✠ СОБОРНА УКРАЇНА ✠
Акт Злуки

З Днем Соборності України!
З Днем Незалежності України!
З Днем Злуки!

22 січня 1919 року збулась одвічна мрія Українців про возз'єднання українських земель в єдиній Соборній Україні — відбувся Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.
Рівно на рік раніше — 22 січня 1918 — проголошено Незалежність України.
Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянська Україна вийшла з Російської Імперії, а Західна Україна — з Австро-Угорської Імперії — і возз'єднались Українці на своїй землі в єдиній Соборній Україні.
22 січня є справжнім Днем Незалежності України й Днем Соборності України!

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

Акт Злуки — День Соборності України

© «Wild Fox»

Ідея Соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель Київської Русі-України навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У XVIII — початку ХХ століття, коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Румунією, Австро-Угорською Імперією, Московією (Россійською Імперією), ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих українських мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Підготовка Акту Злуки

У результаті ухвалення ІІІ-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 року була проголошена Українська Народня Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній колишньої Россійської імперії. Під впливом цих подій в жовтні 1918 року у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західньо-Української Народньої Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї Соборності. 1 грудня 1918 року у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорській Імперії, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Чехо-Словацька Республіка, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Польська Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина, а також (як наслідок Листопадового Чину 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах цього краю) Західньо-Українська Народня Республіка.

За тогочасними правилами правопису української мови назви українських самостійних держав писались як: Українська Народня Республіка і Західньо-Українська Народня Республіка.

Уряд Західньо-Української Народньої Республіки — Державний Секретаріят — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької Армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на цьому етапі недоцільно, бо в "14 пунктах", оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Россія в той час розглядалася як єдина держава (вважалось, що після падіння монархії Россійская Імпєрія перетворилась на Россійскую Рєспубліку, яка, втім, проіснувала фактично до "октябрьскоґо" заколоту большевиків і перетворилась вже на Совєтскую Россію, хоча "бєлая ґвардія юґа Россіі" та французькі політикани з Антанти сподівались на відновлення "єдіной і нєдєлімой Россіі").
Отже, злука з Гетьманською Україною загрожувала б ЗУНР також опинитися в складі "єдиної Росії".

В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західньо-Української Народньої Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.

Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із Гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР Лонґином Цегельським і Дмитром Левицьким у Фастові було укладено “Передвступний договір” з Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю".
3.І.1919 Українська Національна Рада Західньо-Української Народньої Республіки у місті Станіславі схвалила закон про об'єднання Західньо-Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Українською Народньою Республікою в самостійну Державу Соборну Україну.
Офіційною назвою Держави лишилась Українська Народня Республіка.
21.І.1919 в Хусті Всенародні Збори ухвалили приєднати до Української Народньої Республіки Карпатську Україну.

Постер з серії ✠ «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017»

Проголошення Акту Злуки

Проголошення Акту Злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення IV універсалу про повну Незалежність України.

22 січня 1919 року було проголошено всенародним і державним святом.
День видався погідний та гарний, з легким морозом.
Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами.
О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

Головні урочистості проголошення Злуки проходили на Софійській площі.
При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами.
Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта Злуки. На масовому вічі посол Західньо-Української Народньої Республіки Лонґин Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західньо-Української Народньої Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

“…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна Незалежна Українська Народня Республіка. Віднині Український Нарід увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, Незалежної Української Держави, на добро і щастя Українського Народу.”

Після урочистого проголошення Злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про Незалежну, Соборну національну Державу. Він став могутнім виявом волі Українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конґрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парляменту. Акт Злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західньо-Українська Народня Республіка перейменовувалась у Західню область УНР (ЗО УНР). Єдиним Державним Гербом Соборної УНР став Тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому тлі. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів Соборної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Акт Злуки України був радше символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було.
Сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко писала:

“Безпорадність проводу впливала на загальний настрій. Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевізмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо…”

Міжвоєнний період — Interbellum

Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С. Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Совєтської Росії та України. Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь (зокрема повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).

Окупація Польщею західних теренів України знову відсунула на невизначений період возз'єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної совєтсько-нацистської змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. "Свято свободи, що прийшло зі Сходу", обернулося для населення жорстокими буднями.
Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснено нове об'єднання "сходу" і "заходу" в 1939 році, полишили в думах мільйонів Українців незагоєні рани.

Постер з серії ✠ «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017»

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

Велика Війна почалась у 1914 і обумовила розпад імперій, у складі яких були українські землі. Втім, хоч війна й добігала до завершення, продовження цієї війни ще довго буде топити в крові Україну…
Україна звитяжно боролась за свою Незалежність і Соборність як по завершенню Ⅰ Світової, так і під час Ⅱ Світової — Ⅰ та Ⅱ Визвольні Змагання.
Кров'ю стікали, але перемагали!
Ціна за Незалежність була непомірною — три хвилі Великого Голодомору, геноцид Українців як з боку Совєтів, так і з боку поляків, втрата третини етнічних українських теренів як на сході, так і на заході…
Десятки мільйонів життів, десяти мільйонів зламаних доль…
Чорне й криваве ХХ століття для України…
Велика Війна триває…

Ⅰ і Ⅱ Визвольні Змагання нині продовжились Ⅲ Визвольними Змаганнями…
Україна вкотре потопає в крові, і кінця-краю цій Великій Війні не видно…
Кров'ю стікаємо, але перемагаємо!…