🇪🇸 ¡VIVA LA ESPAÑA! 🇪🇸
Еспанія, каталонське питання, війна Кремля і Україна

 
🇪🇸 12 жовтня — День Еспанської Нації.
Ми підтримуємо єдність Королівства Еспанія і не підтримуємо розбурханий Кремлем сепаратизм!

Що Українці знають за Еспанію? Чому Україні варто підтримати територіяльну цілісність Еспанії та не варто підтримувати сепаратизм Каталонії? Чому за смугастим прапором Каталонії видніється зірка Кремля останні років вісімдесят? Чому в Каталонії гасло "Viva Rusia!" популярне і в 1936 і в 2017 роках?
Ці вельми доречні питання варто розглянути, коли нарешті дещо вщухли пристрасті навколо нещодавніх подій в Каталонії.
В цій великій публіцистиці ми, Вельмишановнє Панство, розглянемо складні еспанські перипетії, а також погортаємо сторінки новітньої історії Еспанії, в яких так багато аналогій з сучасними подіями в Україні, бо гібридну війну Кремль застосував і в минулому столітті в Еспанії, та намагається роздмухати її там знову...
Кремль не дарма зубами чіпляється за термін "ґражданская вайна на Украінє", бо прагне "повторіть" такий же сценарій війни в Україні, який вів в Еспанії 80 років тому...

✠ ✠ ✠

 

Eugenio — un patriota de España

1º de Mayo del año 1936. Barselona.

„¡VIVA LA ESPAÑA! ¡Viva la España!“ — весело вигукували друзі на залитій весняним сонцем Плáца Нóва. Еухéніо і Стефáно сміялись, бісились, вдавано боролись одне з одним, підстрибували й ганялись одне за одним по колу навколо фонтану, розважаючи пустощами П'єтро і Марію. Здавалось, весняна Барселона тішилась пустощам веселої молоді й ніхто з перехожих не зважав на юрбу студентів, які пообіді зграйками виходили на площу. Та й кому б знадобилось звертати увагу на юнацтво, яке розважалось і відпочивало на велелюдній площі великого міста?
Тим паче, хіба „Віва ла Еспанья!“ у когось в Еспанії може викликáти відрáзу?
Проте, це було не так…

…Еухéніо любив світанки, особливо весняні, тому вирішив вже не лягати спати й прийшов на Плаца Нóва раніше за друзів та почав розкладати з візочку яток для квітів. Всю ніч вони готували квіткові композиції до студентського свята квітів „Flores de La Primavera“, яке друзі затіяли й так чекали. П'єтро і Марія пішли до свого кампусу далеко за північ, але вони обов'язково прийдуть. А ось Стефáно зник ще з відучора, хоча він так волів особисто скласти власні квіткові композиції, і його зникнення вельми непокоїло… В Еспанії неспокійні часи…
Востаннє друзі були разом там, біля фонтану на Плаца Нóва…

Думки про Стефано не виходили з голови Еухéніо… Куди він міг завіятись? Знову загубився десь з тими друзяками імпрессіоністами, котрі вештаються з республіканцями та весь час теревенять про політику? Політика не цікавить Стефáно, а тим паче якийсь там марксизм, адже Стефáно, як і Еухéніо — католик… З ним точно щось трапилось…
До ранку Еухéніо заплітав віночки, які хотіли плести разом зі Стефáно — якщо їм вдасться продати хоча б половину, це буде неабияка вдача! Після свята Еухéніо збирався ненадовго з'їздити до батьків в рідне село в Кастилію — з Різдва не був вдома, та й вдалось дещо зібрати з коштів — батькам будуть в нагоді. Еухéніо згадав останній лист від Мами: "Чікíто, я так сумую за тобою, сподіваюсь побачити тебе вдома в день твоєї ХХ-ї весни…" Мама завжди звала його Чікíто і дуже просила, щоби на своє 20-річчя Еухéніо приїхав додому…

Попри вранішню годину на Плаца Нóва було незвично велелюдно. Навколо майоріло безліч червоних прапорів, схоже, республіканці сьогодні влаштують своє свято.

— Viva la Stalin! — гаркнув хтось прямо над головою Еухéніо.
Юнак підняв голову з-під ятка і побачив портового вантажника з червоним прапором із обличчям Сталіна. Втім, обличчя пролетарія було не менш червоним за прапор. Пролетарій підійшов впритул до ятка та ще й наступив на один з букетів, що лежали нерозкладені коло коробки. Виряченими очима пролетарій дивився на квіти і на юнака з квітами, від вантажника тхнуло перегаром, щетина була жовта від тютюну, роба забруднена мастилом, на брудних чоботах засохла руда глина.
Еухéніо схилився над коробкою, роблячи вигляд що заклопотаний своєю справою. „Я теж з бідної селянської родини, але Мама привчила, що одяг завжди має бути охайним, адже зовнішній вигляд людини…“
— ¡Viva la Stalin! ¡Viva Rusia! ¡Viva el comunismo! — знову гаркнув хриплим пропитим басом малоприємний тип.
— ¡Viva la España! — посміхнувся вимушено Еухéніо, — Сеньйор, візьміть букет, просто так, подаруєте своїй сеньйориті.
Пролетарій вихопив букет, жбурнув на бруківку й розчавив брудним чоботом, смачно харкнув на яток з квітами та швидко попрямував в бік натовпу з червоними прапорами.

Площа гомоніла, натовп почав скандувати: "¡Viva la República! Viva la Revolución! Viva la Stalin! Viva la Lenin! Viva Rusia! Viva el Primero de Mayo! Viva el Comunismo! Patria o muerte! Viva el comunismo y la libertad!"
Всюди у натовпі прославляли чомусь не Еспанію чи бодай Каталонію з Барселоною, а фанатично вигукували "Віва Русія! Віва ля Сталін! Патрія о муерте!" й вітали комунізм та "Primero de Mayo".
Натовп рушив повз квітковий яток, на червоних прапорах майоріли обличчя Сталіна, Лєніна, Маркса, натовп був збуджений і бурхливою рікою потік з Плаца Нóва вуличками Старого Міста в бік Ель Сентро. На щастя неприємного типа більше не було ніде видно. Коли чисельний натовп майже пройшов, Еухéніо почав заспокоюватись і озирався, можливо де з іншого боку Плаца Нóва вже йдуть його друзі?
„Хоча б Стефáно з'явився!…“

Аж раптом з хвоста демонстрації відділилась купка пролетаріїв на чолі з людиною у чорному шкіряному плащі, поруч з яким був той самий неприємний портовий вантажник — вони швидко прямували в бік квіткового ятку. Розкидавши ногами квіти, вони накинулись на Еухéніо й почали щосили гамселити ногами й залізними прутками…
Вже втрачаючи свідомість, Еухéніо почув незнайому йому різку гавкаючу мову, яку він вже чув цієї весни: "Чё, сцука, нє любіш товаріща сталіна? Щєнок! Ща научім тєбя любіть коммунізм! Віва ля Сталін, мляяять!…"

…Еухéніо так і не зустрів наступний світанок…
…Старенькі батьки так і не дочекались сина…
…Проте Еухéніо зустрівся зі Стефáно…

✠ ✠ ✠

ESPAÑA

Я люблю Еспанію! Чудова країна з цікавою історією...
Якби я не народився в Україні, і б хотів народитись в Еспанії.
Так ,за первісним українським правописом я вживаю українську назву Еспанії так, як це робили Українці й 100 років тому, і під час "Громадянської війни" в Еспанії. От, до речі, про неї й поговорімо.

Відверто кажучи, не хотілось в загальній течії "фейсбучних каталонських експертів" починати розглядати складне "каталонське питання", яке раптом опинилось в загальному центрі уваги, а сказати є що.

Автор цієї публікації до Майдану та війни планував еміґрувати з України в розпал донбасской кримінальної окупації, були на те вагомі причини. Серед країн, які мали стати новою домівкою, найбільш оптимальними варіянтами розглядались Канада та Еспанія. В Канаді є українська діяспора, але Канада далеко за океаном і трансатлантичні перельоти дещо відлякували, тому вибір зупинився на Еспанії. Суттєво визначила мій вибір на користь Еспанії стаття «Іспанія — гарна мачуха. Сповідь небайдужого українського емігранта» у газеті «Україна Молода», № 045 від 11 березня 2006 року, котра все ще знаходиться в моїх закладках в розділі "España".
Втім, почався Майдан, потім війна і всі думки щодо еміґрації пощезли — Неньку Україну в біді не кидають!

Сонячна Еспанія дійсно приваблювала багатьма факторами, проте ця публікація не про нездійснену еміґрацію. Але якщо коротко, то спочатку планував осісти на Коста-Дорада, це балеарське узбережжя провінції Таррагона, південь автономного ком'юнідад Каталунія. Проте там найвищі ціни на нерухомість в усьому Королівстві Еспанія, Мадрид теж надто жвавий навіть в сієсту, тому зрештою зацікавила більш затишна Мурсія на півдні, хоч і не біля моря, зате ціни на житло цілком доступні, особливо у передмісті.

Перед тим як перебратись до нової країни, цілком логічно, що треба вивчити мову цієї країни, вивчити саму країну, її історію, дізнатись як і чим живуть люди цієї країни, чим я наполегливо й почав займатись. Історія Еспанії цікава й складна, і ми про неї поговоримо в цій публікації, адже є багато аналогій з сучасними подіями в Україні.

Перше, чим мені сподобалась Еспанія — в еспанській мові шанобливо з великої літери звертаються до всіх націй та етносів: Еспанці, Португальці, Італійці, Українці, також всі етнічні гілки іберійських етносів Піренейського півострову обов'язково з великої літери: Галісійці, Араґонці, Баски, Каталонці...
Мамо і Тато теж з великих літер пишуть!
Еспанці вельми шанобливо та поважливо ставляться до всіх навколо, завжди посміхаються, завжди звертаються "сеньйор-сеньйорита", а довгі та складні еспанські імена, якщо необхідно, особливо в офіційних зверненнях, завжди перераховують повністю і з титулом, бо це є прояв поваги.

В мовному питанні чекав сюрприз — виявилось, що Еспанія в цьому сенсі вельми строката: еспанська мова це, власне, кастильська, а окрім неї на Піренейському півострові існує ціла купа споріднених іберо-романських мов.

Найпоширенішою мовою Еспанії є еспанська, якою володіє переважна більшість мешканців країни, і яка також називається кастильською мовою (castellano).
В історичних регіонах Еспанії поширені також власні мови: баскійська (Euskera) в Країні Басків і Наваррі, каталанська в Каталонії, Валенсії (де її також називають валенсійською) і на Балеарських островах, та галісійська в Галісії.
Еспанська мова офіційна на теренах Королівства Еспанія, решта мов має офіційний статус у відповідних автономних ком'юнідад і всі мови мають достатню кількість носіїв, щоб на цих мовах існували медія — особливо каталанською і баскійською. Багато підданих Королівства Еспанія в Країні Басків та Каталонії розглядають свою регіональну мову як свою рідну, а еспанську як другу. Ці мови покривають досить широкі ареали, щоб мати численні чітко виділені діялекти. Еспанська мова також має чіткі діялекти по всій країні, з яких андалузький діялект є найближчим до латиноамериканської еспанської мови, на яку він мав значний вплив. В британському Гібралтарі — спангліш — суржик еспанської та англійської. Англійську в Еспанії також розуміють.
Крім цих мов, існує низка інших регіональних мовних діялектів і мов, які є менш поширеними і знаходяться на межі зникнення. Ці мови включають астурійсько-леонську в Астурії та Леоні, араґонська в Араґоні та аранську, яка є офіційною в кумарці (районі) Баль-д'Аран (Vall d'Aran) — Аранській долині, і є по суті субдіялектом гасконського діялекту оксітанської мови. Зараз підтримка цих мов зростає, Еспанія надала кожній мові та діялекту офіційний статус і вони вивчаються в школах.

Іберійці Піренеїв, як і їх нащадки зі стародавньої Іберії на Кавказі, хоч і споріднені етнічними групами, але кожна етнічна група має власну мову, схожу й споріднену з іншими етнічними гілками. Тобто, якщо прадавня Іберія, а нині Сакартвело-Грузія, має базовою картвельську (грузинську) мову і гілками від неї розходяться мовні діялекти Сванів, Менґрелів, Аджарців та інших етнічних гілок — всі разом вони з Картвелами є Грузинами, а грузинська мова разом з діялектами є однією з найстаріших мов людства. Стародавні кавказькі Іберійці колись давно в ІІ тисячолітті до нашої ери потрапили на Піренеї та змішались з тубільцями. Ймовірно тому можна бачити багато спільного між нащадками стародавньої кавказької Іберії та сучасними Іберійцями Піренейського півострову.
Якщо ж іберо-романську мовну групу порівнювати з Україною, то у нас є українська мова і діялекти Гуцулів, Бойків, Русин, Лемків, і хоча останні діялекти відрізняються від української мови настільки, що деякі лінгвісти вважають русинську і лемківську окремими мовами, втім для Українців всі етнічні гілки, Гуцули це чи Лемки — всі Українці! У Еспанців так само — попри етнічну строкатість, всі етнічні гілки: Араґонці, Каталанці чи Галісійці — всі Еспанці, окрім Басків і Португальців, а всі разом — Іберійці. З іберо-романськими мовами теж все складається в таку складну багатошарову споріднену структуру. Втім, у нас в українській мові все ж діялекти, а на Піренеях ці діялекти вже сформувались як споріднені мови єдиної мовної групи.

В Еспанії, вірніше, на Піренейському півострові, мовна мапа виглядає як хвилі, що змінюють одна одну із заходу на схід. Звісно, португальська дещо відрізняється від галісійської, тим паче, від кастильскої чи каталонської, до того ж, кожна з іберо-романських мов має ще й купу своїх діялектів, зазвичай, перехідних на межі мовних ареалів. Але всі іберо-романські мови споріднені й близькі між собою, як, скажімо, українська і білоруська. Всі сучасні іберійці чудово розуміють одне одного, що в Еспанії, що в Португалії, що на півдні Франції, хіба що всі разом складно розуміють баскійську мову.

Єдиною ізольованою мовою Іберії є баскійська мова, як, власне, окремішнім від всіх іберійських етносів є народ Країни Басків.
Баскійська мова — мовний ізолят, єдине живе продовження доіндоєвропейського мовного середовища на крайньому Заході Європи, класифікується як така, що належить до картвельської групи кавказьких мов. Отже, Баски і є, власне, прямими нащадками прадавніх Іберійців Кавказу. Оточена тепер звідусіль романськими мовами, баскійська, вочевидь, є залишком колись ширшої мовної родини, котра утворилась в прадавні часи. Носієм цієї мови є своєрідний народ з виразною відмінністю від усіх сусідів навіть на генному рівні (55% басків мають негативний резус-фактор), що недвозначно є свідченням того, що Баски є залишком первісного населення Європи, яке згодом змішалося з прибульцями з Азії.
Еспанія визнала Басків окремим етносом, не спорідненим з іншими іберійськими етнічними гілками. Баскійську мову, відповідно, також визнано окремою мовою.
Інші етнічні гілки Мадрид не охоче прагне визнавати окремішніми, хоча йде на всілякі поступки. Кожен діялект визнано окремою мовою, надано всі можливості для вивчення, збереження і вжитку рідних мов, тощо.
Ось таке складне й водночас просте етнічно-мовне питання Іберії.

Якщо проеціювати еспанську ситуацію на українську, погодьтесь, нам би теж не хотілось, щоби раптом спалахнув сепаратизм на Закарпатті (а Кремль роздмухує "русинське питання" не гірш за каталонське), ми не уявляємо, що раптом Гуцули чи Бойки заявлять про свою окремішність від Українців, а що вже й казати за "руссцкоязычный юґа-васток"? Найбільш кмітливі читачі вже усвідомили, чому Українцям варто підтримувати теріторіяльну цілісність Еспанії.

Етнічно-мовна строкатість Еспанії відбилась і на її адміністративно-територіяльному поділі.
Королівство Еспанія має, ймовірно, найбільш справедливий та оптимальний адміністративно-територіяльний поділ: країна формується з 17 автономних історико-етнографічних регіонів — Comunidad Autónoma (C.A., ком'юнідад автонома, ком'юніті, автономні спільноти), які в свою чергу підрозділяються на 50 провінцій. Окремо виділяються 2 міста на африканському узбережжі — Сеута і Меліл'я — Plazas Mayores — "великі фортеці суверенітету", але ступінь їх статусу дещо нижчий за провінції. Втім, при цьому Королівство Еспанія є унітарною державою, а не федеративною, як інколи вважається. Широка автономія історичних областей зовсім не є ознакою федерації, хоча кожна автономна спільнота має свій кортес (парламент), генералітат (уряд), свої закони, як штати в США, Канаді чи в тих же Аргентині й Мексиці.
Найбільш оптимальний адміністративно-територіяльний устрій для строкатої країни зі складною історією та чисельними етнічними гілками.
Між іншим, Україні варто було би взяти за взірець таку модель під час адміністративно-територіяльної реформи, перебудовуючи совєтський "областной ісполкомовскій" поділ на справедливий адміністративно-територіяльний поділ за історико-етнічною концепцією: історичні краї поділяються на паланки (аналог областей), котрі в свою чергу вже діляться на полки (і водночас виборчі округи), повіти (райони) та округи й громади (сільські і міські муніципалітети). Але це окрема цікава тема для дискусій. (Особисто я вже давно сформував цю концепцію для України).

Сучасне Королівство Еспанія — парламентська демократія і конституційна монархія. Король і соціалісти. Після завершення доби правління Каудильйо Франко, який в останні роки готував перехід до демократичної монархії, Еспанія намагається дотримуватись в усьому золотої середини та оптимально балансує чисельними противагами еспанського строкатого соціуму для збереження еспанської єдності, територіяльної цілісності й розвитку держави як європейської демократичної монархії.
Так склалась новітня історія Еспанії...

Історія Еспанії вельми цікава й складна.
І зараз нас, вельмишановне панство, цікавить останній період новітньої історії, з початку Великої Війни.
Еспанії вдалось оминути початок Великої Війни і пробути в нейтралітеті під час І Світової, але метастази большевізму все одно осіли в Еспанії і до 1930-х років густо проросли ідеями "марксізма-ленінізма-троцкізма" та стали чудовим підґрунтям для большевістської експансії Кремля. Напередодні ІІ Світової війни саме Еспанія стала тим "полігоном", на якому Сталін і Гітлер готувались тренувати свої війська бойовими зіткненнями, хоч і по різні сторони барикад, перебуваючи при цьому найліпшими союзниками.
Звісно, Еспанцям від цього легше не стало...

✠ ✠ ✠

Guerra Civil Española

17 липня 1936 року в Еспанії почалось військове повстання націоналістичних сил Еспанії проти про-совєтського уряду "Іспанської Республіки". Після перших невдалих спроб повалення режиму марксистів в серпні 1932 і в лютому 1936, зрив еспанських націоналістів і військових в липні 1936 року зрештою призвів до la Guerra Civil в Еспанії.
При цьому, варто зазначити, що СССР до цієї "ґражданской войни" готувалось дуже ретельно і не один рік, роздмухуючи ситуацію всередині Еспанії до вибухової.
Гібридна війна Совєтів проти Еспанії почалась 17.Ⅶ.1936…

Напередодні ІІ Світової війни Європа тішилась міжвоєнним затишшям, а СССР та Третій Райх активно готувались до війни.
Гітлер всіляко показово порушував Версальський мир, повертаючи потроху під контроль Німеччини раніше втрачені терени та відкрито зазіхаючи на суверенітети Австрії й Чехо-Словаччини.
Польща хизувалась своєю "величчю Другої Жечі Посполитої" та "сходніми кресами", "повернутими" внаслідок сепаратної змови з Совєтською Россією у 1921 році, наслідком якої було пошматування України, Литви і Білорусі. Отримавши неабияку підтримку від Франції ще на Паризькій мирній конференції, Польща все ще формально знаходилась під захистом Франції, хоча Париж тепер був набагато далі за Берлін і Москву. Поляки замислювались, до кого б тепер краще прихилити голову свого білого орлятки — до Сталіна чи до Гітлера. Схилялись до Третього Райху, позаяк на похорон Юзефа Пілсудського прибув особисто Фюрер і в кулуарних розмовах Польщі було обіцяно Тешинський край в разі майбутнього пошматування Чехо-Словаччини. Для Варшави все складалось "пшевелєбно", хіба що муляв польське око отой клятий Данциґський коридор.
Франція вже звикла до чисельних россійських білоеміґрантів, підтримуючи водночас теплі стосунки з Совєтською Россією. Франція з часів поразки Наполеона воліла краще плазувати перед Москвою, бо раптом знову якісь гусари прискакають до Парижу.
Велика Британія чопорно спостерігала за подіями в Європі крізь скло монокля Невілла Чемберлена. Події в Європі дратували Чемберлена не менш за його виразку шлунку, але ще більше лякала можливість нової війни, тому Чемберлен обрав жорстку позицію невтручання та "політікі уміротворєнія" Гітлера й Сталіна, тим паче що ці двоє залюбки підігравали Чемберлену й сприймали його ноу-хау.
Тим часом, якісь події почались в Еспанії, було видно, що до них причетний Кремль, але Еспанія далеко від Туманного Альбіону, тому Чемберлена мало хвилювало, що там. Головне, щоб нерухомо стояла скеля Гібралтару, а вона буде стояти нерухомо, доки Англія володарка морів! А коли ці кабаллєро почнуть діставати, то завжди можна проголосити ̶B̶r̶e̶x̶i̶t̶ про політику невтручання!
США переживали Велику Депресію і їм було не до подій в Європі.

...Ще у 1931 році Еспанська Монархія впала, було проголошено "дємократічєскую Іспанскую Рєспубліку трудящіхся всєх классов". До влади прийшли соціалісти, надали статус автономій Каталонії та Країні Басків; почався активний наступ на церкву (що було підтримано значною кількістю населення, хоча Еспанці доволі релігійні, позаяк дійсно церква мала фактично безмежну владу й висмоктувала всі соки з найбіднішої країни Європи); Еспанією прокотилась перша хвиля терору, спочатку антиклерикального, який переріс в загальний, хоча згодом все вщухло. Суспільство поляризувалось, розшарування суспільства відбувалось в усіх площинах від релігійного й соціального до етнічного, чому активно сприяла комуністична пропаґанда. Істерію в суспільстві роздмухували насамперед комуністичні пропаґандисти, що верещали ніби Еспанія керується зовні "масонськими ложами" та "окультними силами".
Суспільство стрімко політизувалося і радикалізувалось. Страйки, замахи, що супроводжувалися бомбометаннями й кривавими терактами, кривава смута на селі — за всім цим хаосом стояло таємне анархістське товариство "Federación Anarquista Ibérica" (FAI)— "Іберійська федерація анархістів" (ІФА), за якими стояв Кремль. Анархісти висували гасла "вільного комунізму".
Із 1931 по 1936 рік Еспанія пережила низку політичних криз, немов гриби росли всілякі радикальні партії та рухи як лівого, так і правого тлумачення.

Наприкінці 1935 року активізував свою діяльність "Народний фронт Іспанії" ("Frente Popular de España"), керований комуністами — Кремль не особливо й приховував своєї участі. В лютому 1936 року партії "Народного фронту" перемогли на виборах в кортеси (парламент) і створили нарешті республіканський уряд. Мадрид заряснів червоними прапорами і портретами Маркса, Троцкоґо, Лєніна, Сталіна, але справжнім "оплотом рєспублікі" стала столиця Каталонії Барселона — в місті зосереджувались всі основні політичні рухи "Народного фронту" — комуністи, анархісти і каталонські націоналісти. Найяскравіше виділялась "POUM" ("Partido Obrero de Unificación Marxista") — "Рабочая партія марксістскоґо єдінства". Аббревіатуру "POUM" обрано в наслідування звуку пострілу (ми ж знаємо, як Кремль полюбляє аббревіатури, а тут ще й з таким символізмом!)

1 травня 1936 року "Народний фронт" відзначив військовим парадом. Над маршируючими колонами колисалося море червоних прапорів, транспарантів і портретів із зображеннями Маркса, Лєніна та Сталіна. Демонстранти співали "Інтернаціонал". Той, хто наважувався викрикнути "¡Viva España!", чув у відповідь тисячоголосе: "¡Patria, no!", "¡Viva la Rusia!".
А дедалі частіше за гасло "¡Viva España!" люмпени могли побити чи вбити, як у нас за "Слава Україні!"...
"Іспанская Рєспубліка" одразу підписала ̶х̶а̶р̶ь̶к̶о̶в̶с̶к̶і̶є̶ ̶с̶о̶ґ̶л̶а̶ш̶е̶н̶і̶я̶ цілий жмут дружніх договорів з СССР і увійшла до Комінтерну!
На всіх установах і будівлях обов'язково поруч з "рєспубліканскім тріколором" висів "красный флаґ" СССР та портрети зі Сталіним, Лєніним чи Троцкім на чолі.

Усвідомлюючи, що Еспанія стрімко потрапляє під контроль Совєтів і може перетворитись на "Іспанскую ССР", еспанські націоналісти, праві сили та військові на чолі з Франсіско Франко почали готувати військовий переворот з метою усунення "amenaza roja" ("аменаза роха" — "червона загроза"). Спочатку лідером національних сил був не Франко, а генерал Санхурхо, але відразу ж після початку антисовєтського повстання він дивним чином загинув в авіакатастрофі. Франко очолив засновану раніше Хосе Прімо де Ріверой партію "Еспанська Фаланга" ("Falange Española"), переформатувавши її повністю під себе, та отримав титул Каудильйо (Caudillo) — військовий та політичний лідер.
Совєтська "історіолоґія" (пробачте) все ще вважає, що сигналом для "воєнноґо пєрєворота іспанской хунты" слугував кодовий вислів в радіоетері: "Над всєй Іспанієй бєзоблачноє нєбо", хоча жоден еспанський історик не знає цієї розтиражованої совєтською пропаґандою фрази. Достовірність існування цього сигналу ставиться під сумнів еспанськими істориками навіть лівого тлумачення. Також широко поширена "совєтскімі історікамі" термінологія про "іспанскую хунту" не відповідає дійсності (як в наші дні не відповідає дійсності кремлядський термін "кієвская хунта"), позаяк в сучасній історії режим Франко не визначається як військова хунта, а існувавші під час Громадянської війни в Еспанії Junta militar націоналістів були тимчасовими військовими радами, які збирались для прийняття найбільш важливих спільних рішень. Причому, у республіканців теж були хунти в кожному місті контрольованої території. Бо словом "хунта" еспаномовні звуть військово-політичне керівництво. Junta з еспанської — об'єднання, від латинського junctus — об'єднаний, пов'язаний.

Еспанія опинилась перед загрозою перетворення на совєтську республіку, відбувалась зухвала і відкрита тотальна експансія Кремля, тотальна сталінізація, здіймався "красный тєррор" — перед цією нахабною кремлядською окупацією слабка Еспанія опинилась віч-на-віч, а Світ просто мовчки відвернувся, як і у випадку з потопленою в крові та вимореною Голодомором Україною...

Ліга Націй, Франція, Велика Британія і США проголосили про невтручання у "внутрішні справи Еспанії".
Проте, нацистський Третій Райх та фашистська Італія одразу виявили бажання допомогти націоналістичному руху Еспанії і почали надавати допомогу ресурсами, технікою, зброєю, військовими, сподіваючись наввипередки отримати контроль над стратегічно важливою на майбутнє Еспанією.
Франція, побоюючись потрапити в оточення з двох боків диктаторськими режимами, спочатку активно допомагала "Іспанской Рєспублікє". Втім, в Парижі швидко усвідомили, що прагнення Каталонії до незалежності, куди Кремль активно підливав масла, загрожує втратою всього півдня Франції і в Парижі почалась істерика. Руссофільська Франція, котра так симпатизувала Совєтській Россії, опинилась в цікавому положенні: з одного боку необхідно підтримати просовєтську "Іспанскую Рєспубліку" та інспіровану Кремлем боротьбу за незалежність Каталонії, а з іншого боку каталонські ірредентисти, анархісти й комуністи не приховували прагнень створити "Велику Каталонію", а це означало втрату всього півдня Франції! (Це була перша кармічна кара Франції за 1919 рік, коли Париж завзято на свій розсуд розмалював мапу нової Європи, потураючи інтересам "бєлой" і "красной" Россії водночас, допомагаючи Польщі й Совєтам пошматувати Україну і не визнавши УНР та не допустивши українську делегацію на Паризьку мирну конференцію, попри підтримку України з боку США, Канади й Великобританії. Вже скоро Францію чекало ганебне підписання капітуляції в тому самому комп'єнському вагончику в Комп'єнському лісі під задоволеним поглядом Гітлера та під хіхікання у вуса Сталіна десь далеко в Москві.)
Франція до кінця еспанської війни так і змушена була стояти "враскарячку", допомагаючи водночас і СССР, і "Іспанской Рєспублікє", і націоналістам Еспанії.

Совєтська Россія, роздмухавши "ґражданскую войну" в Еспанії, раптом притихла й зайняла вичікувальну позицію.
Франція істерично намагалась щось вдіяти і ухвалює рішення про політику "суворого нейтралітету" та заборону вивезення зброї до Еспанії (як завжди, згодом сама Франція першою ж і порушить власні зобов'язання, доставляючи совєтські "ґумконвої" зі зброєю через всю Францію від Шербура до Піреней), пропонуючи іншим державам негайно взяти на себе такі ж зобов'язання. Лондон флеґматично відповідає згодою, слідом Москва заявляє про приєднання СССР, але за умови, якщо Португалія або негайно приєднається, або її треба якось блокувати, щоб через неї не надходила допомога "мятєжнікам і хунтє" — національному руху Еспанії. Також Кремль вимагав від свого поки що таємного союзника Третього Райху припинити допомагати еспанським націоналістам. (Варто нагадати, що в цей час СССР і Третій Райх активно і таємно співпрацювали у військово-промисловій сфері; майбутні аси "Люфтваффе" проходили навчання в льотних школах Рязані, Ліпєцка, Пскова і Лєнінґрада; "Сіменс" та заводи Круппа будували Совєтам військові заводи. Втім, тісна співпраця Совєтів і Райху на сході не завадила виставити свої сили одне проти одного в Еспанії — Совєти собі переправляли чєкістів та "іхтамнєтов", Райх собі перекидував щойно навчених в совєтських льотних школах авіаторів. Совєтсько-нацистська дружба вона така!)

Еспанія мала стати "тренувальним полігоном" перед ІІ Світовою війною для майбутніх гравців, так, як перед І Світовою це відбулось в Болгарії.

У вересні 1936 року Ліга Націй оголошує "Міжнародний комітет з питань невтручання у справи Еспанії", до якого увійшли представники 27 європейських країн і США. Проте фактично більшість західних урядів підтримувала еспанських націоналістів, побоюючись перемог прокремлівських "народних фронтів" у своїх країнах. Так, як і в наші дні, Кремль в кожній європейській країні, а також в США і Мексиці активно поширив свої кремлядські метастази.
Совєтський Союз показово приєднався до угоди про "нєвмєшатєльства в іспанскіє дєла" і увійшов до "міжнароднго комітету з невтручання".
Совєтський Союз всєґда боролся за мір — чьтоб мір стал совєтскім!

Тим часом об'єднані війська націоналістів Еспанії підійшли до Мадрида.
Переляканий комуністичний уряд "Іспанской Рєспублікі" волає до Кремля про допомогу, скиглячі "ввєсті войска" — знайома в наші дні тактика.
Сталін мовчки підкручує вуса, хіхікає та видає указ Совнаркома про "нєвмєшатєльство во внутрєнніє дєла Іспаніі", хоча сотні товаріщєй вже давно активно "работают" в Еспанії, чітко виконуючи свої функції.

"Іспанская Рєспубліка" панічно звертається до товаріща Сталіна "з пропозицією, від якої складно відмовитись: золото в обмін на зброю!" Еспанське золото загальною вагою близько 510 тонн — половина державного золотого запасу зубожілої й голодної Еспанії — вантажним судном "Комнечин" доставляється з Картахени до Одеси не чекаючи навіть офіційної згоди СССР. Назад еспанське судно "Комнечин" прибуває до Картахени 4 жовтня 1936 року, взявши з Феодосії та Севастополя першу партію зброї. Еспанські комуністи обміняли еспанське золото на пролетарське залізо.
13.Х.1936 транспортне судно "Большевік" доставляє у порт Картахени партію з 18 совєтських літаків-винищувачів "И-15".
14.Х.1936 наступний совєтський теплохід "Комсомол" під командуванням капітана Мєзєнцева доставляє у порт Картахени ще 50 нових совєтських танків. Через кілька днів до аеропорту поблизу Аліканте прибуло 150 війсковиків-авіаторів "Красной арміі" СССР, серед яких було 50 пілотів на чолі з полковником Смушкєвічєм. Головним військовим радником став генерал Яков Берзіньш (псевдонім - "Ґрішин" ̶С̶е̶м̶е̶н̶ ̶С̶е̶м̶е̶н̶ч̶е̶н̶к̶о̶). "Постпрєдом" (послом) і генконсулом СССР в "Іспанской Рєспублікє" стали Марсель Розенберґ і Владімір Антонов-Овсієнко — той самий, що очолював совєтську окупацію України, втопив Київ в крові і "красном тєррорє", внаслідок якого загинуло від двох до трьох тисяч киян, застосовував гази проти цивільного населення.
Кремль знав, кого відправити "на отвєтствєнную работу" до Еспанії!
17.Х.1936 Сталін дає офіційну згоду на поставку зброї до "Іспанской Рєспублікі".
"Іхтамнєт" зразка 1936 року.

В Лізі Націй перед "комітетом невтручання у справи Еспанії", куди входили країни Європи, США і СССР, Італія надала факти повітряного бою з совєтськими винищувачами, захоплені совєтські танки, показали полонених совєтських пілотів. ̶Д̶у̶ч̶є̶ ̶п̶о̶к̶а̶з̶у̶в̶а̶в̶ ̶с̶о̶в̶є̶т̶с̶ь̶к̶і̶ ̶п̶а̶с̶п̶о̶р̶т̶и̶ ̶"̶і̶х̶т̶а̶м̶н̶є̶т̶о̶в̶"! Представник СССР у "Комітеті з невтручання" посол СССР у Великій Британії ̶Ч̶у̶р̶к̶і̶н̶ Майський, заперечував звинувачення з боку представників Італії та Німеччини, як у транспортуванні до Еспанії військового спорядження та зброї, так і участь бойцов "Красной арміі" у бойових діях.
"Іхтамнєт"!

Сталін був задоволений перебігом подій, все складалось на його користь.
Нарешті він покаже проклятим капіталістам, на що здатний! Після поразки з Фінляндією, коли її не вдалось окупувати, а лиш відшматувати два шматочки, перемога Совєтів в Еспанії була "архіважной", як казав плюгавий. Звісно, головний успіх "Страна Совєтов" отримала — вдалось повернути Україну і Кавказ! Але Європа має стати Совєтськой, і плацдарм на заході Європи Сталіну потрібен як ніколи. А потім вже можна й з іншими розібратись. Спочатку доведеться гратись "в кошкі-мышкі" з Адольфом, можливо поділити Європу між СССР і Райхом, ось з Польщі й почнемо... Фінляндію виторгувати... А потім разом вдарити по проклятим англічанам! Совєтський плацдарм на Піренеях "архіважен"! Французішек, макаронніков можна не боятись, головне англічан задавити, краще руками Гітлера. А потім задавити й самого Гітлера разом з його Райхом! Товаріщі в Ґєрманіі єсть! Пабєда будєт наша!
Про все це розмірковував Йосіф Джуґашвілі, пускаючи дим з люльки перед величезною мапою СССР і Європи, що висіла в його кабінеті на Бліжнєй Дачє. "Пабєда будєт наша!"

Насправді, Сталін ще 6 вересня 1936 року дав вказівку про те, щоб починалась вже розроблена до деталей "Опєрация Х", яка передбачала щонайменше 50 рейсів до Еспанії. Передбачалась доставка вантажів Чорним і Середземним морями, із Лєнінґрада і Мурманска до Франції і далі залізницею, а також через Мексику!
Так-так, після влаштованого в Україні Голодомору Кремль "моґ сєбє позволіть" витрачати ресурси і перекидувати через Атлантику туди-сюди кораблі, вщент забиті зброєю і танками, щоби робити вигляд, ніби це Мексика десь в якомусь "воєнторґє" в пустелі Сонора закупила за кишенькові гроші Лёвы Троцкоґо танки й літаки та допомагає еспанським республіканцям.

"Ґумконвоі" із СССР потягнулись через все Середземне море і через всю Францію — морем і суходолом йшла совєтська зброя. Для маскування при виході в Середземне море совєтські пароплави піднімали іноземні прапори й міняли назви. Після того, як посилилася блокада і активізувалися дії флоту еспанських націоналістів, вантажі стали відправляти з північних портів СССР (Лєнінґрад, Мурманск) морем до французьких Гавра або Шербура, а звідти залізницею через всю Францію до Барселони.
Від жовтня 1936 до вересня 1937 року з СССР до Еспанії прибуло лише морським шляхом 23 вантажні суди зі зброєю, танками й літаками. Усього було 50 суден, загальний тоннаж котрих склав 286 600 тонн. Вартість всього майна, переправленого на 48 пароплавах, становить 171 236 083 північноамериканських доларів по тодішньому курсу (фрахт останніх двох суден "Боніфаціо" і "Вінніпег" Кремль не сплатив).
Декілька совєтських пароплавів з борошном і продовольством німецькі та італійські підводні човни потопили в Середземному морі, було потоплено теплохід "Комсомол", а один з пароплавів з танками був підбитий, але викинувся на узбережжя поблизу Аліканте де й був розвантажений.

Затримано 80 совєтських суден, які маскувались під чужими прапорами і фальшивими назвами.
Доки це було можливо, совєтське озброєння перекидувалось територією Франції до Барселони. Наприкінці війни, в лютому 1939, через наступ франкістів, республіканці вже не могли отримувати поставки совєтського озброєння. Близько 400 вагонів військового спорядження довелося терміново евакуювати назад до Франції, причому, за рахунок останньої перевозити назад в північні порти Гавр і Шербур, звідки влітку 1939 року СССР забирав своє майно. (Між іншим, тоді ж до Франції було перекинуто рештки еспанського золотого запасу, на які, певно, покрав своє око Сталін, але згодом Франція передала ці 400 тонн золота вже Каудильйо Франко).

Совєтський Союз надав "республіканцям" 1555 артилерійських систем, 806 літаків та 362 танки, в більшості своїй сучасні на той час винищувачі "И-16" і танки "БТ-5", "Т-26" — всього до 500 тисяч тонн зброї, боєприпасів та інших матеріалів.
Совєтські "воєнкорры Красной Звєзды" активно фотографували совєтські танки й літаки в Еспанії для своїх "пєрєдовіц". Одним з перших совєтських літаків, що вів повітряні бої та розстрілював цивільні об'єкти, щоб потім звинуватити в цьому авіацію націоналістів ("хунта расстрєляла самолётамі сєло"), був винищувач пілота Полікарпова під номером М-177. На документальному фото кремлядського "воєнкорра" зафіксовано чергове святкування кацапами вдалого бойового вильоту. Втім, вони щодня "праздновалі" в Еспанії, відбираючи у селян запаси вина.

Загалом на боці республіканців виступали 5000 совєтських вояків-окупантів та "совєтніков". (Прівєт, дамбасс!)
СССР організував створення "Інтернациональных бріґад" в допомогу "Іспанской Рєспублікє" (знову, прівєт домбасс!), щоб офіційно совєтські війська та найманці не мали стосунку до СССР, а все виглядало ніби це "добровольці".
В складі "Інтернациональных бріґад" прибули 42 тисячі "добровольців" з 54 країн (у тому числі, офіційно понад 3 тисячі совєтських громадян, з яких офіційно кількасот осіб там загинули, неофіційних даних про кількість совєтських комбатантів не існує). Керівництво ВКП(б) СССР, діючи через Комінтерн, вимагало від компартій інших країн набирати добровольців для війни в Еспанії. Так, компартія Югославії повинна була 1937 року забезпечити 3 тисячі "добровольців", яких прибув забрати в адриатичний порт Котор зафрахтований Совєтами у Марселі за 500 тисяч франків пароплав "Корсіка". Серед "Інтербріґад" були польська (командувач Кароль Свєрчєвскій), мадярська (командувач Мате Залка), та багато інших.
Всього було 17 "Інтербріґад".
У Франції був головний центр з набору "добровольців" для "Інтербріґад", які не були членами комуністичних партій, їх зазвичай опитував совєтський співробітник розвідки НКВД. У "добровольців" забирали паспорти, пропонуючи залишити їх "в перевірочному центрі", після чого ці документи направлялися в СССР дипломатичною поштою для подальшого використання совєтською розвідкою. НКВД особливо тішилось двома тисячами паспортів США, якими потім користувалися совєтські развідники- нелегали в США.

Кремль також активізував своїх поплічників в еспаномовних країнах Латинської Америки: Куба, Мексика, звідки також відправлялись продовольство, кошти, "добровольці".

СССР відкрив "урядові" "Іспанской Рєспублікі" кредит у 85 мільйонів совєтських рублєй. Кремль розгорнув масовий збір коштів і з совєтськоґо населенія зібрано 56 мільйонів совєтських рублєй "на помощь іспанскім братьям". Крім того, СССР відправив "Іспанской Рєспублікє" 300 тисяч пудів пшениці, 100 тисяч банок м'ясних і молочних консервів, 1 тисячу пудів вершкового масла і 5 тисяч пудів цукру. (Це ще Україна не оговталась після Голодомору!) Совєтська пропаґанда активно розповідала про "̶п̶о̶м̶о̶щ̶ь̶ ̶д̶є̶т̶я̶м̶ ̶Д̶а̶м̶б̶а̶с̶с̶а̶" всебічну допомогу "коммуністічєской іспанской рєспублікє", до СССР навіть привезли купку нещасних еспанських дітей, яких возили совєтськими клубами немов зоопарк. Згодом багато дітей еспанських республіканців були вивезені до Совєтського Союзу та розчинилися у чисельних дєтдомах.
За весь час війни в Еспанії звання "Ґерой Совєтскоґо Союза" було присвоєне 60 совєтським окупантам Еспанії. Втім, після повернення всіх їх відправляли в ҐУЛаґ і розстрілювали.

"Іспанская Рєспубліка" вельми тішилась тим, що за її спиною стоїть такий сильний "защітнік с чёрнымі как смоль усамі да хітрым пріщуром". На вулицях республіканської Еспанії, всюди, де не кинь оком, були гігантські портрети Сталіна! (Лєо Троцкій теж був пошані, але совєтскіє братья чомусь не розділяли цього захоплення). Втім республіканці, а особливо в Каталонії, дещо не врахували — справжніми "хазяєвамі рєспублікі" були не вони, а прибулі сюди чєкісти в чорних "кожанках". Використовуючи залежність "Іспанской Рєспублікі" від совєтської допомоги, СССР тиснув з метою збільшити вплив "Комуністичної партії Еспанії" в країні, змусити республіканський уряд не втручатися в дії комуністів з переслідування своїх політичних супротивників, зокрема троцькістів, також совєтські чєкісти з НКВД перебрали контроль над іспанською поліцією.
Комінтерн уповноважив свого представника Мілана Горкіча займатися "чисткою" "нєпослушних іспанських анархістов", в першу чергу каталанських.

"Іспанская Рєспубліка" перетворилась на "Іспанскую ССР".
Роздмухана Кремлем "ґражданская война в Еспанії" стала дійсно Громадянською війною, в якій Еспанці вбивали Еспанців... Та варто все ж усвідомлювати, що Guerra Civil Española насправді була La guerra del Kremlin! Адже де з'являється Кремль — там смерть і руїни... Еспанці тоді навіть не усвідомили ЩО насправді відбулось і вважали, що громадянська війна виникла лише внаслідок чисельних протиріччь між самими Еспанцями, тим паче, що в цьому їх переконувала еспаномовна кремлядська пропаґанда: "самі віноваты", "хунту прівєлі", "нацысты-фошысты"...

✠ ✠ ✠

Terror Rojo

Terror Rojo — "красный тєррор" в Еспанії.
"Los Escuadrones de la Muerte" — "Ескадрони Смерті" були виконавцями Terror Rojo ("Террор Рохо").
"Ескадрони Смерті" "Іспанской Рєспублікі" були в значній мірі укомплектовані чєкістами НКВД та совєтськими "красноармєйцамі", а також часто залучались створені чєкістами загони "міліції". (Міліція вперше була створена в стародавньому Римі як озброєні загони, зібрані зі злочинців, вбивць, головорізів та низів суспільства для використання в брудних справах — аналог сучасних "тітушок").
Одним з найвідоміших республіканських бійців "Ескадронів Смерті" був Еріх Мільке — майбутній ґлава МҐБ ҐДР, більш відоме як "Штазі", філіал КҐБ СССР.

Оцінки кількості убитих під час Terror Rojo варіюються від 38 000 до 110 000 чоловік.
Насильство було відразу після початку повномасштабної Громадянської війни, при цьому воно здійснювалося як з боку республіканців, так і з боку націоналістів. На початку війни, як і в 1931 році, перша хвиля терору була антиклерикальною, вбито тисячі священників, монахинь та дітей з церковних шкіл. Протягом перших місяців Громадянської війни більшість Еспанців загинули не на полях бою, а внаслідок Terror Rojo. В одному лише Мадриді було вбито 11 705 чоловік.
Вбити могли просто за гасло "¡Viva la España!" (Як у нас нині можуть вбити за гасло "Слава Україні! Героям слава!")
Треба було прославляти Совєтську Россію, Сталіна і коммунізм.
Коли "рєспубліканці" захоплювали будівлі у національного руху, то всі написи "¡Arriba España!" ("Вперед, Еспаніє!") знищували, і натомість малювали сєрп-і-молот та писали "Viva Rusia!" Цей факт зафіксовано на одному з документальних фото, причому, напис зроблено з помилкою, бо еспанською буде "Viva Rusia", а сєрп-і-молот зображено як ранні зображення цього символу в Совєтській Россії, тож, ймовірно "рєспубліканєц" насправді є кацапським ванюшою-"політруком".

Terror Rojo цілковито повторював "красный тєррор" в Україні, коли прийшли большевікі. Катування та жорстокість у найбільш огидних його проявах, притаманних лише одному недолюдкуватому виду — кацапам!
Кастрації, відрізання геніталій, саджання на кіл, ґвалтування, скальпування, відрізання вух та носів, "сніманіє пєрчаток", розривання навпіл, спалювання живцем, змушування рити собі могили та безліч інших видів катувань, котрі понавигадували чєкісти й котрими користуються до цих пір (всі ці види катувань застосовуються на окупованих теренах України у ХХІ столітті).
Ось лиш деякі задокументовані свідчення кремлядських злочинів в Еспанії.
Єпископ Альмерії був убитий під час роботи над історією Толедо, його історичні досліди було знищено. В Сьюдад-Реал священик був кастрований, після чого його статеві органи були засунуті в рот. Парафіяльний священик з міста Навальмораль пройшов через пародію розп'яття Христа. В кінці його страждань бійці міліції почали сперечатися про те, чи варто його насправді розіп'яти або ж просто застрелити. В результаті було обрано останній варіант. Священик з Сьємпосуелос був кинутий в загін з биками, де його забодали до стану безпам'ятства. Потім з трупу священника було відрізано одне вухо в наслідування діям матадора після вдалої кориди. У Мадриді чорниця була вбита через те, що вона відмовилася вийти заміж за бійця міліції, який брав участь в штурмі монастиря. Чорниць взагалі ґвалтували й розстрілювали всюди просто заради забави. Вбивали навіть дітей церковних шкіл та приютів. Звичайних цивільних також вбивали з різних причин, або заради грабунку. В шахтарських районах тіла вбитих скидували в шахти, як це відбувається і зараз на окупованих теренах України.
В ті чорні дні "красноґо тєррора" загинути між будь-хто, хоч селянин, хоч містянин, хоч священик, хоч атеїст.
Серед загиблих є й відомі культурні діячі Еспанії.

Федеріко Гарсія Лорка (Federico García Lorca) — еспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Один з найяскравіших і найвидатніших діячів еспанської культури XX століття. Особистий друг Хосе Антоніо Прімо де Рівери, засновника партії "Еспанська Фаланга", хоча погляди самого Федеріко були лівими. Втім, поет не цікавився політикою, ідеями комунізму та іншою большевістською маячнею — його цікавили лише творчість, мистецтво, поезія. Федеріко Гарсія Лорка був романтиком, закоханим у Сальвадора Далі, цього екстраваґантного каталанця з дворянського роду, з яким разом навчались в Мадридському університеті. Стосунки між Федеріко і Сальвадором були більш ніж дружніми в студентські часи, але згодом Сальвадор зустрів Галу і охолов до Федеріко. Поет-романтик страждав, але не наважувався боротись за своє кохання. Близькі друзі тепер рідко зустрічались, а з початком Громадянської війни Федеріко вирішує повернутись з буремного Мадриду на батьківщину до Ґранади, яка контролювалась націоналістами, хоча було очевидно, що там його чекала серйозна небезпека.
19 серпня 1936 року Федеріко Гарсія Лорка був вбитий поблизу рідного обійстя після арешту і звинувачень в комунізмі та підтримці республіканців. Багато сучасних дослідників Еспанії вважають причиною розстрілу Лорки ворожнечу між його сім'єю та іншими впливовими родинами Андалусії.
Книги і твори Федеріко Гарсія Лорка були заборонені в Еспанії за часів режиму Франко.
Найкращим фільмом про Федеріко Гарсію Лорка, Сальвадора Далі, їх стосунки, їх друзів і атмосферу того буремного й кривавого періоду Еспанії є кінострічка "Sin límites" ("Відлуння минулого") 2008 року.

...Точна кількість жертв Terror Rojo достеменно так і не встановлена...

Окрім вбивств та пограбування цивільного населення і політичних розправ над невгодними, "Ескадрони Смерті" займались також "чісткой" і серед "республіканців" та надісланих з СССР "кураторів" (знову, прівєт домбасс!). Сталін, Бєрія і Єжов не дарма відправили в Еспанію в першу чергу тих, від кого воліли позбавитись — не загинуть там, розстріляють після повернення. В першу чергу планувалось позбавитись троцкістів. Одним з троцкістів був вже вищезгаданий окупант України Антонов-Овсієнко, а також а також решта інших, серед яких кремлядський "журналіст"-пропаґандон Кольцов. На думку Сталіна, вони були "склонны к троцкіской єресі", яка була поширена серед республіканців, особливо серед вже вищезгаданої партії троцкістов "POUM". Аґенти НКВД в Еспанії набагато охоче займалися викраденнями і вбивствами антисталіністів серед лідерів республіканців і командирів "Інтербріґад", ніж боротьбою з прихильниками Каудільйо Франко. Але на думку Сталіна поразка "Іспанской Рєспублікі" була викликана не взаємознищенням чєкістів, а зрадою "єрєтіков-троцкістов".

В Різдвяні свята, наприкінці грудня 1938 року почався генеральний наступ сил Каудильйо Франко. Опору з боку деморалізованої армії республіканців майже не зустрічалось. Влада республіканців рятувалась втечами, переносячи столицю "рєспублікі" спочатку до Валенсії, потім до Барселони. Спроби республіканців врятувати Каталонію також зазнали невдач. Падіння тимчасової республіканської столиці Барселони та "Іспанской Рєспублікі" в цілому стало неминучим. Великобританія і Франція відкрито запропонували республіканцям "покласти край війні", тобто капітулювати. Наприкінці січня 1939 року війська Франко увійшли в спорожнілу Барселону. Лідери республіканців втекли до Франції, на французькому кордоні в таборах інтернованих скупчились до півмільйона цивільних біженців і республіканських вояк, включно з совєтськими "іхтамнєтамі".
27 лютого 1939 року Велика Британія і Франція визнають уряд Франко законною владою Еспанії.
Частина військового командування республіканців не бажали продовження війни і оголосили про створення "Хунти національного порятунку", намагаючись налагодити контакти з розвідкою Франко. Республіканська Хунта організовує військовий заколот в "Іспанской Рєспублікє" і республіканська хунта остаточно захоплює владу "рєспублікі", якій лишилось існувати лічені дні.
Після цього війська Каудильйо Франко вже не зустрічали опору республіканців.

1 квітня 1939 року Каудильйо Франсіско Франко отримав контроль над Еспанією і проголосив останнє військове звернення:

En el día de hoy, cautivo y desarmado el Ejército Rojo, han alcanzado las tropas nacionales sus últimos objetivos militares. La guerra ha terminado.
El Generalísimo Franco
Burgos 1º abril 1939.
В сьогоднішній день, коли "Красная Армія" полонена і роззброєна, національні війська досягли своєї кінцевої мети у війні. Війна закінчена.
Генералісимус Франко
Бургос 1 квітня 1939 року

Еспанія втратила під час Громадянської війни 450 тисяч загиблих (5% довоєнного населення). За приблизними підрахунками, загинуло 320 тисяч прихильників республіки і 130 тисяч націоналістів. Кожен п'ятий загиблий став жертвою не власне військових дій, а політичних репресій по обидва боки фронту. Після закінчення війни країну покинули понад 600 тисяч біженців, частина з яких шукала порятунку в Совєтському Союзі.
Громадянська війна завдала величезних матеріальних збитків Еспанії. Вщент зруйнованими виявилися майже всі великі міста Еспанії (за винятком Більбао і Севіл'ї; практично знищені були міста Бельчите, Ґвадалахара, Ґерніка, Дуранго, Сеговія, Теруель).
В цілому по завершенню Громадянської війни режиму Франко довелося відновлювати 173 еспанських населених пункти, всю інфраструктуру країни, залізниці, автошляхи, мости, комунальне господарство і житловий фонд.
Каудильйо Франко з цим впорався.

✠ ✠ ✠

Estado Español

Каудильйо Франсіско Франко наводив порядок в Еспанії залізною рукою. Він не волів бути схожим на Дуче Муссоліні чи на Фюрера Гітлера, хоча б тому, що ці двоє зазіхали на його рідну Неньку-Еспанію, а Каудильйо ненавидів тих, хто зазіхає на Еспанію! Особливо Каудильйо ненавидів Сталіна, Совєти і комунізм. Тому все, що було пов'язане з Совєтами в Еспанії ліквідовувалось і знищувалось без зволікань! Вся совєтська нечисть має бути знищена! Це було пріоритетом для Каудильйо.
Каудильйо Франко усвіломлював, що Еспанія стала полігоном перед майбутньою ІІ Світовою війною, і доки Чемберлен та Делад'є продовжували гратись з Гітлером і Сталіним в свої "політікі уміротворєній", Каудильйо розмірковував, як йому вберегти Еспанію від війни, що вже камінюкою нависла над Європою.

Франсіско Пауліно Ерменегілдо Теодуло Франко і Баамонде Салгадо Пардо де Андраде був Еспанцем до кінчиків волосся і він нікому й ніколи більше не дозволить затягнути у війну його рідну Еспанію! Ніколи й нікому!

Третій Райх та Італія отримали мало зиску з участі в Громадянській війні в Еспанії. Звичайно, вони позбулися загрози дістати комуністичну державу на Заході Європи, але Еспанія не увійшла в "країни Осі" і впродовж Другої Світової війни залишалася здебільшого нейтральною (за винятком відправлення "División Azul" "Блакитної дивізії" на Східний фронт — так Каудильйо позбувся чисельних ворогів і з боку соратників, і з боку залишків республіканців, які оголосили себе "хунтою" наприкінці війни). У випадку з війною проти СССР Франко не витримав і піддався бажанню помсти, вирішивши відплатити Сталіну тією ж монетою, тобто, посилкою своїх військових боротися з комунізмом на його території. Щоправда, частина республіканців одразу перебігли до Совєтів, де їх все одно чекала смерть в таборах ҐУЛаґу. Франко водночас і допомагав Гітлеру і позбавлявся від найбільш радикальної частини військових. Гітлер у свою чергу збирався використовувати "Блакитну дивізію" проти Франко, з метою встановити слухняніший режим в Еспанії. Втім, все закінчилося обопільним стяганням військ до Піренеїв в кінці 1942 року. Після падіння режиму Муссоліні Франко відкликав "Блакитну дивізію" з СССР.

В ході особистої зустрічі з Гітлером в жовтні 1940 року Каудильйо Франко відмовився брати участь в плані по захопленню британського Гібралтару, зажадавши більш вигідних умов угоди. Каудильйо знав, що Фюрер нізащо не погодиться, почне бризкати слиною, репетувати й тупати ногами, що й сталось. Таким чином Франко допоміг Великій Британії утримати контроль над Гібралтарською протокою і вести дії на середземноморському фронті. Ключовий Гібралтар став транзитною базою для флоту і авіації країн-союзників для перекидання сил на Мальту, в Азію і Африку.

Франсіско Франко, незважаючи на тиск Гітлера, заплющив очі на те, що еспанські прикордонники за хабарі пропускали на територію Еспанії Євреїв, які втікали з окупованих країн, і, навіть більше, відмовлявся прийняти антисемітське законодавство та не видавав Євреїв-біженців назад Третьому Райху. Можливо це обумовлено тим, що рід Франко походить з еспанських Євреїв-сефардів Галісії. З цієї причини історіографія сучасного Ізраїлю ставиться до нього з симпатією, незважаючи на його співпрацю з Гітлером. Завдяки Франко в Еспанії врятувалось декілька тисяч Євреїв.
Совєтська "історіоґрафія" (ще раз пробачте), звісно, ніколи цей факт не висвітлювала.
Крім Євреїв, на території Еспанії рятувалися збиті над Францією (й ті, що зуміли перейти Піренеї) льотчики антигітлерівської коаліції. Режим Франко навіть не заважав їм за свої гроші фрахтувати морські катери і відправлятися на території, підконтрольні західним союзникам, хоча б і в той же Гібралтар. Таким чином врятувалась немала кількість військових Великої Британії, Канади і США.

Під час бесіди між Каудильйо Франко і новим послом США в Еспанії Карлтоном Хейс 9 червня 1942 року останній запитав, чи може Франко спокійно ставитися до такої перспективи, як панування на всьому континенті нацистського Третього Райху з її фанатичним расизмом і антихристиянським язичництвом. Франко відповів, що це не зовсім приємна перспектива для нього самого, як для христіянина-католика і для Еспанії, але він сподівається, що Німеччина зможе піти на якісь поступки західним державам і встановити будь-якого виду "баланс сил" в Європі. Франсіско Франко наполягав, що небезпека для Європи та Еспанії виходить не стільки від нацистської Німеччини, скільки від совєтського комунізму, Кремля і кацапів. "Еспанія не стільки бажає перемоги країнам Осі, скільки поразки Совєтскій Росії" — підкреслив Каудильйо Франко.

В результаті після закінчення Другої Світової війни режим Франко не занепав, використовуючи вигоди від розпочатої Кремлем Холодної війни, хоча певний час під впливом СССР та США перебував у міжнародній ізоляції.

Еспанія, одна з найбідніших країн Європи, зруйнована майже вщент Громадянською війною, роздмуханою Кремлем, перебувала в жахливому стані, і вже Другу Світову навряд чи витримала б, якби не Франко, який зміг зберегти нейтралітет Еспанії під час ІІ Світової. Коли палала Європа, Еспанія, звісно, не могла розвиватись ні в якому плані і також боролась за виживання. По завершенню Другої Світової потрібно було на повну силу починати відбудову Еспанії і виведення країни з числа найбідніших і найвідсталіших...

З ініціативи Франко в Еспанії було почато політику національного примирення.
Ще по завершенню Громадянської війни одразу почалось спорудження меморіяльного комплексу Valle de los Caídos — Долина Полеглих, що мав вшанувати всіх загиблих в Громадянську війну. Ідея його створення належала Франко. Там же він мав бути захоронений після смерті.
Каудильйо справедливо зауважив, що всю важку роботу в спорудженні національного меморіалу пам'яті мають виконувати ті, хто роздмухав цю війну — ув'язнені республіканці, що виявили бажання сумлінно працювати, отримували гарантію вдвічі скоротити терміни і працею спокутувати свою провину за зраду Еспанії.
Аналогічно відбудовувались і зруйнована війною Еспанія — в першу чергу використовувалась праця тих, хто був винний у цій війні, хто привів совєтських окупантів, хто роздмухав цю війну. "Зруйнували нашу Еспанію — відбудовуйте!" Таку позицію Каудильйо вважав справедливою.

Проте, попри політики примирення, репресії проти політичних супротивників (крім республіканців, до них належали сепаратисти з Каталонії і Країни Басків) тривали до його смерті. Але Каудильйо вважав, що це теж справедлива боротьба з ворогами Еспанії, і якщо їх не зупиняти та не знищувати, відбудеться знову кремлядський реванш.
Каудильйо Франко цілеспрямовано відбудовував зруйновану війною Еспанію.
Він будував ЕСПАНСЬКУ Еспанію!

Після початку Холодної війни вплив СССР в ООН дещо впав, і на початку 1950-х пройшла хвиля дипломатичних визнань франкістської Еспанії. Вже в ході війни Франко почав обмежувати вплив партії "Фаланги" — після війни партія в основному займалася соціальною роботою, перетворившись на щось подібне совєтським профспілкам, а згодом партія була перейменована в "Національний Рух".
З середини 1950-х почалося “Еспанське економічне диво”, що вивело Еспанію зі стану однієї з найбідніших країн Європи на рівень цілком розвиненої європейської країни. Досить тривалий час Еспанія займала друге місце у світі (після Японії) за темпами економічного розвитку. В кінці 1960-х почалися і політичні реформи, був прийнятий закон про пресу і дозволені страйки неполітичного характеру, розширено місцеве самоврядування, прийнято декілька конституційних законів, що розширили права громадян. Поступово Франко почав лібералізацію, що дозволило згодом мирний перехід до конституційної монархії.

Еспанія була оголошена королівством в 1947 році, але монарх не був оголошений — Еспанія вважалася монархією з вакантним місцем Короля. Франко надав собі право самому назвати ім'я людини, яка повинна стати Королем, і навмисно затримував вибір з політичних міркувань. Вибір, нарешті, відбувся в 1969 році, коли майбутнім Королем Еспанії був оголошений принц Хуан Карлос де Бурбон як офіційний наступник Франко (який залишався довічним реґентом).
Після смерті Франко 20 листопада 1975 року принц Хуан Карлос став Королем Еспанії. Він відразу ж почав процес переходу країни до демократії, що завершився переходом Еспанії до конституційної монархії і парламентської демократії.
Король Еспанії Хуан Карлос I завершив процес перетворення країни з авторитарної в демократичну.
2.VI.2014 Король Еспанії Хуан Карлос I зрікся престолу на користь свого сина, принца Філіпа VI.

✠ ✠ ✠

ХХІ століття.
Еспанія, Україна, сепаратизм і війни Кремля

Вельмишановне панство, якщо Ви мали терпіння дочитати до останньої глави цю публікацію і ознайомитись трішки зі сторінками Громадянської війни Еспанії, яка була звичайною гібридною війною Кремля, то, певно, дуже багато спільного побачили між подіями в Еспанії в минулому столітті та подіями в Україні в наші дні. Власне, Кремль завжди діяв так.
Виявляється, у України та Еспанії багато спільного! І спільний ворог теж!
Зараз вулицями Еспанії ходять марші любителів Кремля з вимогами "Услышать Дамбасс, Каталонію і палюбіть вєлікую Рассію". Все, як у 1936 році, все як у 2014 на сході України...
І замість державного прапору Еспанії — "рєспубліканскій трікалор"!
Кремль роздмухує нову громадянську війну в Еспанії...

Про детальний перебіг бойових дій в еспанській Громадянській війні краще читати з еспаномовних джерел, але теж вкрай обережно. Всі кацапоязичні джерела, звісно ж, висвітлюють кремлядську подачу інформації, виступаючи на боці кремлядської "Рєспублікі" та навішуючи жмут ярликів "нацизьмы-фошызьмы" на Каудильйо Франко; аналогічна ситуація з Вікіпедією, в тому числі й відповідні статті українською мовою, більшість з яких є просто костурбатим перекладом через транслейт россійсько-совєтсько-кремлядських вікіпєдічних писанин. На жаль, ще не скоро вдасться позбавитись всіх цих кремлядських маркерів, які немов пліснява вкрили метастазами весь інформаційний простір всіма мовами Світу... Але при бажанні свідома людина легко відділить плісняву від збіжжя.
Маленька порада, як відрізнити національні еспанські погляди на Громадянську війну від кремлядських: проеспанські джерела завжди пишуть Guerra Civil Española, а лівацькі прокремлядські джерела завжди пишуть "La Guerra Civil" — такий собі еспаномовний кремлядський маркер, всього один прийменник, як "в\на Україні", а чітко маркує приналежність. Також прихильники кремлядської "рєспублікі" ніколи не підтримують еспанське гасло за Еспанію "¡Arriba España!" ("Вперед, Еспаніє!"), але завжди в противагу вигукують "Viva Rusia!" Одразу видно, чиї інтереси відстоюються.
Переповідати хід кривавого протистояння борців за Еспанію з совєтськими окупантами не вдасться в форматі однієї блоґ-публікації, але варто зауважити, що всі події тієї пори в Еспанії є аналогічні подіям на Українській Донеччині (на так званому "Донбассє") в наші дні. Ба більш того, в наші дні на "Донбассє" теж є купа "Інтернациональных бріґад", включно з бойовиками каталонських радикалів та прибічниками "Іспанской Рєспублікі". Бойовики позують з прапорами Каталонії та "Іспанской Рєспублікі", встановлюють ці прапори над блокпостами по лінії фронту і всіляко доводять, що "ґражданская война" в Україні є продовженням точно такої "ґражданской войны в Іспаніі". Кремлядської "ґражданской войны"!
Власне, так воно й є...

Кремль не проти роздмухати нову громадянську війну в Еспанії, розколоти й знищити Королівство, внести розкол в Європейський Союз, запустити "парад сувєрєнітєтов", що й почали реалізовувати товаріщі с Лубянкі. Всі "спєциалісты по Юґославіі і Украінє" з відомств Суркова і Малофєєва були кинуті на "нєзавісімость Шотландіі", потім вмочили свої свинячі рила в Brexit, паралельно "работают с Польшей і Вєнґрієй", ну і звісно ж, Еспанія!

Референдуми за "нєзавісімость" Каталонії відбуваються щороку в останнє десятиріччя. Щороку голосів "за" набирається ледь половина, не дотягуючи декілька відсотків до 50%.
І лише у 2017 році раптом було набрато 90%, а за іншими даними навіть 108%!
Інтернет-користувачі жартують: "А решта 146% проголосували за Єдіную Россію!", "Я сама каталажка, дочь матадора, тут нє всё так адназначна!", хтось підписав картинку Васі Ложкіна з бидло-котами "Дайош Котолонскую Рєспубліку!"

Події в Каталунії зовсім не означають, що всі Каталанці є сепаратистами. Половина населення автономії проти незалежності і розколу Еспанії. Адже в такому випадку Каталонія втратить шенгенські візи і доведеться проходити всі необхідні процедури вступу до ЄС, та й всі зв'язки з Еспанією будуть розірвані, а нащо все це успішному і розвинутому регіону з доволі широкою автономією? Розвинута промисловість, розвинута сфера туризму — все це безумовно постраждає. І половина Каталанців це усвідомлюють. Решта Еспанців ставиться до прагнень Каталонії відділитись точно так, як і Українці ставляться до сепаратистів "Донбасса". Бо насправді всі чудово розуміють, що за червоною зіркою нового каталанського прапора ховається красная звєзда Кремля! (В Каталонії поруч з основним смугастим прапором з білою зіркою в синьому трикутнику є аналогічний прапор без трикутника з червоною зіркою). Також надзвичайну активність виявляє відроджена з попілу троцкістська ультра-комуністична радикальна партія "POUM", що вважається в Еспанії злочинною і відповідальною за Terror Rojo — "красный тєррор".
Вгадаймо з трьох раз, хто стоїть за серпом-і-молотом "POUM"?
Кто бы вы думалі?

Напередодні Дня Еспанської Нації, якраз коли ця публікація була опублікована, в Еспанії пройшли велелюдні маніфестації за єдність Королівства Еспанія. 7.Х.2017 майже мільйон Еспанців зібрались за єдність Еспанії в Мадриді на головному майдані Еспанії Пласа Майор та співали Славень на честь Королівства Еспанія. 8.Х.2017 велелюдна маніфестація за єдність Еспанії пройшла в Барселоні. Тисячі свідомих Каталанців вийшли за єдність Королівства Еспанія проти кремлядського сепаратизму. Каталонська поліція — Моссос Есквадра, яка майже не підпорядковується еспанській поліції і підтримує кремлівських сепаратистів, навідалась на мирний мітинг за єдність Еспанії. Втім, кремлядські моссос ганебно втекли.
Еспанці проти кремлядського сепаратизму, Еспанці не бажають повторення кремлядської війни!
?? ¡Qué Viva España! ??

Зірки Кремля, кремлядські вуха й хвости в каталонському питанні видно неозброєним оком!
Тому вельми дивно було спостерігати "дев'ятий вал" від "каталонскіх експєртов фєйсбука" про те, що ми маємо пліч-о-пліч стати поруч з каталанськими сепаратистами, бо, мовляв, "Еспанія то же самоє, что і РФ, тюрьма народав" та "Схаменіться, кляті іспанці забороняли каталонську мову". Дякувати хоч, цю ганьбу не бачили в своїх стрічках соцмереж Еспанці.

Свідомі Українці, а насамперед, українські націоналісти, в першу чергу мають підтримувати еспанських націоналістів та відстоювати територіяльну цілісність Королівства Еспанія! Адже у нас в Україні Кремль вже готовий влаштувати з десяток "каталоній" та "РФ-рєндумов", коли раптом повиповзають звідусіль кремлядські сепаратисти різного штибу: мадярські й русинські на Закарпатті, румунські на Буковині, вибухне строкатий Буджак з болгарським, румунським, ґаґаузьким сепаратизмом, "болґары і ґрєкі Пріазовья", "россіянє Слобожанскоґо края", хто там ще — і всі вони будуть спільно об'єднанні палкою любовію до Россіі-матушкі та звёзд Крємля! Що вже казати за вологі мрії поляків про "сходні креси" та "Львув наш!"
Нам це треба?
Перечитайте ще раз попереднью главу про Каудильйо Франко — вельми недооцінена історією персона. В Еспанії ставлення до Каудильйо різне, але всі Еспанці сходяться на тому, що Франко дійсно патріот Еспанії, всієї Еспанії, суворий, але справедливий. Так, він навів порядок залізною рукою, відновив з повоєнних руїн Еспанію, не дозволив втягнути країну в ІІ Світову війну, винищив совєтську пропаґанду, створив національну державу!
Еспанську Еспанію, а не совєтську!
Хіба не про таке мріють чисельні українські націоналісти?
Франсіско Франко будував таку ж еспанську Еспанію, як мріяли збудувати українську Україну Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера...
То чому доводиться читати всіляке глупство, підкинуте зовні? Каталанську мову дійсно забороняли під час режиму Франко, бо саме нею найбільше ширилась совєтська пропаґанда, як нині шириться кацапським "язиком" кремлядська пропаґанда в Україні. Але вами зманіпулювали, підкинувши "мовне питання", бо ж українську мову кацапи методично забороняють і знищують понад 300 років, а каталонська мова була під формальною забороною тільки незначний проміжок часу. Франко скасував автономію? Так на це були причини — необхідно було зупинити просовєтські каталонський і баскський сепаратизми. Та й то, це не вдавалось, бо Кремль під час Холодної війни все одно фінансував і керував екстремистами ЕТА і тероризував Еспанію постійними терактами.

Та що ви взагалі знаєте про Еспанію?
Еспанія в уяві постсовєтського обиватєля це сонячні піщані пляжі із зеленими пальмами. А насправді Еспанія це скеляста напівпустеля, де вже в травні все вигорає і від пекельного сонця скелі стають червоно-рудими, як на криворізьких рудниках, за каміння чіпляються гвадалахарські кактуси й кам'яні рози, між якими бігають саламандри з висолопленими язиками в пошуках води, а дрібні оливкові деревця й чагарники збиваються докупи в долинах дрібних річок.
Саме Каудильйо Франко зміг перетворити найбіднішу країну Європи зі зруйнованої напівпустелі в сучасну розвинуту Еспанію, з розвинутою промисловістю, розвинутим агропромисловим комплексом, зеленими полями та оливковими садами, зеленими парками у містах та затишними пляжами на узбережжях.
Саме Каудильйо Франко зміг міцно об'єднати розрізнену Еспанію і підготувати підґрунтя для створення найбільш справедливої концепції поділу країни за історичними областями, що й реалізував Король Еспанії Хуан Карлос I.
Еспанія заплатила велику ціну за совєтьску окупацію 1936 року. І відродилась.
Ви хоч маєте бодай яке уявлення про Королівство Еспанія?

Всі ці натовпи "фейсбучних експертів" зможуть бодай знайти на мапі ту Каталонію чи Країну Басків? Зможуть відповісти на питання: "Що таке каталонські країни?", "Чи є балеарці каталонцями?", "Що таке POUM?" Чи знають натовпи "фейсбучних каталонських експертів", що коли збірна Еспанії з футболу грає з Россією то більшість каталонських футбольних фанів вболівають не за своїх гравців з "Барселони" в складі збірної Еспанії, а за кацапів!? Чи знають "експерти", що більшість каталонських сепаратистів підтримують донбасскіх сепаратистів, а Королівство Еспанія підтримує територіяльну цілісність України? Чи для цих "експертів" Пальма-де-Мальйорка асоціюється лиш з "руссцкім шансоном", в якому кацапи волого "мєчтают про іспанскій бєрєґ"? Та у більшості "фейсбучних експертів" назва автономії Естремадура і решта еспанських топонімів викликають засалену посмішку.
Впевнений, більшість "фейсбучних експертів" штампували свої "мнєнія", муркотівши собі під носа "От Сєвільї до ҐрЄнады" від кацапського поета, оспівувавшого "іспанскіх рєспубліканцев", який штампував віршики про "іспанскую ґрусть Страны Совєтов", навіть не маючи уявлення про далеку Еспанію...

Люди добрі, час вже навчитись сприймати інформацію не через кремлівську лінзу інфопростору, а самостійно. Інтернет у кожного під руками, мозок у кожного в голові свій — вчиться думати власною головою, а не продукувати кремлядські маркери.
Цей матеріял я навмисне готував без поспіху, декілька днів, ретельно збираючи інформацію про давно відомі мені історичні події, поповнюючи й без того свої значні історичні знання про мою улюблену Еспанію.
Я не ЛОМ-блохєр, що штампує по десятку "статєєк на злобу дня" з якихось темників. Я пишу від серця задля власного задоволення.
Я люблю історію, я люблю Еспанію, та найбільше я люблю Україну.
І я не хочу, щоб Українці підтримували кремлядський сепаратизм.

🇪🇸 ¡Viva la España! 🇪🇸
¡Gloria a Ucrania! ¡Gloria de los héroes!
Слава Україні! Героям слава!
Ми переможемо!
¡Venceremos!

© Dem’än Dzüba (º Demien Amorales)
Tokmak, Zaporožžä, UKRAЇNA
© «Porohivnyçä»
2017.Ⅹ.7