, у тому числі, россійський "брусіловський прорыв" (1916), суттєво не змінили ситуації. Німці захопили також західні частини тодішньої россійсько-імперської Волинської губернії і контролювали терен Волині у той час, коли на россійському боці фронту Українська Центральна Рада оголосила Волинь та інші території складовими майбутньої української автономії у складі Россійской Рєспубліки.

Після Лютневої революції 1917 року Россія продовжувала бути учасником Першої Світової війни, тілки вже не як імперія, а як республіка. Тимчасовий уряд ("Врємєнноє правітєльство") підтверджує вірність союзницьким зобов’язанням перед Антантою (Францією і Великою Британією). Українська Центральна Рада підтримувала у цьому курс Пєтроґрада. В інтерв’ю для французької преси член Центральної Ради України Іван Маєвський заявляв: «Для нас не може бути й мови про сепаратний мир. Ми хочемо повернути землі, окуповані Німцями. Ми маємо ще визволити Галичину, Буковину і частину України». Українізовані частини, зокрема, Полуботківський і Богданівський полки, відправлялися на фронт і воювали проти армій Центральних Держав.

Серед політичних партій революційної Россії не всі підтримували курс "Врємєнноґо правітєльства". Ще у грудні 1914-го у маніфесті "Война і россійская социал-дємократія" большевики виступили за поразку Россії у Першій Світовій війні та за "прєвращєніє імпєріалістічєской войны в ґражданскую войну"! У квітні 1917 року Німці доставили групу большевиків на чолі з Лєніним в опломбованому вагоні зі Швейцарії через нейтральну Швецію до Пєтроґрада. Спираючись на німецьке фінансування, большевики одразу розпочали антивоєнну агітацію, зокрема на фронті. Після "октябрьскоґо" перевороту, першим рішенням совєтського режиму став "Дєкрєт о мірє".

Щоб втілити свої антивоєнні гасла, совєтський "уряд" ("Совнарком") мав здобути контроль над фронтом. Оскільки призначений ще "Врємєнним правітєльством" россійський головнокомандувач Ніколай Духонін відмовився виконати вказівку "Совнаркома" розпочати мирні переговори з німецьким командуванням, на його місце призначили прапорщика Ніколая Крилєнка. 3 грудня 1917 року Крилєнко на чолі загону революційних матросів прибув до міста Могильов, де перебувала головна россійська військова ставка. У той день матроси по-звірячому вбили генерала Духоніна, таким чином, забезпечивши можливість обійняти посаду головнокомандувача прапорщику Крилєнку.

15 грудня "Совнарком" домовився з державами німець-австрійського бльоку про тимчасове перемир’я, чим дуже засмутив Францію і Велику Британію, адже тепер Німці могли вивільнити сили на сході та перекинути їх на Західний фронт. Втім, Антанта могла покладати надію на ще один фактор: большевики не контролювали всієї колишньої Россійської Імперії, зокрема, не контролювали деякі території, по яких проходив Східний фронт.

Наприкінці 1917 року на периферіях Росії діяли чисельні представницькі органи. Фінляндія ще 6 грудня проголосила повну незалежність. Українська Народня Республіка визнавала "Совнарком", але не "всероссійським урядом", а лише повноважним для центральної Россії — рівноправним з українським. Київ звернувся до "Совнаркому" та інших представницьких органів народів і регіонів колишньої імперії з пропозицією разом сформувати уряд федерації. Ще гіршою ситуація була на Дону в так званому "Всєвєліком Войскє Донском" — "донскіє казакі" вважали "Совнарком" узурпаторами і оголосили про намір боротися за відновлення "законной власті" в "єдіной і нєдєлімой Россіі".

Частина Східного фронту проходила по території УНР. Большевики ніби й визнавали Україну, але поводили себе так, ніби Центральна Рада не була суверенною владою на її території. "Совнарком" гостро відреагував на заходи Симона Петлюри з перепідпорядкування української ділянки фронту. Українська влада противилася використанню большевиками території УНР для боротьби з "контррєволюциєй" на Дону. Українське соціялістичне керівництво все ще плекало утопічні плани побудови федерації разом з непримиренними ворогами: большевиками і "донскімі казакамі" (простіше — з кацапами), а тому не давало першим знищувати других. Зрештою, коли большевики почали готувати заколоти в українських містах, зокрема у Києві, українські війська почали роззброювати їх.

У відповідь "Совнарком" направив ультиматум Україні.
Большевики вимагали припинити створення окремого Українського фронту, заблокувати шлях казакам з фронту на Дон, натомість пропускати на Дон лише "красных", припинити роззброєння большевицьких частин. Центральна Рада категорично відхилила цей ультиматум. Тільки нещодавно українські війська попередили большевицький заколот у столиці, а делегати Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих і селянських депутатів не допустили відсторонення від влади чинного керівництва УНР. Відтак, россійські большевики почали збройну аґресію проти України. Першу свою війну Совєти розпочали проти України ще до проголошення Незалежності України, через місяць після захоплення влади в Пєтроґрадє.

Тим часом, в окупованому німцями місті Берестя (Брест-Литовськ) тривали переговори делегації "Совнаркома" з представниками німецько-австрійського бльоку. Німці зажадали від большевиків укласти повноцінний мирний договір, але на досить жорстких умовах. Вони вимагали погодитись на великі територіальні поступки — відмовитись від тих територій, які вже контролювали Центральні Держави: Польщі, Балтійського регіону, тощо. Становище большевиків й без того було непевним, а перспектива принизливого миру загрожувала їм втратою влади і фізичною розправою з боку наступників. Отже інтереси Центральних Держав і "Совнаркома" розійшлися, "красныє" вирішили затягувати час з вірою у швидкий прихід "пролєтарской революциі" в самій Німеччині (що, зрештою, й сталось, але у листопаді 1918).

Розуміючи, що большевицька Совєтская Россія вже втрачена як союзник, Антанта вирішила порозумітися з УНР. Інтерес Парижу і Лондона полягав у тому, щоб спробувати зберегти бодай українську та румунську частини Східного фронту і скувати там якусь кількість німецьких і австро-угорських військ. Відтак французька і британська військові місії переїхали до Києва і почали переговори з українською владою. Можливо, це був шанс для визнання УНР саме представниками Антанти, яким зрештою судилося стати переможцями у глобальній війні. Однак, фатальну роль відіграла географія: Антанта ніяк не могла надати допомогу ізольованій Україні, а самостійно продовжувати Першу Світову та ще й відбиватися від большевиків УНР не мала змоги. До того ж, країни Антанти хоч і відкрили свої місії в Києві, проте не поспішали визнавати Незалежність України, а Франція виступала взагалі за "єдіную нєдєлімую Россію".

Києву довелося здійснити кардинальний політичний поворот. 22 січня 1918 року була проголошена Незалежність УНР. Українська делегація у Бересті розпочала власні "сепаратні" (тут — окремі від Совєтів, роздільні в сенсі слова "separate") переговори про мир. Держави німецького блоку, з одного боку, вважали появу ще одного суб’єкта перемовин позитивним чинником, а з іншого, не були впевнені — чи варто зв’язуватися із владою, становище якої було настільки хитким.

Виснажені боями і дефіцитом Центральні Держави жадали якнайшвидше укласти сепаратний мир на сході — і нехай спершу це буде не вся Россія, а бодай якась її (колишня) частина. Однак вісті про початок большевицького заколоту в Києві та поява у Бересті-Литовському "прєдставітєлєй Совєтской УНР" давали Німцям підстави сумніватися у вазі мандатів делегації УНР. На щастя, українська армія зуміла ненадовго призупинити наступ совєтських окупантів під Крутами і придушила большевицький заколот у Києві. Берестейський Мир Центральних Держав з УНР був підписаний 9 лютого 1918 року — в останню зручну для цього мить, коли вже останні українські війська відступали з Києва. Відсутність контролю над власною столицею могла, як мінімум, істотно послабити позиції українських дипломатів. І байдуже, що підписання угоди відбулося майже синхронно із втратою Києва — у Бересті-Литовську про це ще не встигли довідатися.

Берестя-Литоське, 9.ІІ.1918
Підписанти Берестейського мирного договору: генерал Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, Макс Гоффманн, Сергій Остапенко

Берестейський Мир з УНР був для Берліна засобом тиску на "Совнарком". Для Німеччини та Австро-Угорщини це був також "Хлібний мир" ("Der Brotfrieden"), який передбачав налагодження дуже вигідних торговельно-економічних відносин з Україною. Українській владі Берестейський Мир дав дипльоматичне визнання і можливість будувати повноцінні відносини з могутніми сусідами, зокрема, звертатися до них по допомогу.

Несподівано сприятливими виявилися домовленості і щодо територіального питання. На кордоні з Австро-Угорщиною УНР зберігала за собою повністю Подільську і Волинську губернії — як це й передбачав ІІІ Універсал (нагадаємо: західні повіти Волині контролювалися Німцями ще від 1915 року). Більш того, до України долучалися території Холмщини і Берестейщини (півдня россійсько-імперської Гродненської губернії) – включно з містом Берестя-Литовське, в якому проходили переговори. Це були надзвичайно вигідні умови, з огляду на те, що війська УНР на той час контролювали лише частину Волинської губернії.

Східна Галичина і Буковина із Закарпаттям лишалися у складі Австро-Угорщини, що й не дивно – адже це були її довоєнні території, і вона їх успішно контролювала. Дивним було інше. Хоча Відень у Берестейській угоді виступав як сильніший партнер, він погодився на щедру поступку делегації УНР — пообіцяв згодом створити із українських земель австрійської частини монархії окремий Коронний край. Українці безуспішно домагалися цього з 1848 року!
(Власне, цьому посприяв австрійський ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ, він же полковник Леґіону Українських Січових Стрільців Василь Вишиваний — докладніше в матеріялі «Василь Вишиваний і Берестейський Мир».)

Вже 12 лютого 1918 року Рада народних міністрів УНР звернулася до Німеччини з проханням збройно допомогти проти совєтських загарбників. Це збігалося з намірами Берліна дотиснути "Совнарком" до підписання повноцінної мирної угоди. Большовики у цей час гралися з дурним гаслом "Нєт вайнє, нєт міру!", і щоб повернути їх за стіл переговорів, 19 лютого на фронті від Балтики до Волині розпочався німецький наступ. 28 лютого до Німців приєдналися австро-угорські війська, серед яких був Леґіон Українських Січових Стрільців. Завдяки угоді та офіційному запрошенню з боку УНР, війська Центральних держав вступали до України як союзники. В авангарді німецької і австро-угорської армій наступала оновлена українська армія, яка 1 березня 1918 року визволила Київ.

Врешті-решт, 3 березня 1918 року большевицька делегація за вказівкою "Совнаркома" була змушена підписати з Центральними Державами власний Брєст-Літовский доґовор. Серед іншого, він передбачав зобов’язання Совєтської Росії припинити війну проти УНР, визнати Незалежність України та укласти з нею мирний договір. Ще два місяці знадобилося на те, щоб остаточно витіснити большевицькі загони за межі України. За цей час українські війська побували у Криму і дійшли до Донбасу.

Берестейський Мир дав можливість визволити Україну від совєтсько-россійських загарбників, встановлював вигідний кордон на заході, подарував українській владі півроку відносного спокою і можливість займатися розбудовою державності. Звісно, були також моменти, які підважували ці успіхи: свавілля окупаційної адміністрації "союзників" (аж до організації державного перевороту), невирішеність низки територіяльних питань (Холмщина, Крим, Галичина…), фактичне обеззброєння України "союзниками" напередодні нової совєтської аґресії. Попри це, Берестейський Мир практично в усьому виграє у порівнянні з іншою вікопомною угодою — Варшавською (21 квітня 1920 року). За обіцянку визнання і військової допомоги поляки зажадали від України великих територіальних поступок на заході, вони дійшли тільки до Дніпра і дуже швидко були змушені назавжди відступити. Попри це, саме Варшавська угода часом позиціюється у нас як видатний зразок партнерства і братерства по зброї в часи революційної завірюхи 1917-1921 років. (Насправді ж, як відомо, Польща і Совєтська Россія попри протистояння між собою, просто поділили між собою Україну, Литву і Білорусь, уклавши сепаратний "Ріжскій мір" 1921 року. Втім, це вже інша історія.)

До уваги вельмишановного панства, унікальні мапи Берестейського Миру.

Мапа розчленування Россії
з французької газети «Exelsior» за 27.Ⅱ.1918

© Maksym Maiorov Мапа надана — Павло Подобєд, скан — Владислав Запорожець.

Французька мапа демонструє ситуацію, що існувала між підписанням українського Берестейського Миру і совєтсько-россійського "Брєст-Літовскоґо доґовора". У публікації стверджується, що "Брест-Литовський договір дивовижно змінив карту імперії россійських царів".

Німецький фронт просувається на схід і майже досяг Києва. Території, окуповані Центральними Державами, розподілені на кілька категорій. З вертикальним штрихуванням – ті, що мали бути відторгнуті у Росії (Польща, Литва, Лівонія, Курляндія, Естонія). Натомість, марковані крапками білоруські території і Псковщину передбачалося згодом повернути Россії – після укладення миру і демобілізації.

У якості незалежних держав показані Фінляндія та УНР. Українська Народня Республіка показана у межах ІІІ Універсалу з додаванням обіцяних за Берестейським Миром теренів Холмщини і Берестейщини. До речі, це досить раннє і досить точне зображення території УНР у джерелах, пов’язаних з Антантою. Пізніше на західних картах можна буде дуже часто побачити Україну з химерними кордонами – без Північної Таврії, зате з Курською губернією.

Цікаво, що поруч з Фінляндією виділена Інґрія (Інґерманландія, історичний регіон навколо Нієншанцу, як до Пєтра І називався Санкт-Пєтєрбурґ, а з 1914 року Пєтроґрад), а поруч з Україною — Курська і Воронезька губернії (міста Курськ і Воронеж переплутані місцями на французькій мапі). Можливо, це натяк на перспективні напрямки територіальної експансії?

Виділені також периферійні країни-регіони — Білорусь, Бессарабія, Крим, "Казакі" (Дон) і Кавказ. Грубим кордоном від власне Россії відділені азійські території: "Російський" Туркестан і Сибір. Решта Россії на мапі поділяється на "Grande Russie" ("Велику Россію") та (певно не зовсім "великороссійську") "Східну Россію".

Мапа не дає нам забути і важливий для Франції контекст Першої Світової війни. На ній показані позиції німецького блоку, а також згадується Антанта. Позначені основні морські порти регіону, наявні багато кількісних показників для читачів, що звикли все підраховувати — площа країн, людність, лінії фронту з датами.

Мапа кордонів України за Берестейським Миром
9.Ⅱ.1918

Мапа показує укладений північно-західний кордон України, відповідно до Берестейського Миру. Цей кордон здебільшого охоплював українські етнічні терени і практично співпадав з межами українського етнічного ареалу. Кордон проводився від тодішнього австро-угорського кордону від міста Тарногруд на Галичині, включав в себе українське містечко Білґорай, поблизу польського Щебечина виходив на ріку Вепр (поляки звуть Вепш), і йшов по Вепру через Красностав, (місто Замостя лишалось в складі України) до устя річки Тисмениці, далі повз міста Радин, Межиріч, Сарнаки, Мельник, Високо-Литовське, Кам’янець-Литовський, Пружани, кордон йшов до Вигонівського озера. Кордон між УНР і БНР ще мав визначатись пізніше, оптимальний кордон розглядався по річці Прип’ять від Лунінця, а поки що умовно було включено не лише етнічно українські Пінське Полісся і Мазурське Полісся, але й білоруське Панізов’є (Понизов’я) включно з Гомелем. Стародубщина без сумнівів включалась до складу УНР. Східні кордони з Совєтською Россією, з Всєвєлікім Войском Донскім, питання Кубані і Підкаваззя, Криму — ще належало вирішувати.
Поза межами нового західного кордону лишились українські етнічні терени Підляшшя між ріками Неман і Західний Буг включно з містами Більське (Більськ-Підляшський) і Дорогичин.

Звісно, польська шляхта була розлючена таким станом речей і почала шукати будь-які можливості для "повернення" так званих "сходних кресів". Поляки готові були заради цього укладати союзи хоч із чортом, хоч з Совєтами, хоч із Францією. Власне, польські запевнення, що Польща стане найвірнішим союзником Франції проти Німеччини зіграли свою роль в тому, що українську делегацію було фактично виставлено за двері на ганебній Паризькій мирній конференції 1919 року...
Щоправда, у 1938 році Польща стала найвірнішим союзником Третього Райху в справі пошматування Чехо-Словаччини, але це вже також інша історія...

Ще одна мапа чудово показує стан речей на момент Берестейських перемовин.

Власне, після підписання Берестейського Миру і звільнення території України від совєтських окупантів, мапа Європи виглядала так (сірим кольором позначено контрольовані Центральними Державами терени): Фінляндія і Україна були незалежними країнами; Литва вже готувалась проголосити суверенітет (Берестя-Литовське на мапі помилково позначене за кордоном УНР у складі Литви); Естонія і Латвія вирішували де чиї терени і як прокласти кордон по Ливонії; Грузія готувалась проголосити Незалежність, Польща отримає Незалежність тільки в день завершення І Світової війни; спірним між Болгарією і Румунією на початок 1918 року лишався статус Добруджі; на західних фронтах Австро-Угорщина просувалась в бік Венеції, а Німеччина все ще вела криваві й виснажливі бої з Францією; Бельгія і Люксембург перебували у вирі Західного фронту, як і Україна у вирі Східного.

Історичні мапи чудово показують, якою була Європа до початку Великої війни, і як змінилась Європа після І Світової війни.

Наостанок — приємний сюрприз для любителів мап.

„Liberty Map of New Europe“

Мапа 1920 року, друкована в Нью-Йорку, США, під назвою „Liberty Map of New Europe“.
Детально роздивитись „Liberty Map of New Europe“
Мапа цікава тим, що на ній вже позначені нові країни повоєнної Європи, але не всі кордони ще визначено.
Встановлені кордони позначено безперервною червоною лінією, нові кордони жирно підштриховані, невизначені кордони пунктирні.
Україну позначено майже в межах кордонів УНР, навіть Крим в складі України, але не Кубань з Підкавказзям, і Берестя також опинилось за кордоном, який проведено за старими губернськими; до Україні несподівано приєднано Курську губернію, але схід Слобожанщини в межах Воронєжской губернії не в складі УНР.
Втім, УНР хоч і підписано червоним "UKRAINE", як і решту нових країн, проте вже позначено як частину "Russia", але не вказано, що це "Soviet Russia" (певно, все ще сподівались, що большевики кудись подінуться).
Країни Балтії також позначені в складі "Russia", між самими балтійськими республіками кордони лише визначаються, а кордон Литви взагалі не визначено в районі так званої "Малої Литви", на яку вже зазіхала новоутворена Польща.
До Польщі вже домальовано Галичину, але іншим кольором. Також від Німеччини передано частину земель до Польщі. Спірні території, де мав проводитись плебісцит, заштриховані: це південь Східної Прусії, східна Силезія і сумнозвісний чеський Тешинський край.
Карпатська Україна вже у складі Чехо-Словаччини. Буковина вже позначена в складі Румунії. Бесарабія підписана як окупована Румунією.
Несподівано виглядає Кавказ. Грузія позначена з межами Грузинської Демократичної Республіки і поділена на провінції, бачимо велику Аджарію в складі ГДР, але Сочі, на яку претендували картвели, не в складі Грузії. Вірменія також має незвичні обриси, заявлені, певно, на Паризькій конференції, підписано: Незалежність визнано, кордони будуть визначені" і для вірмен на мапі ще виділено непоганий шмат Туреччини. Натомість, місцина, відома як Карабах, навпаки в складі Азербайджану і навіть ніяк не позначена.
В куті врізана мапа Африки з колоніями, з яких колишні німецькі виділено і підписано, яким імперіям тепер належать ці колонії. З Африкою особливо не церемонились на ганебній Паризькій конференції. Ну і як вже відомо, з Україною теж...
Ось так виглядав вже повоєнний Світ.

Попереду буде Інтербелум — Міжвоєнний період Європи.
Між І та ІІ Світовими війнами промине затишшя в Європі, яке викличе сліпоту й глухоту Європи до терору Совєтів в Україні — Європа закриє очі на совєтську окупацію і пошматування України між Польщею і СССР, Європа не помітить Голодомор в Україні; Європа не помітить совєтську гібридну війну в Іспанії; Європа не помітить імперських амбіцій Італії; Європа не помітить зростання нацизму і загроз від Третього Райху; Європа не помітить союз Польщі з Третім Райхом і терор поляків проти Українців, Чехів, Словак, Білорусів і Литвинів; Європа не помітить початок Холокосту; Європа закриє очі на аншлюс Австрії; згодом між Третім Райхом і Польщею буде пошматовано серце Європи — Чехо-Словаччину, а Невілл Чемберлен з трапу літака в Лондоні буде радісно кричати "Я привіз мир Європі!"; Європа не помітить "медовий місяць" сталіна і гітлера та пакт між СССР і Третім Райхом; Українці Карпатської України першими в Європі дадуть відчайдушний опір нацизму, польським та мадярським окупантам; а потім Третій Райх і СССР зжеруть свого третього подільника — Польщу...
Це все буде потім...

Матеріял з відкритих джерел:
© Maksym Maiorov
© «LikBez» — „До 100-річчя Брест-Литовського миру“
© Osher Map Library. University of Southern Maine — „Liberty Map of New Europe“
На мапах також вказані першоджерела.

℗ Dmytro Dzüba
2018.Ⅱ.9
℗ «Порохівниця» \ «Porohivnyçä»