✠ СОБОРНА УКРАЇНА ✠
100 років

З Днем Соборності України!
З Днем Незалежності України!
З Днем Злуки!

22 січня 1919 року збулась одвічна мрія Українців про возз'єднання українських земель в єдиній Соборній Україні — відбувся Акт Злуки Української Народньої Республіки й Західньо-Української Народньої Республіки.
Рівно на рік раніше — 22 січня 1918 — було проголошено Незалежність України.
Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянська Україна вийшла з Россійської Імперії, а Західна Україна — з Австро-Угорської Імперії — і возз'єднались Українці на своїй землі в єдиній Соборній Україні.
22 січня є справжнім Днем Незалежності України й Днем Соборності України!

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

…Спочатку була Незалежність…

 
22 січня — яку історичну вагу має ця дата для України?
2018 року Україна відзначала 100 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

22 січня — не лише День Соборності України, але й 100-річчя проголошення Незалежності Української Народньої Республіки.
Цього дня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила Незалежність. Постала Держава — Українська Народня Республіка (за правописом того часу), яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (Герб, Славень і Прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти і водночас боронитись від зовнішніх ворогів.

В 1914 році почалась Велика Війна, яку роздмухала Россійская Імпєрія знайомими нам нині "гібридними методами". Россійськая Імпєрія переслідувала низку цілей: реванш за програні Східну (Кримську) і японську війни, імперські та "панславянскіє" амбіції, вихід до теплих морів і контроль над Босфором, окупація Балкан і Галичини. Однією з головних причин був острах втрати України через національний підйом самосвідомості та з причини реформації Австро-Угорської Імперії, яку започаткував Австрійський Ерцгерцоґ Франц Фердинанд, і яка передбачала утворення реґентських королівств, в тому числі й України в форматі "Європейської Унії" — прообразу Європейського Союзу. Звісно ж, Россійская Імпєрія не могла собі дозволити втрату України! Тож, починаючи з 1910 року, россіяни активно роздмухували суперечки між європейськими монархами, локальні війни на Балканах, тощо, що зрештою привело до роздмухування Великої Війни. Сараєвське вбивство Австрійського Ерцгерцоґа Франца Фердинанда стало формальною причиною початку війни, яка швидко охопила всю Європу і сучасники назвали її Велика Війна, хоча згодом закріпився термін Перша Світова. Проте, із завершенням Ⅰ Світової війни в Європі, вона не завершилась по сході Європі, радше, спалахнула зі ще більшою силою. Це означало, що Велика Війна триває…

Завершення Першої Світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й Українці, які теж зуміли створити Українську Народню Республіку та Західньо-Українську Народню Республіку, а згодом об’єдналися в єдину державу, Соборну Україну.
(офіційні назви УНР і ЗУНР наводяться згідно правил правопису української мови того часу.)

Україна другою після Фінляндії проголосила Незалежність на руїнах Россійської Імперії.

Українська Незалежність була проголошена в умовах совєтсько-россійської большевицької агресії. Бойові дії в Києві спонукали Центральну Раду відмежуватися від Совєтської Россії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення Незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.
Питання "автономія чи самостійність" таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено Незалежність УНР. Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Винниченка та Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію, яка і увійшла в історію як доленосний IV Універсал Української Центральної Ради.
Перебіг подій тих днів викладено в публікації „100 років тому: Перша Незалежність“

Ідея Соборності України

 
Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель Київської Русі-України навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У XVIII — початку ХХ століття, коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Румунією, Австро-Угорською Імперією, Московією (Россійською Імперією), ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих українських мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Ідея єдності всіх українських теренів “від Сяну до Дону” завжди була актуальною в українському інтелектуальному середовищі. З середини ХІХ століття ці твердження викристалізовуються у програмних документах різних політичних груп. Зокрема, вперше твердження про єдність багатомільйонного українського народу, поділеного між Россійською та Австрійською імперіями, прозвучало 10 травня 1848 року в маніфесті Головної Руської Ради — першої політичної організації Галичини.

З кінця ХІХ століття Соборність стала наріжним каменем ідеологічних декларацій, програм і маніфестів українських політичних партій. Ідею єдності українського народу розвиває Юліан Бачинський 1895 року в “Україна irredenta” та Микола Міхновський 1900-го в “Самостійній Україні”. В наступні десятиліття думка про соборність залишалась інтеґральним чинником і чи не єдиним недискусійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Українська Революція 1917—1921 років дала можливість нарешті реалізувати споконвічне прагнення Українців отримати Незалежну національну Державу. Внаслідок перебування українських земель у складі двох імперій, українських національних державних утворень постало теж два. Першою на руїнах Россійської імперії була проголошена Українська Народня Республіка, пізніше, вже в листопаді 1918-го на теренах колишньої Австро-Угорщини утворилася Західньо-Українська Народня Республіка.

Акт Злуки

 
7.ХІ.1917 була проголошена Українська Народня Республіка.
22.І.1918 була проголошена Незалежність Української Народньої Республіки.
Під впливом цих подій в жовтні 1918 року у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західньо-Української Народньої Республіки.
1.ХІ.1918 відбувся Листопадовий Чин і Західньо-Українська Народня Республіка проголосила про Незалежність.
Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї Соборності.
1.ХІІ.1918 у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину Державу. Його підписали: від УНР — Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР — Лонґин Цегельський і Дмитро Левицький.

Уряд Західньо-Української Народньої Республіки — Державний Секретаріят — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької Армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з Гетьманською Україною на цьому етапі недоцільно, бо в "14 пунктах", оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Россія в той час розглядалася як єдина держава (вважалось, що після падіння монархії Россійская Імпєрія перетворилась на Россійскую Рєспубліку, яка, втім, проіснувала фактично до "октябрьскоґо" заколоту большевиків і перетворилась вже на Совєтскую Россію, хоча "бєлая ґвардія юґа Россіі" та французькі політикани з Антанти сподівались на відновлення "єдіной і нєдєлімой Россіі").
Отже, злука з Гетьманською Україною загрожувала б ЗУНР також опинитися в складі "єдиної Росії".

Ратифікації Передвступного договору перешкодив несприятливий перебіг війни. Уряд ЗУНР змушений був переїхати зі Львова до Тернополя, а згодом — до Станіславова.
3.І.1919 Українська Національна Рада Західньо-Української Народньої Республіки у місті Станіславі схвалила “Ухвалу Української Національної Ради про злуку Західньо-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою”.
21.І.1919 в Хусті Всенародні Збори ухвалили приєднати до Української Народньої Республіки Карпатську Україну.
ЗУНР входила в склад УНР в якості автономії з назвою Західня Область Української Народньої Республіки (ЗО УНР).
Офіційною назвою Держави лишалась Українська Народня Республіка.

Проголошення Акту Злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення IV універсалу про повну Незалежність України.

22 січня 1919 року було проголошено всенародним і державним святом.
День видався погідний та гарний, з легким морозом.
Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами.
О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

✠ 22 січня 1919 року в першу річницю проголошення Незалежності України в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких проголосили Універсал Директорії Української Народньої Республіки про Злуку із Західньо-Українською Народньою Республікою.

Проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві

Церемонія розпочалася о 12-й годині промовою голови делегації ЗУНР, віце-президента УНРади Лева Бачинського. Потім Лонґин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії, в якій були подані акти, що вели до злуки, зокрема Ухвала УНРади від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

“…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна Незалежна Українська Народня Республіка. Віднині Український Нарід увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, Незалежної Української Держави, на добро і щастя Українського Народу.”

Акт Злуки УНР і ЗУНР

Щоб підкреслити присутнім представникам іноземних держав міжнародне значення даного акта, член західноукраїнської делегації Ярослав Олесницький прочитав його французькою мовою. Після цього Лев Бачинський урочисто вручив прочитану грамоту Голові Директорії. Прийнявши її, Винниченко привітав делегацію західних Українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки.

Після урочистого проголошення Злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

II► Акт Злуки — День Соборності України

© «Wild Fox»

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про Незалежну, Соборну національну Державу. Він став могутнім виявом волі Українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конґрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парляменту. Акт Злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західньо-Українська Народня Республіка перейменовувалась у Західню область УНР (ЗО УНР). Єдиним Державним Гербом Соборної УНР став Тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому тлі. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів Соборної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Акт Злуки України був радше символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було.
Сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко писала:

“Безпорадність проводу впливала на загальний настрій. Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевізмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо…”

Об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку причин не було доведене до кінця. Головна з них — скрутне становище, в якому незабаром опинилися Директорія та її уряд, що були змушені під натиском совєтських військ залишити майже всю територію України. Не в кращій ситуації була й ЗУНР, перебуваючи у стані постійних військових дій з польським арміями. Практично Ухвала УНРади від 3 січня й Універсал Директорії від 22 січня 1919 року лише задекларували проведення державного об’єднання в майбутньому. Його мали закріпити Всеукраїнські Установчі збори, скликати які в тих умовах виявилося неможливо. До того часу встановлювався подібний до конфедеративного державний зв’язок між двома українськими державними утвореннями з окремими урядами, системами державної адміністрації й збройними силами. Ця організаційна окремішність збереглася навіть тоді, коли територія ЗУНР була повністю окупована польськими військами, а її уряд, разом із армією, опинився на території, контрольованій безпосередньо Директорією.

Разом із тим, хоча Соборність України і не вдалося утвердити, Акт Злуки залишився тією знаменною подією, що мала велике історичне значення для українського суспільства. Він задекларував перед усім світом неподільність українських земель, єдність і солідарність народу, став прологом до постання сучасної соборної суверенної України.

Свою першу річницю Незалежності, 22 січня 1919 року Українська Народня Республіка відзначила урочистим ухваленням Акта Злуки із Західно-Українською Народньою Республікою.
“Україна від Карпат і до Кавказу — одна, єдина, Соборна, неподільна!” — таким було гасло у Героїв Визвольних Змагань!
Соборна Україна майже відбулась, тривали перемовини щодо Злуки з Кубанью, але цьому завадила вже совєтська окупація…

Мапа України із книжки Лонґина Цегельського «Русь — Україна а Московщина — Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в 1916 році.

Міжвоєнний період — Interbellum

Україна по завершенню Світової війни почала дипломатичну боротьбу за своє визнання.
Україна вже стікала кров'ю! Це в Європі завершився жах Великої війни, а теренами України Велика Війна спалахнула ще сильніше!
Україна потребувала допомоги, проте Європа "втомилась від війни і хотіла миру"…

З такою мапою Україна прибула на Паризьку міжнародну мирну конференцію разом з іншими новоутвореними національними країнами, що постали на руїнах імперій…

Україна прагнула показати що спроможна і воліє діяти цивілізовано та дипломатично. Українська делегація ретельно працювала над пакетом документом до Паризької мирної конференції 1919 року й наївно вірила у принципи шляхетності "сильних держав".
Але Україна сильно помилялась…

На ганебній Паризькій мирній конференції 1919 року українська делегація надала необхідний за вимогами пакет документів з мапою Соборної України, щоби Антанта остаточно визнала Державність вже дипломатично визнаної багатьма країнами Світу України… Але французькі політикани вже розмалювали мапу повоєнної Європи і українських делегатів виставили за двері! На зворотньому шляху до України літак українського дипломата, героя Листопадового Чину Дмитра Вітовського підступно розстріляли польські прикордонники…

Версальський переділ Європи приніс лише коротке затишшя, відоме як Інтербеллум — Міжвоєння, але насправді, розмальована політиканами мапа повоєнної Європи заклала підвалини для Другої Світової війни…

Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте через низку зовнішніх і внутрішніх причин державне об'єднання так остаточно і не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР та надання військової допомоги проти Совєтської Росії, Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь. Петлюра був загнаний в глухий кут і сподівався хоч на якусь допомогу, проте невдовзі він пошкодує про те, що віддав Західні Терени України полякам, позаяк Пілсудський "віддячить" Україні сепаратним "ріжскім міром" з Совєтской Россієй. Попри те, що Армія УНР врятувала Польщу від совєтської окупації, поляки, мріючи про "всходні креси", пішли домовлятись з Совєтами щодо пошматування поміж собою України, Литви і Білорусі.
Все це відбулось з мовчазної згоди Антанти…

Пошматувавши Україну, закривши вуха і очі на Голодомор в Україні, заграваючи з Совєтами, Європа і Світ заклали під себе цілу купу мін уповільненої дії, і сьогодні ми бачимо наслідки…

Окупація Польщею західних теренів України знову відсунула на невизначений період возз'єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної совєтсько-нацистської змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. "Свято свободи, що прийшло зі Сходу", обернулося для населення жорстоким "красным тєррором".
Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснено нове об'єднання "сходу" і "заходу" в 1939 році, полишили в думах мільйонів Українців незагоєні рани…

Постер з серії ✠ «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017»

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 
Незважаючи на завзяту боротьбу та жертовність проявлену у захисті суверенітету Українці втратили зрештою Незалежність, в першу чергу через несприятливі зовнішньо-політичні обставини та агресію більшовицької Совєтської Россії. Пам’ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності Українців, надихала на продовження визвольної боротьби, котра врешті увінчалася відновленням Незалежності у 1991 році.
Тож, насправді, 24 серпня 1991 року — День відновлення Незалежності України, а відповідно 22 січня 1918 року — День Незалежності і День Соборності у нас 22 січня 1919 року.

Велика Війна почалась у 1914 і обумовила розпад імперій, у складі яких були українські землі. Втім, хоч війна й добігала до завершення, продовження цієї війни ще довго буде топити в крові Україну…
Україна боролась за свою Незалежність і Соборність і по завершенню Ⅰ Світової, і під час Ⅱ Світової — Ⅰ та ІІ Визвольні Змагання.
Кров'ю стікали, але перемагали!
Ціна за Незалежність була непомірною — три хвилі Великого Голодомору, геноцид Українців як з боку Совєтів, так і з боку поляків, втрата третини етнічних українських теренів як на сході, так і на заході…
Десятки мільйонів життів, десяти мільйонів зламаних доль…
Чорне й криваве ХХ століття для України…
Велика Війна триває…

Ⅰ і Ⅱ Визвольні Змагання в наші дні продовжились ІІІ Визвольними Змаганнями…
Україна вкотре потопає в крові, і кінця-краю цій Великій Війні не видно…

Кров'ю стікаємо, але перемагаємо!…

Ключові тези про Акт Злуки

 
✠ Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року — історичний акт об’єднання українських земель в одній Державі. Українська Народня Республіка і Західньо-Українська Народня Республіка Актом Злуки злучились у єдину Соборну Україну. Подія основоположна для українського державотворення.

✠ Акт Злуки 22 січня 1919 року увінчав столітні прагнення Українців, розділених і поневолених Россійською та Австро-Угорською імперіями, жити в єдиній Незалежній Державі.

✠ Об’єднання українських земель відбулося з ініціативи і власної волі Українців, а не було накинуто насильно зовнішніми чинниками. Акт Злуки 1919 року заперечує тези сучасної россійської пропаганди про те, що єдність України — результат політики ульянова-лєніна чи джуґашвілі-сталіна.

✠ Національна єдність — обов’язкова передумова успішного спротиву зовнішній аґресії. Її брак в часи Української Революції 1917—1921 років призвів до втрати Державності, що в довготерміновій перспективі призвело до багатомільйонних втрат від трьох хвиль Великого Голодомору, репресій та війн.

✠ Совєтський окупаційний комуністичний тоталітарний режим намагався викорінити з історичної пам’яті події, пов’язані з проголошенням Незалежності УНР і об'єднання УНР і ЗУНР в одну Державу — Українську Народню Республіку. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська діяспора в еміґрації у країнах Західної Європи й Америки.

✠ Перші масштабні відзначення свята Соборності відбулися на території сучасного Закарпаття 22 січня 1939 року. Таким чином закарпатці нагадали про волю Українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народньої Республіки. Маніфестація 1939-го була найбільшою демонстрацією Українців за 20 років перебування краю у складі Чехо-Словаччини. В ній взяли участь понад 30 тисяч Українців, що з’їхались до столиці Карпатської України.

✠ Ідея Соборності України була ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті 1920—1950 років. Головною метою боротьби Української Повстанської Армії було створення Української Самостійної Соборної Держави.

✠ У переддень 71-ї річниці проголошення Акта Злуки, 21 січня 1990 року, в Україні відбувся “Живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України. Акція організована учасниками українського національно-демократичного руху стала однією з наймасовіших у тогочасній Центрально-Східній Європі. Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Захід засвідчив, що Українці подолали страх перед совєтським окупаційним комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії. Ця подія стала одним із провісників падіння квазідержавного утворення СССР і відновлення Незалежності України.

✠ Сучасна россійсько-українська війна для Українців є продовженням столітньої боротьби за державну Незалежність. Під час нинішньої Національно-Визвольної війни — Третіх Визвольних Змагань, українські військові, так само, як і їхні попередники 100 років тому, відстоюють не лише Незалежність, а й Соборність України. В лавах Збройних Сил України за цілісність нашої Держави борються вояки, що походять з усіх її куточків.
Герої Перших і Других Визвольних Змагань пишались би нинішніми Захисниками України!
100-ліття Соборності України є приводом нагадати про єдність і неподільність українських земель, що окуповані россійсько-фашистськими загарбниками.
Крим, Донеччина та Луганщина — це Україна.

Матеріял укладено з відкритих джерел.
© Український Інститут Національної Пам’яті
Постери: © Нікіта Тітов © Oleksii Rudenko © Dem'än Dzüba
Відео: © «Wild Fox»
Укладач матеріялу:
℗ Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2019.І.22