„100 років сусідства…“

Під такою назвою Український Інститут Національної Пам'яті відкрив в столиці виставку в день 100-річчя Листопадового Чину — однієї з ключових подій Визвольних Змагань і боротьби за Незалежність України. 1 листопада уся увага мала бути зосереджена на 100-річчі Листопадового Чину і ЗУНР. Але виставка не про Листопадовий Чин, а про сторічне сусідство України і Польщі.
Чому саме так?

В день 100-річчя Листопадового Чину вельми очікувалось, що Український Інститут Національної Пам'яті проведе широкі заходи, приурочені цій значущій історичній події. Адже Листопадовий Чин — знакова й ключова історична подія не лише Визвольних Змагань і державотворення, не лише ключова подія у боротьбі за Незалежність України, але й подія, що глобально змінила хід Історії! 100-річчя такої події мало би відзначатись взагалі на державному рівні, як відзначався День Першої Незалежності України 22 січня.
Втім, події Українського 100-річчя у нас не відзначаються належним чином на державному рівні, попри Наказ Верховного Головнокомандувача Петра Порошенка про відзначення 100-річних подій на державному рівні. Майже непомітно відзначили 100-річчя Незалежності України, 100-річчя бою під Крутами, 100-річчя Берестейського Миру, 100-річчя Кримського походу Запорожців полковника Болбочана, в затишші й непомітно промайнула решта 100-річних історичних дат, як-то, 100-річчя Військово-Повітряної Фльоти України, 100-річчя Військово-Морської Фльоти України…
100-річчя Дня Соборності України теж, вочевидь, промайне непомітно…
100-річчя Листопадового Чину теж не відзначалось на державному рівні…

У Львові до 100-річчя Листопадового Чину відбулись заходи, організовані обласною і міською владою. Але теж не обійшлось без неприємностей — виставку „За Державу, за Соборність: до 100-річчя ЗУНР“ не включили до програми урочистостей…
Відкрили Меморіял героям ЗУНР та УГА — це чудово, гідне вшанування Героїв, але чому така важлива річ, як виставка не включена в урочисті заходи? Можливо тому, щов ОДА працюють недолугі чиновники? А можливо тому, що до організації заходів не долучилось УІНП? Може варто було УІНП спільно з Львівською ОДА організовувати заходи до 100-річчя Листопадового Чину?…

Були сподівання, що хоча б такий форпост відродження справжньої української історії, як УІНП, приурочить як не захід, то бодай яку виставку до 100-річчя Листопадового Чину.
І ось 1 листопада УІНП відкриває у Києві на Хрещатику, біля Головної пошти фотодокументальну виставку „100 років сусідства: Україна і Польща“.
В день, коли поляки почали війну проти Українців!…

“Цьогоріч Україна і Польща відзначають століття відновлення незалежних держав. Наші народи пройшли схожий історичний шлях і це має сприяти порозумінню між нами сьогодні. Минуле українців та поляків здатне запропонувати нинішньому дню всю палітру відносин — від завзятого протистояння то плідної співпраці. Саме про це різне минуле і розповідає наша виставка. Що саме з цього плекати як елемент спільної пам’яті для майбутнього вирішуємо ми. І саме ми, а не діячі минулого, відповідальні за цей вибір”, — вважає очільник УІНП пан Володимир В'ятрович.

Так то воно так, та ось трішечки не так.
За ці 100 років так і не виникло ані краплини порозуміння між нашими народами.
100 років тому Україна і Польща дійсно отримали Незалежність, ось тільки різними шляхами. Якщо Україна проголосила Незалежність однією з перших у вирі Першої Світової війни (одразу після Фінляндії) і одразу довелось боронити свою Незалежність від чисельних ворогів — від "красных" і "бєлых" россіян та від поляків в тому числі, то Польща просто отримала свою незалежність по факту офіційного завершення Першої Світової війни 11 листопада 1918 року, в день її завершення і майже на рік пізніше України. Поляки не проголошували незалежності, а просто чекали, коли їм її дадуть, лишаючись частиною вже неіснуючої з лютого 1917 року Россійської імперії. Польщі ніколи було проголошувати незалежність, позаяк шляхта з літа 1918 року переймалась приготуваннями до загарбання Львова і Галичини, коли впаде імперія Габсбурґів. І першою справою поляків в дні отримання незалежності була війна проти Українців та плекання мрій про "одзискання Всходніх Кресів", як визначив цю мету "батько" польських шовіністів Дмовський.
Якщо Українці боролися за Волю України в межах українського етнічного ареалу, то поляки мріяли відновити Речь Посполиту в межах середньовічних кордонів за рахунок етнічних земель сусідніх народів.
І вже лиш в цьому разюча відмінність між Україною і Польщею.

"КРЬІМнаш!", тобто, "Львув наш!"
Польський плакат 1918 року

Плекати спільну пам'ять?
О, так, "спільна пам'ять" України і Польщі — це сторіччя протистояння, починаючи з 1 листопада 1918 року, коли поляки почали війну проти Українців з метою заграбастання Львову, Галичини і Волині.
Поляки верещали "Львув наш! Львув то є польське място!" та зухвало зазіхали на всю Західньо-Українську Народню Республіку! І завдяки підтримці Франції та сепаратному "ріжскому міру" з Совєтськой Россієй, Польща отримала бажане — УНР і ЗУНР, вже поєднані в Соборну Україну, але щойно народжену Соборну Україну буквально роздерли аґресивні вороги! Це була кривава згода Антанти проти України — в 1921 році Україна, Литва і Білорусь були пошматовані між Польщею і Совєтською Россією. Варто нагадати, що така була чорна "вдячність" поляків за те, що Українці врятували Польщу від совєтської окупації.

Заявлені на ганебній мирній конференції в Парижі 1919 року кордони Польщі за Дмовським.

Далі були "пацифікація" — "умиротворення украйонців" — примусове ополячення, заборона на українську мову, культуру, ідентичність, а потім пішли концтабори для Українців і етнічні чистки. І це відбувалось за два десятки років до початку Другої Світової війни. Аналогічні дії поляки здійснювали і по відношенню до Білорусів, Литовців та Гебреїв. Антисемітизм серед поляків згодом взагалі набув небувалих розмахів, і під час Другої Світової війни поляки залюбки видавали нацистам гебрейські родини, влаштовували гебрейські погроми, та навіть через два роки по завершенню Другої Світової війни Польща була єдиною країною, де відбувались регулярні і жорстокі гебрейські погроми!
Не менш жорстокими були й погроми Українців. Вже з початку 1930-х років почались фактичні етнічні чистки на українських етнічних теренах Підляшшя, Холмщини і Надсяння. Напередодні й під час Другої Світової війни поляки вже винищували цілі українські села, не жаліючи нікого з Українців, особливо жорстоко вбиваючи дітей. Тисячі вбитих Українців, сотні спалених і розорених українських сел і містечок…

В сучасній українській історіографії цей геноцид зветься "Волинська трагедія", і провина покладається на обидва народи, мовляв, "обопільне знищення" було. Хоча, все почалося з польської "пацифікації" ще у 1920-х… В польській "історіографії" (даруйте, але поляки трактують історію так, як і кацапи) ці події звуться "волинська жечь" ("волынская рєзня" по-кацапські) і все висвітлюється тільки однобоко: мовляв, "мирних та невинних поляків жорстоко вбивали українські селяни", і кількість жертв серед поляків не просто вдесятеро завищена, а щороку невпинно зростає! Особливо під час нинішньої війни, коли до влади в Польщі прийшли ті, хто мріють "відродити велику Польщу", — кількість "жертв волинской жечі" почала наскільки стрімко зростати, що через рік-два досягне мільйонних цифр!
Українці у свідомості поляків — це такі собі "люті звірі, вбивці і бандити", і ця теза постійно підживлюється всілякими візуальними образами у вигляді психоделічних статуй та пам'ятників, в яких буквально смакується жорстоке вбивство дітей: то польське малятко на вилах-тризубі корчами корчиться, то ще щось. Не вірите? Будь ласка: Відрубані голови та дитина на вилах — таку велетенську скульптурну композицію представили у 2017 році для "нагадування про волинску жечь, вчинену бандерувцамі" — всередині гіпертрофованого орла, на крилах котрого написи про бога, на вилах корчиться дитя, а по низу вінчають композицію відрубані голови на колах! Цю психоделіку планують встановити в так званому "парку пам'яті" в Торуні. Скульптурна композиція давно готова, щоправда, поки що поляки не наважуються встановлювати цей витвір психопатів, бо Європа не зрозуміє цієї "психоделіки".
Втім, сміливо знімаються й показуються відверто українофобні кінострічки, такі як "Wołyń".
Ну, а пам'ятники й скульптури, де Біле Польське Орльотко роздирає Тризуб України спокійно собі стоять по всій Польщі!
І всюди, у кожній деталі в Польщі є елементи, котрі ілюструють зверхність ляхів і приниження Українців.
Зате у нас чверть співгромадян кинулись працювати рабами в Польщі, підмиваючи дупи шляхті, даруйте, і мріють, небораки, про "карту пóляка". Якийсь незрозумілий комплекс меншовартості — від одних окупантів бігти до інших!
Ось декілька світлин про "добрих сусідів":

Звичайний польський шовінізм

Тактика ляхів у ХХ столітті проста: вони скоїли геноцид Українців, вбили до півмільйона Українців починаючи з 1918 року. а потім, щоб не відповідати за свої злочини, прикидуються "жертвою" і постійно та невпинно верещать про те що їх, бідолашних, вбивали-катували без вини невинних, а вони ж такі білі й пухнасті, бідні-нещасні, шляхетні й набожні!
Але насправді ляхи, як і кацапи — люто ненавидять Українців!
Після кацапів ляхи — найбільш брехливий і підступний народ!

Це був польський геноцид Українців! Етнічні чистки українських етнічних теренів з метою ополячення і окупації. Завдяки все тому ж СССР, Польща таки отримала частину українських етнічних земель — так зване Закерзоння — Західний Терен України: Підляшшя, Холмщину, Надсяння і Лемківщину. І в 1947 році Польща провела "Akcja Wisła" — примусову депортацію всіх Українців з окупованих Західних Теренів України! Півмільйона тих, кому вдалось вижити після багаторічної різанини, були виселені з рідних країв — одних розселяли на подарованих Польщі теренах Німеччини (Померанія, Східна Прусія), інших передали Совєтам.

А ще ж була спільна мадярсько-польська інтервенція, гібридна війна і окупація Карпатської України навесні 1939 року. Цій окупації передувала нишкова диверсійна війна поляків і мадяр проти Українців на теренах Карпатської України, що тоді входила до складу Чехо-Словаччини. Польща і Третій Райх залюбки спільно шматували Чехо-Словаччину. Взагалі-то, Польща — забутий союзник Третього Райху. Тож, у Польщі набагато більше спільного з нацистським Третім Райхом і Совєтами, аніж з Україною. Єдине спільне з Україною — це постійна, як і у кацапів, війна ляхів проти Українців, "пацифікація", етнічні чистки Українців, депортації і верещання "Львув наш! Львув то є польське място! Оддайцє нам Львув!"
Ось така вона, "спільна пам'ять"!
Плекайте!…

Чи потрібна була виставка „100 років сусідства: Україна і Польща“?
Так, мабуть потрібна. Виставка дійсно висвітлює всі ці епізоди складних взаємостосунків між нашими народами.
Як розповідає одна із авторок виставки пані Вікторія Яременко, експозиція — "не історія сусідства двох держав, а фрагменти, через які прозирає історія".
“Це співставлення і протиставлення, що ілюструють нашу близькість (навіть на рівні родин) та подібність, але й окремість та самобутність. Виставка представлена різними сторінками, за нами ж вибір, яким ми бачимо наше сусідство сьогодні, яким воно постане у майбутньому”.

Дійсно, війна це трагедія, і будь-яка війна розколом проходить по родинам.
“Одна родина — дві нації” зветься один зі стендів, де розповідається за родини, зруйновані польсько-українською війною. Це дійсно трагедія, коли війна руйнує родини… Але слоган “Одна родина — дві нації” насправді ріже око і викликає зовсім інші асоціяції… Чомусь це перекликається з пресловутим "одін народ" і асоціюється як заклик до примирення, пробачення та прощення злочинів поляків…
Проте, нам немає за що перед поляками вибачатись!
Не ми цю війну починали!

Співставлення і протиставлення це чудово, але як можна ставити в один ряд Леґіон Українських Січових Стрільців і "легіони Пілсудського"?!? Січові Стрільці свідомо постали на боротьбу за Незалежність України, а хто такі "легіони Пілсудського" — це не ті банди терористів, що влаштовували теракти і вбивства Литовців в Литві, бо Пілсудський ну дуже хотів заграбастати частину Литві і верещав "Вільно наш!" Зрозуміло, що для поляків героями є і "легіони Пілсудського", і "львувські орльота", і Армія Крайова, і "батальйоне хлопськє" — але це якраз ті, хто вбивав Українців!
Як можна порівнювати Січових Стрільців з окупантами генерала Ґаллера і Пілсудського?
Українці віддавали життя за Україну, а окупанти вбивали Українців…
Але їх порівняно в одному ракурсі!

Що Українці знають про Героїв Листопадового Чину? Яку роль у Листопадовому Чині зіграв Леґіон Українських Січових Стрільців? Хто такий Дмитро Вітовський? Що таке Українська Галицька Армія? Чи багато Українців бачили документальний фільм „Леґіон“? Чому у нас "на слуху" звідусіль польські "львувські орльота", але геть нічого не чути про українських пластунів дітей-героїв Листопадового Чину?

Листопадовий Чин є однією з найсвітліших сторінок Визвольних Змагань, позаяк це була перемога Українців! І не вина Українців в тому, що потім ця перемога обернулась поразкою: Українці Галичини були ізольовані, оточені звідусіль ворогами, не мали міжнародної підтримки і набоїв… Проте, навіть загнані польсько-французькою армією в "трикутник смерті" над Збручем, Українці зібралися з останніми силами і вдарили Чортківською офензивою та погнали польсько-французьких окупантів аж до самого Львова! Не маючи достатньо набоїв, виснажені, змучені, Герої підтримувались лише народом і вірою у перемогу! Їм просто не вистачило сил і набоїв…
Ось про що треба було розповідати Українському Інституту Національної Пам'яті 1 листопада, в день 100-річчя Листопадового Чину!
А вже потім про сусідські стосунки.

Проблема виставки „100 років сусідства: Україна і Польща“ у невчасній даті відкриття і у невдалих асоціятивних меседжах.

Дозволю собі зробити критичні зауваження, хоча давати поради вже запізно.
1 листопада уся увага мала бути зосереджена на 100-річчі Листопадового Чину. І якщо вже готувалась саме така виставка, то варто було обміркувати її формат, меседжі та асоціяції, котрі буде викликати ця виставка у пересічного глядача. І варто було цей захід розбити на дві частини: 1 листопада присвятити вшануванню 100-річчя Листопадового Чину та героїв цієї важливої історичної події — а це Українці, позаяк перемогу у Листопадовому Зриві отримали саме Українці! А вже другим етапом, скажімо, до дня проголошення незалежності Польщі 11 листопада, можна було відкрити виставку „100 років сусідства: Україна і Польща“.
А щоб у Українців не виникало асоціяцій про "братські народи", варто було обміркувати ретельно меседжі, слогани стендів і візуальні асоціяції. Ні, в цілому на цій виставці подача інформації у вірному руслі, претензій немає, за винятком дрібниць. Але ж саме у дрібницях і криється лукавство!
Ось, наприклад, титульний баннер: прапорці України і Польщі, напис „100 років сусідства: Україна і Польща“. Ніби нічого зайвого, але зовсім не відчувається трагічність цього сторічного сусідства. Ні, я не кажу, що треба було прапори і назву виставки розмістити на тлі історичних світлин зі вбитими Українцями і спаленими українськими селами, але ці прапорці, що дружно один за одним обертаються по колу, немов мова йде про давні дружні країни, які святкують столітній ювілей дружніх і братніх стосунків — саме так сприймається титульний баннер виставки, і ніяк інакше.
Тому я дозволив собі доповнити цей баннер деякими елементами "добросусідства".
Щоправда, я не поляк, тому не вмію "смакувати" вбивства і не став містити історичні світлини, від яких мороз по шкірі й волосся сивіє… Ліворуч я розмістив польський плакат 1918 року "Львув наш!", історичну світлину з розореного "Армією Крайовою" українського села і обкладинку книги "Павлокома", а праворуч — сучасні світлини руйнування могили вояків УПА в Грушовичах, польський пам'ятник, де орлятко шматує Тризуб України, обкладинку українофобного фільму "Wołyń" і сучасний польський плакат "Оддайцє нам Львув!"
Власне, це все, що треба знати про сусідство!
В титулі цієї публікації пародія на баннер.
А так виглядає офіційний баннер виставки.
Ну прямо ідилія сусідства!

Як втілити візуально складні сторічні польсько-українські стосунки?
Простий пошук в Інтернеті наштовхне на ідеї й дасть натхнення, якщо обміркувати, яким чином змалювати ці стосунки.
Ось, яскраві приклади, де навіть без підписів показано ці стосунки, і не знадобилось використовувати історичні моторошні світлини, і без веселих безтурботних прапорців. Малюнок з дітьми й тінями зветься „Тіні минулого“.

Я хочу наголосити й підкреслити: я жодним чином не прагну кинути тінь сумніву на Український Інститут Національної Пам'яті, діяльність якого вважаю найбільш ефективною в Україні! УІНП робить надзвичайно важливу роботу по відродженню справжньої історії України! УІНП провели декомунізацію, проводять величезну кількість необхідних і вкрай корисних для України заходів. Не можна не підтримувати діяльність УІНП!
І я завжди підтримував і буду підтримувати обома руками діяльність УІНП! На сторінках цього сайту я постійно поширюю важливу інформацію від УІНП, публікую їх матеріяли. І буду це робити надалі. Вважаю роботу істориків УІНП надзвичайно важливою і корисною для України!
Але я вперше критично поставився до виставки.
Першочергово претензії стосуються невдалої дати відкриття виставки і помилок щодо візуальних асоціяцій. В цілому ж інформація виставки є задовільною. І хоча мова не йде про "братські народи" чи примирення та прощення, а лише висвітлюються епізоди столітнього сусідства наших народів, втім, саме через вищезазначені тактичні помилки ця виставка сприйнялась не так, як розраховували організатори.
Критичні зауваження зроблено саме для того, аби в майбутньому УІНП не допускався подібних помилок.

Обурився цими тактичними помилками не лише я.
Голова ОУН пан Богдан Червак висловився більш різко, зауваживши, що "деякі інтелігенти Львова закликають відзначити день Листопадового Зриву разом поляками". Голова ОУН робить слушні зауваження:
„Що змінилося в українсько-польських взаєминах, зокрема у питаннях національної пам’яті?
Може поляки вибачилися за сплюндровану могилу у Грушові, яку зруйнували виключно тому, що там поховані герої УПА?
Може відмінили дикі закони, які дозволяють їм переслідувати українців за їхню підтримку ОУН і УПА? Може вже не має законів, які прирівнюють український націоналізм з нацизмом?
Може поляки вибачилися за злочини на Волині?
Врешті, може поляки звернулися до нас з таким проханням?
Цей день нічого спільно з "українсько-польським примиренням" ніколи не мав.“

Тобто, свідомі Українці болісно сприйняли той факт, що в день 100-річчя Листопадового Чину замість заходів, присвячених цій значущій даті, було відкрито виставку, перший погляд на яку викликав саме асоціяції про примирення, вибачення і всепрощення перед поляками! І зрозуміло, що виставка зовсім не про примирення, але, на жаль, саме так вона сприйнялась через низку тактичних помилок.
Якщо ще враховувати, що масла у вогонь підлив своєю публікацією про "братовбивчу війну" такий собі історик Ярослав Грицак, та й окрім нього ще купа голосів про "братскіє народи" з кожної шпарини лізе, то зрозуміло, що в за таких умов не всі сприйняли виставку про сусідів в день 100-річчя Листопадового Чину.

Гадаю, що герої Листопадового Чину, зокрема, Січові Стрільці, теж не сприйняли б подібну виставку саме в такому форматі.
Це все одно, що через сто років наші нащадки будуть проводити виставку про нинішню війну з меседжами про "одін народ".
Тобто, тактика і меседжі, закладені у виставку, хибні, попри те, що виставка розповідає якраз про війну.

Пан Володимир В'ятрович, до якого особисто я ставлюсь з неабиякою повагою, вочевидь, дуже образився, побачивши мій критичний коментар в дописі "Новинарні" і у нас навіть виникла суперечка. Звісно, я ґречно вибачився, адже я сам винний в тому, що розпочав свій коментар популярним інтернет-мемом "УІНП зламався, заносьте новий" — та це була якраз гірка іронія. Звісно ж я прибрав цю невдалу фразу і вибачився за неї. Я усвідомлюю, що чути критику завжди прикро. Проте, я намагався довести пану Володимиру, що в день 100-річчя Листопадового Чину вся увага мала би бути прикута до цієї історичної події, але натомість УІНП відкрив виставку, яка зовні виглядає, як спроба вибачення перед поляками. Я наголосив, що поляки все одно не оцінять цієї шляхетності. Зрозуміло обурення пана В'ятровича "Спочатку прийдіть на виставку, а потім критикуйте". Але, даруйте, більшість Українців не прийдуть на цю виставку, бо не всі мають змогу одночасно приїхати до столиці, прийти на виставку і там вже почитати дрібні написи на стендах. Більшість побачуть в Інтернеті, або просто почують назву виставки в теленовинах. Які асоціації будуть від назв про сусідство та слогану “Одна родина — дві нації”? Це ми, хто вивчає і знає історію, розуміємо, що мова йде про трагедії розділених війною родин, а для більшості асоціятивний ряд вкупі з візуальною заставкою з добросусідськими прапорцями вибудовується геть про інше — "знову просять вибачення у поляків". І ось тут вже одні будуть обурюватись, а інші зловтішно хіхікати.

Я усвідомлюю, що виставка покликана знайти шляхи порозуміння між сусідніми народами. Ми, Українці, завжди робимо перший крок до примирення, хоча варто нарешті усвідомити, що наші воріженьки зовсім не прагнуть примирення!
Власне, в тому ж треді коментарів і з'явились докази того, що поляки не прагнуть примирення і чхати х'тіли на шляхетні кроки УІНП — поляки в коментарях почали доводити мені, що "ви нам не брати і ніколи ними не були". Я відповів, що вони нам теж ніякі не брати. Брати ножа у спину не встромляють.

„Поляки — найлютіші вороги Українців!“ — наголошував рівно 100 років тому, у 1919 році у своїх мемуарах Василь Вишиваний.

З початком нинішньої війни проти України теза Василя Вишиваного вкотре підтверджується!

До війни Польща себе постійно називала "адвокат України в Європі". Хоча, навіщо Україні "адвокат" — Україна що, підсудна чи скоїла якісь злочини? Але саме такий асоціятивний меседж довгі роки закладала Варшава в голови європейців. "Україні потрібен адвокат!" Йдіть в сраку, кляті ляхи, зі своїм "адвокатством"!

З початку нинішньої війни так званий "адвокат України в Європі" Польща навіть не приховує, що мріє повернути, "одзискати Всходні Креси", і провладні "одзискачі кресів" у Варшаві не соромляться відкрито верещати "Львув наш!" "Оддайцє нам Львув!" Цього року, до 100-річчя польської незалежності, в міжнародному аеропорті Шопена у Варшаві виставили сітілайти з мапою Польщі із так званими "всходніми кресами" — теренами України, Литви і Білорусі. Це що, Кремль пообіцяв Варшаві до сторіччя незалежності такий "подарок"? Жиріновскій там "ділив" мапу України, прямо вказував Варшаві, що пообіцяв Кремль. Ну, тоді не дивно що з початку війни поляки знову верещать "Львув наш! Вільно наш!"
Риторика й дії польської влади тотожні риториці й діям Кремля: Українці для них "бандерувці", ОУН і УПА заборонені польськими законами і визнані як "терористичні", та навіть очільник УІНП пан В'ятрович нині персона нон-ґрата в Польщі! Але при цьому пан В'ятрович сподівається на якесь порозуміння з боку поляків.
Марні сподівання.

При всій повазі до пана В'ятровича, така позиція вельми дивує.
Повторюсь, не бажаю кинути тінь сумніву на фаховість вельмишанованого мною історика, але вже вдруге я дещо розчарований дивними як для історика позиціями. Вперше я був вельми здивований і розчарований нещодавнім дивним репостом у фейсбуці пана В'ятровича відверто лівацької статейки від якогось кремлядського писаки — докладно про це у попередній редакторській колонці „Викривлення історичної правди про Іспанію“. Публікувати поважному історику таку псевдоісторичну маячню про Іспанію напередодні головного національного свята Іспанії зовсім не личить, а тим паче, коли статейку написав відвертий лівак з використанням всього букету кремлядських пропаґандистських тез, в яких "кровавый діктатор" Франко чомусь порівнюється з лєніним, а проголошене кремлядським прем'єром Санчесом "освобождєніє от фашистскоґо наслєдія кровавоґо діктатора" порівняно з декомунізацією в Україні! Це ж не просто маячна, це марення психічно хворої особи!
Україна тільки-тільки, в червні 2018-го, змогла налагодити стосунки з Королівством Іспанія і заручитись підтримкою монаршої родини Королівства. Наші країни навзаєм підтримали територіяльну цілістність одне одного і засудили гібридну війну Кремля. А тут раптом головний історик України собі у фейсбук репостить анти-іспанську кремлядську статейку якогось аґента Ісаєва!
Як пан В'ятрович взагалі таке міг зрепостити? Кому як не історику знати про гібридну війну Совєтів 1936 року проти Іспанії? Та кожен історик, який вивчає совєтські гібридні війни, знає, що Франсіско Франко рятував свою рідну Іспанію від совєтської окупації так, як зараз робить це Верховний Головнокомандувач України, і саме тому нині в россійсько-фашистських ЗМІ постаті Порошенка і Франко стоять поруч з обов'язковими кремлядськими приписками "кровавыє фашистскіє діктаторы і Хунта"!
Саме тому я написав велику публікацію „Franco i Petro“
І нині в Іспанії повторюються події 1936 року, і знову Кремль розпочав гібридну війну проти Іспанії з метою "можем повторіть", і саме тому до влади прийшла та ж партія марксистів PSOE, що у 1936 році привела Совєти до Іспанії! І лідер цієї партії, діючий прем'єр Іспанії Педро Санчес майже відрито грає на користь каталанських сепаратистів, за спинами котрих стоїть Кремль! І, до речі, каталанські бойовики воюють проти України на окупованому Донбасі, на боці окупаційних військ квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистская)". Про все це докладно й багато писалось у великій оглядовій публікації „¡Viva la España!“
Як людина, що знається на історії Іспанії, я лишив цілу низку коментарів у пана В'ятровича під тим репостом, і не лише я, а ще багато людей обурювалось, але пан В'ятрович ніяк не відреагував.
Хочеться вірити, що пан В'ятрович не розділяє ці кремлядські тези про "кровавоґо діктатора" Франко, бо тоді виходить, що й Верховний Головнокомандувач України теж "Хунта".
Не х'тілося би розчаруватись у вельмишановному історикові.

І, звісно, вельми прикро, що 100-річчя Листопадового Чину не відзначалось на державному рівні…
У нас половина народу все ще не знають, що означають словосполучення "Листопадовий Чин, Листопадовий Зрив", особливо на півдні й сході країни — тут для більшості населення це "что-то западенскоє, бандеровщіна какая-то", а деякі взагалі вважають однострій вояків УСС "нацистскім". Саме тому УІНП надзвичайно важливо було би проводити інформаційну кампанію по висвітленню і вшануванню 100-річчя Листопадового Чину! Позаяк силами блоґерів і невеликих блоґ-майданчиків, як наша «Порохівниця», донести інформацію до широких мас нереально.
УІНП має більше можливостей. Але використати ці можливості не схотіли.
Відтак, 100-річчя Листопадового Чину в національних масштабах просто змарнували й проґавили…
І це вельми прикро…

В цій редакторській колонці я спробував конструктивно і арґументовано критикувати помилку УІНП, наслідком якої стало зміщення акценту вшанування 100-річчя Листопадового Чину на сусідські стосунки з Польщею. Все можна було зробити більш ефективно. Претензія не стільки до самої виставки, скільки до тактичних помилок в організації цієї виставки. І ця критика писалась не для того, аби нанести удар по УІНП, а якраз навпаки, аби вказати на помилки, щоб у майбутньому УІНП їх не припускався.
УІНП найкраще і найефективніше виконує свою роботу, і це перша помилка, за яку довелось дорікнути. Адже хочеться, щоб УІНП і надалі лишався найміцнішим форпостом відродження справжньої історії України!
Я є великим і палким прихильником діяльності УІНП, так само, як є прихильником Верховного Головнокомандувача, але в разі помилок, я не соромлюсь покритикувати і Верховного Головнокомандувача, і УІНП.
І сподіваюсь на подальшу плідну та корисну для Держави роботу, яку, безперечно, ви здійснюєте.
Критика необхідна для того, аби в майбутньому не було за що дорікати!