«Україна понад усе!» — Крути і втрата Першої Незалежності…

«Україна понад усе!» — Крути і втрата Першої Незалежності...

Бій під Крутами і втрата Першої Незалежності України

 

В Дні пам'яті Героїв Крут доречно проаналізувати події сторічної давнини, які є ключем до подій сьогодення.
Велика Війна, яка розпочалась у 1914 році, продовжилась вже на теренах України.
Тоді ще ніхто не знав, що ця Велика Війна буде тривати понад 100 років, і ціна за Незалежність України буде надвисокою...
Ціна зрад, недолугості та недалекоглядності тодішніх політиків і політиканів...
Ціна мовчання й байдужості Європи та Світу...

 

Чому Україна втратила свою Першу Незалежність?

Сьогодні це питання необхідно ретельно вивчати, робити висновки з уроків Історії, щоб не повторити тих помилок, які у 1918 році призвели не лише до втрати Незалежності, але й в подальшому до багатомільйонних жертв "красного тєррора" і Великого Голодомору...
Кому цікаво вивчати сторінки трагічної історії України, після прочитання цієї публікації ласкаво прошу переглянути ілюстровану історію трагічного ХХ століття України — 100 років, 100 постерів:
✠ «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017».
Тим паче, після цієї публікації з оглядом історичних подій початку Визвольних Змагань, буде цікаво ознайомитись з основними подіями Великої Війни на теренах України, які лаконічно викладені у вигляді іллюстрацій, ніби шкільні плакати. Можливо, Вас теж зацікавить вивчення найцікавішої та найбільш динамічної історичної епохи України?
Адже ключ до подій сьогодення знаходиться саме там, на початку Великої Війни...
А з уроків Історії треба робити висновки, щоби знову не втратити Незалежність...

29 січня 1918 року стався бій на станції Крути.
На захист Незалежності України повстали київські студенти — юнкери, курсанти та добровольці, Січові Стрільці і Вільні Козаки...
Лише чотири сотні проти майже п'яти-шести-тисячної орди більшовиків...
...перед наступом на столицю України Київ в окупованому Бахмачі ватажок більшовицької "красной арміі" Муравйов звернувся до "красної" орди:
Жалеть киевлян не за что! Они терпели гайдамаков - пусть знают наших и получат отплату сполна! Никакой жалости! Кровью заплатят они нам! Если нужно, то камня на камне не оставим!
 

Герої Крут не лише стримали ворога, але й нанесли значної поразки "красной ордє"! Нерівні сили, виснажливий шестигодинний бій, в якому діти протистояли цілій орді п'яної матросні та пролєтаріату!..

Але як так сталось, що на захист Києва замість армії вийшли лише декілька сотен студентів та Вільне Козацтво?
Чому у січні 1918 року УНР фактично не мала армії? Хоча ще восени 1917 року армія у України була.
Хто саме знищив збройні сили України одразу після здобуття Першої Незалежності?
Хто вважав, що Україні не потрібна армія і треба бути "у братських стосунках" з Росією?
Чому навіть після Злуки, Соборна Україна так і не змогла утриматись?..
Спробуємо розібратись.
 


 

Провідна роль у створенні української армії належала колишньому основоположникові Революційної Української партії, поручикові Миколі Міхновському, який належав до «Братства самостійників».
9 (22 березня) 1917 у Києві за ініціативою Миколи Міхновського відбулися перші збори українських офіцерів і солдатів російської армії, які звернулися до Тимчасового уряду Росії з домаганнями національно-територіальної автономії України і проголосили себе Тимчасовою Українською Військовою Радою.
16 (29 березня) 1917 року на нараді військових київського гарнізону було створено першу військову організацію — Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Головним завданням організації визначалось «згуртування всіх вояків-українців до негайної організації національної армії, яко могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної волі України». На засіданні клубу ухвалено приступити до створення національної армії, розпочати формування українських добровільних полків і першому з них присвоїти назву — Перший Український козачий ім. гетьмана Б. Хмельницького полк. Одночасно з військовим клубом було утворено Український Військовий Організаційний Комітет, що мав безпосередньо займатись формуванням національних збройних сил.
У квітні 1917 року у Мінську утворилася Українська Фронтова Рада для військ Західного фронту на чолі з Симоном Петлюрою.
У травні 1917 року, незважаючи на опір російського командування, було сформовано Український козачий полк імені гетьмана Б. Хмельницького чисельністю 3200 вояків.
Визначну роль у створенні української армії, а разом з тим — розвалу російської імператорської армії, відіграли Всеукраїнські військові з'їзди 1917 року. У травні 1917 року на першому Всеукраїнському військовому з'їзді було утворено Український Генеральний Військовий Комітет, який мав здійснювати керівництво усім українським військовим рухом. Водночас зі створенням українських військових організацій і формуванням добровольних полків проходив процес українізації тих фронтових частин російської армії, що складалася переважно з українців. У царській армії на початку першої світової війни було мобілізовано понад 4 мільйони українців, які по мірі поширення українського національного руху почали вимагати від російського командування виділення їх у окремі військові частини.
В серпні 1917 українізований 34-й армійський корпус російської армії під командуванням генерала Павла Скоропадського був перейменований російським командуванням у Перший Український Корпус, а у вересні — з 6-го російського армійського корпусу сформовано Другий Січовий Запорізький Корпус (командувач генерал Мандрика). На початку листопада 1917 офіцери та солдати українського походження російського піхотного Фінляндського полку, що знаходився в Україні, створили формування "Гайдамацький курінь" під командуванням сотника Пустовіта. Взимку 1917-1918 деякі з цих частин брали участь в боях проти більшовицьких військ на Лівобережній Україні і під час оборони Києва.
Саме армійський корпус генерала Скоропадського зупинив наступаючі на Київ частини 2-го гвардійського корпусу, розагітованого більшовиками Євгенії Бош — лідерки тодішньої маріонеткової "Совєтской Украінской Народной Рєспублікі" — першій з десятка створених подалі маріонеточних "совєтскіх рєспублік", які згодом перетворились в "УРСР". Наступаючі частини масово роззброювали, заганяли у вагони і відправляли на Росію. Місце Євгенії Бош згодом зайняв Юрій Коцюбинський. Тоді ж, в листопаді 1917 київська залога на чолі з полковником Павленко придушила в Києві більшовицький бунт Пятакова.
А ще були українізовані частини на фронті — 1-й Український Республіканський полк підполковника Петра Болбочана та Гордієнківський полк полковника Петріва.

У січні 1918 всіх цих збройних сил вже фактично не було...
На початку грудня 1917 року 1-й Український полк був ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету, що перебував під контролем більшовиків. Незважаючи на опір Болбочана, полк було роззброєно, а казарми — підірвані та розбиті гарматами. Значна кількість Українців загинула...
Скоропадський і Павленко були відправлені у відставку Центральною Радою УНР. Київська залога розбіглася по домівках, деморалізована соціалістичною антивоєнною агітацією. Корпус Скоропадського замерз у вагонах. Частини не фронті не отримували наказів — на захист Києва вони прийшли практично з власної ініціативи. На захист України мали стати Вільні козаки (вчорашні фронтовики), гайдамаки і... київські курсанти. Всі...

У січні 1918 року, коли добровольці й студенти рушили під Крути, в самому Києві спалахнуло більшовицьке повстання, відоме як "январскоє восстаніє рабочіх завода Арсєнал", або просто "січневий заколот".
Оспіваний "совєтской історієй" січневий заколот більшовиків в Києві був пострілом у спину, вибухом антидержавних сил прямо в столиці України.
Хоча заколотники і зазнали поразки, але у відповідальний момент зв'язали значні сили УНР і цим сприяли просуванню окупаційної більшовицької банди на Київ та його подальшому захопленню...
В ці ж дні, напередодні більшовицької окупації столиці, Петро Болбочан і частина старшин з великими труднощами дісталися Києва. Хоча офіційного дозволу Болбочан не отримав, він формує військовий підрозділ — Республіканський курінь. На чолі цього куреня Болбочан взяв участь у придушенні січневого заколоту більшовиків у столиці.
Саме завдяки звитязі Болбочана і його вірних запорожських козаків вдалось придушити більшовицький заколот...
 

...Бій під Крутами, попри всю трагічність, попри втрати і відступ, мав вирішальне значення.
В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Ворогу завдано суттєвих втрат, наступ ворога було призупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. І це були вирішальні дні для української дипломатії, аби домогтися від міжнародної спільноти визнання України — завдяки цьому стало можливим укладання Брест-Литовського миру, що de-facto означало міжнародне визнання української незалежності.

Втім, більшовики захопили Київ, залили столицю кров'ю...
Центральна Рада, на чолі з Винниченком, тікала з Києва, буквально накиваючі п'ятами...
Саме Винниченко створив всі умови для того, щоб більшовики втопили Київ у крові, і він же перший втік!
Прикривати втечу Центральної Ради з Києва було доручено найбільш сміливому з військовиків — це був Запорізький корпус Петра Болбочана. Вже через рік "віддякою" за це буде ганебний розстріл славетного запорожського полководця...

Хто був винний в тому, що склалась така ситуація?
Винних можна назвати поіменно.

Винниченкова вина

Володимир Винниченко — голова генерального секретаріату Центральної Ради, "есер" , який випустив з в'язниць київських більшовиків, наполягав на розпуску кадрового ще царського війська та видалення з армії "колишніх", офіцерів і генералів царської армії.
Саме Винниченко відправив у відставку Петлюру, Скоропадського, Павленка.
Саме Винниченко зруйнував збройні сили УНР, наполягаючі на тому, що "нам взагалі не потрібні ніякі армії".
Саме Винниченко, як відомий на той час публіцист, у своїх політичних статтях обливав брудом тих небагатьох українських державників-самостійників, які були так важливі для становлення самостійної України, в першу чергу творця української армії та ідеолога української державності Миколу Міхновського.
І саме Винниченко доклав усіх зусиль для того, щоб у 1919, після переможного визвольного походу Петра Болбочана заарештували, а згодом і стратили...
То чому ж позиція Винниченка була відверто антиукраїнською?
Тому що Винниченко був "есером" і не просто симпатизував Росії, а співпрацював з більшовиками!
Окрім Винниченка винні у втраті Незалежності — військовий міністр УНР Микола Порш (близький друг Винниченка), той самий що підписав прямо під час війни наказ про розпуск кадрової царської армії і заміну її "добробатами" — "народною міліцією". Саме через цей указ Україна лишилася без війська в піковий момент.
Це — командувач фронтом підполковник Капкан — авантюрист і прожектер, який з наближенням "красних" з Києва просто втік.
Це — командувач Київською військовою округою штабс-капітан Шинкар, який умів гарно говорити "правильні" популістські промови і тим подобався Винниченку та з великою долею вірогідності співпрацював з більшовиками, але так само зник з Києва...

Іншими словами, "есер" Винниченко здав Київ "есеру" Міхаілу Муравйову і зраднику України, більшовику Юрію Коцюбинському.
Перед здачею більшовикам Києва, так само Винниченко сприяв здачі Харкова, всіляко захищаючи проросійські виступи "есерів", більшовиків та пролетаріату. Наслідком стали окупація Харкова російсько-більшовицькими військами під командуванням Антонова-Овсієнка, а далі — створення аналогу "ДНР", "Донецко-Кріворожской рєспублікі", яка перетворилась згодом в УРСР і Харків став "пєрвой століцей"...
Київ же було втоплено у крові і суттєво зруйновано обстрілами.

Фліґель-ад'ютант Імператора Скоропадскій

Врешті-решт недієспроможність Центральної Ради призвела до "Гетьманського перевороту" 29.04.1918, коли за підтримки командуючого німецькими окупаційними військами генерала Германа фон Ейхґорна владу захопив Павєл Скоропадський — вельми популярний аристократ, обраний отаманом Вільного козацтва. До речі, генерал фон Ейхґорн був шурином "ґєтьмана", і до нього ж у Німеччіну потім втік "ґєтьман".
(Нарочисто пишу російською транскрипцією ініціали Скоропадського, адже для цього є важливі причини).

Павєл Скоропадський у 1905 році був фліґель-ад'ютантом "всєроссійскоґо імператора" Ніколая ІІ.
Тобто, на відміну від письменників-публіцистів Грушевського, Петлюри та Винниченка, які впритул до 1917 також мешкали й працювали по декілька років у Москві та Пєтроґрадє, Скоропадський був буквально "особой, прібліжённой к Імпєратору"!
Павєл Скоропадський не володів і ПРИНЦИПОВО НЕ БАЖАВ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ!
Він волів розмовляти кацапською чи німецькою. Хоча й походив з українського гетьманського роду Скоропадських, втім вважав себе "вєлікороссом" і його метою було "воссоєдінєніє с Єдіной Россієй".
Павєл Скоропадський підтримував стосунки з Чорним Бароном Вранґелем (єдиним, хто прихильно ставився до Незалежності України), з українофобом та імперським шовіністом Дєнікіним, Корніловим, іншими россійськими офіцерами. Вранґелю пізніше Скоропадський пропонував посаду керівника генштабу, але той відмовився.
Про себе Павєл Скоропадський говорив россійському офіцеру Дєнікіну:
《Я істінно русскій чєловєк, русскій офіцер і к самостійності Украіны у мєня сочувствія нєт!》

Втім, при нагоді, від владних амбіцій Павєл Скоропадський не відмовився і зміг захопити владу з метою побудови власного тоталітарного режиму, при цьому, узурпуючі саме українські символи, такі, як гетьманство, прапор, тощо...
Але навіть після встановлення Гетьманату, все одно курс Скоропадського був на зближення з Росією, а саме, з імперською "бєлой ґвардієй".
"Должна быть Единая Россия!"

Гетьманат проіснував декілька місяців.
Режим Скоропадського був авторітарним і правоцентристським.
Варто все ж зауважити, що талант політика у Скоропадського був, і процес державотворення під його керівництвом мав і свої успіхи, та й попри свою чітку пророссійську позицію, процес українізації Скоропадський все ж впроваджував. Але...
Попри відносні спокій і стабільність під час правління Скоропадського, у "ґєтьмана" була відсутня ідея побудови національної української держави. У листопаді 1918 року Павєл Скоропадскій підписав «Грамоту про федерацію з Росією», який фактично ліквідовував ідею побудови незалежної України на противагу розбудові Всеросійської федерації, складовою частиною якої повинна була стати Україна. Цим самим "ґєтьман" остаточно відвернув від себе Українців.
Якби не помилки і не тяжіння до монархістської єліної Россії, Павло Скоропадський міг би увійти в історію не лише як блискучій політик, але й врятував би Україну від совєтської окупації...
Але курс на "єдіную Россію" коштував Скоропадському влади.

Це надало змогу колишній Центральній Раді УНР зібрати Директорію на чолі з Симоном Петлюрою і готувати антигетьманське повстання.
Директорія УНР прийшла на зміну "гетьманату", який було повалено 14 грудня 1918 року.
Головою Директорії став все той же зрадник Винниченко.
Симон Петлюра обійняв посаду Головного Отамана.
Пізніше головою Директорії став Симон Петлюра.
На відміну від Винниченка та Скоропадскоґо, Симон Петлюра, хоч і був соціялістом, втім був палким патріотом України.

《Страшні московські воші, а ще страшніші українські гниди》

Постать Симона Петлюри також вельми неоднозначна.
Якщо обирати, хто з тогочасних лідерів був ліпшим для України — Симон Петлюра, Винниченко чи Павєл Скоропадскій — ніхто!

Найбільшим мінусом Петлюри є те, що, зрештою, він віддав Польщі всю Західну Україну...
Найбільшим плюсом Симона Петлюри можна вважати його легендарний вислів:
《Страшні московські воші, а ще страшніші українські гниди》
(© Симон Петлюра)
Звісно, на відміну від россійського офіцера та імператорського ад'ютанта Скоропадського, Петлюра був справжнім патріотом України, державником і, можна сказати, політиком.
Втім, недалекоглядність Петлюри, вплив невігласів на його рішення і, власне, россійський вплив, зіграли свої ролі.
Симон Петлюра, як і Михайло Грушевський та Винниченко також з десяток років мешкав і працював безпосередньо у Россії, себто, в Москвє та Пєтєрбурґє (Пєтроґрадє), перебуваючи під впливом саме россійського середовища. Він симпатизував ідеям соціялізму, хоча не розділяв поглядів тих же популярних на той час "есерів". В 1916 році Петлюра добровільно вступив на службу до Всеросійського Союзу Земств, перебуває на посаді Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З'їзду, Голови Контрольної Колегії Земського Союзу на Західному фронті.
До України Симон Петлюра повернувся лише в середині 1917 року.
І це вже було запізно для того, щоб розпочати процес створення Незалежної України.
Повертатись до України необхідно було з початком Першої Світової війни, тим паче, що Петлюра не був мобілізований до армії, а лише перебував на посаді російського земського чиновника. Петлюра міг після 1914 повернутись до України і розпочати діяльність, скеровану на здобуття Незалежності України. Але він цього не зробив...
Це була перша помилка Петлюри.

Симон Петлюра, звісно, зарекомендував себе, як борця за самостійність України, і йому варто віддати належне: Петлюра доклав своїх зусиль до зміцнення армії УНР, пізніше очолював Гайдамацький Кіш і брав участь у боях за Полтавщину.
Симон Петлюра, безжально припинивши спроби більшовицьких переворотів у Києві в листопаді, грудні 1917 року та січні 1918 року, довів, що з усього керівництва УНР один лише він був здатен на рішучі дії. Натомість Винниченко назвав Петлюру головним винуватцем конфлікту з Совєтом Народних Коміссаров Россії і добився його відставки за "перевищення повноважень". На знак протесту проти пробільшовицької орієнтації голови секретаріату 18 грудня 1917 року Петлюра подає у відставку.
Конфлікт з Винниченком і не зроблені з нього висновки стали другою помилкою Петлюри...

Не позбавлений особистих амбіцій Симон Петлюра після квітневого перевороту в період Гетьманату (29 квітня — 14 грудня 1918) посідав скромну, на перший погляд, посаду голови Союзу земств України, будучи не лише політичним суперником Скоропадського, а і його ідеологічним та соціальним антагоністом. Відразу по зміні режиму почав працю задля повалення "ґєтьманства", встиг створити й налагодити чітку діяльність широкої мережі радикального підпілля, виявив самовідданість та організаторський хист. Займався культурно-просвітницькими справами — організував упорядкування могили Тараса Шевченка і Чернечої гори у Каневі.
Саме через земські установи Петлюра поширював свої ідеї на дрібне та середнє селянство, користуючись своєю посадою забезпечив матеріальні та фінансові ресурси посередництвом спілок «Централ», «Українбанк» та «Дніпросоюз», дії яких він координував через Союз земств. В цей час Скоропадський, попри гучні заяви, залишався в колі здебільшого русофільськи налаштованих великих землевласників.
Симон Петлюра своїм організаторським талантом значно перевершив Скоропадського.
Арешт Петлюри Скоропадським лише додав симпатій з боку проукраїнських верств суспільства. Втім, за наполяганням німецької сторони Скоропадський змушений був відпустити Петлюру, який відразу виїхав до місця дислокації Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця.
Остаточною ідеологічною перемогою Петлюри і приводом до повстання проти Гетьманату стало підписання Скоропадським «Грамоти про федерацію з Росією».
Заклик Петлюри згуртуватись у боротьбі за Україну згуртував проукраїнські сили і дав змогу скинути режим Скоропадського.

На бік Директорії УНР одним з перших перейшов Запорожський полк Петра Болбочана і був основною силою у повстанні проти Скоропадського. 14 грудня 1918 Київ був узятий штурмом. Болбочан підтримав антигетьманське повстання, проте висунув умову — зберегти від руйнування державний апарат. (Згодом ця умова була порушена з боку Петлюри.)

Третя помилка Петлюри була з Болбочаном. І ця помилка була найсуттєвішою.

Запорожський полководець і його трагічна доля

Блискучій молодий український полководець Петро Болбочан взагалі був тоді недооцінений сучасниками, попри неймовірні блискавичні військові операції по звільненню України, попри шалені симпатії серед військових та простих Українців.
Болбочан вважав, що варто боротися лише за "самостійну демократичну Українську Республіку, а не "за Єдиную Россію", яка б вона не була, монархічна чи більшовицька".
Як підкреслювали сучасники, "полковник Болбочан — найвизначніший отаман української армії того часу!"…
Він був успішним командиром, якого поважали і прості солдати, і старшини, викликав заздрість у бездарних воєначальників-кар'єристів та ненависть у ворогів. Через його тверду позицію та військові успіхи у боротьбі з "красной армієй", за Петра Болбочана ("живоґо ілі мёртвоґо") більшовики обіцяли 50 тисяч совєтських рублів.

...Запорізький корпус під командуванням Петра Болбочана, корпус Січових Стрільців Євгена Коновальця та дивізія Володимира Оскілка були основою армії УНР. У цих частинах панувала зразкова військова дисципліна, вони були найбільш дієздатними та найкраще виконували поставленні завдання.
Запорізький корпус під командуванням Петра Болбочана звільняв від більшовиків та білогвардійців територію України з заходу на схід, з півночі на південь блискавичними марш-кидками, рейдами. Сарни — Житомир — Київ — Яготин — Гребінка — Лубни — Полтава — Харків, звідти Запоріжжя — Мелітополь — Джанкой — Сімферополь. В результаті Кримської операції 1918 року Україна повністю звільнила Крим від россіських більшовицьких та білогвардійських військ! Залишався лише Севастополь, де вже здійняли прапори та оголосили Чорноморську Фльоту України! Був відкритий шлях на українську Кубань і вже почали формувати сили для її захисту... Та, як відомо, Уряд УНР зрадив вірних Запорожців...
В Запорожжі Петро Болбочан тісно діяв разом з Легіоном Українських Січових Стрільців, яким командував австрійський ерцґерцог Вільгельм фон Габсбурґ (Василь Вишиваний) — відомий патріот України, якого навіть прочили стати Королем України в разі утворення монархії. Василь Вишиваний деякий час був комендантом міста Запорожжя і підтримував з тилу Запорожський корпус Болбочана під час Кримської операції.

Уявіть собі, один лиш Запорожський корпус під командуванням полковників Петра Болбочана і Зураба Натішвілі (Олександр Натіїв) за рік звільнив від більшовиків майже всю Україну від Полісся до Харкова, включно з майже повним звільненням Криму!
Кацапи — "красниє" і "бєлиє" — розбігалися від запорожців Болбочана, як таргани!
В Мелітополі хлопці Болбочана захопили радіостанцію і декілька діб вводили в оману кацапів хибними радіоповідомленнями, підготувавши за той час операцію по штурму Чонгару панцерниками та моторними човнами, котрі захопили в тому ж Мелітополі.
Болбочан звільнив майже увесь Крим лише за два дні! Невеликим загоном запорожських козаків!
...Уряд УНР зрадив Болбочана і Натішвілі в Криму, опісля чого видатних полководців заарештували — Зураб Натішвілі загинув від вибуху гранати у підвалі, де він був заарештований, хоча всім брехали, що Натішвілі повернувся до рідної Грузії... А полковника Болбочана через рік, вже при Петлюрі, теж стратили... На страті наполягав найближчий радник Петлюри Ємєлька Волох, котрий пізніше викрав золотий запас УНР і втік до більшовиків!..

На перший погляд дивно, але ці найбільш дисципліновані, національно свідомі й вірні Директорії війська, були піддані найбільшій критиці й шельмуванню. Про них поширювались різні чутки, критичні висловлювання постійно з'являлись у пресі (особливо підконтрольній більшовикам, та тим, хто їм співчував). Голова Директорії Володимир Винниченко, а за ним й Головний отаман Симон Петлюра все більш підозріло дивились на успішного полководця.

Після вимушеного відступу військ Болбочана з Харкова, полковника звинуватили у залишенні міста "Красній Армії" без бою. Ніхто не звернув увагу на об'єктивні обставини, в яких опинилася українська армія. Якби не цей відхід, то УНР втратила б найкращі військові частини.
Не мовчав і сам Болбочан. Він різко критикував непослідовну, суперечливу політику уряду УНР та його міністрів. Вказував їм на явні помилки та прорахунки.

В день Злуки України, 22 січня 1919 року Болбочана усунули від командування Запорожським корпусом. Його заарештовують за наказом сотника Омеляна Волоха — особистого фаворита Симона Петлюри, командира Богданівського полку на Лівобережному фронті (який згодом вдався до низки антиурядових акцій і, зрештою, вкравши державну скарбницю, перейшов на бік більшовиків).

26 січня 1919 року в Києві заарештований Петро Болбочан оприлюднив свого листа:
《Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями.》
Звичайний військовий, не політик, був більш далекогляднішим за тих, хто взявся керувати державою.

Згодом Болбочана випустили і відправили на захід, відсторонивши від військових справ і від свого Запорожського корпусу.
10 червня 1919 року — Болбочана заарештували без жодного опору — за рік знущань він вже був морально зламаний...
12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд. Болбочан звинувачувався у невиконанні наказу, незаконному захопленні командування корпусом та участі в широкомасштабній змові з метою державного перевороту в умовах військового часу. Вирок — смертна кара. Тричі Болбочана виводили на розстріл та імітували екзекуцію, не зрозуміло лиш навіщо...
28 червня 1919 року о 22-й годині Петра Болбочана розстріляли на станції Балин.
Розстрілом керував ще один фаворит Симона Петлюри, його начальник охорони, росіянин Чєботарьов. Солдати відмовились стріляти, і тоді розлючений Чєботарьов пострілами в голову вбив чи не єдиного дієвого війського діяча України, зіштовхнувши ногами у яму тіло конаючого від смертельних пострілів полковника...
Петру Болбочану було 35 років...
 

Симон Петлюра, під впливом свого улюбленця Омеляна Волоха (насправді, кацапа Ємєлькі Волоха), проросійського Винниченка та знову ж таки кацапа Чєботарьова, залишив Україну без блискучого військового полководця.
Після вбивства Болбочана війська були деморалізовані...
І це було теж однією з причин поразки УНР...

Далі був наступ білогвардійців і більшовиків, терени України стали величезним театром бойових дій, подальший союз УНР з Польщею теж не дав змоги відстояти Незалежність України...

Вільгельм Габсбурґ (Василь Вишиваний) також був недооцінений Директорією УНР, хоча молодий австрійський архікнязь не лише воював пліч-о-пліч з Українськими Січовими Стрільцями за Україну, але мав вагу у Європі і вніс вагомий дипломатичний вклад у визнання України як незалежної держави... Але навіть Вільгельм Габсбурґ не зміг врятуватись від більшовиків і був замучений НКВС у Лук'янівській в'язниці Києва, місце поховання невідоме...

Симон Петлюра, як і Євген Коновалець та багато інших осіб, які попри помилки, все ж відстоювали Самостійність України, теж були з часом вбиті чєкістами...
Натомість, Ємєльян Волох, який вкрав скарбницю УНР і втік до більшовиків, навіть працював Народним коміссаром, хоча й був розстріляний під час сталінських чисток. Охоронець Петлюри Чєботарьов дожив до глибокої старості у Німеччині, як і Скоропадський.
Винниченко ж взагалі прийняв пропозицію Лєніна працювати в Москвє, згодом "устал, нє видєржал і уєхал во Францию", де спокійно дожив у затишній Франції до глибокої старості та й помер. Вир подальший війн, страшного Голодомору та інших трагічних і драматичних подій зрадника Винниченка не стосувався. Винниченко чи не найпершим втік з України, заявивши, що він письменник і більше не бажає займатись політикою.
Володимир Винниченко це головний зрадник і вбивця Першої Незалежності, і місце йому не на Пантеоні, а в ганебній ямі!
Саме Винниченко найперший зробив все, щоб Україна не відбулась, як держава...

"Новорóссіі" зразка 1918 року

На цій вже совєтській мапі 1923 року "У.С.С.Р" мало схожа на Соборну Україну...
Пошматована та знищена всього за п'ять років... Перша хвиля Великого Голодомору вже прокотилась...

Зверніть увагу на цікавий факт.
Готуючи повну окупацію України, Совєтская Росія вдалась до тактики війни, яку в наш час називають гібридна війна.
Тактика створення маріонеткових "совєтскіх народных рєспублік" з однаковими червоними прапорцями один-в-один повторює тактику РФ (Росії Фашистської) у 2014 році, коли на теренах України одна за одною створювались "народныє рєспублікі" з ідентичними різнокольоровими "тріколорамі" зі стилізованим російсько-імперським двухґлавым мутантом.
Таку ж тактику СССР задіяла і проти Фінляндії.

Совєтская Росія у період 1917 — 1921 наштампувала на теренах України з десяток таких маріонеточних "рєспублік" — ДКР, УСНР, СУНР, "народныє рєспублікі": Одесская, Таврічєская, Крымская, Єкатєрінославская, навіть була Галіцийская!
Всі ці маріонеткові квазідержавні утворення стали підвалинами для створення врешті-решт "Українской Совєтской Социалістічєской Рєспублікі" зі столицею в Харкові. Найбільш еффективною для УССР стала "Донєцко-Кріворожская Совєтская Рєспубліка", або просто ДКР — аналог ""ДНР" та "ЛНР" під керуванням тодішнього "мотороли" Фёдора Сєрґєєва з псевдонімом "Артём".
За аналогічною тактикою РФ діяла і у 2014 році, створюючи в кожній області України "народную рєспубліку".
На щастя, в ХХІ столітті Україні вдалось запобігти такому ж розвитку подій, який мав місце у 1918 році.

РФ (Росія Фашистська), Путін і сьогоднішні чєкісти щиро вірять, що у них вдасться реалізувати тактику 1918 року.
Всі їх дії з початку війни РФ проти України 2013 року говорять саме на цю користь. Судіть самі: створення маріонеточних псевдодержавних "народных рєспублік", величезна кількість про-россійських коллабораціоністів всередині України, сепаратизм, російський шовінізм, російський імперіалізм, російський фашизм, російський нацизм, роздмухування сепаратизму, "сірий кардинал" Медведчук (кум Путіна), олігархат і масс-медіа працюють в інтересах РФ... Та навіть одного з російських диверсантів, якого Кремль закинув в Україну у 2008 році вони назвали "как ґєтьмана Скоропадского" — це московський наркоман Артём Бычков-"Скоропадскій", який став лідером знову ж створеного Кремлем псевдо-українського і псевдо-патріотичного збройного угрупування "Правый Сектор". І щодня суспільство виявляє все нових і нових посіпак Кремля! Після кожної чергової партії кремлівських консерв вибухають нові, за ними знову. Тепер вже на черзі "русскоґаварящіє патріоты"...

У Кремля були всі шанси повторити сценарій 1918 року!
На момент окупації українського Криму армія України теж була вщент зруйнована за десятиліття пророссійських режимів...
Та не судилося, як в Кремлі хотілося...
Захисники України міцніше залізобетону!


 

Україна понад усе!

Першу Незалежність України знищили недалекоглядність політиків того часу, пріоритет власних амбіцій над ідеєю державності і самостійності України і неспроможність адекватно та глобально оцінювати події, які відбувались навколо, починаючи з початку Великої Війни у 1914 році...
Замість того, щоб керуватись принципом «Україна понад усе!», політики і політикани часто керувались емоціями та амбіціями, не оцінюючи тверезо всю серйозність положення для самостійної України.

Популізм і проросійські симпатії також згубили Першу Незалежність України...
ЦеЗрада того часу знищила Першу Незалежність і ледь не знищила остаточно Україну...
ЦеЗрада сьогодення має на меті те ж, що і сто років тому.
Кремль взагалі впевнений, що вдастся знову повторити "всё, как в 1918 году"!
 

...Крути — це був бій за Майбутнє України!
Цей бій продовжували і козаки Петра Болбочана, і бійці Євгена Коновальця, і повстанці УПА — мільйони Українців, починаючи з того дня під Крутами, і завершуючи нашим Майданом, АТО...
І цей бій триває.
Тепер від нас залежить його результат. В наших руках шанс на перемогу, яку Україна чекає з 1918 року. Для цього нам потрібна єдність та рішучість, яких забракло тоді в УНР, та жертовність і героїзм, які проявили ті, хто прибув на станцію Крути, хто боронив волю і свободу України в подальшому від 1918 року й до сьогодення...

Україна має зробити висновки з уроків Історії і подій 1917 — 1920 років.
Українці повинні керуватись принципом «Україна понад усе!»
Бо Україна в нас одна, єдина — Соборна Україна!..

Україна переможе!
Слава Україні!
Героям слава!
...і уклін...

 

© Дмитро Дзюба (Dmytro Dzyuba)
2017.І.29